Українськи треки «вибили» російські з рейтингів
Мабуть уперше за сучасну історію, вітчизняні треки упевнено посунули російських виконавців. І на те є цілком утилітарна причина – фактично, з’явилась ціла хвиля потужної, питомо української, але разом з тим приземленої, зрозумілої і головне, універсальної музики. Такої, яка качає з перших акордів і втрапляє в порядок денний приблизно так, як снаряди втрапляють в ціль.
Українські митці масово транслюють у простір те, що вони відчувають, без орієнтування на тренди, моду, стилі, і хто що скаже. І саме ці відчуття, як фм-приймач хвилю, ловлять споживачі, які нарешті отримали потужний контент в тому частотному діапазоні, якого вони потребували. Та ще й на тему тієї реальності, яка сьогодні оточує всіх нас.
Ці треки, народжені під час війни вони і про реальність, і про кожного, хто в цій реальності існує. Вони наповнені словами, якими говорить тотальна маса людей. І часто це не літературна вихолощена мова, а якраз суржики, акценти, говірки та діалекти. Тут же підхоплене Jerry Heil класично-розмовне «геть з України, москаль некрасівий» від Вєрки Сердючки. До нинішніх подій, певно, для більшості патріотично налаштовних громадян, це було надто низьким проявом вираження ставлення до супостата, а для тих, хто підпав під вплив «вєлікой русской культури» – надто радикально і русофобно, хоча в цілому смішно. Справдешня ніша шанувальників Вєрки пролягала десь в полі уваги простого, нехитрого українця, якого умовні навколоакадемічні кола не дуже вабили своїм «високом слогом» і заплутаним смислом. Але на рівні підкірки нутрує несвідома, до кінця непроявлена, але природнf нелюбов до північного брата, успадкована від предків, яких ніколи не бачив, але чий спадок досвіду причаївся усередині на рівні ментального зв'язку.
Віральний бо вільний
Піарники знають, як непросто сконструювати мем чи віральний контент, який би користувачі поширювали просто тому, що він їм подобається. Однак українська реальність останніх трьох місяців сама собою генерує меми. Пес Патрон, Мадонна з NLAW, «русскій воєнний корабль», блєдіна, «доброго вечора, ми з України», «як ти шафко? тримаюся» і так далі. За кожним – зашитий смисл. Кожне слово чи поняття – код, що розгортається одразу ж картинкою чи ситуацією. З кожного з цих слів генеруються похідні, які мігрують в інші частини мови. І от ми вже маємо у вжитку «чорнобаїти», тобто постійно робити те саме, не отримуючи іншого результату і страждати через це. Походить від власної назви села Чорнобаївка, де вже хтозна скільки разів окупанти діставали прочуханки від ЗСУ.
Власне, процес мовотворення в режимі живого часу відображається і в тих самих піснях: «Веде пропаганду кремлівський урод, слова пропаганди ковтає народ. Тепер нове слово знає їх цар – байрактар». Це один з перших треків, який з’явився разом з першими відео про те, як українці з однойменних безпілотників прицільно точно нищать ворога. Нове слово «обжилося» в лексиконі і набирає популярності у якості, наприклад, імені для тварин.
Серед піонерів нових музичних віянь був трек «Ми вас всіх уб’єм!» від Surface Tension. Він цікавий з багатьох сторін. Досить традиційний для своєї стильової важкометалічної направленості, яка є нішевою і далекою від моди, він вирвався за межі аудіопростору прихильників саме такої музики. Не в останню чергу через щиру лють авторів, проявлену у тому, що вони не добирають слів. Максимальна конкретика, що буде з ворогом там, куди він поліз, запакована у матюки, прямі погрози. Тобто все те, що виражає лють і ненависть до окупанта – нарешті це хтось сказав уголос, проломивши табу.
Культурна експансія у світ
Можу припустити, що потоки споживання музики дещо розшаровані залежно від того, в якій ситуації перебуває людина. У той час, коли одні плачуть від «Колискової» Олі Полякової чи «У мене немає дому» від Один в каное, яка була написана значно раніше, але час її проживання прийшов саме зараз. Інші заряджають і навалюють під «Вова, *баш їх, бл@ть» від Мюслі UA або «Русский военный корабль, иди нах@й!" від Bakun. Доводилося чути від одних про уникання ліричних пісень, щоб не здіймати назовні біль. А дехто навпаки ставить собі на повтор трек, щоб випустити емоцію і переживання. І діапазон того, що є і продовжує з’являтися в просторі все більше насичує можливість знайти саме своє.
Цікаво і те, як проявляється музика з минулого, яка раптово здобуває кров і плоть, ледь не в прямому сенсі цього слова. У 2014 року так проявилась «Пливе кача», а нинішнього – «Червона калина». На жаль, ми продовжуємо втрачати наших побратимів і посестер, і надійде час оплакувати їх, але поки є інші задачі – «піднімати червону калину» і бити ворога.
Окремо слід відзначити експансію українського у світ. Коли ту ж «Червону калину» підхоплює аранжуванням Pink Floyd, а Rasmus співає «Стефанію» від Калуша. Пісні стають віральним контентом – він звучить в голові, ним хочеться ділитися. І якщо раніше в закордонних опитуваннях Україна асоціювалась з Кличком, Чорнобилем, Євромайданом і до часу, з Андрієм Шевченком, то цікаво би було побачити, чим наситився асоціативний ряд зараз. Проникнення потужне і достойне, з якого попри всі біди і страждання, б’є ключем енергія вітальності, упевненості та автентичність, а ще щось таке, про що в собі ми або не знали, або боялися подивитися цьому у вічі.
Тим часом, ворожа пропаганда якщо на щось і здатна, то на традиційний косплей. Але якщо раніше там імітували і відтворювали радянську символіку уперемішку з імперською, то нині вдаються до відвертих крадіжок. Наприклад, у PROBASS ∆ HARDI запозичили, а точніше вкрали "Доброго вечора, ми з України", замінивши Україну на Росію. Тяжко сказати, наскільки мотив «злітає» на ворожій території, але на лице «криза жанру», коли пропаганда, певно, розуміє імпотентність впливу «старих пісень про головне» на аудиторію, яка тих пісень і не знала.
Окремої уваги заслуговують потуги окупантів у візуалізації своїх символів і мотивів, з усіма їхніми бабусями з прапорами і дитячими колясками з написом «200» на фюзеляжі, а також те, як реагує на події українське графічне мистецтво. Але це тема для окремої, і то не дуже короткої розмови.