Російська Федерація використовує культуру як інструмент ведення збройної агресії, відповідно, чим менше “неросійської” культури потрапляє у поле зору населення на тимчасово окупованих територіях, тим більше воно асоціюватиме себе з російською культурою. Для РФ культура є важливим елементом національної безпеки, в яку вкладаються як фінансові ресурси, так і людські, а отже ця система має працювати досконало. Якщо обʼєкт культурної спадщини чи елемент нематеріальної культурної спадщини заважає будувати міт про історичну приналежність тимчасово окупованих територій до РФ, то така культурна спадщина має зникнути.
Російські державні посадовці, очільники державних бюджетних установ культури, археологи, реставратори та інші учасники процесу привласнення, руйнування та знищення української культурної спадщини – цілісна розгалужена система, що працює в межах державної політики Російської Федерації зі знищення української культурної спадщини. Діяльність цих осіб охоплює весь масив культурної спадщини, до якої вони мають/отримують доступ, не обмежуючись при цьому виключним значенням памʼятки (будь то памʼятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, памʼятка державного значення чи невідомий досі могильник, незаконно розкопаний РФ). Мета Російської Федерації – привласнити там, де це можливо, зробивши частиною російської культури, та зруйнувати там, де асимілювати з будь-яких причин неможливо.
Захист культурної спадщини: що робить Україна?
Для України, яка змарнувала можливість контролювати та, як наслідок, захищати культурну спадщину на тимчасово окупованих територіях, ледь не єдиним засобом протидії злочинним діям РФ та культурним діячам зокрема, є накладення санкцій на осіб, причетних до руйнування, знищення та розграбування культурної спадщини України. Від початку збройного конфлікту, прокуратура Автономної Республіки Крим та м. Севастополя здійснює розслідування злочинів РФ проти культурної спадщини, зокрема щодо памʼяток національного значення, проте поза фокусом залишаються памʼятки місцевого значення та ті обʼєкти культурної спадщини, які росіяни і далі руйнують.
У 2014 році Україна поступово почала впроваджувати санкційну політику проти Російської Федерації: спершу припинила військово-технічне співробітництво, згодом запровадила санкцій проти державних посадовців та пропагандистів. Водночас осіб, причетних до руйнування культурної спадщини, українські санкції обходили стороною. Аж у 2019 році ситуація змінюється: Україна вперше вносить до своїх санкційних списків фізичних та юридичних осіб, що певним чином причетні до здійснення протиправних дій щодо обʼєктів культурної спадщини України на півострові або підтримують таку діяльність.
Запровадження санкцій проти російських діячів культури та науки триває і досі. Зокрема, Громадська організація Регіональний центр прав людини (ГО РЦПЛ) надав органам, відповідальним за введення санкцій у країнах ЄС, США, Канаді, Великій Британії та Новій Зеландії, дані про 10 осіб, причетних до здійснення незаконних археологічних розкопок, зокрема на території Кримського півострову, та переміщення культурних цінностей. Ще 30 осіб ГО РЦПЛ запропонував Україні як кандидатів для накладення на них санкцій. До цього переліку за певною логікою та ієрархією впливу віднесено керівництво та працівників інституцій, які фінансують, санкціонують та безпосередньо здійснюють діяльність у сфері культури на тимчасово окупованих територіях.
Так, 5 лютого 2025 року указом Президента №68/2025 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”. Цим рішенням РНБО наклала санкції на 55 фізичних та 3 юридичних осіб, чия діяльність направлена на розграбування культурних цінностей України та підтримку і посилення наративу про історичне право РФ володіти окупованими територіями та культурними цінностями, що на цих територіях розташовані. Серед фізичних осіб:
- посадові особи Міністерства культури РФ, які на рівні Міністерства сприяють видачі російським археологам дозволів на проведення незаконних археологічних розкопок на тимчасово окупованих територіях України, зокрема в Криму;
- очільники установ та керівники департаментів у межах навчально-наукових інститутів та культурних закладів, які сприяють видачі російським археологам дозволів на проведення незаконних археологічних розкопок та тимчасово окупованих територіях України, зокрема в Криму, забезпечують фінансування розкопок, подальше переміщення культурних цінностей, організацію виставок тощо;
- археологи, які безпосередньо особисто залучені до процесу організації та проведення незаконних розкопок, вилучення культурних цінностей та передання цих цінностей у власність РФ.
Як санкції ізолюють російську культуру?
Санкції як запобіжний захід, здебільшого, орієнтовані на фінансові обмеження щодо осіб, причетних до здійснення збройної агресії проти України. Це має на меті зрештою послабити чи повністю зупинити їхню діяльність. Що ж стосується культури, то санкції мають не лише фінансовий, а і репутаційний вплив, оскільки російські культурні діячі та культурні інституції активно співпрацюють із зарубіжними колегами та партнерами. До прикладу Державний Ермітаж (Государственный Эрмитаж) має закордонні товариства (фонди, асоціації та клуби так званих Друзів Ермітажу). Презентуючи свою культуру (або видаючи викрадену в Україні спадщину за власну) на міжнародній арені, РФ має можливість транслювати конкретні наративи, направлені на утримання позицій РФ як держави, що представляє “вєлікую культуру”, бо ж експедиції російських археологів не обмежуються окупованими територіями України. Для ефективного міжнародного співробітництва, визнання та можливості публікувати свої праці в іноземних наукових періодичних виданнях, російські науковці беруть участь у зарубіжних експедиціях. Так, наприклад, російський археолог Алєксандр Бутягін з 2014 року керує двома експедиціями: Мірмекійською археологічною експедицією (м. Керч, Автономна Республіка Крим, Україна) та Стабіанською експедицією (м. Кастелламмаре-ді-Стабія, Італія).
Як наслідок накладення санкцій на фізичних осіб, які причетні до руйнування, знищення та розкрадання культурної спадщини України, ці особи фактично втрачають можливість взаємодіяти із зарубіжними колегами, що безпосередньо впливає на їхню впізнаваність, фінансування та успішність на батьківщині, у РФ. Втрачаючи свій вплив у зарубіжній культурі, вони можуть втратити можливість представляти РФ та інституції, у межах якої вони працюють як через обмеженість доступу до зарубіжних країн, так і через ймовірні скорочення в межах інституції. Це, безсумнівно, і є тією репутаційною втратою, якої має зазнати РФ внаслідок накладення санкцій, оскільки виключення РФ із світової культури позбавляє РФ того впливу, який вона досі має та який намагається утримувати.
Санкційна політика must go on
Тенденція накладення персональних обмежувальних заходів на осіб, які безпосередньо чи опосередковано долучені до розграбування української культурної спадщини на тимчасово окупованих територіях, повинна продовжуватись через введення санкцій проти решти посадових осіб, які впроваджують злочинну політику, проти керівників департаментів, які тим чи іншим чином долучені до розграбування українських культурних цінностей, проти низки археологів, архітекторів, реставраторів, які особисто беруть участь у процесі руйнування, знищення та апропріації культурних цінностей. Проте необхідно враховувати, що така діяльність вимагає активного та регулярного моніторингу з боку України, оскільки можуть зʼявлятись нові персоналії, як з числа посадовців і керівників культурних установ, так і з числа археологів та/або реставраторів, які долучаються до розграбування української культурної спадщини.
Попри те, що накладення санкцій не означає миттєве чи навіть швидке притягнення винних осіб до відповідальності, вони відіграють потужну роль, оскільки відмежовують російську культуру від культури решти цивілізованого світу. І, хоча, санкції є важливим інструментом у притягненні до відповідальності, вони не можуть зупинити руйнування, знищення та розграбування культурної спадщини на окупованих територіях одразу, оскільки інструменти впливу дуже обмежені через те, що культурна спадщина на окупованих територіях знаходиться під повним контролем РФ. Тим не менш, кожна персональна санкція – це черговий барʼєр для діяльності російських культурних діячів, який дедалі сильніше відмежовує РФ від західних партнерів, фінансування та впливу.
Авторка: Дарʼя Тимошенко, юристка Регіонального центру прав людини