Екскурс у цінні руїни
Місцева влада та громадські активісти все частіше усвідомлюють цінність історичних об'єктів і розглядають їх як важливі ресурси для розвитку громади. Пам'ятки в малих громадах, незалежно від форми власності та пам’яткоохоронного статусу, можуть стати основою туристичних маршрутів, візитівками громад, що сприяє культурно-туристичному й соціально-економічному розвитку регіонів. Крім того, вони можуть бути місцями проведення культурних заходів, виставок і фестивалів, що допомагає привернути увагу до проблем збереження культурної спадщини. А оскільки для відновлення будівель завжди не вистачає грошей, формат мальовничих руїн є привабливим для роботи з архітектурною спадщиною в Україні.
Олена Жукова, кандидат історичних наук у галузі музеєзнавства і пам’яткознавства, доцент, експерт з управління спадщиною, каже, що прикладів таких споруд дуже багато, і серед них можуть бути і палаци, фортеці, і так звана сакральна спадщина: наприклад, Фарний костел Івана Хрестителя 1599 року в Ізяславі чи Троїцький костел 1634 року в Підгайцях.
Жукова зазначає, що, попри поточні проблеми, пам'ятки архітектури в Україні мають потенціал для відродження й можуть стати важливою частиною культурної ідентичності та розвитку регіону. При цьому реставрація як єдиний варіант посилити вплив такої спадщини, про який говорять місцеві органи влади, не завжди доцільна, економічно обґрунтована й ефективна.
«Виходом може стати так званий формат мальовничих руїн, коли звертають увагу на напівзруйновані історичні будівлі, щоб розвинути туризм і дати можливість відновити їх. З наукового погляду це називається ревіталізацією спадщини — складний процес, який враховує багато чинників, щоб на виході отримати результат, який вже бачать відвідувачі: мальовничі руїни з високими показниками туристичної привабливості», — каже Жукова.
Яскравим прикладом використання зруйнованих культових пам’яток задля стійкості туризму є досвід острова Готланд (Швеція). Безперечним свідченням багатства Готланду стало спорудження 110 кам’яних церков у період між 1100 та 1400 роками (92 церкви повністю збереглися донині й вражають своїми розмірами й майстерністю будівельників). Відповідно до вимог сталого розвитку, руїни пам’яток набувають нових значень. Жукова розповідає, що нині руїни храму — це відпочинковий громадський простір, місце, де релаксують місцеві жителі, вихованці дитячих садочків, батьки з малими дітьми. Наприклад, руїни собору Святого Петра і собору Святого Ганса, з’єднані разом, утворюють єдиний комплекс.
Архітектор Іван Щурко вважає, що концепція мальовничих руїн наразі найпоширеніша в структурі збереження спадщини Британії, Західної та Південної Європи.
«Найчастіше такий підхід застосовують до об'єктів, ступінь руйнування яких понад 70 %. І один з найважливіших аргументів — об'єкти втратили свою функцію, наприклад, оборонні замки або сакральні споруди. Концепція мальовничих руїн — консервація того, що збережено, зупинення процесів руйнування. Потім забезпечують туристичну доступність, оглядові точки, супровідні візуальні матеріали, і ці споруди продовжують працювати виключно як об'єкти туристичної інфраструктури, як туристичні магніти», — каже Щурко.
Він вважає, що з українських прикладів можна навести фортецю Тустань, де залишився невеличкий фрагмент оборонної стіни. Але завдяки грамотній організації та маркетингу вдалося зробити із цих залишків архітектурної споруди туристичний магніт, що приваблює десятки тисяч українців.
Боротьба за архітектурне майбутнє
Оксана Федорович, голова Туристичної асоціації Івано-Франківщини, говорить про ще один приклад споруди, яку місцеві активісти й фахівці намагаються врятувати. Мова йде про Пнівський замок — пам’ятку архітектури національного значення в межах села Пнів. Свого часу, до будівництва Станиславівської фортеці (1672 р.), Пнівський замок був найбільшою та найкраще озброєною фортифікаційною спорудою на Прикарпатті, а нині він практично єдиний замок на території Івано-Франківської області, що зберігся (приблизно наполовину) до наших днів.
«Ми використовуємо термін «триваюча руїна». Цю концепцію застосовують щодо збереження зруйнованих або напівзруйнованих пам’яток, і вона передбачає консервацію наявного стану (запобігання подальшому руйнуванню) та водночас пристосування для огляду й використання в культурних й економічних цілях», — каже Федорович.
У замку частково збереглися стіни та руїни чотирьох веж. Він цінний взірець інженерної думки Пізнього Середньовіччя, а також цікавий зразок нині зниклого візантійського стилю (аналоги в Україні практично відсутні, водночас подібний замок зберігся на о. Крит у Греції).
Федорович пояснює, що спадщину замку практично не залучали в економічне життя прилеглих громад і не розглядали як чинник місцевого розвитку.
Руїни замку також навряд чи можна було назвати повноцінною туристичною атракцією: стихійні відвідини, на території жодної інтерпретації для самостійних відвідувачів, а також супутньої інфраструктури (наприклад, вбиральні). Щоправда, іноді там проводили події. Отже, відвідувачі замку — приблизно три тисячі осіб щорічно — не отримували якісного досвіду й не затримувалися надовго.
Туристична асоціація Івано-Франківщини розпочала співпрацю з Пнівською сільською радою, і тоді виникла ідея створити Центр інтерпретації спадщини замку, який разом з пам’яткою мав сформувати єдиний культурний простір. Грамотне використання подібних засобів дозволить відвідувачам отримати комплексне уявлення про спадщину замку та якісні враження від візиту. Порівняно з реконструкцією цей сценарій передбачає значно менші обсяги робіт, а відповідно менший розмір фінансування та коротші терміни реалізації, розповідає Федорович.
Навколо руїн Пнівського замку вже установили систему зовнішнього освітлення, а на його території розмістили 11 інформаційних / інтерпретаційних стендів, серед яких стенд доповненої реальності, що відтворює втрачені елементи замку й оживляє сцену відсічі нападу татар. Створили мобільний застосунок — віртуальний путівник з аудіоекскурсіями для відвідувачів, які бажають самостійно, у власному темпі досліджувати атракцію. Також пропонують костюми для театралізованих екскурсій.
Нарешті, виготовили науково-проєктну документацію для невідкладних консерваційних робіт, що включатимуть протиаварійні й укріплювальні заходи, та документацію на будівництво Центру інтерпретації спадщини Пнівського замку. Поки що, на етапі підготовки до відновлювальних робіт, є проблема залучення грошей: згідно з кошторисами й цінами 2023 року, вартість невідкладних консерваційних робіт становить 95 млн грн, а будівництва Центру інтерпретації — 144,2 млн грн.
«Попри це, повноцінна реалізація спочатку проєкту консервації замку, а відтак створення Центру інтерпретації, за найскромнішим прогнозом, забезпечить безпосередній дохід місцевої економіки, еквівалентний $ 1 млн на рік. При цьому очікують, що оновлену атракцію відвідуватимуть щонайменше 70 тис. осіб на рік», — каже Федорович.
Подібно реалізували проєкт «Мандри Роздільські», завдяки якому розробили туристичні маршрути палацами Львівщини. Ганна Гаврилів, засновниця ініціативи «Спадщина.UA» й керівниця проєкту «Палац Розділ», розповідає, що ці маршрути запропонували суспільству як альтернативу відомому й популярному туристичному маршруту «Золота підкова Львівщини», до якого входять палаци та замки в Золочеві, Підгірцях й Олеську. Адже в регіоні ще багато історичних споруд, що не такі відомі, а втім, їхня культурна й архітектурна цінність досить велика. Так сформували своєрідну «Золоту підкову № 2», каже Гаврилів.
Проте, доповнює вона, коли дослідили замки й палаци Розділля на Стрийщині, зрозуміли, що значна частина колись розкішних архітектуро й інтер’єрно палаців втрачена безповоротно, а решта в стані руїни. У цьому можна побачити наслідки діяльності чи швидше бездіяльності й безвідповідальності суспільства. Деякі будівлі зазнали руйнувань після світових воєн, деякі зайняли комунальні заклади закритого типу (психлікарні й дитячі інтернати).
Гаврилів каже, що лише одна з багатьох історичних споруд Львівщини — палац у Роздолі — отримала торік шанс на життя (його придбали на державному аукціоні Prozorro) і проходить підготовчий період до реставрації; палац є символом відродження культурної спадщини в часи війни й «попри все».
«Натомість всі інші напівзруйновані палаци та маєтки на Розділлі сьогодні можна пропонувати до огляду зовні, мандруючи припалацовими територіями, частина з яких є парками – пам’ятками садово-паркового мистецтва. Туристів можна заохочувати через storytelling та споглядання зовні все ще розкішних палаців або ж мальовничих руїн», — пояснює вибір формату для екскурсій Гаврилів.
Скажімо, уваги вартує палац Станіслава Скарбека в Закладі. Цей неоготичний комплекс звів будівничий театру ім. Заньковецької у Львові Станіслав Скарбек за взірцем своєї австрійської резиденції. Там був доброчинний заклад для сиріт, лікування убогих і притулок для літніх і немічних.
Архітектор Іван Щурко додає, що в новому маршруті «Палаци Розділля живі та втрачені» (так звана «Золота підкова № 2») є багато знакових споруд, серед яких маєток Абрагамовичів, де збереглися фундамент, частина парку, паркові скульптури.
«Цю територію варто розчистити, а руїни законсервувати. І, можливо, саме до цього маєтку Абрагамовичів варто було б застосувати підхід мальовничих руїн. Щось подібне є в селі Руда — залишки маєтку Виговських, гетьмана Війська Запорозького Івана Виговського. Частково на фундаменті цього маєтку збудована школа в кінці XIX — на початку XX століття, але там є, наприклад, оборонні вали, залишки планувальної структури, залишки фундаментів цього палацу (маєтку) Виговських. Це досить цінні споруди», — каже Щурко.
Вигода часу
Подібних прикладів у регіоні доволі багато, наголошує експерт. Він вважає, що формат мальовничих руїн міг би бути тимчасовим рішенням, допоки знайдуться інвестори, ефективні власники, які зможуть цим об'єктам повернути цілісність і цінність із функціональним використанням.
«Якщо цього не робити, то об'єкти зникають не тільки з ландшафту фізичного, вони також зникають зі свідомості. Тобто в першу чергу є шанс повернути ці об'єкти на культурну мапу, на культурний український ландшафт, хай і у вигляді промаркованих стежок, законсервованих фрагментів, фундаментів, стін. Але це також збільшує туристичну привабливість регіону. Тобто є певна категорія туристів, мандрівників, які не завжди хочуть бачити перфектно відреставрований об'єкт спадщини, а хочуть бачити якісь автентичні структури, хай вони в руїні, хай вони без первісної функції, але вони автентичні», — переконує Щурко.
Такі проєкти, як Пнівський замок, можуть докорінно перевернути ставлення українців до руїн, упевнена Федорович: «Для прикладу, діяльність Центру спадщини Вигодської вузькоколійки сприяла створенню і підтримці приблизно 60 робочих місць у невеликому селищі, започаткуванню низки нових бізнесів. Крім того, поява центру стимулювала владу інвестувати у благоустрій та ініціювати нові інфраструктурні проєкти». За її розрахунками, реалізація проєкту забезпечить цілий ланцюжок вигод у вигляді інвестицій, створення нових бізнесів, робочих місць й інфраструктурних об’єктів, тим самим створюючи додану вартість і забезпечуючи продуктивну зайнятість місцевих жителів.