Реалізація на випередження
Минулого тижня до ЗМІ потрапив документ, який, імовірно, розроблений влітку 2021 року в адміністрації президента РФ, – “Стратегічні цілі Російської Федерації на білоруському напрямку”. Цей план передбачає повне підпорядкування політичного, економічного та культурного життя Білорусі до 2030 року. Білоруські закони мають бути приведені у відповідність до російських, російська мова має домінувати над білоруською, а вплив “прозахідних націоналістичних сил” повинен бути обмежений. Окремо прописана "паспортизація" – видача білорусам російських документів за спрощеною процедурою. На фінальному етапі план передбачає формування спільної правової системи, запровадження єдиної валюти, тотальний контроль за інформаційним полем, повне об'єднання митного та податкового простору, створення спільної системи управління збройними силами тощо. При цьому про формальне включення Білорусі до складу Росії прямо не йдеться.
Документ не передбачає використання Москвою будь-яких радикальних методів примусу. Фактично досягти поглинання Білорусі заплановано через поглиблену інтеграцію в рамках Союзної держави, запровадження стійких проросійських груп впливу в політичній, військовій та економічній еліті країни, а також активну культурну колонізацію.
Нічого сенсаційного в цих підходах немає. Частину цих планів відкрито декларують сторони в рамках союзного будівництва, а деякі просто зараз реалізують чи вже реалізували. Як раніше наголошували в російському уряді, виконання 28 союзних програм має призвести до втілення принципу "дві країни – одна економіка". І, як стверджує сам Лукашенко, цей задум уже реалізовано більш ніж на 70%.
В оборонній сфері рух до кінцевої мети йде навіть з випередженням графіка. Росія не просто наростила військову присутність у Білорусі, вона перетворила країну на свою тренувальну базу та плацдарм для агресії проти України. Російські війська перебувають на білоруській території на безстроковій основі, їх чисельність на лютий 2023 року становила 9-10 тисяч осіб. Причому за бажання РФ може безперешкодно наростити своє угруповання і знову використати білоруську територію для вторгнення в Україну – Лукашенко зараз прямо про це говорить. На такий карт-бланш у військовій сфері укладачі "стратегічних цілей" навіть не зазіхали.
Цікаво, що Лукашенко не заперечував реальності документа, про який розповіли ЗМІ. Але нічого крамольного у планах Кремля не побачив. "У нас є своя стратегія? Є. У Росії (ядерна велика держава) є своя стратегія? Є", – спокійно зазначив він. Лукашенко звинуватив опонентів у тому, що вони хочуть посварити Білорусь і Росію, а також запевнив, що має зараз з Путіним чудові відносини: "У нас відносини, дай бог, щоб завжди були такими", – додав він.
План мінливий, мета незмінна
Документ, про який розповіли журналісти, не варто сприймати як остаточний і безальтернативний план Кремля щодо Білорусі.
По-перше, далеко не всі плани, що генеруються в надрах путінської адміністрації, потім втілюються. Досить згадати документи з управління адміністрації президента РФ, очолюваного генералом СЗР Володимиром Черновим, злиті у ЗМІ у грудні 2020 року. Вони пропонували створити в Білорусі маріонеткову проросійську партію, домогтися від Лукашенка значного розширення повноважень парламенту і забезпечити там проросійську більшість. Це, з погляду авторів, зробило б "внутрішню та зовнішню політику країни більш визначеною". Але подібну комбінацію, зважаючи на все, у Кремлі відкинули – згодом не було помічено навіть якихось спроб реалізувати її. Не виключено, що й нинішні “стратегічні цілі” – це лише один з можливих сценаріїв дій на білоруському напрямі.
По-друге, слід пам'ятати, що стратегічні завдання формулювали влітку 2021 року. Безпосередні автори документа, вірогідно, нічого не підозрювали про майбутнє повномасштабне вторгнення Росії в Україну і ніяк цього не враховували. Інакше просто неможливо пояснити, чому на захоплення України Кремль, схоже, відводив кілька днів, а на поглинання Білорусі – дев'ять років. Якби Путін у лютому 2022-го зміг взяти Київ, то це призвело б до формування нової геополітичної реальності, яка передбачала б зовсім інші темпи розширення імперії.
Але й без захоплення Києва війна не могла не внести корективи до кремлівських планів. Хоча кінцева мета, напевно, залишилася незмінною. Як розповів журналістам канцлер Німеччини Олаф Шольц, незадовго до повномасштабного вторгнення Путін йому прямо заявив, що Білорусь та Україна взагалі не повинні існувати як незалежні держави.
Довга дорога інтеграції
Путін ще на початку 2000-х чітко дав зрозуміти, що жодної рівноправної інтеграції Білорусі та РФ бути не може. Влітку 2002 року він запропонував Лукашенку провести референдум щодо об'єднання двох країн, ухвалити спільну конституцію на основі російської, а потім організувати вибори єдиного парламенту та президента. По суті, Білорусі пропонувалося стати ще одним федеральним округом РФ, причому процес поглинання Путін пропонував завершити вже навесні 2004 року. З таким підходом Мінськ категорично не погодився. "Навіть Ленін і Сталін не додумувалися до цього", – обурювався тоді Лукашенко. У результаті проєкт Союзної держави був на довгі роки заморожений.
Кремль повернувся до ідеї союзного будівництва лише у 2018 році. Спочатку послом і спецпредставником президента РФ у Білорусі призначили Михайла Бабича, якого ЗМІ називали “послом війни” та “професійним диверсантом”. Він дотримувався менторського тону у своїх виступах, відкрито критикував владу Білорусі і взагалі поводився так, ніби був не дипломатом, а губернатором нового російського регіону.
Через 8 місяців після низки скандалів Бабича все ж таки відкликали, але його поява, судячи з усього, була частиною великого плану – Мінськ треба було налякати перед тим, як висунути ультиматум про поглиблену інтеграцію. Наприкінці 2018 року російська влада заявила, що Білорусь тепер зможе розраховувати на економічні дотації лише в разі реалізації договору про створення Союзної держави. Лукашенко тоді звинуватив Кремль у шантажі, намірі поділити Білорусь на області та “впхнути” до складу Росії. "Цього не буде ніколи", – пообіцяв він. Але все ж таки від переговорів щодо поглибленої інтеграції Лукашенко не відмовився.
Утім у 2019 році домогтися від Мінська поступок Путін не зміг, навіть попри нафтовий шантаж. Розклад сил змінився лише після серпня 2020 року, коли Лукашенко опинився в електоральній прірві, зіткнувся з безпрецедентними протестами в Білорусі та міжнародною ізоляцією. Режим Лукашенка потрапив у тотальну залежність від Росії, але парадокс: Путін аж ніяк не поспішав дотискати свого “молодшого брата”. 28 союзних програм поглибленої інтеграції були затверджені лише восени 2021 року, причому в досить поміркованому варіанті.
Тепер зрозуміти неквапливість Кремля просто: білоруське питання явно поступалося за значущістю питанню війни проти України. У 2020-2021 роках Путіну було важливо перетворити Білорусь на плацдарм для майбутнього нападу на Україну, і він це зробив. Саму Союзну державу, можливо, розглядали у Кремлі як платформу для поглинання завойованих територій України та оформлення нової імперії. На це опосередковано вказують висловлювання самого Лукашенка незадовго до вторгнення. Так, у січні 2022 року, під час звернення до Національних зборів, пролунав натяк на якесь слов'янське об’єднання, до лона якого Лукашенко обіцяв повернути Україну. А на початку лютого 2022-го в інтерв'ю російському пропагандисту Володимиру Соловйову, де Лукашенко пророкував Україні розгром за 3-4 дні, диктатор висловив упевненість, що до Союзної держави згодом увійдуть Україна та інші пострадянські країни.
Нарешті, аналогічну ідею можна знайти у програмній статті "Наступ Росії та нового світу", опублікованій на сайті "РИА Новости" на третій день вторгнення. Там йшлося про те, що Союзна держава Білорусі та РФ – це одна з можливих форм закріплення союзу Росії з новою Україною.
Враховуючи невдалий для Кремля перебіг війни, ідея створення СРСР 2.0 на платформі Союзної держави здається вже неактуальною – хіба замість України туди включать Абхазію і Південну Осетію (нещодавно подібну ідею озвучив депутат Держдуми). Теоретично такий розклад нічого хорошого Мінську не віщує. Союзні декорації тепер Кремлю не надто потрібні, а от “історичне возз'єднання”, яке змусило б росіян забути про поразки в Україні, було б дуже доречним. Однак сумнівно, щоб Путін зробив якісь активні дії щодо Білорусі до завершення війни. Спроба насильницької інкорпорації 9-мільйонної країни, де ідею приєднання до складу Росії підтримують менш ніж 5% населення, – це занадто дорога і ризикована витівка, особливо напередодні важливих боїв у війні.
"Найбільш проросійська провінція"
Прискорювати події справді ніякого сенсу немає. Лукашенко зараз проводить політику, яка повністю відповідає довготерміновим інтересам Кремля. Безпрецедентна за своїми масштабами кампанія політичних репресій, яка триває вже 2,5 роки, змінює вигляд країни. Національно орієнтовані сили оголошено ворогами, незалежні ЗМІ та третій сектор розгромлено, люди з активною громадянською позицією перебувають або у в'язницях, або в еміграції, або загнані до підпілля. Будь-який прояв інакодумства може стати приводом для переслідування.
Лукашенківські медіа перетворилися на ретранслятори російської пропаганди. Силовики жорстоко переслідують людей за проукраїнську позицію, деякі з них відкрито демонструють Z-символіку і часом змушують затриманих вибачатися перед “народом Росії” чи Кадировим. Жодна білорусизація, навіть м'яка, за Лукашенка просто неможлива: домінантні позиції російської мови та загальний підхід до інтерпретації історії не ставляться під сумнів. Національний біло-червоно-білий прапор і гасло “Живе Білорусь” визнано “нацистськими”. Дітям у школах намагаються нав'язувати вороже ставлення до Заходу і формувати виключно позитивне ставлення до РФ як до держави, яку необхідно підтримувати в усьому.
При цьому жодних нових інструментів, які допомогли тиснути на ситуацію всередині країни, Кремль після 2020 року не отримав. Російський вплив у Білорусі останні два роки стрімко посилюється не тому, що Кремль сформував у військово-політичному керівництві країни свої кишенькові групи впливу. Не тому, що приватизував великі підприємства Білорусі, створив тут потужні проросійські партії чи ЗМІ, які безпосередньо контролюються з Москви. Просто 2020 року Лукашенко зрозумів, що подальше існування його режиму повністю залежить від підтримки Путіна, тому відмовився від ігор у багатовекторність і вирішив сам зробити Білорусь частиною “руського міра”.
“Росіянам не потрібно захоплювати Білорусь. Тут і так проросійська провінція і частина нашої батьківщини”, – говорив Лукашенко в одному інтерв'ю ще 2014 року. Зараз він розраховує, що саме ця “проросійськість” врятує його режим.