23–24 жовтня 2019 року, Сочі. Росія проводить перший масштабний саміт Росія – Африка за участі чотирьох десятків голів африканських держав. На той момент французькі солдати ще допомагають Малі, Буркіна-Фасо, Мавританії, Чаду та Нігеру боротися з тероризмом у рамках операції «Бархан». Про угруповання «Вагнер» ще мало хто чув. При владі у Малі – дружній до Парижа Ібрагім Бубакар Кейта, хоча в країни вже відбулося кілька проросійських демонстрацій. У Москві на той момент готують велике повернення на Африканський континент, схоже на те, що відбулося в 1960-х роках, за часів Радянського Союзу. То що ж Франція пропустила і коли все пішло не так?
Москва забирає Малі
Малі — найяскравіший приклад африканської країни, з якою Франція за якісь 10 років перейшла від щасливого симбіозу до скандального розлучення. Коли у 2013 році тодішній президент Франсуа Олланд разом з міністром оборони Жаном-Івом Ле Дріаном запускали операцію «Сервал», вони робили це на прохання Бамако, де побоювалися наступу на столицю джихадистів з регіональних угруповань, пов’язаних з «Аль-Каїдою» та ІДІЛ. Малійці зустрічали французьких військових мало не з квітами, і наступного року операція розрослася, отримала назву «Бархан» і передбачала захист п’яти країн регіону Сахель від радикальних ісламістів. Пізніше до французів долучилися (меншою чисельністю) британці, естонці, данці, шведи та чехи.
За кілька років настрої змінюються. Французів уже називають не партнером, а «окупаційною силою», кількість антифранцузьких протестів у Малі зростає. Пояснюється це кількома причинами: незагоєними шрамами колоніальної історії, активною російською пропагандою та поведінкою самої Франції. Париж допускається низки помилок, які б’ють по його репутації в Африці та змінюють думку самих французів щодо доцільності операції «Бархан».
58 солдатів з Франції гинуть під час бойових завдань, зокрема, у 2019 році країну шокує зіткнення двох вертольотів через погану внутрішню координацію, що призводить до втрати 13 французьких солдатів. Такі, здавалося б, незначні жертви неприпустимі для Парижа — французи їдуть до країн Сахелю насамперед тренувати африканських військових і організовувати локальну систему оборони. До того ж ця місія заздалегідь планується як тимчасова.
Ставлення місцевого населення до французів теж погіршується. У 2021 році французькі військові завдають повітряного удару по селищу Бунті, вбивши 19 цивільних, які справляли весілля. Удар передбачався по базі джихадистів, і в Парижі кілька місяців наполягають, що до жодних втрат серед мирного населення це не призвело, доки офіційний звіт ООН не доводить протилежне. Приховування правди і відмова від відповідальності з боку французів страшенно нагадують малійцям болісне минуле — так себе поводила Франція-колонізатор.
Ситуація катастрофічно погіршується з двома воєнними переворотами у 2020 та 2021 роках, у результаті яких до влади приходить хунта, а профранцузького президента Кейта заарештовують. У грудні 2021-го Макрон скасовує візит до Малі, де мав зустріти Різдво з французькими військовими, як робив це в попередні роки у Чаді, Кот-д’Івуарі та на атомному авіаносці «Шарль де Голль» поблизу берегів Єгипту. У той момент лідер Франції посилається на пандемічні та санітарні обмеження, однак пізніше зізнається в небажанні бачитися з представниками хунти: «Ми не можемо залишатися пов’язаними у військовому плані з владою країни, чию стратегію та приховані цілі не поділяємо».
Ці висловлювання та інші подібні з боку міністерства закордонних справ не подобаються Бамако, звідки на початку 2022 року висилають французького посла. У листопаді того самого року Макрон заявляє про кінець операції «Бархан», а в серпні країну залишають останні французькі військові. Розлучення набуває конкретної дипломатичної форми. «Вам тут не раді!», «Франціє, забирайся геть!», «Путіне, допоможи нам!» – скандують малійці на численних протестах, на які подекуди приходять з портретами російського президента. Поява російських символів у момент кризи у відносинах з Францією зовсім не випадковість: по-перше, Москва з 2019 року підгодовує антизахідні настрої в Африці, по-друге, на той момент у Малі вже активно діють «вагнерівці», які тільки й чекають на від’їзд французів, вони займають колишню французьку військову базу в Менаці. Залишається чимало питань про їхню роль у перевороті в країні.
Якщо Макрон не хоче вести подвійну гру і надає перевагу втраті впливу, а не співпраці з хунтою, то от з «Вагнером» нова малійська влада швидко знаходить спільну мову. «Хунта вважає, що «Вагнер» може допомогти їм утриматися при владі. Про боротьбу з тероризмом уже навіть не йдеться», – заявив французький президент.
Буркіна-Фасо — друга зупинка «Вагнера»
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну пропагандистські канали «Russia Today» та «Sputnik» були заборонені в ЄС, але вони досі без перешкод транслюються у франкомовній Африці та мають чудові рейтинги. «Sputnik» навіть змінив назву свого колишнього французького сайту на «Sputnik Afrique». Пропаганда крокує і соцмережами: у звіті за липень 2021 року Інститут стратегічних досліджень військової школи (IRSEM) пише про «інформаційну екосистему» Росії в Африці, тисячі сайтів і акаунтів, єдина мета яких — дискредитація Заходу та нагадування про колонізаторські амбіції країн Європи. Повільне, але наполегливе промивання мізків дає результати, і крім Малі, під російський вплив потрапляє Буркіна-Фасо.
У 2017 році новообраний президент Макрон виступав перед забитим ущерть аудиторіумом університету Уагадугу, де говорив про освіту, цінності, кінець «старого світу» і відновлення франко-африканських відносин. Здавалося, ось вона – нова сторінка у співпраці між двома державами. При владі у Буркіна-Фасо тоді був франколюб Рок Марк Крістіан Каборе. Минуло 5 років, і за малійським сценарієм його усунули під час військового путчу. Переворот у Буркіна-Фасо потішив ватажка «Вагнера» Пригожина, який заявив про «нову еру деколонізації».
Прямих доказів втручання «Вагнера» в заколоти в Малі та Буркіна-Фасо наразі немає, а ватажок хунти Буркіна-Фасо навіть пожартував у телеефірі: «Мені кажуть, що до Уагадугу прийшли «вагнерівці». Я запитую, то де ж вони?» За даними французького видання «Jeune Afrique», російські найманці були помічені на летовищі поблизу Уагадугу наприкінці минулого року, а в січні, немов за дивним збігом, хунта Буркіна-Фасо дала Франції тридцять днів на те, щоб останні французькі військові залишили країну, тоді як антифранцузькі протести з російськими прапорами лише посилили суперечності. Париж виконав прохання. Друге франко-африканське розлучення набуло чинності.
Останніми французькими бастіонами в Сахелі залишаються Нігер і Чад. То чи дивно, що в обох країнах теж відбуваються антифранцузькі протести? Військова база в Ніамеї найважливіша в регіоні та налічує дві тисячі французьких солдатів, офіційна мета яких — охороняти кордон між Нігером і Малі, а неофіційна — зберегти в безпеці поклади урану, які на 15% забезпечують ресурсом французькі атомні станції. У Чаді тим часом базується французький центр управління військовими операціями. Та чи надовго?
Чи потрібна Африці французька soft-power?
Інша причина зміщення фокусу з Африки — це те, що, на відміну від Олланда, Макрон вписав у військово-геополітичні пріоритети Франції Індо-Тихоокеанський регіон, де відбувається боротьба за вплив між США та Китаєм. Париж розмістив 7 тис. військових у цій зоні та прагне збільшити цю цифру. Загалом, зі самого початку свого мандата Макрон налаштувався на зміну епохи протекторату на епоху партнерства з колишніми африканськими колоніями, про що свідчило скасування за його ініціативи у 2019 році західноафриканського франка, спільної валюти восьми західноафриканських країн, що була однозначним пережитком колоніалізму. Поступове зменшення військової присутності закладалося в програмі «Бархан» і теж цілком влаштовувало Макрона, який у той момент недооцінив ризик зростання впливу «Вагнера», адже був надто заклопотаний питаннями відновлення довіри до Франції серед африканських держав.
Одним з проявів цієї м’якої сили стала робота з історичним багажем і довгоочікуване визнання ролі і політичної відповідальності Парижа за геноцид у Руанді 1994 року, який забрав 800 тисяч життів. Макрон, щоправда, і далі наполягає на тому, що Франція не була «співучасницею» злочину, але розуміє необхідність визнавати помилки минулого. І повертати борги. Французький президент ініціював повернення розграбованих у колоніальні часи артефактів і витворів мистецтва Беніну та Кот-д'Івуару за прикладом Німеччини, яка торік погодилася повернути Нігеру викрадені в країни британцями культурні цінності колоніальної епохи.
Та всі ці чудові ініціативи аж ніяк не допомагають Франції з рейтингом: за опитуванням, проведеним Радою інвесторів Африки у 2022 році, лідери громадської думки континенту ставлять Францію на шосте місце за привабливістю, тоді як США, Канада, Німеччина, Китай і Британія тримають перші п’ять місць, а Росія дихає у спину з дев’ятої сходинки. У тому самому опитуванні Китай виходить на перше місце, коли респондентів запитують про «найвигідніше партнерство для країн Африки». Це ще один ризик, який недооцінив Париж.
Китай теж знається на м’якій силі: торік КНР інвестувала 40 мільйонів доларів у відкриття освітнього центру в Танзанії, де готують «майбутніх лідерів усієї Африки». За останні 30 років обсяг торгівлі між Африканським континентом і Китаєм зріс з 2 до 282 мільярдів євро, що вчетверо більше, ніж між США та Африкою. Якщо ж говорити про військові амбіції, то з 2017 року у Джибуті вже діє перша військова база Китаю на континенті.
Китайці сильніші за Францію у м’якій політиці та привабливіші економічно для Африки, а росіяни краще за французів задовольняють потребу військових хунт у захисті. Франція програє по всіх фронтах, і турне Центральною Африкою, з якого розпочав весну Макрон, виглядає як остання спроба зберегти обличчя. Нещодавно французький президент навідався до Габону (де у Франції залишається одна база з 350 солдатами), Республіки Конго, Демократичної Республіки Конго і Анголи. У промові напередодні вильоту з Парижа Макрон заявив, що його основна мета — перейти від парадигми Франкафрики до партнерства Франція – Африка. У Парижі з усіх сил намагаються врятувати репутацію в частині континенту, на яку ще не поширилися антифранцузькі настрої, однак жодні промови не змінять того факту, що фокус Африки з Європи переміщується на схід.
