Польсько-німецькі відносини
Ми є сусідами вже понад одинадцять століть. Ми жили, працювали, переживали і вирішували свої проблеми не тільки пліч-о-пліч, а часто разом. Сьогодні поляки та німці тісно співпрацюють економічно, що породжує взаємозалежність. Але польсько-німецька історія та деякі невирішені питання все ще залишаються колючкою в наших стосунках.
Польща донині бореться з жорстокою спадщиною Другої світової війни. Тоді ми втратили незалежність, свободу, понад 5 мільйонів громадян. Польські міста лежали в руїнах, а понад тисячу сіл було по-звірячому пацифіковано. Коли Західна Німеччина могла нормально розвиватися, Польща в результаті Другої світової війни втратила 50 років своєї історії. Це не головна тема мого виступу сьогодні, але змушений це чітко підкреслити – Польща ніколи не отримувала від Німеччини компенсації за злочини Другої світової війни, за знищення, викрадене майно та скарби національної культури. Адже повне примирення між кривдником і потерпілим можливе лише тоді, коли відбудеться відшкодування. У переломний момент історії Європи ми потребуємо такого примирення більше, ніж раніше, бо виклики майбутнього величезні.
Захист суверенітету, захист національної держави, національне різноманіття, національна ідентичність
Боротьба поневолених народів Центральної Європи була боротьбою за національний суверенітет. Ця справа об’єднала всіх патріотів – правих і лівих – бо ми бачили, що наші свободи і права можуть бути реалізовані лише в межах суверенних, відновлених держав. Адже в Європі немає кращого гаранта свободи народів, їхньої культури, кращого гаранта соціальної, економічної, політичної та військової безпеки, ніж національні держави. Їх можуть посилювати міжнаціональні і навіть частково наднаціональні організації, такі як Європейський Союз, але останні не можуть замінити у Європі національних держав. Політика, яка не керується повагою до суверенітету інших, демократією, елементарною волею народу, тобто суверена, рано чи пізно має призвести до утопії чи диктатури.
Християнська Європа породила найбільш сприятливу для людини цивілізацію, і її варто захищати. Особливо зважаючи на жорсткі і дедалі сильніші цивілізації, для яких цінності свободи та демократії не мають значення. Ми хочемо побудувати сильну Європу, яка відповідатиме глобальним викликам ХХІ століття. Саме масштаб Європейського Союзу робить його вагомою силою у світі, а не все більш незрозуміла система прийняття рішень. Нам потрібна Європа, сильна завдяки силі національних держав, а не Європа, побудована на їхніх руїнах. Така Європа ніколи не буде сильною, оскільки політична, економічна та культурна сила Європи походить від її коріння, і про неї дбають національні держави. Альтернативою є або технократична утопія, про яку дехто в Брюсселі, здається, мріє, або неоімперіалізм, який ми вже проходили в нашій сучасній історії. Ми не хочемо ні утопії, ні неоімперіалізму.
Колись символом Європи була антична агора. Місце, де кожен громадянин міг виступати на рівних правах. Сьогодні дуже часто європейську агору замінюють кабінети брюссельських інституцій, де рішення приймаються за зачиненими дверима.
Сила Європи впродовж віків полягала в її різноманітності. Ми маємо спільні цінності, але кожен народ має власну ідентичність.
Наша основна ідентичність – це національна ідентичність. Я європеєць тому, що я поляк, француз, німець, а не тому, що я заперечую свою польськість чи німецькість.
Поляки хочуть належати до Європи як суверенний партнер. Ми не хочемо Європи, яка розглядає польськість, німецькість, французькість, італійськість, чеськість як проблему. Ми не хочемо Європи, яка сприймає зв'язок з власним народом і його суверенітет як хворобу. Ми не хочемо Європи, яка ставить ультиматум: або ви добровільно вилікуєте свою національну приналежність, або ми застосовуємо до вас увесь політичний та економічний тиск.
Польща зазнає такої дискримінації також через повне нерозуміння реформ, необхідних країні, яка виходить з посткомунізму, і через вплутування європейських інституцій у внутрішні суперечки в державі-члені під гаслом «захист верховенства права». Тут я хочу чітко підкреслити: у Польщі ми так само розуміємо слово «верховенство права», як і в Німеччині. Існує небагато речей, у яких я настільки впевнений, як у тому, що мій політичний табір захищає справжнє верховенство права набагато більшою мірою, ніж це було в перші 25 років після 1989 року.
Я часто чую, що для того, аби ЄС міг розширитися, він повинен реформуватися. Під цією тезою зазвичай криється закамуфльована пропозиція федералізації, тобто пропозиція, по суті, централізації. Адже під гаслом «федералізації» криється нав'язана згори концентрація прийняття рішень.
За задумом авторів цієї централізації, процес прийняття рішень необхідно змінити шляхом переходу від принципу одностайності до голосування кваліфікованою більшістю в низці нових сфер. Як аргумент на користь цього підходу використовується той факт, що досягти одностайності серед понад 30 держав буде ще складніше і це блокуватиме процес прийняття рішень.
Перегляньмо сфери, які підпорядковуються Брюсселю, і в дусі принципу субсидіарності відновімо правильні пропорції. Більше демократії, більше консенсусу, більше рівноваги між державами. Давайте зменшимо кількість сфер, які належать до компетенції ЄС, тоді ЄС навіть із 35 країнами буде керованим і більш демократичним.
Більша централізація означає більше однакових помилок. Це означає не прислухатися до голосів тих країн, які мали рацію щодо Путіна. Це віддати владу таким людям, як Герхард Шредер, котрий втягнув Європу в залежність від Росії і створив загрозу існування для всього континенту.
Українці – це народ, який має право на свободу і незалежність
Путін занадто повірив у власне бачення світу. Він не здатен був помітити того, що українці – це нація. І що вони нарешті мають свою національну державу. Можливо, слабку і недосконалу, але таку, за яку вони готові віддати життя.
Російська пропаганда стверджує, що окремого українського народу не існує. Існує фраза, що якщо факти не відповідають теорії, то тим гірше для фактів. Так і Росія своїм кулаком намагається пояснити українцям, що вони не мають права на свою національну ідентичність.
І все ж саме онуки солдатів, які сьогодні ризикують життям за вільну Україну, колись у школі з гордістю скажуть – мій дідусь воював під Херсоном! А мій відбивав штурм Києва! Мій дідусь загинув під Миколаєвом. Мій був одним із захисників Маріуполя.
І сьогоднішні солдати, ці майбутні бабусі та дідусі, знають, що вони теж воюють за те, щоб їхні онуки жили у вільній нормальній країні. Народ – це спільнота живих, мертвих і ще не народжених.
Українці сьогодні нагадують нам, якою має бути Європа. Нашою метою має бути Європа вільних людей і Європа вільних народів. Кожен європеєць має право на особисту свободу та безпеку. Кожен народ має право приймати ключові рішення щодо свого майбутнього на своїй території. Майбутнє Європи буде ще кращим також тоді, коли ми усвідомимо помилки минулого.
Як повинен діяти Європейський Союз?
Усього кільканадцять місяців тому, у червні 2021 р., була спроба організувати саміт ЄС – Росія та запросити у Брюссель Володимира Путіна. Начебто ніяких агресивних дій з боку Росії на той час не трапилося. Де б ми були без протидії Польщі та балтійських держав? Якби ми відкинули принцип одностайності?
Польську зовнішню політику визначають на демократичних виборах громадяни Польщі – люди, для яких агресивний сусід є реальною проблемою. Не люди, які живуть за тисячі кілометрів від нас і десятиліттями не ставилися до дій Росії як до проблеми, бо сприймали Росію лише крізь призму творчості Пушкіна, Толстого чи Чайковського.
Сьогодні недостатньо говорити про відбудову Європи. Ми повинні думати про нове бачення Європи. Таке, у якій мир і безпека стануть міцним фундаментом розвитку на прийдешні десятиліття.
Сьогодні я знову закликаю всіх лідерів Європейського Союзу – настав час повністю й остаточно конфіскувати російські активи і резерви, час, щоб ці гроші пішли на фінансування оборони України та зменшення вартості енергії для громадян Європи.
Європа значно сильніша за Росію. Але крім потенціалу, потрібна ще й воля його використовувати. Якщо ми дозволимо Росії виграти цю війну, ми ризикуємо не просто втратити Україну та її безпеку. Ми ризикуємо маргіналізувати весь наш континент.
Спільні цінності
Наше завдання як лідерів – організувати реальність таким чином, щоб кожен міг себе забезпечити чесною працею. Європейський ринок праці має забезпечувати гідну оплату праці, полегшувати молодим людям вихід на шлях кар’єри і давати відчуття стабільності. Нашою метою також має бути забезпечення найкращих умов для створення сім’ї. Тоді Європа матиме майбутнє. Сім’ї, котрі добре функціонують, – це основа здорового, щасливого та безпечного життя. Однак ми не повинні піддаватися омані, що тільки «буття визначає свідомість». Саме наші спільні цінності – сім’я, свобода та солідарність – вказують нам напрямок дій.
Головні пункти
1. Ми не побудуємо майбутнього без усвідомлення власної ідентичності та не зробивши висновків з історії Європи. А вона показує, що політика, яка не поважає свободу, суверенітет, демократію, засновану на волі народу – рано чи пізно призведе до утопії чи диктатури. На Європу чекає світле майбутнє, якщо вона поважатиме різноманітність своїх народів.
2. Майбутнє Європи кується в боротьбі за свободу, яку Україна веде від нашого імені. Наш обов’язок – надати їй підтримку, а також зробити висновки з помилок минулого і ніколи до них не повертатися. Сила духу українців у боротьбі за свободу і незалежність має бути для нас натхненням і дороговказом до дій.
3. Демократична спільнота держав, заснована на спадщині греків, римлян і християнства, яка піклується про мир, свободу та солідарність, а також на принципі самовизначення націй, є сутністю європейських цінностей. На основі цих цінностей сформувалася євроінтеграція, і саме вони можуть бути рушійною силою Європи.
Їхньою протилежністю та загрозою є централізація, правління найсильніших і свавільна передача майбутнього Європи в руки бездушній бюрократії, яка намагається здійснити «перезавантаження цінностей». Таке «перезавантаження», бюрократична централізація під прикриттям «федералізації» – це зачаток майбутніх великих конфліктів і соціальних бунтів.
4. Щоб Європі виграти перегони за позицію глобального лідера, потрібно змінитися. Вона повинна бути готова прийняти нові держави, але також у цьому розширеному складі обмежити свої повноваження. У відповідь на загрози вона повинна зміцнювати свій оборонний потенціал. У відповідь на економічні і соціальні виклики – будувати якомога більш егалітарний добробут. Підтримувати раціональні союзи, а також будувати незалежність там, де вона могла б стати жертвою економічного шантажу.
