Путін стає політично залежним
«За будь-якого результату російсько-української війни Китай переможе. Якби Росія перемогла і підпорядкувала Україну собі, це було б плюсом для союзника КНР. Але якщо Росія зазнає невдачі, то стане ще більш залежною від Китаю. І так, і так Китай виграє». Це слова колишнього радника президента США Джона Болтона, вони ж найкраще описують результати переговорів президентів Китаю та Росії в Москві.
Приїзд китайського лідера Сі Цзіньпіна до російської столиці продемонстрував, що за останній рік з лишком залежність РФ від КНР не просто зросла, а стала майже тотальною. Найцікавіше, що вона вийшла за рамки економіки та безпеки. Ця залежність стала політичною.
Коли глава Китаю висловлює впевненість у тому, що російський народ підтримає Путіна на шляху переобрання у 2024 році, він передає керманичу Кремля зрозумілий сигнал: твоє політичне майбутнє, твій режим залежить виключно від підтримки китайської влади. Це стало ще очевиднішим після того, як Міжнародний кримінальний суд виписав ордер на арешт російського президента.
Китай і Росія на найвищому рівні погодили два важливі стратегічні документи. Пакет домовленостей, що стосується економічного розвитку, розрахований до 2030 року. Згідно з Конституцією РФ, президента обирають на шість років. Іншими словами, Пекін показує, що готовий допомогти Путіну втриматися при владі після «виборів» 2024-го, зробити так, щоб цей режим зміг правити якраз до 2030 року – до того моменту, поки чинна китайська влада, як вона прогнозує, здобуде перемогу над Заходом.
Пекін купує лояльність Путіна та його оточення, він купує їм усім час – те, що точно вже не може дати і не дасть Захід. Однак натомість російська влада має надати конкретні послуги: допомогти послабити долар, збільшити безперебійні постачання енергоресурсів до Китаю, встановити контроль над ключовими логістичними маршрутами в Арктиці, віддати китайським корпораціям російський ринок – точніше ті сфери, де раніше успішно працювали західні компанії, дозволити перетік наукових кадрів до КНР і не тільки. Усе це прописано в документах, що їх погодили Путін і Сі.
Водночас Китай сприймає Росію не лише як транспортний чи логістичний хаб, не лише як територію, що може за нинішніх несприятливих умов за безцінь продавати енергоресурси КНР. Для Сі Цзіньпіна та його оточення давно зрозуміло, що Росія – перший помічник у процесі дестабілізації Заходу.
Чи означає це, що між Пекіном і Москвою все так безхмарно? Ні. Як повідомило МЗС Китаю в день приїзду Сі до Москви, глава КНР попросив розібратися з тими, хто нещодавно атакував громадян Китаю на території Центральноафриканської Республіки. У цьому нападі підозрюють "вагнерівців". Пікантність ситуації в тому, що найманці напали на золоту копальню, яку контролювали китайці.
Китай не сприймає РФ як союзника: Пекін фактично те й робить, що економічно та безпеково послаблює свого сусіда – для нього Москва є все ж противником, якого зараз можна використати у своїх цілях. Ми маємо справу з тимчасовим шлюбом з розрахунку.
Пастка Сі для України
Китай дуже ретельно підійшов до питання руйнування чинного світопорядку, заснованого на домінантній позиції США. Він збільшив свій економічний вплив у Європі, Азії, Африці та в Латинській Америці. Пекін непрозоро отримував доступ до стратегічної інфраструктури, до покладів корисних копалин у бідних державах. КНР вкладала гроші в підтримку та розвиток авторитарних режимів по всьому світу в обмін на згоду перейти на операції в юанях. Коли китайські комуністи зрозуміли, що американці готові протидіяти їхнім спробам захопити Тайвань і торговельні маршрути в Тихому океані, вони зайняли позицію Путіна і, по суті, підтримали його агресивні дії проти України.
Сі Цзіньпіну плювати на Україну, однак війна, що її розв’язала Росія проти нашої держави, допомагає йому розхитувати Захід. Сполучені Штати та їхні союзники вимушені фокусувати увагу на протидії російській агресії. Тим часом у їхніх державах поглиблюються фінансові та економічні кризи, їхні ринки просідають, оборонні запаси вичерпуються, а політична ситуація стає все більш складною.
Чи координують свої зусилля на українському треку Пекін і Москва? Певно, що так. За пару тижнів до російського вторгнення Путін зустрівся із Сі в Пекіні, де вони погодили так звані олімпійські домовленості. Коли російські війська зазнали поразки на Харківському напрямку, президент РФ побачився зі своїм китайським візаві в узбецькому Самарканді, після чого майже відразу оголосив про часткову мобілізацію в Росії. Коли американці почали отримувати інформацію про можливе постачання китайської зброї до РФ, головний дипломат КНР анонсував мирну ініціативу Сі щодо врегулювання війни. Оприлюднення самої ініціативи збіглося в часі з голосуванням у Генасамблеї ООН з приводу підтримки формули миру президента Зеленського. Китай тоді за допомогою Білорусі намагався змінити текст підсумкового проєкту. Тепер Сі приїздив до Москви, щоб обговорити, зокрема, й питання війни, допомогти встановити мир.
Путін уже заявив, що мирну ініціативу Сі можна використати як базу для подальших переговорів з Україною. Однак найточніше про суть цього плану китайського лідера висловився помічник президента РФ Юрій Ушаков: «Китайський мирний план для України викликає роздратування на Заході, а в Москви – повагу».
LB.ua уже писав про те, чому ініціатива Сі є пасткою для України. Бо це допоможе організувати паузу, яку використає Росія, щоб якісніше підготуватися до нової фази війни. При цьому ми залишимося без своїх територій.
Якщо Київ погодиться на якісь умови Сі Цзіньпіна, якщо він навіть увійде в якийсь активний переговорний процес, то ризикує підірвати свої відносини зі США та їхніми ключовими союзниками, що призведе до скорочення допомоги, як мінімум. Варто нагадати, що будь-які мирні ініціативи Китаю направлені на підрив позиції Америки в тому чи іншому регіоні. Яскравий приклад – підписання пекінських домовленостей між Іраном і Саудівською Аравією, які створили значні оборонні та економічні проблеми для Вашингтона. Так зване примирення України та Росії на китайських умовах призведе до того, що в самих Сполучених Штатах виникне політична криза, Європа почне шукати можливостей поновити відносини з РФ, а Україна залишиться сам на сам з агресором.
Під час нещодавніх парламентських сесій китайці дали зрозуміти, що готові вирішувати так зване тайванське питання: почати приєднувати острів тим чи іншим шляхом у 2024–2025 роках. Тож китайцям занадто довгий мир на Заході не потрібен, вони просто хочуть, щоб Росія краще підготувалася до нових атак і щоб Америка значно ослабла. Ідеальний варіант – це відрив Європи від США, спокійне поглинання Тайваню, послаблення Америки та навіть умовний мир на Європейському континенті.
Одначе яким Китай бачить мир для України? Для того, щоб це зрозуміти, достатньо прочитати статтю Сі в «Російській газеті». Без членства нашої держави в НАТО – коли ми залишимося сірою зоною Європи і залежатимемо від китайських грошей. Це білоруське сьогодення.
Чи готовий Сі Цзіньпін підвищити ставки? Так. Питання постачання китайської зброї до Росії залишається актуальним, у Кремлі ж підтвердили, що обговорювали питання оборонної співпраці з китайською владою.
Американці наводять дані про відправку тих чи інших систем, обладнання до РФ. Пекін уже домовився з Лукашенком про постачання до Білорусі товарів подвійного призначення, чипів, які використовують під час створення чи ремонту озброєння. Нагадаємо, що зараз на білоруській території ремонтують російську техніку. Саме Китай нещодавно домовився з Іраном про збільшення постачань безпілотників, які мають йти до Росії.
Сі готовий у разі чого допомогти Путіну, надати йому не лише гроші для підтримки мілітарної економіки, але й зброю. Не просто ж так на переговорах був добре представлений воєнний блок РФ: заступником секретаря Ради безпеки Медведєвим, міністром оборони Шойгу та відповідальним за ВПК під час війни Мантуровим.
Чи прагнуть китайці лише надавати зброю Росії? Ні, вони зараз забиратимуть з Росії вчених, технології, які дозволятимуть виготовляти сучасні зразки озброєнь. Вони також закуповуватимуть потрібні зразки, щоб посилити свій оборонний потенціал. Сі паралельно робитиме все можливе, щоб надовго послабити російського ситуативного партнера.
Як Сі купує лояльність Росії
Україні важливо розуміти ліміти китайсько-російського співробітництва, адже це напряму впливає на здатність РФ вести війну.
Цьогоріч Пекін і Москва все-таки подолають обсяг двосторонньої торгівлі у $200 млрд, нарощуючи показники за рахунок збільшення продажів російських корисних копалин до Китаю. Це насамперед енергоносії: нафта, газ, вугілля. До 2030 року РФ планує надіслати КНР 98 млрд м³ газу та 100 млн тонн зрідженого газу. Росія прагне стати одним з найбільших континентальних постачальників вуглеводнів до Китаю. Водночас сторони погодили майже всі параметри договору про запуск газопроводу «Сила Сибіру-2» з потужністю прокачування 50 млрд м³.
Також РФ продаватиме в КНР більше своєї аграрної продукції, деревини, продуктів хімічної промисловості. Для Пекіна потік російських ресурсів буде важливим через збільшення власного споживання – це допоможе підтримувати власне економічне зростання. Усе це остаточно закріпить за Росією довготерміновий статус «сировинного придатку Китаю».
Водночас важливо зрозуміти, що китайська влада й надалі використовуватиме несприятливу для РФ економічну кон’юнктуру, купуючи російські енергоносії із чималою знижкою. Зараз Москва наполягає на збільшенні експорту продовольства до Китаю. Західні санкції створили несприятливі умови для постачань російських продуктів за межі країни. Не виключено, що цей вид продукції КНР також куплятиме з дисконтом.
Сторони оголосили про сформований кошик з 82 інвестиційних проєктів вартістю $165 млрд. Показово, що про це згадано лише в російській заяві – китайська сторона про це не написали ані слова. Більшість цих коштів мають використати для створення транспортної інфраструктури, логістичних залізничних і автомобільних коридорів Китай – Європа, розбудови регіональної прикордонної інфраструктури. Також ці гроші надійдуть до видобувної індустрії, де корпорації з КНР розроблятимуть природні надра РФ. Пілотним проєктом такого співробітництва за формулою «китайські технології – російські ресурси для Китаю» виступив газовидобувний «Арктік-ЗПГ-2», запущений у 2021 році.
Китайські компанії надалі захоплюватимуть ніші на російському ринку, залишені західними корпораціями. Можливе створення спільних компаній, які вироблятимуть продукцію за китайськими технологіями, найкращий вже реалізований приклад – галузь автобудування.
Одна з найважливіших домовленостей – рішення про створення спільного органу проєкту «Північний морський шлях». Фактично Китай отримав можливість освоювати арктичні російські території. Чому це важливо? Бо в перспективі через Арктику пролягатиме найкоротший торговельний маршрут, бо цей регіон багатий на поклади цінних ресурсів. Тому що активність Росії, яка нещодавно зупинила участь в Арктичній раді, та Китаю в регіоні стане мілітарним викликом для інших глобальних гравців: США, Європи, Індії і не тільки.
Також РФ і КНР домовилися збільшувати частку юаня у двосторонніх розрахунках. Уже більш ніж 65% китайсько-російської торгівлі ведеться не в доларах. Накопичені юані РФ використовуватиме в співробітництві з іншими країнами, допомагаючи Китаю популяризувати свою валюту як міжнародну. Тренд юанізації РФ посилюватиметься, адже країни домовилися про збільшення електронної торгівлі. Тут головне завдання очевидне – послабити позиції долара.
Цікавим елементом китайсько-російських домовленостей стала наукова інтеграція. РФ поділиться з Китаєм залишками радянських технологій в аерокосмічній і ядерній галузях. Москва продовжить будівництво в Китаї АЕС «Сюйдапу» та Тяньваньської АЕС. Однак найголовніше – це створення умов не лише для кооперації між китайськими та російськими вченими, яка значно посилилася з моменту вторгнення РФ в Україну, а організація перетоку науковців з Росії до Китаю.
Особливо важливою для Пекіна є російсько-китайська співпраця в космосі, де технологічним донором виступатиме РФ. Проголошено також партнерство у високих технологіях, де першу скрипку, вочевидь, гратимуть китайські технологічні гіганти.
У рамках же міжнародних організацій, БРІКС і ШОС, де Китай грає головну роль, РФ підтримуватиме ініціативи Пекіна. А сама КНР долучиться до Євразійського економічного союзу, пов’язавши його з власною ініціативою «Один пояс, один шлях» (ОПОШ).
Після приїзду Сі тісна співпраця Росії з Китаєм може тимчасово покращити російське економічне становище за рахунок торговельних профіцитів, однак призведе до стратегічного китайського посилення на території Росії, до залежності Москви від китайської політики та ринку. До проникнення китайського капіталу в найбільші галузеві підприємства Росії і їхнього подальшого включення в ланцюжки економіки КНР. До посилення позицій прокитайського лобі всередині РФ.
Росія, по суті, втрачає економічний суверенітет, стаючи придатком Китаю. Путін це робить заради однієї мети – захоплення України. Чи розуміє це Сі Цзіньпін? Чудово розуміє. Пекін веде довгу гру: він знає, як написав Джон Болтон, що програш Росії також забезпечить йому стратегічну перемогу. Однак російський програш виглядає для китайців не так, як для Заходу – він передбачає не крах режиму Путіна, а його повне підпорядкування інтересам Пекіна.
***
5 грудня 2013 року Україна і Китай уклали Договір про дружбу та співробітництво. Цей документ передбачав визнання територіальної цілісності обох держав. Пекін зобов’язувався не допомагати третім країнам підривати українську безпеку, у разі нападу відразу проводити консультації, покращувати економічні та торговельні зв’язки, здійснювати військово-технічне співробітництво і таке інше. Договір так і не запрацював: китайська сторона не ратифікувала його. Термін дії договору спливає через 15 років. Існує можливість автоматично продовжити його ще на 5 років. Водночас Китай, і про це говорить міжнародне право, навіть лише підписавши договір, мав би дотримуватися мети та цілей, що закріплені в документі.
Насправді нам не потрібні так звані китайські мирні ініціативи, Пекін просто має узаконити договір і виконувати його. Та він не робитиме цього. Це якраз і демонструє Києву справжні наміри Китаю. Дев’ять років тому – перед самим початком війни – Сі та його оточення сприймали Україну як частину Росії. Вони і зараз так само все сприймають.