У французькому парламенті зростає напруження – щоразу, як прем’єрка Елізабет Борн намагається виступити перед депутатами, майже вся опозиція залишає сесійну залу. Інший варіант – опозиціонери починають голосно співати "Марсельєзу". Усе, аби не дати Борн завершити промову. Такого хаосу Національна асамблея за час мандата Макрона ще не бачила. Французький президент розлютив і праві, і ліві політичні сили. Вічні вороги об’єдналися і виступили проти непопулярної пенсійної реформи. Президент дав інтерв'ю національному телебаченню, але по суті лише повторив — «реформі бути».
Макрона звинувачують в авторитаризмі
Макрон хоче, щоб французи працювали довше і йшли на пенсію у 64 роки замість 62. Своїх намірів президент не приховує: дефіцит бюджету зростає, народжуваність у країні падає, а фінансувати соціальні видатки на безкоштовні лікарні та освіту якось треба. При цьому підвищувати податки найбагатшим французам і великим підприємствам Макрон не збирається: президент – колишній банкір дотримується неоліберальних поглядів. Французи мають докласти зусиль, щоб зберегти нашу щедру соціальну систему, не втомлюється повторювати Макрон. Чують його дедалі менше, а обурюють його слова дедалі більше, зокрема, у контексті інфляції та кризи в низці галузей.
У парламенті не вистачило голосів, щоб затвердити пенсійну реформу. Макронівська партія «Відродження» не має більшості в нижній палаті, а думки єдиних потенційних союзників – правих «Республіканців» – розділилися. Лише частина погодилася підтримати текст. За такої несприятливої для себе ситуації Макрон вирішив узагалі не вносити ініціативу до законодавчого органу. Він наказав Елізабет Борн використати лазівку – статтю 49.3 Конституції, яка передбачає ухвалення законопроєкту без голосування. Ця «чарівна паличка» у Франції є абсолютно легальною, однак уряд Борн вдавався до неї за останні пів року 11 разів (!).
Опозиція закидає Макрону авторитарну поведінку, за якої парламент повністю втрачає свою репрезентативну функцію. Є нюанс. Застосування 49.3 передбачає, що депутати можуть у відповідь ініціювати вотум недовіри. Тоді уряд Макрона впаде і відбудуться нові парламентські вибори (самому президенту при цьому нічого не загрожує). Утім поміж опозиції не всі готові до виборів. Зокрема, ті самі «Республіканці» бояться, що втратять частину крісел, тому частина з них не підтримала відставку кабміну.
Результат – на засіданні в понеділок лише 9 голосів не вистачило Національній асамблеї, щоб скинути уряд Елізабет Борн. 9 голосів, коли потрібно 287 (половина Асамблеї) – це зовсім невеликий недобір. Фактично президентові дали ляпаса. У середу в інтерв’ю національному телебаченню він одразу заявив, що власна популярність його не цікавить: «Я не можу балотуватися на наступний термін, тому власна популярність мене не тривожить. (...) Ця реформа потрібна Франції, тому вона набуде чинності за планом».
10 тисяч тонн сміття на вулицях Парижа і чорний четвер
Ще з початку березня, коли в Асамблеї відбувалися гострі дебати щодо тексту реформи, у Франції розгорнулися страйки. Одними з перших їх почали муніципальні служби прибирання, які через характер своєї професії аж ніяк не розраховують працювати на два роки довше. За кілька тижнів у Парижі назбиралося 10 тисяч тонн сміття. Мер-соціалістка Анн Ідальго не звернулася до приватних клінінгових компаній (хоча могла), адже й сама проти пенсійної реформи. У французькій столиці без перебільшення стоїть сморід, і вже шість вечорів поспіль, коли на Париж спадає ніч, активісти підпалюють баки, вступаючи у конфронтацію з поліцією, та будують із сміття барикади.
У Франції зупинили роботу чотири нафтопереробні заводи, уряд мусив скористатися стратегічними резервами. Тим часом по кілька днів на тиждень страйкує залізниця, а студенти блокують університети. Профспілки щотижня організовують багатотисячні марші, а сьогодні, 23 березня, розлючені виступом Макрона, який відмовився від будь-яких поступок, планують повністю паралізувати країну. Градус напруження зростає, і останні вечори спонтанних протестів переросли в сутички з поліцією та призвели до сотень затримань по всій країні.
Французи розуміють, що якщо не висловити своє обурення зараз, то вже через кілька років пенсійний вік може зрости до 66 або 67 років, як у Португалії, в Італії або Німеччині, де ці реформи відбувалися поступово. Середня тривалість життя у Франції сягає 85 років для жінок і 79 для чоловіків, але інша статистика вказує на те, що «тривалість здорового життя» не перевалює за 64 роки. «На пенсію до артриту» (французькою ці слова римуються – retraite / arthrite. – Авт.), – скандують французи на численних протестах.
Реформа Макрона, а тим паче те, як він її проштовхнув, настільки розлютила французів, що протести швидко стали набирати агресивнішого характеру і нагадувати виступи «жовтих жилетів». Тоді, у 2018 році, соціальну і політичну кризу спричинив проєкт додаткового мита на паливо, від чого мали піднятися ціни на бензин. Після довгих місяців протестів уряд відмовився від ідеї, ще й підвищив мінімальні зарплати. Тому французькі протестувальники знають: Макрон уміє дослухатися до вулиці. То чи зможе вона вплинути на нього нині?
