Путін спеціально очікував приїзду канцлера Німеччини Шольца, він готувався до його «теплого прийому», через що й переніс процедуру розгляду звернення депутатів Держдуми щодо визнання суверенітету «ЛДНР» з 14 на 15 лютого. Цей документ депутати проголосували, коли німецький канцлер уже перебував у Москві та їхав на зустріч з Путіним. Чи було це чимось неочікуваним для німців? Думаю, що ні – можливе ухвалення відповідної постанови російським парламентом було анонсовано півтора тижня тому.
Путін чекав, що Олаф Шольц привезе йому після перемовин з президентом Зеленським. І канцлер привіз – усне підтвердження українського лідера розробки ряду законодавчих ініціатив у рамках виконання Мінських домовленостей.
«Президент Путін і я єдині в думці, що нормандський формат поряд з переговорами між США та Росією, перемовинами у форматі Росія – НАТО та Росія – ОБСЄ є важливим майданчиком для вирішення конфлікту. Тут потрібні зрушення і, звісно, прогрес. Тому добре, що президент Зеленський учора твердо пообіцяв, що в рамках ТКГ, яка працює в рамках Мінського процесу і де зустрічаються всі залучені сторони, дуже скоро всі передбачені документи – законопроєкти про особливий статус Донбасу, про зміни до Конституції та підготовку виборів – будуть розглянуті. Це хороший поступ, і цей шлях необхідно продовжити», – зазначив Шольц.
Ми почули ще після нещодавніх паризького та берлінського самітів радників лідерів Н4 про готовність України розробити і надати на майданчику ТКГ ініціативи щодо особливого статусу, імплементації формули Штайнмаєра та закону про місцеві вибори на Донбасі. Це не є сюрпризом, тим паче, що українська влада запевнила суспільство, що вона не піде на кроки, які поставлять Україну під загрозу.
Сюрпризом стало інше – заклик самого Шольца до Зеленського наділити українських перемовників конструктивним мандатом для перемовин про долю Донбасу.
«Я закликав президента Зеленського, щоб він наділив своїх перемовників відповідним конструктивним мандатом для того, щоб досягти там прогресу», – зазначив канцлер.
Такі заяви дуже дивують і насторожують. Хотілося б, щоб українському суспільству пояснили, про який такий конструктивний мандат йдеться, де можуть бути його межі і для чого він потрібен.
Звісно, що Шольц заявив, що вихід Росії з Мінська буде катастрофою для всіх, що саме так визнання суверенітету «Л/ДНР» сприйматиме Захід та Україна. Путін же пообіцяв поки що йти шляхом дипломатії: «Я виходитиму з того, що ми повинні все зробити для вирішення проблем Донбасу, але зробити це так, як говорив пан канцлер, перш за все, виходячи з не до кінця реалізованих можливостей виконання Мінських домовленостей. І потрібно, і ми дуже розраховуємо на це, що наші партнери і за океаном, і в Європі, насамперед ФРН і Франція, вплинуть на українську владу, і це рішення буде знайдено».
Вплив, а точніше тиск, дійсно чиниться; ми його бачимо – і не лише з боку Росії, яка розмістила довкола українських кордонів стотисячне військо. Наші західні партнери також закликають Україну рухатися в логіці Мінська.
Олаф Шольц приїхав підготовлений до перемовин: він продемонстрував, що Німеччина готова запустити «Північний потік-2» у разі деескалації ситуації, він також пообіцяв російському президентові, що Україна не вступить до НАТО, в усілякому разі поки Путін перебуває при владі.
«Розширення НАТО не планується, не обговорюється, його немає в порядку денному. Нам не доведеться цією темою займатися, поки кожен з нас перебуває на своїй посаді. Я не знаю, скільки залишатиметься президент (Путін) на своїй посаді, я думаю, це може бути довго, але не вічно. Ми цим не займатимемося», – сказав Шольц.
Усміхненого Путіна ця відповідь не дуже вдовольнила, бо йому потрібні юридичні гарантії позаблоковості України, гарантії, які йому надасть Захід. І він пояснив, чому він цього вимагає. Він боїться, що за кілька років Україна буде готовою дати Росії повноцінну відсіч, що Москва не зможе більше шантажувати Україну та Захід війною. Саме тому Кремлю важливо отримати юридично закріплені гарантії Заходу про позаблоковість нашої держави. І це окремий переговорний трек, що йде паралельно з Мінськом.
Щодо останнього, то Москва й Німеччина, яка так прагне запустити «Північний потік-2» і запобігти санкційній політиці Заходу щодо нього, намагаються підкупити українську владу, пропонуючи їй російський газовий транзит після завершення контракту 2024 року.
«Ми готові продовжити постачання газу через Україну навіть після 2024 року, коли завершиться термін чинного контракту на транзит через цю країну. Звичайно, якщо на це буде попит з боку європейських імпортерів і це буде рентабельно. А сама газотранспортна система України перебуватиме у справному технічному стані», – вказав Путін.
Росіяни та німці нині повторюють те саме, що вони робили в Парижі 2019 року під час перемовин лідерів нормандської четвірки. Тоді Меркель і Путін продали Зеленському контракт на транзит російського газу і отримали натомість згоду імплементувати формулу Штайнмаєра. Тепер нам обіцяють транзит, вимагаючи натомість законопроєкти про особливий статус, вибори на Донбасі тощо.
При цьому Путін прекрасно розуміє, що Київ може розробити законопроєкти і представити документи, які не задовольнять російське керівництво, і, скоріш за все, так і буде. Що сам процес узгодження законодавчих ініціатив може затягнутися надовго, а спроби розглянути їх в українському парламенті – ще на довше. Саме тому він і каже, що питання нинішнього відведення російських військ з Білорусі та з півночі України безпосередньо пов’язане зі зверненням Держдуми щодо визнання суверенітету «ЛДНР».
«Ухвалено рішення про частковий відвід військ. Голосування в Держдумі, тим чи іншим чином, пов’язане з цим, бо депутати парламенту орієнтуються на суспільний запит, тонко його відчувають», – заявив Путін.
Якщо говорити дуже просто: російський президент готовий почекати, поки українська влада надасть законопроєкти щодо Донбасу, а паралельно з цим він перемістить додаткові війська РФ ближче до цього регіону.
Не забуваймо, що Росія не бажає бути частиною переговорного процесу в рамках Мінська, а лише медіатором, що Москва задля цього штовхає українську владу на прямі перемовини з ватажками «ЛДНР». І ще важливо згадати, що самі анклави претендують на всю територію Донецької та Луганської областей.
І тут, до речі, відкритим залишається питання: в разі локального загострення на Донбасі наші західні союзники, та сама Німеччина, готові будуть застосувати обіцяні жорсткі санкції щодо Росії чи вдадуть, що нічого надзвичайного не відбувається? Як сьогодні в Москві робив Олаф Шольц, кажучи, що потрібно не допустити війни у Європі, «забуваючи», що вона триває вже вісім років.
***
Починаючи з 25 червня 2020 року, одразу після ухвалення оновленої Конституції РФ, LB.ua регулярно писав про те, що Росія розглядає варіант поглинання/анексії Донбасу. Згодом справді почалася повзуча анексія – масована паспортизація мешканців окупованих територій, залучення їх до виборів у РФ, інтеграція місцевої економіки у російську, полегшення різного штибу соціальних процедур. Росія системно порушувала свої зобов’язання в рамках Мінська, продовжуючи вимагати від України його виконання. Сьогодні Україна отримала додаткові аргументи, щоб як мінімум вимагати жорсткішої реакції Заходу на порушення Росією своїх зобов’язань, а головне – ставити питання про перегляд Мінська. Подивимося, на що піде чинна влада.