ГоловнаСвіт

Зеленський, Путін і гарантії безпеки

Зараз чимало українських політиків говорять про те, що на Україну тиснуть звідусіль саме для того, щоб вона виконала Мінські домовленості. При цьому мало хто замислюється над тим, що імплементація Києвом Мінська – це не ключова ціль Москви. Російське керівництво бажає отримати позаблокову Україну, яка не матиме союзників, не перебуватиме під парасолькою НАТО і яка в підсумку не матиме варіантів, окрім як піддатися Кремлю. І на цьому тлі заяви посла нашої держави у Великобританії Вадима Пристайка – як би вони, на думку влади, не були «вирвані з контексту» – є доволі красномовними. Те, що відбувається, вкотре підтверджує, що російський ультиматум стосовно гарантій безпеки (читай – ізоляції, позаблоковості України) – це окремий важливий трек, який триватиме незалежно від виконання Мінських домовленостей. 

Я не хочу оцінювати заяви пана Пристайка, враховуючи, що їм уже дала оцінку українська влада, вказавши, що вони не відповідають офіційному курсу держави. Можу сказати, що дипломат із багаторічним досвідом не може так «випадково» помилятися і не розуміти, як на це відреагують у Лондоні. До речі, в міноборони Сполученого Королівства Британії вже заявили: підтримають будь-яке рішення України щодо НАТО. До цього можна додати вислів канцлера Німеччини Олафа Шольца, який прямо вказав: вступ України до НАТО нині не на часі. Хоча це й так було очевидно – і в Києві, і в Москві.

Фото: president.gov.ua

Ця ситуація демонструє, що є два окремі треки – щодо виконання Мінська і щодо надання гарантій безпеки (вирішення питання позаблоковості України), чого вимагає Росія.

І давайте відразу для себе усвідомимо: Путіну не потрібно віддавати Україні Донбас, йому треба, щоб Україна як проєкт була частиною умовного СРСР 2.0. Для цього вона повинна залишитися без явної підтримки Заходу, стати позаблоковою, позбутися власної ідентичності. Мінськ же для російського керманича – це постійно відкрита опція дестабілізації та тиску. Тому Кремль паралельно з питанням виконання Мінських домовленостей порушує й іншу проблему – гарантій безпеки.

Іншими словами, якщо навіть уявити собі, що Україна починає процес імплементації політичної частини Мінських домовленостей, це точно не означатиме, що Путін зніме з порядку денного питання так званих гарантій.

Принциповий момент: Володимир Зеленський під час переговорів з Джозефом Байденом заявив про необхідність надати гарантії безпеки не лише Росії, а й Україні. Ба більше, лідер Франції Емманюель Макрон на переговорах з Путіним у Москві спробував розвести питання гарантій і того самого Мінська, про що глава Республіки, по суті, повідомив у Києві. Під час останніх перемовин з канцлером Шольцом глава Української держави зауважив, що розробляється комплекс юридично затверджених гарантій безпеки, зокрема й щодо України.

Фото: EPA/UPG

Ми з вами говоримо про те, що зараз у трикутнику Росія – Захід – Україна сторони намагаються знайти якесь прийнятне компромісне рішення. Чи задовольнить воно повністю нас? Побачимо.

Нині в наш інформаційний простір вкотре запускаються чутки про так звану фінляндизацію України. Хоч Макрон, на якого посилаються російські та західні медіа, такого не говорив. Навпаки: президент Франції казав про політику відкритих дверей, про те, що, блокуючи Україні можливості вступу до Альянсу, Захід позбавить Фінляндію та Швецію перспектив, що цей варіант неприйнятний.

Фото: ЕРА/UPG

Але треба розуміти, що фіни погодилися на позаблоковий статус, коли їхні війська стояли на території Росії, що вони тоді (під гарантії Британії) підписали перемир'я з Радянським Союзом і що Сталін не збирався ліквідувати Фінляндію, залишивши їм мову, історію та євроцентричність. Путін із цього нічого Україні залишати не збирається. Це просто необхідно зрозуміти.

Питання в тому, що для РФ, та й не тільки для неї, головне в нинішній ситуації – дестабілізувати ситуацію в Україні, а потім спробувати прибрати її до рук. І питання відмови від руху в бік Заходу, виконання Мінська на умовах Москви чи загалом будь-яка серйозна помилка з боку влади може призвести до негативних наслідків для всієї країни. Цього й прагне Путін.

До речі. Це не вперше в історії, коли Росія просить у Заходу гарантії безпеки. Уперше таке було до 1939 року, коли російська влада була слабкою. Після поділу з Німеччиною Європи Москва від своїх прохань відмовилася. Потім такий запит відбувся одразу після розвалу Радянського Союзу. Росія була ослаблена і фактично просила Захід, щоб той гарантував її стійкість і безпеку. Потім щось подібне сталося у 2009 році – після виступу президента Медведєва на Генасамблеї ООН. Росія тоді, взявши стратегічну паузу після Грузії, після фіктивної зміни влади (через що в Москві переживали) почала планомірно домагатися від Заходу (який заплющив на все очі) підписання документів, які США та Європа сприймали як щось утопічне, а Москва ж – як те, що дозволить заблокувати євроатлантичний розвиток України та Грузії.

Фото: EPA/UPG

Нині ми бачимо щось подібне. Ми не знаємо реальних причин такого запиту. Однак можна припустити, що зовнішні ультиматуми мають якусь конкретну внутрішню причину.

Що ми наразі маємо в підсумку. Під час зустрічі з Путіним Лавров публічно заявив, що він вбачає можливим домовитися із Заходом. Що Росію не вдовольнила позиція щодо України, однак стосовно інших питань можна вести діалог, який, на думку глави зовнішньополітичного відомства РФ, можна покращити, збільшуючи контакти по лінії Росія-НАТО. 

Глава міноборони РФ Сергій Шойгу повідомив, що частина навчань, які проводить Росія, невдовзі завершаться. Водночас поновилися й контакти на найвищому рівні по лінії міноборони України та Білорусі.

Гра триває, і триває вона відразу на кількох напрямах.

Cпільні навчання збройних сил Білорусі та Росії на полігоні в Брестській області Білорусі, 11 лютого 2022 року.
Фото: ЕРА/UPG
Cпільні навчання збройних сил Білорусі та Росії на полігоні в Брестській області Білорусі, 11 лютого 2022 року.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram