Французькі президенти приїжджають до України рідко, втім ці візити доленосні для нашої держави. У 1998 році Жак Ширак шукав у Києві відповіді на просте питання: чи Україна не Росія – після його перемовин в українській столиці для нас відкрилися нові економічні можливості у Франції та й у всій Європі. Франсуа Олланд екстрено садив свій літак у Києві в лютому 2015 року – коли йшли запеклі бої в Дебальцевому і готувалися до підписання жахливі Мінські домовленості. Тепер до нас летить Макрон. Летить, щоб запобігти можливій ескалації з боку Росії.
Ми не знаємо достеменно, про що Макрону вдалося домовитися з Путіним. Співрозмовники LB.ua, близькі до переговорного процесу в рамках нормандського формату, стверджують: у Москву Макрон повіз ряд пропозицій Києва для розблокування переговорів. Натомість у Москві президенту Франції передали послання для Києва, а головне – Вашингтона.
Публічні ж заяви за підсумком багатогодинних переговорів сюрпризів не принесли.
Путін традиційно озвучив вимоги Кремля. Вони ті самі: виконання Україною Мінського протоколу, – особливий статус для окупованих районів Донбасу, зміни до Конституції, які його зафіксували б, імплементація формули Штайнмаєра і старт комунікації між Києвом та окупаційними адміністраціями.
«У Києві то кажуть, що будуть виконувати (Мінські угоди, – LB.ua), то кажуть, що це зруйнує їхню країну. І президент (України. – LB.ua) чинний нещодавно заявив, що йому жоден пункт не подобається з цих Мінських угод. Ну, подобається – не подобається… Терпи, моя красуне! Треба виконувати! Інакше ніяк», – заявив Володимир Путін.
Емманюель Макрон натомість чітко промаркував конфлікт як україно-російський. І неодноразово повторив фразу «треба будувати» – механізми безпеки, довіри тощо. Втім це була домашня заготовка, і ці слова не надто пасували до настрою французького лідера після розмови з Путіним.
При цьому Макрон заявив, що очікує конструктиву саме від РФ, додавши, що українська влада свої обіцянки виконує. Зокрема, за його словами, Київ дійсно поклав під сукно законопроєкт про перехідний період (який унеможливлював виконання Мінська на умовах Кремля) під тиском Москви та Заходу.
«Хочу привітати зусилля президента Зеленського, зокрема, конкретні зобов'язання, які він узяв на себе – конкретно відкликав законопроєкт (про перехідний період, – LB.ua), який не відповідав Мінським домовленостям. Президент Путін про нього згадував, і цей законопроект був відкликаний з ініціативи Зеленського», – зазначив Макрон.
Сподіваємось, уже в Києві ми почуємо конкретику і про інші «конкретні зобов’язання», які взяла чи нібито взяла на себе Україна.
Крім того, французький лідер повідомив, що нині є «чутливі питання конституційної реформи, особливого статусу для Донбасу і проведення виборів, які нині розглядають». Очевидно, розглядають у рамках перемовин у форматі радників нормандської четвірки.
Чи означає це, що Київ піде на вимоги Москви? Ні, і українська влада озвучила нещодавно свої червоні лінії, серед яких відмова від прямого діалогу з бойовиками, неприпустимість вибору вектора розвитку під зовнішнім тиском і територіальна цілісність України.
Останній пункт, до речі, дуже важливий одразу з двох причин. Перша – Київ показує, що Путіну не вдасться за допомогою брязкання зброї на кордоні змусити Україну забути про Крим і назавжди заблокувати її поступ у НАТО якраз через кримське питання (саме тому й оголошено новий саміт Кримської платформи). Друга – українська влада відправляє Кремлю чіткий сигнал: будь-які політичні рішення, які легалізують відокремлення Донбасу від України, означатимуть кінець Мінська, і провина за це лежатиме на Росії.
Не виключено, однією з вимог Москви, яку везе Макрон, є імплементація формули Штайнмаєра. Її ключова суть, на думку української сторони однозначний: проведення виборів можливе після повного звільнення українських територій та отримання цілковитого контролю над ними, включно з кордоном. Правоохоронні органи України мають гарантувати безпеку проведення виборів. А закон про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО вступає у силу в момент, коли український ЦВК і ОБСЄ визнають вибори демократичними і такими, що відповідають міжнародним стандартам. І все. Російстка ж вимога полягає у тому, що політичне врегулювання має розпочатися паралельно з вирішенням безпекових питань. Це те, до слова, чого так хотів уряд Меркель – оголосити режим тиші і провести вибори на окупованій території без виведення російських військ, що, звісно, не відповідає баченню України.
Формула Штайнмаєра тривалий час була просто приватною пропозицією, вона містилася в листуванні колишніх глав МЗС Німеччини та Франції, які, окрім них, ніхто не підписував (а там йшлося про невигідний Україні порядок проведення місцевих виборів і запровадження особливого статусу). Однак у 2016 році у ході зустрічі лідерів Нормандського формату Петро Порошенко заявив, що Україна готова обговорювати формулу та її подальшу імплементацію в українське законодавство.
Українська влада, звісно, може грати у свою гру: імплементація формули Штайнмаєра, як і внесення змін до Конституції, потребуватимуть консенсусу у Верховній Раді, якого точно немає.
Водночас ми знаємо, що без згоди України Захід не піде на поступки щодо Мінська; в усілякому уразі так зауважив Макрон під час пресконференції з Путіним.
Наші союзники можуть умовляти нас, однак ключові рішення залишатимуться за Києвом. Тож Путін і Макрон домовилися поговорити по телефону після зустрічі президента Франції з Володимиром Зеленським.
«Залежно від того, що вирішать у Києві, ми плануватимемо майбутні кроки», – сказав президент РФ.
Президент Франції заявив, що найближчі кілька днів-тижнів будуть критичними, що в цей період вирішуватиметься питання майбутнього Європи. Це дуже красиво і складно. Спростимо: вирішуватиметься питання України. Але вирішувати його повинен виключно Київ.
При цьому слід зрозуміти кілька важливих речей. Перша – Франція і Німеччина, вирішуючи питання України, розв’язують насамперед свої проблеми. І можуть це робити ціною України. Друга – виконання Україною Мінська не означає, що Росія виконуватиме свою частину домовленостей. При цьому сама спроба України піти на поступки РФ може закінчитися катастрофою. Третя – Путін же використовує створену ним загрозу війни, щоб втягнути Захід та Україну в переговори для досягнення низки своїх цілей, зокрема, поглиблення суперечностей між західними союзниками та дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні.
***
Російська пропагандистська машина уміє працювати системно. І одне з її постійних завдань – створення в українців враження, що долю нашої країни вирішують без нас. Так, лише цього тижня росіяни рознесли «новину» про те, що Блінкен підтримав «особливий статус» для Донбасу і висловив упевненість, що українська влада його підтримає. Хоч держсекретар США сказав, що особливий статус для Донбасу може бути прийнятним для України, але за умови певної послідовності виконання домовленостей з боку РФ, чого не було і немає. Так само за підсумками візиту Емманюель Макрона до Москви РФ просуває тези про те, що Захід уже пішов на поступки задля деескалації – ціною України. Та повторимо ще раз: вирішувати долю України буде Україна.