Олексію, почнімо з теми правопорядку в час війни. 18 квітня 2026 року в Києві озброєний чоловік розстрілював перехожих, а потім узяв заручників у супермаркеті. Поліцейським тоді закидали, що вони втекли, почувши постріли. Які висновки поліція зробила з цієї історії?
Цей, безперечно, ганебний випадок є знаковим в історії патрульної поліції. Те, що сталося, не відповідає нашим цінностям і нашому баченню. Але такі випадки можуть трапитись у практиці будь-якого правоохоронного відомства.
Головний урок, який ми винесли: потрібно посилити тренування і психологічну підготовку патрульних. Ми розробили навчальну програму «Активний стрілець», яку пройдуть усі без винятку працівники. Їх у поліції шістнадцять тисяч, і зрозуміло, що вони не можуть відкласти свої обов’язки і проходити навчання в один день: це відбуватиметься поступово. Пройшовши курс, підготовлений українськими і зарубіжними фахівцями, люди будуть готові до подібних ситуацій. Хоча сподіваюсь, що в Україні це залишиться рідкістю, на відміну від деяких інших держав, де стрілянина на вулицях — майже буденність.
Читайте такожСтрілянина на вулицях Києва: що відомо про стрільця, який вбив та поранив понад 20 людей
За цей час ми збудували й запустили перший тренінговий центр для патрульної поліції. Там навчають поліцейських саме за курсом «Активний стрілець» і готують інструкторів, які вчитимуть патрульних у регіонах. Ми будемо розвивати цей тренінговий центр і плануємо створити ще один. Одна з концепцій розвитку цього напрямку — створення корпусу інструкторів, які щодня дбатимуть про тактичну підготовку поліцейських. Ми також займаємось на полігонах Національної гвардії, залучаючи їхніх найкращих інструкторів, зокрема з корпусу «Азов». Це навчання пройшла вже понад тисяча поліцейських.
Під час надзвичайної ситуації людина ніколи не піднімається до рівня своїх очікувань, а натомість опускається до рівня своєї підготовки. Тому підготовка — головний пріоритет. І в ній ми відходимо від застарілих методик, а натомість впроваджуємо й розробляємо нові.
Повернімось усе ж до ситуації, коли патрульні побігли геть, залишивши поранену дитину. Чи порушили вони протокол?
Мені є багато що сказати у відповідь на це питання, але триває слідство і мої слова можуть бути сприйняті й використані по-різному. Коли слідство завершиться, я висловлю свою думку. Висловлять її й фахівці, які знають, як могли вчинити різні люди в цій ситуації. Повторюся, що випадок цей ганебний для нашої інституції. Але важливо не перекреслювати цим випадком усю титанічну роботу патрульних. Патрульній поліції незабаром виповниться одинадцять років, і за цей час ми відреагували на мільйони викликів і врятували тисячі життів.
Читайте такожСлужити і захищати. Випробування масовим вбивством
Тоді на виклик прибув не найбільш підготовлений екіпаж. Після цієї історії ми змінили алгоритми реагування. На такий виклик відправлятимуться краще оснащені, більш досвідчені й підготовлені екіпажі. У Києві зараз діють групи оперативного реагування — поліцейські, які пройшли спеціальну підготовку і готові до надзвичайних ситуацій.
В Україні були прецеденти, коли поліцейський, переслідуючи небезпечного правопорушника, застосовував зброю і отримував кримінальне провадження. Стрілянина в Дніпрі 2023 року — знов кримінальне провадження проти поліцейського, який застосував зброю. Тобто поліцейські могли й боятись застосовувати зброю? А що, як ти зараз це зробиш, а потім опинишся у в’язниці за перевищення службових повноважень?
Це питання, яким я займався багато років, підтримуючи патрульних поліцейських у судових процесах. Справді, наша правоохоронна система працює так, що наслідком застосування зброї можуть бути роки поневірянь із необхідністю доведення, що ти був правий і не винний. Навіть у ситуації, коли працівник поліції діяв безсумнівно правильно, відкривається провадження за статтею 365 Кримінального кодексу — перевищення службових повноважень — і ведеться слідство. Це величезний тягар і стрес для поліцейського. Попри це патрульна поліція — це підрозділ, який найчастіше застосовує зброю у випадках, коли це необхідно.
Як захистити патрульних у юридичному полі?
І я особисто, і Національна поліція, і Міністерство внутрішніх справ ініціювали багато змін, необхідних для цього. До прикладу, в деяких ситуаціях замість вогнепальної зброї можна було б застосовувати тейзер (дистанційну електрошокову зброю, — Ред.) Але закон фактично прирівнює застосування тейзера до застосування вогнепальної зброї. І якщо на поліцейського нападає озброєна людина чи група людей, в критичній ситуації поліцейський обирає не тейзер, а вогнепальну зброю — щоб захистити своє життя і, можливо, життя інших людей. Нагадаю, що в багатьох країнах безпека поліцейського — це пріоритет. Поліцейський насамперед має убезпечити себе. Так от, законодавчі ініціативи щодо застосування тейзера лежать уже, напевно, років сім. Ніхто за це не береться. Чомусь є таке упередження, що якщо дати поліцейським додаткові повноваження, то ми зробимо Україну «поліцейською країною».
Але ніхто не хоче думати про те, що затримання людини, яка чинить спротив, — це складна і небезпечна справа. І травматична: буває, що ламають руки, вивертають м’язи. Застосування тейзера, на мій погляд, — гуманніший спосіб: електрошок знерухомлює людину й дає змогу затримати її без застосування фізичної сили. Говорю це як людина, по якій стріляли з тейзера.
Одна з головних претензій суспільства до поліції полягає в тому, що молоді люди спортивної статури зі зброєю в руках ходять вулицями Києва й інших тилових міст, а воювати тим часом змушують цивільних. Чому, мовляв, патрульні не їздять на фронт або у прифронтову зону, не захищають країну?
Класне запитання — я б сам його підняв, якби ви не запитали.
Чи справді аж так багато поліції в тилових містах? Усієї поліції — трохи більше за сто тисяч людей. Патрульних серед них — шістнадцять тисяч.
Із цих ста тисяч чверть — жінки, ще майже 13500 — люди непризовного віку. Нагадую, що в поліції можна працювати з вісімнадцяти років.
Читайте такожГолова МВС про легалізацію зброї, мобілізацію і повоєнні виклики
Служба в час війни — це посилене навантаження: на поліцію покладені функції, які до повномасштабного вторгнення взагалі їй не були притаманні. Взяти хоча б блокпости, до яких задіяно дуже багато поліцейських. Є речі, про які не можна відкрито говорити, бо вони пов’язані з критичною інфраструктурою. Також поліцейські беруть участь у заходах мобілізації. І все це за умов великого некомплекту — в нас є великі проблеми з кадрами.
Майже тридцять тисяч поліцейських служать на прифронтових територіях. Під обстрілами, КАБами, FPV-дронами. Беруть участь у роботі мобільних вогневих груп, займаються евакуацією цивільних, розвозять допомогу, доїжджають туди, куди ніхто не хоче їхати. Поліцейські є навіть на територіях, де вже майже немає цивільних.
Понад десять тисяч поліцейських служать у складі Сил оборони. Бригада «Лють», «Хижак» (бригада, у створенні брав участь Олексій Білошицький, — Ред.), стрілецькі підрозділи Національної поліції. З них майже три тисячі — з патрульної поліції. Сотні поранених, десятки загиблих. Бойовий шлях, який говорить сам за себе: Бахмут, Костянтинівка, звільнення Херсона, Запорізький напрямок, Сумщина. Говорити, що поліція не воює, дуже неправильно.
Ви сказали, що середня зарплатня патрульного — двадцять тисяч гривень. У 2015 році, коли була створена патрульна поліція, зарплата була 15 тисяч гривень (на той час 800–1000 доларів). Тоді служба в патрульній поліції вважалась привабливою, добре оплачуваною роботою. Зараз 20 тисяч — це менше 500 доларів. Скотились ми в не дуже хороші низи…
Це м’яко кажучи. 20 тисяч — це в середньому. У Києві найвища — 22800, а в найменшому місті — 18600. Якщо мати великий стаж, це додає кілька тисяч гривень.
Для патрульної поліції як організації, яка набирає людей ззовні, це велика проблема, бо ми маємо конкурувати з ринком. І пропонувати не гірші умови, ніж інші організації, які набирають персонал. Якщо комерційні організації стикаються з браком кандидатів, вони пропонують вищу зарплатню. Ми ж цього зробити не можемо: ось зарплата, вона саме така, й ти маєш шукати людей, яким вона підійде. Є надія, що після Нового року зарплата зросте, бо зараз ситуація критична.
Поговорімо про корупцію. У 2015 році одним із головних завдань реформи поліції було побороти корупційну складову, змінити культуру поведінки і загалом репутацію поліцейських. Можемо констатувати, що на сто відсотків побороти корупцію не вдалося…
Для цього необхідна, перш за все, цифровізація процесу. 98% протоколів і постанов вносяться в електронній формі. Я вважаю це вагомим досягненням системи зі своїм особистим внеском, бо я переконував колег у Міністерстві юстиції, що не потрібно все писати від руки на аркуші А4.
Ще один чинник — бодікамери: пропонувати чи вимагати хабар набагато важче, коли знаєш, що все записується на відео. І нарешті, важливим є постійний контроль. У кожному управлінні поліції є підрозділи моніторингу, які приймають скарги і опрацьовують їх. Ми бачимо проблеми і реагуємо на них, створюючи умови, щоб корупції не було.
Читайте такожВійна проти водіїв? Ні. Безпека для всіх: що дасть зміна системи відповідальності на дорогах
Поговорімо про ДТП. За останні кілька місяців у Києві й Київській області було кілька жахливих випадків. Один із них — на Караваєвих Дачах, коли водій мерседеса виїхав на пішохідну зону: загинули четверо людей. Такі ситуації стають, на жаль, систематичними. Я вважаю, що виною всьому закон, який дозволяє просто сплатити штраф за перевищення швидкості і їздити далі. Зараз є кілька законопроєктів, покликаних змінити ситуацію. Один пропонує просто підвищити розмір штрафів. Інший — жорсткіший, але його поки що не підтримує правоохоронний комітет Верховної Ради: у ньому йдеться про позбавлення прав після низки порушень. Що, на вашу думку, може спрацювати, щоб розв’язати цю проблему?
Безпека дорожнього руху — це не один захід. Це завжди система заходів, необхідна для того, щоб дорожньо-транспортних пригод із потерпілими і загиблими ставало менше. Іноземні дослідження давно довели, що перша запорука безпеки дорожнього руху — це безпечна інфраструктура. Під час реконструкції і будівництва доріг закладаються параметри безпеки. В нас багато доріг старі, а багато нових будують із обмеженими ресурсами, і будьмо відверті: безпека не в пріоритеті. Наприклад, у Європі ви не побачите розворотів на трасах міжнародного значення. Я завжди кажу, що це «розвороти смерті». Не можна їх будувати: потрібні розв’язки.
Друге — це законодавство, яке має відповідати реаліям сьогодення. Найпоширеніша причина ДТП — перевищення швидкості. За це правопорушення в нас зараз штраф 340 гривень, а якщо заплатити в перші десять днів — 170. Це вартість двох-трьох чашок кави! Будьмо щирі: ті, хто систематично порушує правила дорожнього руху, мають гроші й платитимуть за свій «комфорт». Як і зарплати поліцейських, які з’їла інфляція, розміри штрафів не відповідають реаліям сьогодення.
Метою відповідальності є не покарання правопорушника, а його виховання в дусі закону і правомірної поведінки. Що виховає в порушнику штраф 170 гривень? Нічого. Такий штраф має зворотний ефект: людина знає, що сума штрафу мізерна, і вважає, що можна порушувати правила.
У деяких країнах за перевищення дозволеної швидкості на понад 50 кілометрів на годину в місті відразу забирають права. В нас за це штраф 1700 гривень, якщо заплатити в перші десять днів — 850.
У законопроєкті, про який ви говорите, пропонують за понад п’ять порушень швидкісного режиму на 60—80 кілометрів на годину стягувати штраф 17 тисяч гривень. Я вважаю, що за шосте таке порушення можна забирати права на рік. Бо випадково їхати на 80 кілометрів на годину швидше, ніж дозволено, людина не може.
Я впевнений, що рано чи пізно ми дійдемо до системи штрафних балів, яка діє в деяких країнах. Водій за певний період може набрати, наприклад, десять балів за певні порушення.
Також ми посилюємо контроль. Мережа автоматичних камер, які фіксують перевищення швидкості, розширюється.
Читайте такожУбий мене, якщо схочеш. Скільки ще Рада, уряд і ОП ігноруватимуть безпеку на дорогах?
Часто такі камери ставлять там, де відбулися смертельні ДТП. Можливо, варто змінити підхід і встановлювати їх там, де систематично перевищують швидкість, що, у свою чергу, призводить до смертельних ДТП? І чому ви всіх попереджаєте, де стоять ці камери?
На що ми хочемо вплинути камерами? Чи потрібно нам усіх оштрафувати? Думаю, ні. Нам потрібно запобігти дорожньо-транспортній пригоді, травмуванню чи загибелі людей. Якщо людина пригальмувала, знизила швидкість і проїхала це місце з нормальною швидкістю, це вже досягнення. Там, де стоять камери, вдвічі або втричі знижується кількість ДТП. Але якщо наставити камер усюди, це може призвести до зворотного ефекту.
У містах ми плануємо також ставити камери, які фіксують проїзд на червоне світло. Сподіваємось, що це вплине на затори: можливо, буде менше випадків виїзду на перехрестя.
Поговорімо про роль фантомів — немаркованих поліцейських авто. У 2022 році їх запровадили, але з початком великої війни прибрали з доріг. Зараз вони повернулись у Київ і область. Скільки їх, для чого вони потрібні і чи справді ефективні?
Це система фіксації правопорушень, здебільшого перевищення швидкості, за допомогою спеціальних автомобілів, які рухаються дорогою з потоком транспорту і автоматично фіксують швидкість інших автомобілів. Поперед у позаду себе. Є режим у русі, є режим, коли автомобіль стоїть. Автомобілем керують двоє патрульних, як і звичайною поліцейською автівкою. Вони у формі, з усіма засобами, необхідними, щоб відреагувати на можливе правопорушення; можуть зупиняти авто, водій якого порушив правила. Але це рідкісні випадки, коли втручання необхідне.
Ефективність таких автомобілів висока, підтверджена практикою інших країн. Задача фантомів — не набити якомога більше штрафів. Сама їхня присутність дає сигнал водіям та іншим учасникам дорожнього руху, стримуючи їх від правопорушення.
У 2023 електросамокати, скутери і тому подібні пристрої визнали транспортом, але досі не врегулювали у правилах дорожнього руху швидкість, із якою має рухатись цей транспорт, вік, із якого ним можна користуватись, і відповідальність за порушення. Це стає дедалі більшою проблемою. Є багато випадків, коли діти на електросамокатах вилітають на дорогу, ризикуючи спричинити ДТП. І не одна людина вже загинула. Коли і як поліція врегулює цю ситуацію?
По-перше, це питання змін до законодавства. Є законопроєкт 3023, який уже пройшов перше читання. Потрібно ухвалити його, щоб рухатись далі. Ще потрібно буде внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та низки інших нормативних актів, у тому числі підзаконних. І у правила дорожнього руху. Міняти ПДР, які затверджуються постановою Кабінету Міністрів, без законодавчих змін не можна.
Цей законопроєкт передбачає дозвіл у віці до дев’яти років тротуарами зі швидкістю пішохода під наглядом дорослого. Із дев’яти до чотирнадцяти років — велодоріжками в супроводі дорослого. З чотирнадцяти — самостійно. І обов’язково бути в шоломі. Як на мене, ці вікові межі не дуже адекватні: я не хочу бачити на дорозі ані дев’ятирічних, ані навіть чотирнадцятирічних дітей. Вони можуть кататись на електросамокатах у парку або десь, де для цього є умови. Бо діти не дотримуються правил, навіть коли ці правила є. Ви не вважаєте ці норми недосконалими?
Я б назвав їх занадто ліберальними. Напевно, треба було б трошечки жорсткіше це регулювати. Дитину не можна пускати на дорогу, навіть коли там є велодоріжка. Та й де в нас ті велодоріжки? Наприклад, смуга громадського транспорту на бульварі Шевченка — це також велодоріжка. І там буде їхати десятирічна дитина. Зрозуміло, що це небезпечно.
Були правки до другого читання, і я думаю, що ці рамки змінять. Насправді це новітнє регулювання навіть для європейських країн. Деякі країни прирівнюють цей тип транспорту до велосипеда. Інші взагалі його заборонили в містах.
Але подивімося на це тверезо: ці транспорті засобі відносно недорогі, прості у використанні, екологічні. В майбутньому вони набуватимуть все більшої популярності.
Читайте такожЛетять 40 км/год — і до травмпункту: як їзда на електросамокатах може шкодити українцям
Про автомобілі й мотоцикли з шумними вихлопними системами. Це й раніше заважало, але під час воєнного стану, коли в нас щодня обстріли, ми реагуємо на звуки шахедів і ракет. І є категорія людей, які катаються на своїх автомобілях і мотоциклах, перевищуючи швидкість, та ще й зі страшним шумом. Яка відповідальність для них передбачена, й чи можуть патрульні їх карати?
Щоб побороти це системно, потрібне те, чого в нас у країні не існує вже понад десять років: технічний огляд. Ми єдина країна в Європі, де немає обов’язкового технічного огляду. Його проходить тільки транспорт, який належить юридичним особам, а приватний — ні. Якби техогляд був, власників автомобілів можна було б зобов’язувати змінити вихлопну систему, аби вона не видавала гучних звуків. Якщо вже після техогляду є питання, машину можна скерувати на додатковий — і з дуже серйозною санкцією, аж до позбавлення водійських прав.
Як це побороти за відсутності техоглядів? Є законопроєкт, який пропонує запровадити відповідальність, але питання: як це виміряти на вулиці? Державні стандарти передбачають вимірювання шуму в ізольованому приміщенні. Ми підтримали цей законопроєкт у першому читанні, а до другого потрібно продумати систему перевірки, щоб поліцейські могли скеровувати авто на огляд.
І наостанок. Ви стояли біля витоків створення патрульної поліції, зараз доросли до голови департаменту. Ви пишаєтесь пройденим шляхом і змінами за ці одинадцять років?
Пишаюсь неймовірно.
І більш за все пишаюсь нашими патрульними, які щодня віддають себе службі державі й роблять усе можливе, щоб іти далі. В нас є така фраза: «Тримай стрій». І ми його тримаємо.
В патрульній поліції головне — це люди. Це наш найбільший скарб. І моє головне завдання — зробити все, щоб цих людей зберегти.