Як новий художній керівник Neuköllner Oper, яку художню стратегію ви плануєте втілити та чому обрали саме цей театр для її втілення?
Це велике запитання. Історія та профіль Neuköllner Oper укорінені в народному музичному театрі, тобто популярному, доступному, дуже прямому музичному театрі, для сприйняття якого не потрібно багато попередньої інформації. Ви можете просто прийти сюди й добре провести час. Навіть якщо твори експериментальні та авангардні, люди все одно мають можливість прийти сюди й отримати задоволення, не читаючи заздалегідь Мішеля Фуко, Дерріда чи когось іншого. Їм не потрібна формальна оперна освіта; вони мають просто прийти.
Це традиція народного музичного театру. Водночас із моменту заснування (у 1972 році. – Ред.) Neuköllner Oper є експериментальною сценою. В цьому й полягає баланс: між доступністю та експериментальністю.
У третьому десятилітті XXI століття, на мою думку, дуже цікаво поставити запитання: що означає «популярний» сьогодні? Не можна говорити про популярний авангардний музичний театр, не визнаючи величезного поля глобальної поп-культури. Поп-культура за своєю суттю є популярною та доступною, але в ній відбувається так багато експериментальної роботи. Ви можете подивитися на Френка Заппу, Девіда Бові, Бйорк — артистів, які працювали в популярній сфері, постійно розширюючі межі жанру.
Саме такий спосіб мислення нас цікавить. Ідеться не конкретно про Бові чи Заппу — хоча цього сезону ми ставимо концерт із музикою Бові — йдеться про напрям. По-перше: бути вкоріненими в поп-культуру, продовжуючи створювати експериментальні роботи. По-друге: дійсно замислитися над тим, що означає Нойкельн (мультикультурний і контрастний район на півдні Берліна, де активне нічне життя, кав'ярні та незалежна арт-сцена співіснують із викликами джентрифікації та соціальної напруги. - Ред.). Ми не хочемо просто створювати програму для абстрактної публіки звідки завгодно, а прагнемо дивитись саме на цей район: хто тут живе? Як мистецька інституція має знаходити звʼязок з громадами, в яких знаходиться? Ці два питання є нашою відправною точкою.
Чому ви вирішили запросити Opera Aperta відкрити сезон? І як, на вашу думку, публіка сприйме цей жест?
Я запросив їх з кількох причин. Насамперед з мистецьких причин: я бачу величезний потенціал у тому, що вони роблять. Усі виконавці та музиканти неймовірно професійні та можуть гнучко рухатись між жанрами. В роботах завжди є поєднання експериментальної нової музики, сучасної класики, поп-музики, металу та українського фольклору. Водночас вони неймовірно різнопланові як перформерки та перформери: людина, яка навчалася як традиційний оперний співак, може перейти в геві-метал або грати на барабанах. Я це справді ціную.
Змістовно, їх твори завжди переконливі, адже дуже еклектичні. Є так багато різноманітних відсилань, і вони завжди дивують. Коли я дивлюся виставу Opera Aperta, мені ніколи не буває нудно. Це завжди захопливо. Проте за всією цією еклектикою завжди стоїть чітка концепція.
З VOX HUMANA концепція є особливо потужною. У назві вистави є апеляція до співу в ім’я людяності під час війни, а також про те, аби дати голос людям. Вони створили серіал VOX POPULI, збираючи на вулицях думки людей в Києві та Берліні як вступ до вистави: чого люди очікують від Opera Aperta? Яку оперу вони мають створити в Берліні?
Тут немає спрощеної, лінійної сюжетної лінії чи єдиної жорсткої теми; є тематичний слід, який досліджують на кількох рівнях. Мені подобається такий підхід, тому що ніхто не читає вам нотацій. Це не схоже на політику чи науку, де хтось наполягає на однозначному повідомленні. Це простір мистецької взаємодії: тема має кілька смислових пластів і залишає аудиторії свободу навігації між контекстами, тож досвіди кожної окремої людини будуть цілком унікальними.
Читайте такожVOX HUMANA: як звучить війна, коли зірваний голос
Чи є у вас очікування щодо того, як це сприйме аудиторія вашого театру?
Я чесно не знаю; мені дуже цікаво. Деякі вистави тут приваблюють старшу аудиторію, тоді як інші приваблюють дуже молодий натовп. Оскільки Opera Aperta ще не вельми відома в місті, важко передбачити. У Берліні завжди складно залучити аудиторію новачків, тому що існує велика конкуренція між театрами, оперними театрами та музеями. Залучення людей — це наше завдання. Яка аудиторія прийде? Побачимо.
Оперні театри по всьому світу часто скаржаться на старіння аудиторії. Чи це стосується вас, враховуючи вашу орієнтацію на сучасне мистецтво?
Наша аудиторія не така стара, як у традиційних оперних театрах. У нас є постановки, які приваблюють досить молоду публіку, частково тому, що квитки в Neuköllner Oper доступніші, а частково тому, що наша програма є більш сучасною та орієнтованою на поп-культуру. Ми не ставимо La Traviata чи Моцарта; ми просто не робимо цього репертуару.
Водночас я не зовсім розумію паніку з приводу того, що аудиторія «занадто стара». Старша аудиторія — це чудова аудиторія. Чому це має бути проблемою? Якщо це хвилює інституцію, їм слід переглянути свою програму. Але я не буду звинувачувати аудиторію за те, що вона старіє. Вони приходять, вони залучені, і це чудово. Списання їх з рахунків межує з ейджизмом — припущення, що лише молода аудиторія має цінність, є хибним. Якщо старші люди хочуть приходити в оперний театр, це фантастично.
На практичному рівні, чи важко запросити українську компанію та працювати з нею?
У цьому конкретному випадку це було складно, тому що це сталося в дуже короткі терміни — що було нашою відповідальністю. Але я звернувся до Opera Aperta саме тому, що знав: вони можуть розробити щось виняткове за короткий час. Вони майстерні, і в них є ця «рок-н-рольна» енергія.
Є дуже мало артистів чи колективів, щодо яких можна бути впевненим у переконливому результаті у такі стислі терміни. Навіть попри те, що на розробку нової роботи зазвичай іде два роки, я відчував, що Opera Aperta зможе це зробити. Тож контекст був складним, але це нічого конкретного не говорить про роботу з українською музично-театральною групою. Окрім часових рамок, як і в будь-якій співпраці в музичному театрі є багато викликів, тому що залучено багато людей і різних підходів. У деяких питаннях підходи ідеально збігаються; в інших — є точки тертя та конфлікти, які доводиться опрацьовувати. Це абсолютно нормально.
Я б не сказав, що ця співпраця складніша за будь-яку іншу — зовсім ні. Це стандартна виробнича робота: якщо є проблема зі звуком чи з прибиранням сцени, ми її вирішуємо. Крім того, оскільки я новий у театрі, я все ще вивчаю як тут все працює. Виникають проблеми, які я не міг передбачити просто тому, що я все ще знайомлюся з майданчиком поряд зі стандартними виробничими перешкодами.
Що ви знаєте про український музичний театр? Ви бачили інші постановки?
Чесно кажучи, не дуже багато. Я пам'ятаю групу, пов'язану з Opera Aperta — Nova Opera, яка виграла нагороду на Music Theatre NOW (міжнародна премія, що відзначає найкращі сучасні оперні та музично-театральні постановки з усього світу. – Ред.). Я знаю їхню роботу, але крім цього — не так багато.
Ваш кураторський фокус дуже конкретно зосереджений на музичному театрі та опері, чи не так?
Саме так. Для мене важливо, щоб постановки в Neuköllner Oper зберігали сильний фокус на музиці. Багато театрів у місті створюють «театр із музикою», але ми не повинні цього робити. Ми оперний театр — нетрадиційний, але все ж оперний театр. Ми повинні приділяти стільки ж уваги музиці, скільки й театру. Музика має бути в самому центрі кожної постановки.
Що б ви порадили колективам, які шукають міжнародне партнерство або запрошення на прем'єри робіт за кордоном?
По-перше: завжди залишайтеся вірними своєму мистецькому баченню та вірте у свою роботу. Це безпосередньо передається публіці, кураторам та директорам фестивалів. Це дуже очевидно на прикладі Opera Aperta. Колектив має гастролі по всій Європі, адже має виразну естетичну мову, і це походить від щирої віри в те, що вони роблять.
По-друге: нетворкінг. Opera Aperta дуже активно розбудовує зв'язки та партнерства. Дебют на Wiener Festwochen та бажання співпрацювати з боку таких постатей, як Міло Рау, забезпечують вирішальну інституційну видимість.
Я сподіваюся, що покази в Берліні VOX HUMANA приваблять і німецьких професіоналів. У Німеччині є кілька фестивалів, які могли б дуже зацікавитися твором.
Нетворкінг завжди допомагає, але лише до певної межі. Якщо куратори, директори фестивалів та театрів відчувають, що митець не має виразного голосу чи чогось суттєвого, що можна сказати, нетворкінг не допоможе. Вам потрібна власна виразна мистецька мова — щось унікальне, що переконає кураторів у тому, що це резонуватиме з їхньою аудиторією.
Читайте такожРежисер Міло Рау: «Для Заходу обличчям спротиву Путіну є не український боєць, а російський дисидент. Цей наратив треба ламати»
Що ви думаєте про відновлення роботи німецьких театрів з російськими артистами та як ви бачите взаємозв'язок між мистецтвом і політикою?
Це складне питання. Загалом, моє інтуїтивне відчуття полягає в тому, що ми працюємо з людьми незалежно від національності.
Наприклад, ми робили постановку про Умм Кульсум, культову єгипетську співачку. У команді були люди з різних арабських країн, алжирський композитор та ізраїльський режисер Сярон. Нинішній ізраїльський уряд є жахливим, вчиняє звірства та вбиває людей — але це не означає, що кожен ізраїльтянин причетний до цих дій. Сярон виїхав з Ізраїлю два десятиліття тому, живе в Амстердамі й має нідерландське громадянство; пов'язувати його з автократичним, націоналістичним та расистським урядом Нетаньягу не має жодного сенсу.
Це завжди складно. Я вважаю, що люди мають залишатися в діалозі, але в тому проєкті було принципово важливо, щоб кожен арабський співавтор дав згоду на таку конфігурацію. Деякі відмовилися, що я повністю поважаю; багато інших погодилися.
Щодо програмування, я б ніколи не представив нічого, що перебуває під впливом чи підтримкою російського уряду або Путіна — це неможливо. А щодо російських артистів: ми не запрошували жодних російських компаній в театр, перш за все тому, що я не знайшов жодної, чия робота зацікавила б мене з мистецької точки зору. Це завжди моя відправна точка, як і у випадку з Opera Aperta. Насамперед сама робота має бути винятковою, а в російських колективів я поки що з цим не стикався.
Я б не робив категоричної заяви про те, що за жодних обставин ніколи б не працював з артистом російського походження. Є дисиденти, які роками й десятиліттями критично висловлювалися проти режиму. Як для німця, категорична позиція означала б для мене, що такі постаті, як Томас Манн чи Арнольд Шенберг ніколи не отримали б можливості висловитися у вигнанні. Якби сьогодні в Берліні працювала постать рівня Томаса Манна з Росії, я б розглянув таку співпрацю. Але наразі це залишається суто гіпотетичним питанням, оскільки таких співпраць у нас немає.