У пакеті потужний мікс із проєкту FrankenSAM (гібридна ППО) і сучасних антидронових рішень:
Ракети-клони для С-300 (S-300 clone missiles). Ага, у документах так і пишуть. Ніхто не передає нових дивізіонів — союзники тупо оплатили виробництво ракет-аналогів, щоб старі радянські пускові установки не стояли порожніми колодами. Це закриває діру в далекобійній ППО. Думаю, що використовували списані корпуси, бо на світовому ринку вже все, запаси вичерпані;
Імпровізовані мобільні пускові установки 1.5 (Improvised Transporter Erector Launchers) і комплекти модифікації. Це ядро «франкенштейнів». Беруть радянські шасі, ставлять західні направляючі й інтегрують американські зенітні ракети, оцифровують, проводять поточні ремонти. Повертають у лаву добре знайому і операторам, і тиловим службам техніку;
Лазерні ракетні системи збільшеної дальності. Стовідсотково йдеться про комплекси типу VAMPIRE. Це інтеграція ракет APKWS із лазерним наведенням, які ставлять хоч на пікап. Дешево, сердито й ідеально викошує «шахеди», не змушуючи витрачати ракети Patriot вартістю кілька мільйонів доларів. Плюс це чудовий самозахист й об'єктова ППО для довгої руки, якщо прорвуть канальність і вийдуть бити на близьку дистанцію;
Радари RPS 202. Сучасні антидронові радіолокаційні станції. Еволюція ізраїльсько-американських радарів (типу RPS-42), які заточені на те, щоб бачити будь-яку дрібну погань у небі на тлі землі. До них у пакеті йдуть вежі з телескопічними щоглами — щоб піднімати радари над посадками й так само швидко змінювати позиції, поки не потрапили в польотне завдання нової хвилі мопедів.
Ключова фішка RPS 202 — мікродоплерівський аналіз. Пластиковий або пінопластовий корпус «шахеда» майже не відбиває радіохвиль. Але радар шукає не корпус, а мікродоплерівський зсув від гвинта, що обертається, і металевих деталей двотактного мотора. Йому байдуже, з чого зроблений фюзеляж — гвинт молотить повітря, значить, ціль підсвічена. Це очі локальної антидронової мережі. Він закриває головну проблему мобільних вогневих груп — сліпоту в темряві й невідання, з якого саме яру вискочить дрон. Один такий радар на щоглі тримає під контролем 30 км радіусу, замінюючи десяток візуальних постів з тепловізорами й виводячи кулеметників і розрахунки ПЗРК або дронів-перехоплювачів на ціль задовго до того, як вони почують звук мотора. Працює в режимі LPI (Low Probability of Intercept) — випромінює вузькі імпульси низької потужності, які складно засікти;
Ракети GAM-67. Дуже незвичайна позиція. Історично GAM-67 Crossbow — антирадарні ракети з 1950-х років. Але саме цю позицію в серію не пустили, тому, скоріш за все, це корабельні зенітні RIM-67, котрих випустили під 3000 штук. Там будуть проблеми з наведенням, тому доведеться шаманити. У контексті 2026 року це або кодова назва для якихось нових гібридних перехоплювачів, або вони відкопали на складах і модернізували старий мотлох для пусків по наземних РЛС із землі, наприклад, по РЕБ, вони теж випромінюють дай боже. Або, що логічно, з повітряним підривом — убивати реактивні БпЛА. Подивимося.
На початок 2025 року світовий запас доступних ракет для С-300 видоїли до дна. Греція, Болгарія, Словаччина й пара африканських країн віддали все, що було живе. Купувати більше нічого, а в ракет, що залишилися, минули всі мислимі терміни придатності (їм по 30–35 років). Тому $2,68 млрд пішли не на купівлю старого мотлоху, а на оплату роботи західних оборонних концернів, які перетворили старі радянські болванки на клони.
Процес ділиться на три етапи:
1. Утилізація корпусів і ТПК (транспортно-пускових контейнерів). На складах в Україні та у Східній Європі дійсно тисячі списаних ракет і відстріляних «труб» (ТПК). Метал, аеродинамічні керма, геометрія корпуса — все це в ідеальному стані. Сенсу виточувати з нуля корпус під габарити радянської пускової установки С-300 немає. Беруть старий корпус, патрошать, прибирають гнилу радянську електроніку й вичищають відсік руху;
2. Перезаливка твердого палива. Це найдорожча частина банкету. Тверде ракетне паливо в радянських ракетах за 30 років пересихає, тріскає і перетворюється на рулетку: ракета може або не завестися, або вибухнути просто в пусковій трубі. Західні підрядники (за сприяння потужностей у Східній Європі) налагодили технологію виплавки старих шашок і заливки сучасного сумішевого твердого палива. Західна хімія дає кращий питомий імпульс, тож стара важка ракета на новому паливі летить навіть трохи далі за оригінал;
3. Нові мізки (ГСН й електроніка). Оригінальна ракета С-300 (5В55Р) працює за принципом напівактивного наведення — радар підсвічування (30Н6) має безперервно світити на ціль, поки ракета до неї летить.
Жодних фантазій з прикручуванням дорогих активних головок від Patriot PAC-3 чи AMRAAM ніхто не ліпить — це економічне самогубство. Західні інженери роблять простіше й витонченіше: всередину ставлять цифрову репліку старої радянської головки, зібрану на базі сучасних технологій SDR (програмно-визначуваного радіо) й сучасної мікроелектроніки.
У підсумку логіка роботи комплексу не змінюється, але ракета отримує нові мізки, які в рази компактніші, легші, а головне — їх практично неможливо задавити старими російськими системами РЕБ. Стара радянська радарна математика перекладена на сучасний західний код.
По суті, від старої ракети залишається тільки залізна труба і керма, щоб вона влізла в рідні габарити пускової установки. Уся начинка, двигун і мізки — це продукт західного ВПК, оплачений європейськими чеками через американські фонди.
Схема фінансування тут максимально цинічна. Весь пакет на $2,68 млрд оплачують спільно: левову частку дають європейці, а частина — це залишки американського фонду FMF (Foreign Military Financing), який створили ще за Байдена.
Формула геніально проста: європейці дають живі гроші, щоб захистити свій східний фланг, але всі $2,68 млрд до останнього цента осідають у касах американського ВПК. Трамп продає це своєму MAGA-електорату як «жодного цента грошей американських платників податків на чужі війни», паралельно змушуючи Брюссель і Берлін купувати безпеку за власні євро.
А щоб красиво освоїти залишки ресурсів фонду FMF і не тригерити поки республіканський Конгрес, застосували спритність рук. Американську частку зараховують як «інвестицію США у Фонд відбудови України» — але тільки за умови, що Європа докладає стільки само у пропорції 1:1.
У сухому залишку: американські заводи забиті замовленнями на роки наперед, Європа оплачує банкет, а ми отримуємо працездатну ППО проти «шахедів» і крилатих ракет. Нічого надзвичайного, просто капіталізм на уламках радянського спадку.
За фактом це не передача елітних ЗРК, а створення дешевого, масового і стійкого контуру ППО. Вони схрещують стару радянську базу із західними ракетами й новітніми радарами, щоб максимально здешевити вартість збиття цілі.
Чи може це спрацювати? Так, цілком. Дивізіони С-300 — грізна зброя, і те, що вони пережили багато місяців війни, доказ цього. У нас персонал під них з досвідом багатьох місяців відбиття хвиль крилатих ракет і БпЛА. Більше каналів, більше очей, більше живучості: поки одні стрибають на запасні позиції, інші вмикають РЛС. Хороший пакет, який увіллє свіжу кров у нашу ППО.
