До 1923 року помісні православні церкви жили за старим юліанським календарем — системою літочислення, що була запроваджена в Римській імперії Юлієм Цезарем. Однак цей календар має похибку — він довший за сонячний рік на 11 хвилин і 14 секунд. Відмінність нібито невелика, але впродовж років вона неухильно зростала. За півтора тисячоліття юліанський календар відстав на 10 днів, і це стало причиною введення астрономічно точнішого григоріанського календаря (уведений 1582 року Папою Римським Григорієм XIII).
Римська церква і східні православні церкви на той час уже кілька століть існували окремо, і православний Схід лишився на старому юліанському календарі. Ба більше, старий стиль до певної міри почав сприйматися як один з маркерів православності. З другої половини 19 століття григоріанський календар перетворився на всесвітній. Православний світ зіткнувся з проблемою невідповідності церковного і світського календаря… Тоді з ініціативи Вселенського патріарха Мелетія IV (Метаксакіса) був скликаний Всеправославний конгрес (травень – червень 1923 року), на якому ухвалили рішення про церковну реформу — перехід на новоюліанський календар, розроблений сербським астрономом проф. Мілутином Миланковичем.
Почалося активне впровадження календарної реформи у православному світі. У лютому 1924 року новоюліанський календар був запроваджений у Вселенському патріархаті. Того ж року на нього перейшли Кіпрська, Елладська, Польська та Румунські церкви. Через 4 роки — 1928 року — до них приєдналися Александрійська та Антіохійська православні церкви, а 1968 року — православні болгари.
Як це вплине на життя парафіян?
Як зазначено в рішенні Архієрейського собору, перехід на новоюліанський календар не змінить традиційної Пасхалії. Іншими словами, в Православній церкві України збережеться усталена до цього часу календарна практика стосовно свята Пасхи і залежних від неї рухомих свят (наприклад, Вознесіння або П’ятидесятниці). Водночас зміняться дати святкувань нерухомих свят (Різдво, Стрітення, Покрова Пресвятої Богородиці тощо).
І ще один суттєвий момент. Відповідно до рішення Архієрейського собору, реформа здійснюватиметься без примусу (а отже, і без церковних розділень). Усі парафії та монастирі ПЦУ, які захочуть і надалі лишатися на старому стилі, житимуть по-старому. Адже як сказано в постанові собору, «з огляду на пастирську доцільність» усі громади та монастирі, які висловлять бажання дотримуватися усталеної до цього часу календарної практики, зможуть продовжити жити за звичним їм юліанським календарем.
Чим саме мені подобається це рішення
По-перше, своїм демократизмом. Рішення ухвалене — усім парафіям і монастирям ПЦУ надається благословення «використовувати у літургійній практиці новоюліанський календар (при цьому незмінно зберігаючи традиційну Пасхалію)». Однак перехід на новоюліанський календар для парафій і монастирів відбуватиметься добровільно. Усе вирішуватимуть зібрання парафіян або духовний собор монастиря. Якщо дві третини парафіян/членів духовного собору висловлять таке бажання, то для них буде зроблений виняток і, за ікономією (послабленням), вони зможуть й надалі дотримуватися традиційного юліанського календаря. Чи не загрожуватиме це церковній єдності? Ні, бо церковна єдність у православ’ї передбачає різноманіття традицій — зокрема, й у межах однієї помісної церкви.
Промовистим прикладом тут може бути Православна церква Чеських земель і Словаччини, де у парафій існує право самостійно обирати, яким календарем послуговуватися. У цій помісній церкві сьогодні співіснують три церковні календарі — юліанський, григоріанський і новоюліанський. Календарів три, а церковна єдність зберігається. А це тому, що там, де немає примусу, з часом встановлюється й традиція поваги до іншої думки.
По-друге, я вважаю, що ухвалене рішення — це рішучий крок назустріч Вселенському православ’ю. Адже відомо, що станом на сьогодні новоюліанським календарем послуговується більшість — 9 з 15 — помісних православних церков. А саме: 1) Вселенський патріархат; 2) Александрійський патріархат; 3) Антіохійський патріархат; 4) Румунський патріархат; 5) Болгарський патріархат; 6) Церква Кіпру; 7) Елладська православна церква, 8) Церква Албанії, 9) Церква Чеських земель і Словаччини.
По-третє, така календарна реформа — це відповідь на очікування суспільства, що прагне, аби українське православ’я ставало більш відкритим, діалогічним і сучасним. Православ’ю властивий здоровий консерватизм. Однак цей консерватизм передусім доречний там, де йдеться про головне — віровчення, біблійно-патристичну традицію. Суть християнського благовістя лишається вічною та незмінною, а форми та зовнішні структури, включно з календарем, можуть і мають змінюватися. І цих змін не варто боятися! Адже змінюватися — це одна з властивість живих тіл, а християнська церква, відповідно до відомої метафори ап. Павла, є «тілом Христовим».
Православні фундаменталісти сакралізували старий календар, зробивши з нього щось на кшталт «ікони православ’я». А втім, підстав для такої сакралізації не існує. «Новий стиль загрожує православній ідентичності», — заявлятимуть речники православного консерватизму. Але православна ідентичність не може бути заснована на календарі (так само, як католицька ідентичність не може базуватися на практиці целібату для священства). Наші традиції — а отже, наша ідентичність — значно глибші. «Новоюліанський календар — це виклик сучасній православній ідентичності»? Гаразд, але тоді цей виклик — прекрасний привід перевідкрити православну ідентичність, зробити її більш християнською, більш відповідною духові та етосу Нового Заповіту, знайти для цієї ідентичності глибші та насиченіші смислом елементи Традиції…
І наостанок про ще один важливий аспект уведення новоюліанського календаря — він зможе допомогти нам подолати ситуацію роздвоєності, коли православний християнин жив одночасно ніби у двох вимірах — церковному і світському. Згадаймо щорічну проблему, пов’язану з тим, що Новий рік припадав на різдвяний піст. В усьому світі вже відсвяткували Різдво, а в Україні ще триває різдвяний піст. На святковому столі салат олів’є і шампанське, а в календарі — пісний режим... Уведення новоюліанського календаря здатне зарадити цій проблемі. Календарно-соціокультурна шизофренія зникне. Ми святкуватиме Різдво 25 грудня, а Новий рік уже не припадатиме на піст. Але головне, що Різдво вже не сприйматиметься в суспільстві як післямова до новорічних свят. Осереддям святкувань стане саме Різдво, а не Новий рік.
Так, виникнуть певні проблеми. Розбалансуються рухомі і нерухомі річні богослужбові кола, дещо зміниться й річна лекціонарна система (читання євангельських текстів) тощо. Але як свідчить досвід більшості помісних православних церков, усі ці проблеми можна вирішити. Православній календарній реформі — сто років. А за цей час наші брати і сестри з інших помісних православних церков уже накопичили відповідний досвід побудови богослужбового життя.
Тим паче, що похибки традиційного календаря все одно змусили б нашу Церкву рано чи пізно переходити на календар новоюліанський. Відкладати розв'язання проблеми на завтра, коли її можна розв'язати уже зараз? Для кожної реформи важливий час, коли вона здійснюється… Україна воює... Й одночасно стрімко та радикально трансформує своє соціальне та культурне життя. РПЦ в Україні намагається не помічати цих змін і на очах перетворюється на маргінальну секту. А нашій автокефальній Українській церкві випав унікальний місіонерський шанс. Ми можемо і маємо засвідчити перед суспільством, що православ’я — це не система заборон і забобон, а живе життя. Не застигла історична скульптура — а живе тіло.
