ГоловнаСуспільствоНаука і релігія

Календарна реформа: чому це раціонально

24 травня Архієрейський собор Православної церкви України ухвалив рішення про перехід з 1 вересня 2023 року на новоюліанський календар. Отже, тепер ми святкуватимемо Різдво Христове 25 грудня, Покрову Пресвятої Богородиці — 1 жовтня, а Водохреще — 6 січня.

Але спочатку трохи історії.

Миколаївський собор у Харкові – православний храм, побудований 1896 року за проєктом харківського єпархіального архітектора Володимира Нємкіна на місці старої Миколаївської церкви.
Фото: wikiwand.com
Миколаївський собор у Харкові – православний храм, побудований 1896 року за проєктом харківського єпархіального архітектора Володимира Нємкіна на місці старої Миколаївської церкви.

До 1923 року помісні православні церкви жили за старим юліанським календарем — системою літочислення, що була запроваджена в Римській імперії Юлієм Цезарем. Однак цей календар має похибку — він довший за сонячний рік на 11 хвилин і 14 секунд. Відмінність нібито невелика, але впродовж років вона неухильно зростала. За півтора тисячоліття юліанський календар відстав на 10 днів, і це стало причиною введення астрономічно точнішого григоріанського календаря (уведений 1582 року Папою Римським Григорієм XIII).

Римська церква і східні православні церкви на той час уже кілька століть існували окремо, і православний Схід лишився на старому юліанському календарі. Ба більше, старий стиль до певної міри почав сприйматися як один з маркерів православності. З другої половини 19 століття григоріанський календар перетворився на всесвітній. Православний світ зіткнувся з проблемою невідповідності церковного і світського календаря… Тоді з ініціативи Вселенського патріарха Мелетія IV (Метаксакіса) був скликаний Всеправославний конгрес (травень – червень 1923 року), на якому ухвалили рішення про церковну реформу — перехід на новоюліанський календар, розроблений сербським астрономом проф. Мілутином Миланковичем.

Почалося активне впровадження календарної реформи у православному світі. У лютому 1924 року новоюліанський календар був запроваджений у Вселенському патріархаті. Того ж року на нього перейшли Кіпрська, Елладська, Польська та Румунські церкви. Через 4 роки — 1928 року — до них приєдналися Александрійська та Антіохійська православні церкви, а 1968 року — православні болгари.

Православні священники беруть участь у церемонії винесення мощей святих Кирила і Мефодія у храмі Святої Неділі в Софії, Болгарія, 23 травня 2022 року.
Фото: EPA/UPG
Православні священники беруть участь у церемонії винесення мощей святих Кирила і Мефодія у храмі Святої Неділі в Софії, Болгарія, 23 травня 2022 року.

Як це вплине на життя парафіян?

Як зазначено в рішенні Архієрейського собору, перехід на новоюліанський календар не змінить традиційної Пасхалії. Іншими словами, в Православній церкві України збережеться усталена до цього часу календарна практика стосовно свята Пасхи і залежних від неї рухомих свят (наприклад, Вознесіння або П’ятидесятниці). Водночас зміняться дати святкувань нерухомих свят (Різдво, Стрітення, Покрова Пресвятої Богородиці тощо).

І ще один суттєвий момент. Відповідно до рішення Архієрейського собору, реформа здійснюватиметься без примусу (а отже, і без церковних розділень). Усі парафії та монастирі ПЦУ, які захочуть і надалі лишатися на старому стилі, житимуть по-старому. Адже як сказано в постанові собору, «з огляду на пастирську доцільність» усі громади та монастирі, які висловлять бажання дотримуватися усталеної до цього часу календарної практики, зможуть продовжити жити за звичним їм юліанським календарем.

Фото: EPA/UPG

Чим саме мені подобається це рішення

По-перше, своїм демократизмом. Рішення ухвалене — усім парафіям і монастирям ПЦУ надається благословення «використовувати у літургійній практиці новоюліанський календар (при цьому незмінно зберігаючи традиційну Пасхалію)». Однак перехід на новоюліанський календар для парафій і монастирів відбуватиметься добровільно. Усе вирішуватимуть зібрання парафіян або духовний собор монастиря. Якщо дві третини парафіян/членів духовного собору висловлять таке бажання, то для них буде зроблений виняток і, за ікономією (послабленням), вони зможуть й надалі дотримуватися традиційного юліанського календаря. Чи не загрожуватиме це церковній єдності? Ні, бо церковна єдність у православ’ї передбачає різноманіття традицій — зокрема, й у межах однієї помісної церкви.

Промовистим прикладом тут може бути Православна церква Чеських земель і Словаччини, де у парафій існує право самостійно обирати, яким календарем послуговуватися. У цій помісній церкві сьогодні співіснують три церковні календарі — юліанський, григоріанський і новоюліанський. Календарів три, а церковна єдність зберігається. А це тому, що там, де немає примусу, з часом встановлюється й традиція поваги до іншої думки.

По-друге, я вважаю, що ухвалене рішення — це рішучий крок назустріч Вселенському православ’ю. Адже відомо, що станом на сьогодні новоюліанським календарем послуговується більшість — 9 з 15 — помісних православних церков. А саме: 1) Вселенський патріархат; 2) Александрійський патріархат; 3) Антіохійський патріархат; 4) Румунський патріархат; 5) Болгарський патріархат; 6) Церква Кіпру; 7) Елладська православна церква, 8) Церква Албанії, 9) Церква Чеських земель і Словаччини.

Православні християни під час церемонії сходження благодатного вогню в Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі, 15 квітня 2023 року.
Фото: EPA/UPG
Православні християни під час церемонії сходження благодатного вогню в Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі, 15 квітня 2023 року.

По-третє, така календарна реформа — це відповідь на очікування суспільства, що прагне, аби українське православ’я ставало більш відкритим, діалогічним і сучасним. Православ’ю властивий здоровий консерватизм. Однак цей консерватизм передусім доречний там, де йдеться про головне — віровчення, біблійно-патристичну традицію. Суть християнського благовістя лишається вічною та незмінною, а форми та зовнішні структури, включно з календарем, можуть і мають змінюватися. І цих змін не варто боятися! Адже змінюватися — це одна з властивість живих тіл, а християнська церква, відповідно до відомої метафори ап. Павла, є «тілом Христовим».

Православні фундаменталісти сакралізували старий календар, зробивши з нього щось на кшталт «ікони православ’я». А втім, підстав для такої сакралізації не існує. «Новий стиль загрожує православній ідентичності», — заявлятимуть речники православного консерватизму. Але православна ідентичність не може бути заснована на календарі (так само, як католицька ідентичність не може базуватися на практиці целібату для священства). Наші традиції — а отже, наша ідентичність — значно глибші. «Новоюліанський календар — це виклик сучасній православній ідентичності»? Гаразд, але тоді цей виклик — прекрасний привід перевідкрити православну ідентичність, зробити її більш християнською, більш відповідною духові та етосу Нового Заповіту, знайти для цієї ідентичності глибші та насиченіші смислом елементи Традиції…

Фото: Митрополит Епіфаній

І наостанок про ще один важливий аспект уведення новоюліанського календаря — він зможе допомогти нам подолати ситуацію роздвоєності, коли православний християнин жив одночасно ніби у двох вимірах — церковному і світському. Згадаймо щорічну проблему, пов’язану з тим, що Новий рік припадав на різдвяний піст. В усьому світі вже відсвяткували Різдво, а в Україні ще триває різдвяний піст. На святковому столі салат олів’є і шампанське, а в календарі — пісний режим... Уведення новоюліанського календаря здатне зарадити цій проблемі. Календарно-соціокультурна шизофренія зникне. Ми святкуватиме Різдво 25 грудня, а Новий рік уже не припадатиме на піст. Але головне, що Різдво вже не сприйматиметься в суспільстві як післямова до новорічних свят. Осереддям святкувань стане саме Різдво, а не Новий рік.

Так, виникнуть певні проблеми. Розбалансуються рухомі і нерухомі річні богослужбові кола, дещо зміниться й річна лекціонарна система (читання євангельських текстів) тощо. Але як свідчить досвід більшості помісних православних церков, усі ці проблеми можна вирішити. Православній календарній реформі — сто років. А за цей час наші брати і сестри з інших помісних православних церков уже накопичили відповідний досвід побудови богослужбового життя.

Тим паче, що похибки традиційного календаря все одно змусили б нашу Церкву рано чи пізно переходити на календар новоюліанський. Відкладати розв'язання проблеми на завтра, коли її можна розв'язати уже зараз? Для кожної реформи важливий час, коли вона здійснюється… Україна воює... Й одночасно стрімко та радикально трансформує своє соціальне та культурне життя. РПЦ в Україні намагається не помічати цих змін і на очах перетворюється на маргінальну секту. А нашій автокефальній Українській церкві випав унікальний місіонерський шанс. Ми можемо і маємо засвідчити перед суспільством, що православ’я — це не система заборон і забобон, а живе життя. Не застигла історична скульптура — а живе тіло. 

Фото: EPA/UPG

Протоієрей Богдан ГулямовПротоієрей Богдан Гулямов, Протоієрей Православної церкви України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram