Календарна астрономія
Будь-який календар винаходили люди, спостерігаючи за сонцем чи місяцем. Люди впроваджували календарі, і люди їх змінювали.
Юдея часів народження і земного життя Ісуса Христа жила за місячно-сонячним календарем. Саме за ним досі вираховується дата Пасхи, і саме тому Великдень у різні роки випадає в різні дні щодо сонячного календаря, за яким ми живемо донині.
Цей календар запровадив римський імператор Юлій у 46-45 році до Різдва Христового. Саме тому він називається юліанським.
Ідея рахувати роки «від Різдва Христового» належить ченцеві Діонісію Малому, до речі, скіфу за походженням, який жив у Римі в середині 6 століття.
Остаточно ця практика закріпилася в Європі у 8 столітті завдяки британському історику і також ченцеві Беді Преподобному.
До речі, сучасні вчені, спираючись на астрономічні й історичні свідчення, довели, що Діонісій помилився на 6 років у визначенні дати Різдва Христового.
Так само недосконалим виявився і юліанський календар. Тому наприкінці 16 століття помилку вирішили виправити. Це зробив Папа Римський Григорій ХІІІ, тому цей календар увійшов в історію як григоріанський.
Але тут виникла інша проблема. Православні не прийняли нової пасхалії (правил розрахунку Великодня), але не могли нескінченно ігнорувати недосконалість юліанського календаря, який від початку був прив’язаний до сонячного циклу сезонів року та рівнодення.
Рішення було знайдене на початку 20 століття, коли Вселенський патріарх зібрав собор, а сербський астроном Мілутін Міланкович запропонував рішення, яке назвали новоюліанським календарем.
Таким чином нині маємо:
– Григоріанський календар, за яким живе Католицька (крім українських греко-католиків і ще деяких) і майже всі протестантські церкви, а також глобальний світський світ, у т.ч. Україна (так, ми як держава живемо за григоріанським календарем);
– Новоюліанський календар, за яким живе більшість (9 із 15) православних церков світу (Константинопольська, Александрійська, Антиохійська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Грецька, Албанська, Чеських земель і Словаччини), а також румунські і болгарські греко-католики;
– Юліанський календар, за яким живуть 6 із 15 православних церков (Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська, Польська (повернулася до цього календаря у 2014 році) і Українська), а також монастирі Святої Гори Афон, які при цьому залишаються в єдності з Константинопольським патріархатом, та, що актуально для нас, українські греко-католики і частина українських протестантів;
– Інші локальні календарі, які здебільшого виконують функцію визначення дат місцевих народних і релігійних свят (юдейський, мусульманський, китайський, японський тощо).
Соломонове рішення Православної церкви України
Ще минулого року предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній висловлював обережне сподівання, що поступово, впродовж десятиліття, Церква може перейти на новоюліанський календар, якщо цього хотітиме більшість духовенства і вірних.
Натомість цьогоріч Синод ПЦУ прийняв рішення, яким благословив парафіям святкувати Різдво за бажанням 25 грудня або 7 січня, повідомивши про це єпархіального архієрея, який своєю чергою має прозвітувати перед митрополією. Таким чином церковне керівництво, напевно, не тільки реагує на настрої і запит суспільства, але й хоче зрозуміти реальні настрої щодо цього питання серед постійних парафіян і духовенства.
Але важливо розуміти, що цьогорічне рішення не означає календарної реформи. ПЦУ далі живе за юліанським богослужбовим календарем.
Хоча цьогоріч мережа рясніла повідомленнями про те, що святий Миколай завітав до багатьох українців вже за новим стилем – 6 грудня замість традиційного 19-го. А ще 6 грудня — це день Збройних сил України, подарунків і допомоги яким цьогоріч просять і в західних партнерів, і у святого Миколая всі дорослі й малі українці (це, звичайно, жарт, але для когось це додатковий аргумент за календарну реформу).
Але якщо говорити серйозно, то рішення має бути дійсно соломоновим. Бо і в суспільстві загалом, і в церкві є як ті, хто бажає переходу на новий стиль, так і ті, хто хотів би залишитися з традиційним календарем церковних свят (Водохреща – 19 січня, Благовіщення – 7 квітня, Преображення – 19 серпня, Покрова – 14 жовтня тощо).
Саме тому є побоювання, що необдумане або неправильно прокомуніковане рішення може призвести до непотрібних суперечок і конфліктів або навіть розділень, як це було саме в цьому питанні серед православних Греції, де виникли й існують до сьогодні старостильні юрисдикції. І хоча це не більш ніж 8% від усієї кількості православних греків, але бажано не повторювати їхніх помилок. Та й наявність в Україні потужної мережі парафій і монастирів Московського патріархату, який постійно спекулює на темі власної «істинності» і «благодатності», ставить українські церкви перед потребою більш глибокого усвідомлення свого вибору, нестандартних рішень і мудрої комунікаційної стратегії.
Але чи варто боятися тоді, коли немає страху?
І чи не зараз саме той час, коли треба бути справжньою християнською по духу і українською за традиціями Церквою.
Саме зараз маємо шанс і потребу не тільки відроджувати понівечені духовною окупацією Московії традиції нашого народу, але й створювати нові форми і формати просвіти і святкувань.
Різдво від 25 грудня до 7 січня
Уже цьогоріч частина парафій ПЦУ святкуватиме Різдво 25 грудня, а частина – 7 січня. Ба більше, в одній і тій самій парафії можуть бути представники обох поглядів. Тому наше завдання зробити так, щоб це питання не роз’єднувало Церкву чи конкретну парафію, а, навпаки, об’єднувало її і наповнювало любов’ю.
То, може, замість стратегії «або/або» зробити рішення «і/і».
Наприклад.
Насправді Різдво, як і Великдень, є не одноденним, а багатоденним святом. У церковному календарі є Різдвяні святки від Різдва до Водохрещі. У реаліях сьогодення (вихідні лише 7-8 січня) ця традиція майже втрачена.
То, може, варто зробити Різдвяні святки від 25 грудня до 7 січня! І тоді загальноцерковне і суспільне святкування розпочиналося б у парафіях і родинах, які обирають першу дату, а завершувалося в тих, хто тримається старого стилю.
Ба більше, саме між цими двома датами є Новий рік, який, як відомо, за літочисленням «від Різдва Христового».
А як же піст?
А хіба піст заважає святкувати? Навіть саме слово «свято» промовляє, що це «святий день», який варто проводити у святості. Та й наш досвід у Відкритому православному університеті проводити Open Christmas 25 грудня, наповнюючи різдвяними сенсами цей день без турбот щодо столів і частувань, доводить, що релігійні і світоглядні сенси свята набагато краще сприймаються без зайвих смаколиків і алкоголю.
Але мудре рішення Синоду ПЦУ полягає в тому, щоб скасувати піст 25 грудня. А це означає, що навіть ті, хто буде дотримуватися посту до 6 січня, зможуть без сумнівів розділити з усіма різдвяну святкову трапезу.
Спільне рішення до початку нового року
Обговорення теми календарної реформи щороку пожвавлюється перед Різдвом і Великоднем, а потім відходить на маргінес і суспільної, і церковної уваги. Сподіваємося, що цьогоріч ситуація зміниться.
Бо для того, щоб зробити мудрий вибір, потрібно проаналізувати вибір, який зроблять парафії ПЦУ, провести необхідні консультації та сформулювати пропозиції для прийняття соборного рішення, а також синхронізувати ці процеси на міжконфесійному і суспільному рівнях.
Було б добре, якби перехід на новий календар відбувся одночасно, наприклад, у православних і греко-католиків. Або щоб це було спільне рішення Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.
А датою впровадження нового календаря могло б бути церковне новоліття, яке у православних і греко-католиків 1 вересня. До цієї дати можна встигнути провести всі потрібні процедури і собори. Але розпочинати, створивши відповідні робочі групи і комісії, варто вже в січні.
При цьому від початку варто орієнтуватися на рішення, яке враховувало б і думку і більшості, і меншості. І цей нетоталітарний варіант ще раз має продемонструвати, що Українська церква – це Церква Христова, де всі рішення приймаються в любові і повазі один до одного, а Українська держава – це держава демократична, в якій поважається свобода совісті і світогляду.
Що може зробити держава?
Держава не визначає, яким має бути церковний календар. Але деякі церковні свята є державними (Різдво, Водохреща, Великдень, Трійця, День Хрещення Київської Руси, Покрова) і прив’язані вони саме до календаря церковного. Тому мають відбутися консультації і прийняті певні державні рішення щодо оновлення календаря державних свят.
Держава могла б також підтримати ініціативу церков інформаційно, бо для держави це додаткова можливість зміцнювати духовну і світоглядну незалежність.
А що Московський патріархат? А він, як завжди, буде проти…
Але як кажуть, попів боятися, у храм не ходити…
