«Без доведення до ладу судової реформи мова про інвестиції не йде. Адже хто їх захищатиме?»
На початку січня ви зустрічалися з послами Великої сімки. Цікаво, що широкого розголосу, попри свою важливість, ця зустріч не набула. Про що йшлося?
Щодо розголосу я не згоден, про цю зустріч написали багато ЗМІ. Дійсно, ми зустрічалися і постійно проводимо взаємні консультації з нашими міжнародними партнерами щодо судової реформи і зміни якості правосуддя. Насправді зустріч з Великою сімкою була першою робочою в такому форматі, і першою вона була саме тому, що судова реформа і надалі залишається пріоритетом для ключових міжнародних партнерів України. Власне, без доведення до ладу цієї реформи, без міцних і доброчесних інституцій у судовій владі, без відновлення довіри до неї, мова про інвестиції не йде саме через відсутність механізмів справедливого захисту цих інвестицій у судах.
Це головна причина того, чому ви зараз так інтенсифікували завершення судової реформи?
Я не назвав би це завершенням, скоріше фундаментальним продовженням. І це не одна причина. Багато чинників, які викликають у нас серйозні наміри інтенсифікувати проведення цієї реформи. Не тільки консультації з нашими міжнародними партнерами, але й той історичний період, у якому перебуває країна.
Чому це так? Тому що судова влада має прокинутися і зрештою зрозуміти, що більше не існуватиме в тих реаліях, у яких вона існувала і працювала до повномасштабного вторгнення. Багато людей після перемоги України повернуться додому, багато військових. І повірте, що їхні очікування доступності правосуддя, якості правосуддя і справедливих рішень будуть максимально високими. І я дуже переживаю за те, що методи вирішення або методи досягнення цієї справедливості будуть дуже сильно відрізнятися від тих, що були 2014 року, коли були так звані сміттєві люстрації тощо.
Для того, щоб фундаментально продовжувати судову реформу, вочевидь, треба зробити якийсь мінімальний аудит, зрозуміти, що є станом на зараз. Реформа триває понад 30 років. І особисто я не розумію, в якій ми точці.
Визнаймо очевидне: усі ці 30 років були просто симуляцією змін, насправді переформатуванням судової влади під кожну окрему політичну команду.
Ключовою проблемою всіх етапів судової реформи протягом цих років було те, що ми мусили шукати компроміс саме з судовою владою. Дуже часто місце сидіння визначає і точку зору. Це я про функціонерів судової влади. Вони завжди апелювали до того, що їхній голос має бути вирішальним під час визначення вектора судової реформи, і скажу вам відверто, це сильно заважало завжди. А зараз історичний момент, коли треба шукати компромісу, однак і уважно дивитися, чи не ховається за цим компромісом спроба затягування реформи, збереження «старих добрих» правил гри в галузі. Ці правила треба змінювати, брати кращі світові практики, оптимізувати інституції, йти до найвищих стандартів.
А суддівська спільнота готова до таких змін?
Те, що я спостерігаю сьогодні у судовій владі, — це спроби окремих функціонерів максимально сконцентрувати важелі впливу на неї в руках окремих осіб. Це точно не про реформу. Це точно не про розвиток незалежних інституцій.
Окремих суддів маєте на увазі?
Окремих керівників судової влади, назвімо це так. Я хочу навмисно відійти від прізвищ персоналій; думаю, що кожен, хто прочитає це інтерв’ю, обов'язково себе впізнає. Ми налаштовані на максимально кардинальні і рішучі кроки. Ми хочемо, щоб у країні запанував правовий порядок. Ми хочемо, щоб у цій країні нарешті була правова визначеність. Ми хочемо, щоб у цій країні був Верховний Суд як суд права. Ми хочемо максимальної адаптації законодавства України до стандартів Євросоюзу. Ми хочемо багато чого.
Драйвером цієї реформи хто буде? Офіс Президента, Кабмін?
Я думаю, що драйвером цієї реформи є насправді народ України.
Я про реалізацію.
Драйвером буде Президент України, Верховна Рада. З послами Великої сімки ми проговорювали доволі конкретний покроковий план наступу на беззаконня. Зауважу, що концепція подальшої реформи ґрунтується на низці вже прийнятих документів. У першу чергу це дорожня карта Великої сімки щодо судової та антикорупційної реформ в Україні від 25 січня 2021 року; стратегія Президента щодо розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства від 12 червня 2021 року; висновок Європейської комісії щодо заявки України на членство в Європейському Союзі від 17 червня 2022 року і власне нещодавнього проєкту сектору реформування юстиції Плану відновлення країни. Фактично ми окреслюємо пріоритетні сфери з конкретними кроками для подальшого зміцнення сектору правосуддя, щоб забезпечити стійкі результати.
«Голоси депутатів будемо шукати»
Які пункти і терміни реалізації передбачає план судової реформи?
Про план можна говорити дуже багато, але я спробую окреслити ключові напрямки. Одним із них є реформа конституційного судочинства, де йдеться про термінове запровадження чіткого і прозорого конкурсного процесу відбору суддів Конституційного Суду на основі чітко визначених критеріїв доброчесності та професіоналізму.
Зараз у Конституційному Суді вакантні три чи чотири посади суддів…
П'ять. Три за квотою Верховної Ради і дві за квотою З'їзду суддів.
До початку літа звільняться ще. Люди на ці вакантні посади найближчим часом відбиратимуться за новими критеріями?
Безумовно. Верховна Рада вже ухвалила закон про внесення змін до закону про Конституційний Суд, яким передбачила створення дорадчої групи експертів, до якої входять представники наших міжнародних партнерів, тобто особи, делеговані від міжнародних партнерів, які будуть своєрідним фільтром перевірки кандидатів від різних суб'єктів призначення на відповідність критеріям доброчесності та професіоналізму. Зараз поки що невирішеним залишається одне питання — сьомого члена в цій дорадчій групі експертів, тому що в прийнятій редакції закону — шість членів дорадчої групи експертів. Це питання, я дуже сподіваюся, буде вирішено найближчим часом. Ну або знайдено адекватний компроміс.
Буквально днями ми отримали останній висновок Венеційської комісії, яка наполягає на тому, що дорадча група експертів має складатися із семи членів і переважна більшість цих членів мають бути делеговані саме міжнародними експертами для того, щоб забезпечити максимально безстороннє незалежне оцінювання на відповідність критеріям доброчесності та професіоналізму.
Але їхній статус дорадчий, правильно?
Їхній статус буде дорадчим і незалежним. Але не зважати на висновки цієї дорадчої групи експертів під час відбору кандидатів у судді КСУ буде неможливо. Власне, аналогія вже існує — Етична рада при Вищій раді правосуддя, де вона теж створена як дорадчий орган.
З Конституційним Судом розібралися: закон ухвалено, ще одну людину в дорадчу групу експертів шукаєте. Можна очікувати, що вакансії в Конституційному Суді будуть заповнюватися десь з весни?
Ми теж на це очікуємо. Власне, коли ми розв'яжемо питання сьомого члена, будемо вважати, що питання проведення конкурсів буде остаточно розблоковано.
Наступний пункт плану — ВРП і ВККС. Як вони зараз працюють? У чому «несправедлива, неефективна та непрозора» діяльність?
Дякуючи богові, З’їзд суддів зміг обрати вісьмох нових членів Вищої ради правосуддя, і зараз чи не ключове питання порядку денного — це робота Служби дисциплінарних інспекторів.
Нагадаю, що в редакції того етапу судової реформи, яка передбачала реформу власне Вищої ради правосуддя, зазначається, що при Вищій раді правосуддя створюється незалежна від впливу членів ВРП та автономна у своїй діяльності Служба дисциплінарних інспекторів, і добір інспекторів на ці посади відбувається на підставі власне нових процедур конкурсів з відповідною перевіркою на доброчесність. І ми зараз опинилися перед доволі непростою задачею.
Вища рада правосуддя як конституційний орган вже відновила свою роботу, тобто там є достатня кількість членів для того, щоб ухвалювати рішення. Але без Служби дисциплінарних інспекторів розгляд дисциплінарних скарг, підготовка відповідних рішень, власне перевірка обставин у межах дисциплінарної скарги поки що заблоковані. Заблоковані через те, що законодавчо ми прописали необхідність запуску нової, оновленої Служби дисциплінарних інспекторів, але на це потрібен час. І ми зараз дискутуємо і з членами Вищої ради правосуддя, і з нашими міжнародними партнерами, як розв'язати цю проблему…
Скільки часу на це потрібно?
Якщо запустити конкурси і прописати відповідні алгоритми і положення про конкурси до Служби дисциплінарних інспекторів, за моїми прогнозами, вона буде запускатися до повного її укомплектування десь рік. А в нас цього року, на жаль, немає. Дуже критична ситуація з тим, що у Вищій раді правосуддя залишилися без розгляду, без руху, без дослідження десятки тисяч дисциплінарних скарг.
Як варіант маємо фактично два шляхи. Перший — це, не озираючись на цю проблему, швидко оголошувати конкурсні процедури і запускати Службу дисциплінарних інспекторів в оновленому форматі, але з розумінням того, що вона запуститься через, умовно, рік. Або швиденько внести зміни до законів, якими передбачити, що до запуску оновленої Служби дисциплінарних інспекторів працює стара Служба. Тому ми це питання винесли на стіл обговорень, я його озвучив у тому числі нашим міжнародним партнерам і чекаю від них відповіді, як ми діємо далі.
Навіть якщо ви зараз запуститеся, 10 тисяч скарг розглянути фізично дуже важко. Можливо, є ще третій варіант — обнулити ці скарги, з огляду на війну, і почати знову, коли будете до цього готові?
Я вважаю, що це не варіант, не вихід із ситуації. Під кожною окремою дисциплінарною скаргою можуть міститися конкретні свідчення або дані про вчинення суддями дисциплінарних порушень. І не забуваймо, що інколи за цими дисциплінарними скаргами стоять долі людей, які через допущені суддями порушення могли бути, наприклад, незаконно позбавлені свободи. Тому я не йшов би варіантом занулення всіх цих дисциплінарних справ.
Я думаю, що їх усе одно доведеться розглядати і перевіряти всі обставини.
Очевидно, що Верховна Рада має доголосувати для цього певні законодавчі зміни. А чи є голоси? Ми бачимо, що в «Слузі народу» власних 226 голосів немає, треба залучати партнерів, інакше ніяк. Навіть Колю Тищенка із фракції виключити – проблема.
Люди, які свідомо не голосують за законодавчі зміни, що стосуються перспективи європейської інтеграції України, на моє суб'єктивне переконання, є ворогами. Тому що мова не про фінанси, не про бюджет, не про якусь фіскальну чи митну політику, це мова про фундаментальні зміни для запуску міцних незалежних інституцій європейської України. Як за це можна не голосувати? Не може Вища рада правосуддя працювати в такому напівживому режимі, коли є кворум для прийняття рішень, але вся дисциплінарна робота фактично заблокована. Тому будемо шукати голоси депутатів, це потрібно народу України, всім нам.
«Треба максимально спростити доступ до суддівської професії»
Суддівський корпус — це ж не просто люди з вулиці, це спеціальна підготовка, роки навчання, стажування, практики тощо. Не можна просто разом їх узяти і всіх поміняти. Це нереально фізично. То що ж вкладається в поняття нового відбору суддів?
Ключове питання, яке потрібно оптимізувати під час запуску оновленого складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів, – це власне зміни критеріїв відбору кваліфікаційного оцінювання судів з акцентом на вимоги доброчесності та професіоналізму, уніфікованими в законодавстві. Проблема полягає в тому, що на законодавчому рівні під час перевірки на доброчесність кандидатів у той самий Конституційний Суд, до Вищої ради правосуддя, до органів судової влади немає уніфікованих критеріїв доброчесності.
Плюс міжнародні партнери, розуміючи кадровий голод і кадровий дефіцит у судовій владі, говорять про те, що нам потрібно переглянути критерії кваліфікаційного оцінювання і максимально спростити доступ до цієї професії, щоб дати можливість реалізувати себе молодим амбітним кандидатам у судді.
Окремим питанням через власне призму реформи Вищої кваліфікаційної комісії суддів є роль Громадської ради доброчесності. Вона і раніше існувала і дійсно проводила перевірку кандидатів у судді на відповідність критеріям доброчесності, але висновки цієї Громадської ради не були обов’язкові. Дуже часто ці висновки долалися потім голосуванням Вищої ради правосуддя під час розв'язання питання про направлення подання на призначення суддів. Зараз іде мова про те, щоб максимально підсилити роль Громадської ради доброчесності і зробити ці висновки обов’язковими для врахування.
Це знову законодавчі зміни, правильно?
Так, дійсно, це законодавчі зміни.
Чи передбачається внесення змін до критеріїв доброчесності, адже це поняття досить розпливчасте? Чи вони, можливо, вже напрацьовані та затверджені?
Я впевнений, що зміни будуть. Усе одно доведеться через зміни в законі уніфікувати єдиний підхід до визначення критеріїв доброчесності кандидатів у органи судової влади і квазісудові органи, мається на увазі Вища рада правосуддя. Цього вимагає час і ті проблеми, з якими ми стикалися під час проведення оцінки доброчесності кандидатів у різні інстанції.
Тому я думаю, що ми візьмемося за уніфікацію цих критеріїв. Це потрібно зробити.
Наступним пунктом обговорення буде Верховний Суд як найтоповіша інстанція. Чи передбачається реформування його роботи, чи, можливо, це будуть якісь точкові зміни?
Це питання дуже важливе. Я про це питання говорив останні, мені здається, 3,5 роки. Як тільки прийшов на посаду, намагався ідентифікувати цю проблему перед суспільством, на загал, перед практиками, що у нашій країні, на превеликий жаль, у моєму розумінні і в розумінні багатьох колег — юристів, правників, адвокатів, суддів — не існує Верховного Суду як суду права.
Суд права — це суд, який виключно формує єдину, сталу, зрозумілу судову практику і стоїть на боці правової визначеності. А в нас де-факто існує Верховний Суд, який як виключну правову проблему підіймає до себе на розгляд будь-які спори, включаючи спори про аліменти, розлучення, будь-що, що в цивілізованих країнах з розвиненими правовими системами ніколи не розглядає.
По-перше, це індивідуально визначені спори, сформувати по кожному з них судову практику просто неможливо. Для окреслення ключових правових висновків, для напрацювання орієнтира правової визначеності можна розглянути один-два такі спори, але не щодня пачками і з різними висновками. Проблема ця доволі серйозна. Уявіть, що окремі колегії суддів окремого касаційного суду в складі Верховного Суду, розглядаючи з абсолютно ідентичних спірних правовідносин один і той самий там спір, можуть робити різні правові висновки. І ці висновки надалі генерують величезну невизначеність не тільки для судів нижчих інстанцій з погляду правозастосування, як правильно прийняти рішення, ця ситуація відобразиться і на спроможності Вищої ради правосуддя притягати суддів до дисциплінарної відповідальності саме через порушення суддями норм матеріального і процесуального права.
Уявіть собі, що суддю першої інстанції запрошують до Вищої ради правосуддя і запитують, чому ви порушили норми процесуального права, розглядаючи цей спір, а суддя бере і роздруковує абсолютно різні рішення Верховного Суду, що суперечать одне одному. Як притягнути цю людину до дисциплінарної відповідальності?
З одного боку — так. А з іншого — ми не є країною прецедентного права.
Мова не йде про прецедентне право. Я вважаю, що в чинному законодавстві, яке перенасичене колізіями правових норм, виписати прецедентне рішення взагалі максимально складна задача. Я не знаю, чи є в нас судді такої фахової категорії, щоб у таких конфліктах законодавчих норм виписувати прецедентні рішення.
Ми не говоримо про прецедентне право. Ми говоримо про країну зі стійкою правовою визначеністю, країну, в якій існує зрозуміла, стала — підкреслюю — судова практика. Судова практика дійсно може змінюватися, але вона не може змінюватися тричі на тиждень. І тому в контексті удосконалення роботи Верховного Суду ми проговорюємо різні варіанти — від перегляду поточної структури Верховного Суду, тому що три з половиною роки експерти всіх рівнів нарікають на недосконалість чинної структури і наявність в окремих випадках навіть конфлікту інтересів окремих посадових осіб.
Далі ми говоримо про встановлення чітких, я навіть сказав би жорстких, правил для передачі справ до Верховного Суду, роблячи акцент саме на справах великого суспільного та правового значення. От саме через такі процесуальні фільтри ми зможемо змусити Верховний Суд працювати як суд права, не розглядаючи невластиві для Верховного Суду спори про аліменти і розлучення.
Буду відвертим, у 2019 році я був одним з ключових розробників внесення змін до процесуальних кодексів, які встановлювали процесуальні фільтри, але змушений визнати, що Верховний Суд обхитрував нас усіх. Вони продовжили визначати в кожному дрібному спорі виключно правову проблему, а потім бігали і показували нам усім статистику розгляду спорів, що бачите, ми ж розглянули 100000 спорів. Тому ці питання про вдосконалення роботи Верховного Суду теж у порядку денному.
І в цьому випадку теж потрібні законодавчі зміни, чи не так?
Законодавчі зміни потрібні в будь-якому разі. Щодо будь-якого пункту, який ми з вами сьогодні обговорюємо.
«23 судді фізично не можуть проглянути масив спорів, який був на розгляді в ліквідованому ОАСК»
Ліквідація славнозвісного ОАСК показала всім наочно, що з адміністративним судочинством усе теж дуже непросто. Довгий час ОАСК був фактично заблокований, потім ліквідований, і дуже багато питань підвисло. Як бути з ними?
Насправді така проблема існує, тому що після ухвалення парламентом рішення про ліквідацію ОАСК ми тимчасово, до запуску роботи нового суду, замість ОАСК передали ці спори на розгляд іншого суду. І зараз проблема: в тому суді, який розглядає справи, підсудні ОАСК, працюють, здається, 23 судді, які фізично не можуть проглянути той масив спорів, який був на розгляді в ліквідованому ОАСК.
Як варіант – законодавчо розвантажити цей суд і розкидати ці спори по різних інстанціях. Це перше. Другий трек, який ми обговорюємо, в тому числі з нашими міжнародними партнерами, — це визначення окремої категорії адміністративних спорів, де стороною є центральні органи державної влади, щоб ці спори передати на розгляд Верховному Суду. До визначення таких критеріїв слід підходити дуже обережно, щоб не віднести до них, умовно, всі спори, в яких стороною є центральні органи влади. За таких обставин завалимо Верховний Суд усіма спорами, які були підсудні ОАСК. А таких спорів дуже багато — на рік припадало десь близько 30 тисяч справ. Тому ми говоримо зараз про визначення критеріїв окремих категорій адміністративних спорів, які мають велике суспільне значення, де стороною є центральні органи виконавчої влади, які міг би розглядати Верховний Суд як суд першої інстанції.
Зрештою, ми все ж таки сподіваємося, що після запуску Вищої кваліфікаційної комісії суддів нам вдасться набрати нових фахових суддів у новий, створений замість ОАСК суд і відновити здійснення судочинства в межах чинної в країні системи територіальної підсудності. Нагадаю, що в ОАСК доволі унікальна юрисдикція. Вони за територіальною підсудністю розглядають усі спори, де стороною є власне центральні органи виконавчої влади. Місто Київ – окремий територіальний суб'єкт, правовий статус якого визначається Конституцією України і Законом "Про столицю". І в межах цієї територіальної одиниці адміністративні спори розглядає окремий адміністративний суд. Ну а де всі центральні органи влади розташовані, самі знаєте. Тому створимо новий суд, наберемо нових суддів і повернемося до звичайної практики розгляду спорів.
Знову постає питання готовності судової спільноти до таких змін, про що я вже питала. Для людини, яка не в темі системи суддівського самоврядування, скажіть: вона ефективна сьогодні, працює як слід чи її також передбачено якось реформувати?
Так, передбачається проведення аудиту органів суддівського самоврядування. Перш за все для того, щоб уникнути дублювання функцій між ними і щоб сприяти ефективному використанню і без того вкрай обмежених фінансових ресурсів.
Також ми опрацьовуємо цікаву інноваційну історію, хочемо оптимізувати систему суддівського самоврядування так, щоб у майбутньому забезпечити можливість усім суддям країни брати участь у з’їзді суддів шляхом онлайн-голосування.
Онлайн-голосування? А це хороша ідея з погляду захищеності права приватного вибору, таємниці цього вибору?
Усе залежатиме від того, хто буде займатися цією системою. Якщо це віддати в руки недоброчесним людям, то, звісно, це погана ідея. Якщо це створюється, наприклад, на базі вже наявних інструментів — Дії, з використання електронного цифрового підпису, який є в кожного судді країни, — то такий варіант можливий. Ми хочемо забезпечити належне представництво всіх суддів під час прийняття доленосних рішень, які ухвалюються з'їздом суддів. Адже з'їздом суддів приймаються рішення і про добір членів Вищої ради правосуддя, і про добір суддів Конституційного Суду. Зараз це відбувається таким чином, що від окремих судів, від окремих регіонів у місто Київ з'їжджаються делегати, їх зазвичай близько 300, від імені інших суддів вони ухвалюють рішення і голосують. Ми хочемо змінити ці правила, ми хочемо, щоб усе було максимально чесно та доступно, щоб кожен суддя України відчував свою долученість до доленосних рішень, які приймає вищий орган суддівського самоврядування.
Це нагадує репетицію всеукраїнського голосування на виборах через Дію. Це ви на цей рік запланували?
Строки реалізації всіх пунктів дорожньої карти, яку ми зараз проговорюємо, складають, думаю, два, максимум три роки.
Ми ще не поговорили про Судову адміністрацію і реформування юридичної освіти, що неможливе без реформування системи вищої освіти загалом. І, вочевидь, після війни це буде нагальне питання.
Я згоден з вами. Давайте почнемо з Державної судової адміністрації. Скажу вам свої спостереження і навіть спробую донести широку думку, яку артикулюють багато представників органів судової влади. Державна судова адміністрація станом на сьогодні не просто неефективна, у них відсутня будь-яка візія розвитку. Вони її ніде не артикулюють. Вона відсутня. Так само, як відсутня візія розвитку судової влади.
У численних інтерв'ю різних функціонерів судової влади, які я читав останніми тижнями в профільних виданнях, усі констатують лише той факт, як судова система впоралася з викликом війни, як вона мобілізувалася, які вони молодці. Це все дуже добре. А де візія? От візії я там не бачив. Так само не бачу візії в роботі Державної судової адміністрації, у них немає візії майбутнього. Давайте відверто: вони завалили електронну інформаційно-телекомунікаційну систему, на яку витрачалося дуже багато державних коштів, коштів донорів. Ця система просто завалена, і технічно вона вже настільки застаріла, що адаптувати її під сучасні потреби вже навряд чи вийде.
Поясність, будь ласка, для читачів, що це і для чого вона потрібна.
Електронна інформаційно-телекомунікаційна система — це єдина інформаційна система, яка покликана автоматизувати діяльність суддівських органів, документообігу, обмін документами між судом і учасниками судових процесів. Це система, яка фактично давала б можливість в одній екосистемі створити простір для максимальної цифровізації роботи суду, для максимального доступу через електронні інструменти громадян України. Ця система була одним з ключових етапів запуску електронного правосуддя в країні. І ця система провалена. Вам будуть довго і переконливо розказувати, що це не так, що всі модулі системи працюють. Не вірте в це, хибна інформація.
Розвиток цієї системи стартував у 2014 році, за цей час змінилося кілька голів Державної судової адміністрації, кожен змінював підрядника, ці підрядники щось там робили. Зараз ми фактично опинилися в ситуації, коли система, розробка якої почалася 8-9 років тому, морально застаріла і на програмному рівні, і на операційному. Окремі модулі, які розробляли різні підрядники, конфліктують один з одним. Я звертався до міністра цифрової трансформації Федорова з проханням провести технічний аудит цієї системи. Якщо підсумувати коротко: у тому вигляді, в якому зараз ця система, вона ніколи повнофункціонально не запрацює.
Тому на базі парламентського комітету з питань правової політики була створена робоча група для проведення технічного і фінансового аудиту цієї системи, в яку увійшли Мінцифри, в яку включили ДСА, долучили міжнародних партнерів, які донатили на розвиток цієї системи. Усе це для того, щоб зафіксувати статус-кво продукту на цей день. Але сигнали, які ми вже отримуємо від експертів, говорять про готовність до швидкої розробки цієї системи з нуля, спираючись на ключові світові рішення. І в нас немає ні 8 років, ні навіть 3 для розбудови такої системи. Вона потрібна вже.
Зачекайте, хочу уточнити. Тобто були три очільники Державної судової адміністрації. Кожен міняв підрядника, зливав гроші, і за це ніхто не відповість?
Я це питання порушив на останній своїй зустрічі у Вищій раді правосуддя. Я звернув їхню увагу, що політичну відповідальність за фіаско із запуском цієї системи буде нести Вища рада правосуддя. Чому? Тому що Державна судова адміністрація підзвітна і підконтрольна Вищій раді правосуддя. Більше скажу, я знаю, що Служба безпеки України розслідує низку кримінальних проваджень щодо нецільового використання бюджетних коштів. У мене те саме питання, Соню: хто відповість за все?
Це колективний орган. А колективної відповідальності не існує.
Колективної не існує, але керівника ДСА призначає і звільняє ВРП. Не голова Верховного Суду, якому дали такі повноваження на час воєнного стану, а саме ВРП. І політичну відповідальність за керівництво ДСА буде нести саме ВРП. Тому, продовжуючи тему ДСА, скажу персональне бачення, і не тільки моє. Ця структура не має візії майбутнього. У них відверто слабкий менеджмент. Тому в нашій дорожній мапі, яку ми обговорили з міжнародними партнерами, мова йде про повний аудит і реорганізацію ДСА із посиленням контролю з боку вже реформованої і оновленої Вищої ради правосуддя. Саме для забезпечення роботи Державної судової адміністрації на потребу судової влади, з відповідним рівнем прозорості, чесності та професіоналізму.
Міжнародні партнери підказують нам, що додатково доцільно було б створити офіс трансформації в межах ДСА, який сфокусувався б нарешті на розбудові потенціалу та людських ресурсах, на управлінні й оптимізації активів, на бюджетуванні і фінансовому управлінні, на ІТ-рішеннях і управлінні даними.
Соню, у нас багато проблем. До прикладу: останній рік чи півтора я ставлю питання, чи потрібна Україні Національна школа суддів як окрема інституція, з окремим бюджетом? Оскільки в країні існує Вища кваліфікаційна комісія суддів, якщо ви хочете, щоб при Вищій кваліфікаційній комісії суддів існував якийсь тренінговий центр, який підвищуватиме навички суддів, це одна історія. Але в нас існує Національна школа суддів, яка не є вищим навчальним закладом у розумінні законодавства про вищу освіту. У якої багатомільйонні бюджети. І в яку Вища рада правосуддя відправляла часто суддів на перевиховання, фактично даючи можливість цим суддям уникнути звільнення за дисциплінарний проступок. Я знаю безліч випадків, коли судді, які повелися аморально, наприклад, були задокументовані органами правопорядку п'яними, і матеріали по яких скеровували до Вищої ради правосуддя, замість звільнення відправлялися до Національної школи суддів на перевиховання. Що це за захід дисциплінарного впливу? Як на це буде дивитися суспільство?
Я намагаюся рік запитати в ДСА, коли з'явиться візія, що потрібно оптимізувати в роботі ДСА для того, щоб перетворитися на рушійну силу, яка генерує креативні підходи до управління судовою системою. Яка візія розвитку Служби судової охорони, яку судова влада створила для себе з багатотисячним персоналом і величезним навантаженням на фінансування самої судової системи. Відповідей немає і, переконаний, не буде. Усіх усе влаштовує. Знову ж, нам дорікають, що Єдиний державний реєстр судових рішень недосконалий, його треба оновлювати, робити більш інтелектуально доступним, привабливими, більш френдлі для громадян, які заходять і користуються сервісами цього реєстру. Тому в напрямку ДСА, думаю, слід очікувати максимально фундаментальної реформи, оскільки те, що відбувається зараз, нікуди не годиться.
Реформування юридичної освіти якимсь чином стосується Школи суддів, яку ви щойно згадали? Це, власне, останній пункт дорожньої карти з реформування судової системи.
Ні-ні, Школа суддів — це інша історія. Це ж не вищий юридичний заклад, це фактично окрема юридична особа, яка створена в судовій владі для того, щоб навчати суддів. Вибачте, ще раз наголошую: є Вища кваліфікаційна комісія, яка проводить кваліфікаційне оцінювання суддів і кандидатів у судді. Що робить Національна школа суддів у 2022 році? Проводить семінари з питань психологічної адаптації суддів під час воєнного стану. Щось подібне, точно не пам'ятаю.
Якщо ми говоримо про питання юридичної освіти, то це питання теж стоїть у порядку денному. Але для більш фундаментального підходу і окреслення можливих меж реалізації цієї реформи нам слід почати з проведення ґрунтовних консультацій, з пошуку розуміння в Міністерстві освіти. У країні, де юристів випускають усі вищі навчальні заклади, включаючи університет культури і технікуми, давно назріла і перезріла проблема стандартизації цієї професії, розмежування підготовки кадрів для правоохоронних органів і юристів. Часто буває так, що при окремих ВНЗ існують окремі факультети, які готують виключно кадри для правоохоронних органів, присуджуючи їм юридичні ступені. Я думаю, що це неправильно, треба ці речі розмежовувати, стандартизувати юридичну освіту і суворо її ліцензувати. Тому ми це питання в найближчому майбутньому збираємося обговорити з Міністерством освіти, прописавши окремо дорожню карту реформи юридичної освіти.
«Рішення Генеральної Асамблеї ООН про створення спецтрибуналу очікуємо найближчого місяця»
Завдання працювати над спецтрибуналом для Путіна Президент Зеленський поставив фактично через декілька тижнів після початку великого вторгнення. Я не буду питати, що було зроблено, я хочу спитати, чого конкретно досягнуто, тому що ми пам'ятаємо, що буквально тиждень тому Європарламент ухвалив рішення про можливість створити спецтрибунал для Путіна і Лукашенка.
Уже після рішення Європарламенту, яке закликало негайно створити спецтрибунал, аби притягнути до відповідальності Путіна і Лукашенка, є наступне рішення. Це резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи, яка так само визнала необхідність заснувати такий спеціальний міжнародний трибунал щодо злочину агресії. Це рішення було проголосовано одностайно. У ньому йдеться про заклик до негайного створення такого трибуналу.
Паралельно працює координаційна група, до якої долучилися 20 країн. Я через дипломатичний етикет поки що уникну відповіді на питання, про які конкретно країни йдеться, але повірте, там саме ті світові лідери, голос яких потрібен для заснування цього трибуналу. Ця група вже провела перше засідання в Чехії, в Празі. Зараз іде обговорення конкретної моделі, як, де і коли буде працювати цей трибунал.
Третій трек, який іде паралельно до цих двох, це питання створення так званого Interim prosecutor Office. Мова про делегування від України групи прокурорів в одну з європейських країн, на базі якої буде фактично організована робота зі збору й уніфікації доказової бази для висунення обвинувачення в злочині агресії. Усі ці треки відбуваються одночасно. Дійсно, я міг би вам зараз перелічити все, що було зроблено за останні 9 місяців, скільки ми адвокатуємо це питання, це величезна робота. І порівнюючи світові приклади, як довго створювали Токійський трибунал, Нюрнберзький процес, ми йдемо з космічною швидкістю, тому що чи щодня чи через день отримуємо підтримку від окремих країн, яка закріплюється рішенням парламентів цих країн, або отримуємо комплексні фундаментальні рішення від потужних європейських інституцій, від Комітету міністрів ЄС, від Парламентської асамблеї Ради Європи, від асамблеї НАТО.
Чого не вистачає станом на цю хвилину: ми дуже хочемо найближчим часом отримати рішення Генеральної Асамблеї ООН, яке ставить крапку в питанні загальносвітової оцінки цього кричущого, ганебного злочину агресії. Рішення, яке фактично стане парасолькою над усіма країнами світу, над усім цивілізованим світом і максимально зможе згуртувати всіх для того, щоб цей трибунал — як конкретний інструмент швидкого притягнення до відповідальності конкретних політичних осіб Росії, які винні у злочині агресії — був створений. Це рішення стане дуже вагомим. І його ми очікуємо найближчого місяця. Трибуналу бути!