У світі зареєстровано 6,2 млн біженців з України, причому близько 5,9 млн — у країнах Європейського Союзу й у Молдові. Менше їх деінде, зокрема в Канаді й Сполучених Штатах. Директиву Європейського Союзу про тимчасовий захист активізували швидко, що стало ключовим у підтримці українських біженців. Дозволило впевнитися, що вони легальні резиденти країн перебування, а також забезпечило доступ до охорони здоров’я та можливість вийти на ринок праці тих, хто міг це зробити. Той факт, що українці мають доступ до соціальних послуг, освіти й ринку праці, означає, що вони нарощуватимуть свій потенціал, щоб, повернувшись додому, ефективно сприяти відбудові й відновленню України.
Незважаючи на солідарність і гостинність країн перебування, біженці мають стійкий намір повернутися додому. Про це свідчать і опитування, які проводить Агентство ООН у справах біженців. Одне опублікували в липні цього року (проводили у квітні й травні). 76% опитаних висловили намір повернутися додому. Також ми опитали внутрішньо переміщених осіб: з них близько 82% воліють повернутися додому.
Важливою рисою українських біженців є підтримка зв’язків. Підтримувати їх з Україною якісно допомагає гнучкість, адже можна приїжджати додому, щоб навідати членів сім'ї, своє майно. Серед опитаних біженців близько 39% принаймні раз змогли зробити це. Також ми виявили, що можливість приїхати додому й побачити ситуацію на власні очі підвищує наміри біженців повернутися. Ми рекомендуємо країнам, які приймають біженців, зберігати цю гнучкість, дозволяти українцям повертатися, тому що це допомагає їм підтримувати зв’язки з батьківщиною, надає їм інформацію, важливу, щоб ухвалити обґрунтоване рішення добровільно повернутися.
У питанні повернення біженців важливо, що Україна має міжнародну підтримку і що відновлення держави відбувається вже зараз. Це допомагає підтримувати надію та мотивує біженців і внутрішньо переміщених осіб повертатися додому. Тому потрібно окреслити регіони, найбільш придатні для повернення людей у короткостроковій і середньостроковій перспективі, інвестувати у відповідні громади. Разом з Міністерством соціальної політики, Міністерством реінтеграції та Міністерством інфраструктури ми вже почали, поруч зі своєю гуманітарною роботою, інвестувати в громади повернення. Адже бачимо, що факторами повернення біженців є не лише безпека й захищеність, але й доступ до послуг, якісного житла, освіти й роботи. Що більше уряд України, а також міжнародна спільнота й самі громади зможуть зробити, щоб відновити громадські послуги — відбудовуючи школи, відновлюючи громадські центри, інвестуючи в психічне здоров’я та психосоціальну підтримку, то більше біженців захочуть повернутися додому. Відповідно, то швидше Україна буде відновлюватися.
Гостинність, яку ми побачили стосовно українських біженців, була, безумовно, дуже обнадійливою, як і швидка активація директиви про тимчасовий захист. Уперше країнам Європейського Союзу довелося адаптуватися до такого масштабу переміщення й до такої кількості біженців. Через культурну близькість українські біженці краще інтегрувалися у країнах, що приймають, порівняно з біженцями із Сирії, з Афганістану, африканських країн.
Однак цей досвід вплине й на систему прихистку загалом. Адже ми побачили, що країни здатні приймати біженців, інтегрувати їх у свої системи, і це не має негативного впливу на ці країни. Насправді багато країн виграли від припливу біженців, тому що в довгостроковій перспективі вони можуть стати більш самодостатніми. І хоч у Європі тривають дискусії про реформу системи допомоги біженцям, ми сподіваємося, що уроки української ситуації допоможуть зберегти гнучку й відкриту систему прихистку в усьому світі.
