Насамперед важливо повністю реконструювати події березня-квітня 2022 року, коли відбулося кілька раундів перемовин між Україною та Росією спочатку в Білорусі, а потім у Туреччині.
З моменту вторгнення, 24 лютого 2022 року, Росія вийшла до України з пропозицією переговорів. Насправді Путін тоді прагнув без зайвих втрат серед росіян досягти швидкої капітуляції України, змінити владу, політичний курс нашої держави, причому так, щоб Захід на чолі зі США не зміг би завадити.
Усіма дипломатичними контактами РФ завідував заступник глави адміністрації Путіна Дмитро Козак, який до того був негласним куратором окупованої частини Донбасу. Паралельно до перемовин долучили олігарха Романа Абрамовича – людину, яка має прямі контакти з Путіним. У ролі ж миротворця поставили Олександра Лукашенка. Російський президент також сформував делегацію на чолі зі своїм помічником Володимиром Мединським, який не має жодної ваги в політичній системі РФ. Це свідчило лише про одне: Путін зволікав, бо чекав завершення бліцкригу й окупації України. Важливий момент: незважаючи на переговори, бойові дії не вщухали.
Зволікала й українська делегація, стверджують співрозмовники LB.ua, причетні до переговорного процесу.
«Ми мали виграти час, поки наші партнери на Заході отямляться й почнуть ухвалювати рішення, в підсумку яких нам вдалося вистояти, – розповів один з них. – Тому ми намагалися втягнути росіян у якісь обговорення деталей, які вони постійно мусили погоджувати з Москвою»
«Коли все починалося, треба було вигравати буквально дні, щоб доїхала та чи інша зброя, включилася та чи інша країна», – зазначив ще один співрозмовник LB.ua.
На той момент ворог окупував Чернігівську область, увійшов у Сумську, тривали важкі бої в Київській, включно зі спробами пробратися в столицю. 27 лютого 2022 року на українську делегацію чекали в білоруському Гомелі, однак з міркувань безпеки вона відмовилася від зустрічі. 3 й 7 березня відбулися кілька раундів переговорів, де від України вимагали капітуляції.
Росіяни привезли план з 12 пунктів, що мав би перетворити Україну на колонію РФ. Наша делегація перемкнула процес на розмови про двосторонній договір і тому запропонувала поділити переговори на три блоки: військовий, гуманітарний і політичний. Зрештою спробували домовитися про гуманітарні коридори з окупованих чи оточених міст.
Тим часом воєнна ситуація ніяк не відповідала плану, написаному в російському генштабі: бліцкриг не вдався, вороги застрягли в Київській області, на Донбасі фронт устояв. І приблизно тоді лідери західних країн (більшість яких прогнозувала Україні швидку поразку) зрозуміли, що план Путіна руйнується, тож перейшли від заяв про засудження агресії до активної допомоги Києву зброєю.
На перший раунд переговорів до Туреччини прибули глави МЗС Дмитро Кулеба і Сергій Лавров. Він нічим не завершився. 14–15 березня відбувся наступний — розмовляли про гуманітарні питання й припинення вогню, на що Путін, звісно, не погоджувався. Тоді у гру вступив Володимир Зеленський: 20 березня він сказав, що потрібно підійти до перемовин двох президентів. Росіяни взялися планувати погоджувальну зустріч, на якій хотіли оформити капітуляцію України.
А російські війська саме залишили Київщину і почали відступати з Чернігівщини.
29 березня дві делегації знову прилетіли в Туреччину, у Стамбул. Росіяни – аби вибити угоду про капітуляцію. Українці – виграти ще трохи часу.
Україна не пропонувала росіянам конкретики, виголосила певну концепцію – рамки, на базі яких можна розмовляти. І хоча жодних документів ніхто не показував, відбулися брифінги наших представників, які сказали, про що бесідували з росіянами. Точніше з Володимиром Путіним, якому постійно телефонував член делегації РФ Гризлов. Окремо комунікував з ним Роман Абрамович.
Армія РФ повинна відійти до ліній 23 лютого, вимагали ми. І просили членів НАТО, Китай і Росію надати нам гарантії безпеки, що не поширювалися б на тимчасово окуповані території.
Тоді представники делегації зазначали, що Україна може погодитися на нейтральний статус, відмовившись від вступу до НАТО. Також говорили про скорочення Збройних сил України й проведення військових навчань виключно за згодою Росії та, що цікаво, Китаю. Натомість держави Євросоюзу гарантували б Україні пришвидшений вступ до співдружності. Питання Криму Україна мала б узгодити з Росією впродовж 15 років, відмовившись від вирішення воєнним шляхом. Усі ці домовленості планували винести на всеукраїнський референдум.
«Усе це було суто виграшем часу, щоб можна було нормально захищатись, – стверджують співрозмовники LB.ua. – Хоч деякі учасники тих переговорів піймали відчуття власної важливості і думали, ніби всерйоз можливі якісь домовленості».
Володимир Мединський тоді вважав, що вхопив бога за бороду, і розмахував якимись папірцями на камеру, сигналізуючи Москві, що, мовляв, усе – здобули.
2 квітня Україна деокупувала Київщину. І світова спільнота побачила російські злочини в Бучі. Це радикально змінило її ставлення. Лідери країн-партнерів перестали говорити про варіант примирення – питання оборони нашої держави всім демократичним світом було вирішене.
3 квітня українські війська звільнили Чернігівщину. Путіну, який зрозумів, що бліцкриг провалився, нічого не залишалося, як сказати, що російська армія відійшла з Київської та Чернігівської областей на прохання Києва, у рамках домовленостей.
Однак правда полягає в тому, що утримувати фронт завдовжки 3700 км і вести на ньому активні наступальні дії тією кількістю військ, які Росія підготувала до вторгнення, було просто нереально. Як і захопити столицю України тими силами, що зайшли з півночі. І це добре розуміли російські генерали. Вони усвідомлювали, у якому вразливому становищі опинилися багатокілометрові колони їхніх військ.
7 квітня глава МЗС РФ Лавров заявить, що Україна нібито підготувала новий проєкт угоди з Росією.
І тільки 9 квітня в українську столицю з неанонсованим візитом приїде тодішній глава британського уряду Борис Джонсон – людина, яка від самого початку підтримувала Україну і, певно, найбільше на Заході вірила, що наша держава встоїть.
Давид Арахамія нині каже, що Джонсон змінив усе в перемовинах з росіянами. Мовляв, британський лідер був проти миру на тотальних умовах Росії. Інша причина, за його словами — неможливість (і технічна, і політична. – Ред.) провести через парламент зміни до Конституції, які мали б скасувати пункт прикінцевих положень документа про євроатлантичний курс нашої держави.
Та менше з тим: Джонсон ніколи не приховував, що проти поступок російському диктаторові. Він вважав, що єдине бажання Путіна – захопити Україну, знищити її й готуватися до окупації частини Європи. Сподіваємося, ніхто не забув, як перед вторгненням Путін вимагав від Заходу відвести сили НАТО на кордони 1997 року – тобто скасувати членство в Альянсі держав Центральної та Східної Європи.
Однак мало хто пам’ятає, що саме той приїзд Джонсона просигналізував іншим лідерам: потрібно активніше включатися в допомогу Україні. До слова, джерела LB.ua у розвідці стверджують: у Лондоні, на відміну від Вашингтона, Берліна чи Парижа, в принципі не вірили, що бліцкриг вдасться.
Саме прем'єр Великобританії першим заявив про захист Одеси, про протидію росіянам на Сході, що Лондон готовий надавати серйозне озброєння. Про це Давид Арахамія чомусь забув згадати. Однак при цьому йому якось вдалося підставити Україну перед Великобританією – ключовим нашим союзником.
Утім повернімося до Путіна. Між 7 і 8 квітня відбулася важлива подія – українські війська звільнили Сумщину. 11 квітня там остаточно відновили державний кордон. Того дня Путін скаже: «Мені стало відомо, що українська сторона щось змінила в позиції щодо переговорів».
12 квітня українські правоохоронні органи затримали ставленика Кремля Віктора Медведчука, а 14 квітня Сили оборони України потопили крейсер «Москва».
20 квітня у Кремлі заявили, що передали Україні нові документи в рамках переговорних позицій. І з того часу періодично нагадують, що відкриті до розмови.
30 вересня 2022 року Володимир Зеленський заявив, що Україна готова до перемовин, проте не з Володимиром Путіним. А 4 жовтня президент ввів у дію рішення РНБО про неможливість переговорів з чинною владою РФ.
***
В інтерв’ю Наталії Мосейчук Давид Арахамія також зазначив, що в України зараз вкрай погані позиції для перемовин з Росією. Водночас незрозуміло, з чого він узяв, що Путін узагалі збирається вести переговори з Києвом? Російський керманич від самого початку прагнув лише одного: змусити президента США сісти з ним за стіл і розділити Європу на зони впливу. Він і зараз хоче цього.
Арахамія також зазначив: «Якщо буде органічне закінчення, як у Кореї, де нічого не підписували – тоді можливо. А якщо хтось буде щось підписувати і це потім потрібно буде ратифікувати в парламенті – парламент просто один одного вб'є. Дуже будуть полярні погляди».
«Про "корейський варіант" він активно розповідав на початку літа цього року. І от знову, – зазначив у розмові з LB.ua його впливовий колега по фракції. – Давид, схоже, про інші історичні аналогії просто не знає».
Щира порада: варто нарешті припинити говорити про корейський сценарій для України. (А періодично про 38 паралель згадують і в політикумі, і в середовищі іноземних дипломатів.) Він просто нерелевантний, адже в Корейській війні безпосередньо воювали американці, китайці та «представники» СРСР. І саме США, Китай і СРСР вирішували долю обох Корей. А після 1953 року, коли дві Кореї підписали угоду про перемир’я, яка передбачала демілітаризовану зону, припинення вогню й обмін військовополоненими, північнокорейські диктатори почали створювати за допомогою росіян і китайців ядерне й біологічне озброєння. По тому КНДР вийшла з угоди про перемир’я. Бо диктатори так завжди роблять.
Наостанок. Чому один очільник владної команди саме зараз заговорив про перемовини з Росією? Конспірологічна версія очевидна: «тестують суспільну реакцію».
«Коли Давид (Арахамія. – Ред.) щось говорить, часто це справжня катастрофа, – стверджує його колега по фракції. – Він робить якісь заяви, це спричиняє скандал, а Давид потім ходить і виправдовується, що його не так зрозуміли або він сказав, не подумавши».
Однак нардеп Арахамія не лише говорить. Свого часу британські юристи Романа Абрамовича використовували лист за підписом Арахамії, щоб зняти санкції зі свого клієнта. Мовляв, Абрамович так допомагає мирному врегулюванню, що санкційний тиск потрібно терміново послабити.
А дискусії про те, варто чи ні Україні йти на переговори, якщо так, то коли і на яких умовах, неабияк активізувалися восени. Про це регулярно пишуть світові медіа, навперебій пропонуючи версії, як це має статися і що думають у столицях наших союзників. Публічно і непублічно представники влади стверджують: до переговорів нас ніхто не схиляє. Те саме офіційно кажуть і партнери. Зрештою, повторимося — немає жодних ознак, що Путін готовий до переговорів з Україною.
LB.ua звернувся до пана Арахамії по коментарі й уточнення. На момент виходу матеріалу відповідей ми не отримали.