“Перспектива мислення тогочасної людини інакша і різниться від нинішньої, – розповідає Анна Гадецька. – Життя у світі імперій, зокрема, у XVIII столітті, не передбачало виборювання національної незалежності. Ідентичність формується, передається та зберігається іншим шляхом. Для всіх цих композиторів вона потужно проходить через віру, через православ’я. А також через зміни у музичній сфері, які саме на українських теренах почали відбуватися від другої половини XVI століття. Вони пов’язані із появою багатоголосся, не властивого до того православному музичному обряду. Тоді виникли численні нові освітні центри, що у XVII столітті закріпили нову православну модерну ідентичність. Зокрема, важливу роль відігравала Києво-Могилянська академія. Ці осередки зрощують цінності, пов’язані саме з українською культурою”.
Дослідниця вважає, що ми не можемо говорити про цих композиторів ні як про виключно російських, ні як про стовідсотково українських. Адже, окрім всього, вони спираються на загальноєвропейську музичну граматику. Утім, безсумнівно можемо стверджувати, що ці композитори невідривно пов’язані з українською культурою.
Дмитро Бортнянський
Народився у Глухові у родині галицького походження, навчався у Петербурзі, 10 років життя провів у Венеції. Він став першим композитором, чиї твори вийшли друком у Російській імперії. Українські дослідники вбачають у його творчості “українську ментальність”. Російські ж вважають за константу його “російськість” та розповідають, що саме з нього (а не з Глінки) насправді розпочалася історія російської музики.
“Варто зазначити, що одним із визначальних чинників ідентичності людини до початку ХХ століття була релігійна приналежність. Віра вирішувала чимало. Утім, можна бути православним, писати відповідну духовну музику, але при цьому одночасно створювати італійські і французькі опери, як це робив Бортнянський,” — зазначає Анна Гадецька.
До Санкт-Петербурга Бортнянського відправили на навчання після того, як запримітили у відомій на той час Глухівській співацькій школі — закладі, де готували майбутніх придворних співаків Російської імперії. Після цього до України Бортнянський вже не повертався, однак свій перший музичний досвід, отриманий у Глухові, він привнесе як до російської, так і до європейської культур.
У Петербурзі наставником юного Бортнянського став Бальдессаре Ґалуппі, відомий італійський композитор. Саме завдяки йому композитор згодом потрапив до Італії. У Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі Бортнянський поглинав мотиви італійської класичної музики та відвідував усі театральні прем’єри. В Італії він написав свої перші повноцінні опери — «Алкід», «Креонт», «Квінт Фабій». Ба більше, там їх успішно поставили, а композитор здобув свою першу європейську славу. Пізніше критики скажуть, що у його творчості відчутний італійський вплив та характерні мотиви. Так, Михайло Глінка не раз публічно назве музиканта «Сахар Медович Патокін» через італійську «солодкавість» звучання.
Бортнянський повертається до Росії та отримує посаду придворного капельмейстера. Завдяки йому традиції та особливості українського хорового співу увійдуть до репертуару російської придворної капели. Він продовжить поповнювати її талантами здебільшого з України, з рідної Глухівської співацької школи.
“У XVIII столітті ми не говоримо про цитування фольклорного матеріалу в оперній чи то симфонічній творчості. Тож в операх Бортнянського не можна віднайти такого роду цитованого матеріалу. Дослідники, зокрема, Лідія Корній, визначають більш узагальнені риси — певні мелодійні жести, звороти, патерни, що спостерігаємо як у творах Бортнянського, так і у фольклорних джерелах”, — пояснює музикознавиця.
Максим Березовський
Ще один виходець із Глухова, Максим Березовський, також брав участь у придворній капелі у Петербурзі. Так і не здобувши славу за життя, Березовський увійшов до підручників як автор перших українських симфоній.
Після навчання у Глухівській співацькій школі, Березовський вступи до Київської духовної академії (нині Києво-Могилянська академія). Там почав писати перші твори, зокрема композиції для хору.
У Петербурзі Березовський познайомиться з італійською музикою, буде не лише співаком придворної співочої капели, а й навчатиметься у Франческо Цопписа, італійського композитора, тодішнього російського придворного капельмейстера.
Як і Бортнянський, Максим Березовський здобуде вагому освіту в Італії. Саме там він створить найвідоміші свої твори. Зокрема, “Симфонію до мажор”, яка вважається одним з найперших українських музичних творів, що їх відносять до симфоній.
Попри визнання Болонської музичної академії, де курсом раніше навчався Амадей Моцарт, повернення Березовського до Росії не задалося. Музикантові просто не знайшлося відповідної посади, тому останню частину життя він прожив дуже бідно. Не зважаючи на це, продовжував створювати музику. Зокрема, багато працював із духовними концертами, поруч із Бортнянським створюючи новий тип класичного хорового концерту.
“Усе XIX століття Березовського називали композитором російським, – розповідає Анна Гадецька. – Це було і протягом ХХ століття. Навіть якщо зараз відкриємо деякі наявні англомовні джерела, він і далі там буде російським. Тож маємо говорити не про те, що він не був пов'язаний з Російською Імперією, а про те, чому, за яких обставин він мав властиву його життю перспективу роботи на імперію, а також проявляти його дотичність саме до українського культурного контексту”.
Артемій Ведель
Його твори ще з ХІХ століття широко використовували під час служб РПЦ. Композитор, диригент, співак та скрипаль був вихованцем Києво-Могилянської академії. Саме там у старших класах, найімовірніше, він почав писати твори та диригувати студентським хором. Саме навчання в академії посприяло розвитку його майстерності.
“Традиція сформованого в Україні багатоголосного співу була незмінною, навіть попри утиски української музики та українського книгодрукування в XVIII столітті. Так, Ведель реалізується саме у царині української православної традиції. Вона продовжує зберігатися і в XIX столітті — аж до XX, до того як її знищила (на диво, не остаточно!) радянська влада,” — говорить музикознавиця.
Видатні музикальні здібності юнака помітили у Москві, запросивши туди диригувати капелами, зокрема генерал-губернаторською. Та все ж Ведель швидко повернувся до України та продовжив працювати – спочатку у Харкові, де він вів музикальний клас, готуючи придворних співаків, які пізніше поїхали до Москви та Санкт-Петербургу. Потім Артемій Ведель переїхав до Києва та став послушником Києво-Печерської лаври.
Про цей період його життя існує поширена легенда. За однією з версій, Ведель був звинувачений чи то у пророцтві щодо вбивства російського царя Павла I, чи то у самому вбивстві. Композитора стали переслідувати за буцімто знайдене видання «Служба Нилу Столбенскому», де рукою композитора було написано пророцтво про смерть царя. Варто згадати, що це все відбувалося у часи, коли українську музику почала активно переслідувати імперська влада, заборонивши навіть народні колядки. У будь-якому випадку, Веделя ув’язнили, а пізніше посадили до божевільні. Твори музиканта ще тривалий час були під забороною, навіть після його смерті.
***
“Ми маємо показувати, який стосунок ці музиканти мають до тогочасної української культури, що існувала всередині колоніального імперського світу, – підсумовує Анна Гадецька. – Важливо оприявнювати ці колоніальні аспекти, а також те, як всередині них ми все ж формували свою ідентичність. Не вести дискусії, чому ці композитори не російські, а показувати як вони пов'язані з Україною”.
12 вересня в рамках спільного проєкту Open Opera Ukraine та Академії давньої музики Леополіс був представлений аудіоальбом «“Внемлите, людїє” Рачинський / Березовський» із записом двохорних концертів цих композиторів. Проєкт був реалізований у межах напряму Musica Sacra Ukraina. Запис можна прослухати за посиланням.