ГоловнаБлогиБлог Михайла Поживанова

Українське зерно та європейські цінності: чому Болгарія має рацію, а Польща – ні

Справа із зерном набирає неприємних обертів. Коли я працював над цією статтею, стало відомо, що міністр сільського господарства Роберт Телус сказав річ, котрі ніяк не відповідає канонам добросусідства. Він заявив, що влада Польщі може заблокувати вступ України до Євросоюзу, якщо не вирішиться питання щодо заборони імпорту зерна.

Фото: EPA/UPG

Можу лише уявити, як цим словам аплодували у Кремлі, як тішилися внутрішньому розбрату між європейськими партнерами.

Як відомо, 15 вересня сплив термін дії обмежувальних заходів, запроваджених Єврокомісією 2 травня щодо чотирьох категорій українського агроімпорту. На цей крок у Брюсселі пішли, щоби стабілізувати сільськогосподарські ринки Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини та Болгарії, що зіткнулися з напливом української агропродукції.

Після рішення Єврокомісії не продовжувати ембарго на імпорт української агропродукції Польща, Угорщина та Словаччина оголосили про односторонні обмеження.

Натомість Болгарія підтримала ідею припинити обмеження імпорту українського зерна, а Румунія, на яку зараз припадають найбільші об’єми експорту й подальшого транзиту української агропродукції, утрималась від запровадження односторонніх заборон.

Спостерігаючи за розвитком цього конфлікту, українці перебувають на боці власної країни, проте певна частка їх таки схвалює дії Польщі. Не через те, що тішиться бідам України, а через те, що вбачає у рішеннях польського уряду гідний наслідування приклад. Мовляв, тільки так і треба захищати власного виробника.

Але чи все так однозначно і чи не лукавить Польща?

Мабуть, зайве нагадувати, як виникла зернова криза. Але на всяк випадок – кілька слів для тих, хто призабув контекст.

Отже, в умовах російської морської блокади України та загрози припинення експорту українського зерна до традиційних ринків збуту, зокрема країн Африки, ЄС скасував усі тарифи і квоти на ввезення українського зерна, щоб воно могло йти транзитом через Європу в інші регіони світу.

Головним наземним перевалочним хабом для транзиту українського зерна у треті країни виступила Польща. Але на практиці, замість реекспорту до країн Африки, зернові трейдери Польщі, Румунії, Болгарії, Угорщини та Словаччини почали самі скуповувати дешеве українське зерно, що призвело до суттєвого зменшення ціни на цей товар і викликало протести місцевих фермерів.

Грубо кажучи, то хто їм винен, що українське зерно замість Африки осіло у Польщі? Але тут є ще один нюанс.

Польська правляча консервативна партія «Право і справедливість» спирається на виборців з-поміж фермерів та мешканців сільських районів. Відтік навіть частини фермерів може призвести до втрати влади на виборах до Сейму, які відбудуться вже зовсім скоро –15 жовтня 2023 року.

На жаль, фермерам не розповідають про те, що саме з вини їхнього уряду українське збіжжя не надійшло до країн Північної Африки та Близького Сходу, а залишилось у польських зерносховищах для внутрішнього споживання. А це у свою чергу викликало обвал цін на пшеницю на польських фондових біржах. Замість визнати свою помилку, «Право і справедливість» вимагає подальшої заборони імпорту та транзиту українських сільгосппродуктів.

Найгірше ж те, що слідом за Польщею аналогічну карту «захисту інтересів фермерів» розігрують і уряди Угорщини та Словаччини, які вимагають від Євросоюзу переглянути рішення про відміну мит на продукцію з України.

У відповідь на їхні дії – і це також одна з останніх новин – Україна подала вимоги про проведення консультацій із Словаччиною, Польщею та Угорщиною, які заборонили імпорт української агропродукції, в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).

«Для нас принципово важливим є довести, що окремі держави-члени не можуть забороняти імпорт українських товарів. Тому ми подаємо проти них позови в СОТ. Водночас ми сподіваємося, що ці держави знімуть свої обмеження і нам не доведеться довго зʼясовувати відносини в судах», – каже перший віцепрем’єр-міністр – міністр економіки Юлія Свириденко.

Але Польща, Словаччина та Угорщина – не лише члени СОТ. Вони також є членами Євросоюзу, куди тепер Польща погрожує не пустити Україну.

З Євросоюзу, мабуть, і слід було починати. Але ж це очевидні речі, скаже читач. Так. Це очевидні речі, як і те, що коли люди ініціюють об’єднання у ту чи іншу спільноту, вони автоматично беруть на себе зобов’язання дотримуватися її правил. Інакше у чому сенс об’єднання?

Рішення Єврокомісії зняти ембарго з українського збіжжя мали виконати всі європейські країни. Без жодних індивідуальних обмежень. Але деякі держави вирішили перекроїти той образ дружньої європейської сім’ї, куди ми так прагнемо. Виявляється, у Євросоюзі далеко не завжди сповідують принцип «один за всіх і всі за одного». Навіть якщо цей один самотужки бореться з навалою виродків, які прийшли його знищувати, а після нього – в разі успіху – знищили б й усю Європу.

Так, Україна іще не член ЄС. Виходить, за неї можна не боротися і не підтримувати. Або підтримувати частково. Рівно настільки, наскільки це не завадить польському уряду сидіти відразу на двох стільцях: наповнювати зерносховища українським збіжжям та волати про утиски місцевих фермерів.

Але залишимо моральний аспект у стороні. Є ще й аспект матеріальний. І він полягає у тому, що європейські фермери отримують від ЄС щедрі дотації.

Іще навесні поточного року ЄС запропонував превентивні заходи щодо імпорту пшениці, кукурудзи, соняшника та ріпаку з України. Мова йшла про 100 млн євро від ЄС для фермерів, які постраждали від напливу українського зерна.

Це був вже другий пакет допомоги для європейських країн. Минулого разу Єврокомісія виділила 56 млн євро, з яких Польща отримала 30 млн євро, Болгарія — близько 17 млн євро, а Румунія — 10 млн євро.

Про дотації слушно нагадав європейцям прем'єр-міністр Болгарії Ніколай Дєнков. Він навіть порівняв місцевих виробників сільськогосподарської продукції, які заповзялися погрожувати йому акціями непокори, з терористами.

Нагадаю, що у Болгарії представники аграрного сектора країни заявляють про відсутність підтримки з боку держави. Однак уряд зазначає, що такі заяви є «абсолютно неспроможними». Окрім цього, Дєнков обвинувачує фермерів у свого роду «євроскептицизмі». Він слушно акцентує на тому, що його країна не має права проігнорувати рекомендації Євросоюзу хоча б тому, що останній дуже активно допомогає Болгарії.

«Представники аграрного сектору не можуть зі зневагою ставитися до європейських вимог з огляду на те, що трактори, якими вони хочуть перекрити дороги, куплені за європейські кошти. Вони не можуть казати, що Європа їх не цікавить, коли більша частина коштів, які вони отримують у вигляді субсидій і допомоги, є європейськими», – підкреслив Дєнков.

Він дотепно порадив фермерам взагалі відмовитися від грошей з Євросоюзу. Лише після цього, мовляв, вони отримають моральне право протестувати проти відміни ембарго на українське зерно. На додачу до сказаного – коли у Дєнкова спитали про можливість особистої зустрічі з обуреними аграріями – він відповів ще більш різко: «Я не веду переговорів із терористами».

Зазначу, що у Болгарії також склалася по-своєму непроста ситуація. У цій країні за останні два роки відбулися вже п’яті парламентські вибори, тож, можливо, в умовах подібної політичної турбулентності Дєнков ризикує владою не менше, аніж польська партія «Право і справедливість».

Ризикує не менше, але сміливості казати правду має однозначно більше. Адже залежність Польщі від ЄС є такою ж, як і залежність Болгарії.

Наостанок наголошу на ще одному, всім відомому факті: не від хорошого життя Україна шукає допомоги та порозуміння у тій таки Польщі. З липня минулого року розпочалася і так чи інакше тривала дія зернової угоди між Україною, Туреччиною, ООН та Росією. Хоча влада в Кремлі з самого початку саботувала зернову угоду, то подовжуючи, то припиняючи її дію на власний розсуд. Але з початку липня 2023-го країна-агресорка взагалі перестала пускати судна до портів України.

Паралельно з цим вже з весни поточного року наші найближчі сусіди та партнери заборонили імпорт українського зерна. Не всі, щоправда, але деякі. Причому та ж таки Польща заборонила не лише імпорт, але й навіть транзит нашого збіжжя.

За інших обставин така синхронність дій партнерів та ворога могла б викликати певні підозри. Але ні, ми не станемо навіть припускати сепаратну домовленість між східноєвропейськими державами та Москвою.

Причини впертості партнерів мною окреслені вище, і це – майбутні вибори та суто прагматичний інтерес. Але ці причини все одно грають на руку Кремлю. І навряд чи держави, які зараз встромляють нам палки в колеса, не усвідомлюють, що у цій грі вони можуть бути тільки на боці України або на боці Росії.

Вони не можуть бути на боці Польщі, Словаччини чи Угорщини, бо саме існування цих країн як суверенних суб’єктів опиниться під питанням, якщо ослаблена та знекровлена (в тому числі економічно) Україна програє війну.

Болгарія в особі свого прем’єра це зрозуміла, а от чи зрозуміє Польща?

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram