Попри популярну тезу про всюдисущу руку Москви, Румен Радев і його політична сила вщент розгромили опонентів на виборах до парламенту 19 квітня через низку об'єктивних причин. Останні кілька років Болгарія перебувала в зоні підвищеної політичної турбулентності. Постійна неспроможність мейнстримних партій сформувати дієвий і стабільний уряд розчарувала і виснажила виборців. За п’ять років у країні відбулися вісім виборів до парламенту. Жоден уряд не зміг попрацювати повний політичний цикл.
У грудні 2025 року Болгарію охопили масові протести, які привели до відставки уряду Росена Железнякова і відкрили шлях до перемоги Румена Радева. Безпосереднім поштовхом, який вивів людей на вулиці, став проєкт державного бюджету на 2026 року. Його охрестили найгіршим бюджетом за останні 30 років. Через вступ Болгарії до єврозони уряд запланував підвищити податки на дивіденди і внески на соціальне страхування, заморозити низку програм. Страх перед можливим стрибком цін внаслідок запровадження євро додав протестам виразного антибрюссельського забарвлення.
Невдоволення економічними проблемами швидко трансформувалося в політичні вимоги. Головними антигероями вулиці стали старі політики — лідер Руху за права і свободи (РПС) Делян Пеєвські й лідер партії ГЕРБ Бойко Борисов. Вони уособлюють олігархічну корупційну модель правління, яка захопила всю повноту влади в державі. Опитування громадської думки зафіксувало рекордне падіння довіри до державних інституцій і провідних політичних сил. Виборці стали менше перейматися формуванням стабільного уряду, а більше зосередилися на вимогах змінити модель управління. Крім того, 64 % респондентів висловили недовіру до медіа. Серед болгар також набула популярності думка, що країною насправді правлять приховані еліти, які контролюють корумпованих політиків.
За таких обставин Румен Радев зумів скористатися масовим народним невдоволенням і капіталізувати його у власний політичний рейтинг для перемоги на виборах. 19 січня 2026 року він оголосив про свою відставку з посади президента, щоб згодом очолити нову політичну силу і поборотися за місце в парламенті на дострокових виборах.
Передвиборчу кампанію Румена Радева будували на образі рятівника країни, який має покласти край багаторічній політичній кризі. Експрезидент стверджував, що Болгарією насправді керували олігархи через провідні партії і обіцяв очистити державу від їхнього впливу. Також він акцентував на боротьбі з корупцією і створенні механізмів виявлення й конфіскації незаконно набутого майна. Щоб покращити стан справ в економіці, Радев пропонував повернутися до вигідних енергетичних контрактів, натякаючи на можливе відновлення співпраці з Росією. Крім того, він критикував умови вступу до єврозони, які негативно вплинули на добробут населення.
Серед головних пунктів програми Радева — обіцянка переформатувати Вищу судову раду й обрати нового генерального прокурора. А також змінити суддівський корпус. Ця позиція знайшла відгук у суспільстві, оскільки багато хто схильний вважати, що правоохоронна система країни навмисно захищала корумпованих політиків від відповідальності. Майстерно осідлавши антиолігархічну, антикорупційну хвилю та поєднавши її з гаслами економічного прагматизму, моралі й обіцянками політичної стабільності, Румен Радев зумів здобути переконливу перемогу.
«Прогресивна Болгарія» Румена Радева зуміла випередити конкурентів також завдяки цікавій ідеологічній суміші. Ця політична сила за більшістю ознак нібито є лівою. Вона виступає за значне втручання держави в економічні процеси, підтримує збільшення соціальних видатків і програм, агітує за захист вразливих верств населення. Риторика про боротьбу з олігархами і захист інтересів простого народу теж відлунює лівими ідеями.
Водночас «Прогресивна Болгарія» дотримується консервативних поглядів з деяких соціальних питань і критикує гендерну ідеологію, що зазвичай нетипово для більшості європейських лівих. Завдяки такому позиціонуванню новостворена партія зуміла забрати голоси у праворадикальної і проросійської політичної сили «Відродження», яка ледве пройшла до парламенту.
Румена Радева вважають проросійським політиком небезпідставно. Експрезидент Болгарії ніколи не приховував поблажливого ставлення до Кремля і намагався дистанціюватися від будь-якої допомоги Україні. У 2021 році він заявив, що Крим є російським, посилаючись на фактичний контроль над півостровом. Після повномасштабної російської агресії болгарський політик послідовно виступав проти надання Україні зброї. Називав тих, хто підтримує допомогу для ЗСУ, партією війни. На думку Радева, «Болгарія не повинна втручатися в цей конфлікт».
У липні 2023 року під час візиту Володимира Зеленського до Софії виникла суперечка, коли Радев зазначив, що «конфлікт Росії та України не має військового вирішення». На що український президент відповів, що це не «конфлікт», а війна на знищення. І якщо Україна впаде, Болгарія стане наступною.
Румен Радев також неодноразово критикував санкції ЄС проти Росії через їхній негативний вплив на болгарську економіку і стверджував, що вони не працюють так, як очікували. Крім того, болгарський політик вважає, що його країна не може обійтися без російських енергетичних ресурсів. Риторика Радева на посаді президента не заважала Болгарії надавати значну підтримку Києву. Але після того як він стане прем’єр-міністром, усе може змінитися.
Перед тим як припускати, чи займе Радев нішу головного лобіста Росії в ЄС, потрібно згадати про значне поширення в Болгарії русофільських настроїв. У 2024 році опитування Alpha Research Agencyдля Фонду гуманітарних і соціальних досліджень показало, що 31,8 % болгар позитивно ставиться до Росії, тоді як 33,7 % — негативно. Частка прихильників Москви за останні роки скоротилася, але вона все ще значна.
Хоча є побоювання, що Радев спробує зайняти нішу головного проросійського політика Європи, навряд чи болгарський політик перетвориться на повноцінного Орбана. Скоріш за все, він гратиме роль такого собі євроскептика і критика Брюсселю для внутрішньої аудиторії. А в зовнішній політиці буде обережнішим, хоча й скептично налаштованим у питанні підтримки України.
Не варто забувати, що партія Румена Радева «Прогресивна Болгарія» хоча й здобула монобільшість (131 мандат з 240), та все ж не отримала конституційної більшості, як «Тиса» в Угорщині. Для цього їй бракує 29 голосів. Навіть якщо Румен Радев спробує домовитися з іншою проросійською силою — ультраправою партією «Відродження», яку очолює Костадин Костадинов, це не вирішить проблеми. «Відродження» має лише 12 мандатів. Для конституційних змін доведеться заручитися підтримкою прозахідних сил: ГЕРБ – СДС, ПП – ДБ. Або партії турецької меншини «Рух за права і свободи» на чолі з Деляном Пеєвські, що малоймовірно через попередні критичні заяви Румена Радева в його бік.
Членство у єврозоні і залежність Болгарії від європейської допомоги, яка наближається до 3 % ВВП, значно звужує можливості Радева повністю блокувати санкції проти РФ чи підтримку України. Крім того, болгарська військова промисловість отримує чималі прибутки від замовлень зброї, яку в тому числі постачають в Україну.
30 березня 2026 року Україна і Болгарія підписали десятирічну угоду про безпекову співпрацю, яка передбачає довгострокову військову підтримку, спільне виробництво зброї та розвиток оборонно-промислового комплексу. Розірвання такої угоди спричинить серйозний скандал і політично невигідне новій владі.
Більш вірогідно, що Румен Радев гратиме роль такого собі Орбана в лайтовій версії. Намагатиметься всидіти на двох стільцях. Публічно критикуватиме допомогу Україні й санкції проти Москви. Виступатиме за мир і проти війни. Можливо, відновить діалог з Кремлем і спробує завадити відправці озброєнь Києву. Але не загострюватиме протистояння з Європою, побоюючись негативних економічних і політичних наслідків для свого уряду.