Коли повномасштабна війна тільки стартувала, більшість західних держав не мала сумніву, що Україна буде окупована і втратить суверенітет за два-три дні. Так думало і керівництво РФ. Бліцкриг не вдався, і ми помітили, як Захід почав створювати єдиний фронт протидії політиці Москви. Одразу скажу: він це робить не заради нас, а заради себе; його головне завдання – якомога довше затримати Росію на території України, щоб та не відправила свої війська далі, до Європи. Йому потрібен час для того, щоб економічно, а отже, військово відкинути РФ на десятиліття назад – гарантувати собі ще 20–30 років миру за наш рахунок.
На фоні цієї війни світ змінюється, змінюється стрімко. Як би ми зараз не дивилися на НАТО, багато хто вже розуміє, що Альянс ослаб, що він зараз наздоганяє ініціативи, які ухвалюються провідними державами. Після нападу Росії чимало військових представників східноєвропейських держав поки що в особистих бесідах висловлюють скепсис щодо спроможності Альянсу захистити їхні території в разі нападу РФ.
Ми ж не глухі і не сліпі, ми ж чули слова генсека НАТО з приводу того, що удар по конвоях Альянсу, які йдуть до України, сприйматиметься як атака на весь блок. А потім ми побачили російські ракетні удари по Яворівському полігону, де проходили міжнародні навчання за участю військових держав НАТО, і дивне падіння безпілотників, що перебувають на озброєнні РФ, безпосередньо у країнах – членах Альянсу – в Хорватії та Румунії. І після цих сигналів Росії керівництво Альянсу зробило кілька беззубих заяв, які Москва сприйняла як прояв слабкості, як можливість для ще агресивніших дій.
Водночас нинішня ситуація – це не кінець НАТО (до речі, як і Заходу), це початок видозміни Альянсу. Швеція та Фінляндія, які дотримувалися відносної нейтральності, нині стурбовані агресивними діями Росії й усе ж розглядають варіант приєднання до блоку. Це в перспективі може призвести до його явного посилення. Бо Гельсінкі та Стокгольм, на відміну від Києва, володіють надсучасним західним озброєнням останнього покоління.
Також очевидно, що в подальшому НАТО провадитиме тіснішу співпрацю з рядом альянсів, що вже створені на території Азії, та з тими союзами, які будуть ще сформовані на території Близького Сходу. Відбуватиметься формування нових структур, союзів – між країнами – членами блоку та тими сильними регіональними державами, які до нього не входять. Ми це, до слова, вже спостерігаємо.
Одначе все це – середньострокові та довгострокові процеси, а наразі ми бачимо певне просідання. Як би це дивно не звучало, змінюватиметься це залежно від ситуації на українському фронті.
Водночас активно змінюється й політичний ландшафт Європи. Країни, що довгий час тримали нейтралітет – такі, як Швейцарія – найдужче протидіють Росії, пам’ятаючи свій негативний історичний досвід. Чимало балканських держав прагнуть пришвидшити процедури вступу до Євросоюзу, і в самому Брюсселі наголошують на важливості прискорення цього процесу – дві сторони розуміють: якщо питання Балкан швидко не вирішити, Росія й там може влаштувати великий конфлікт – у черевці Європи. Москва вже готує підґрунтя для цього.
Європа об’єднується у протидії агресії, чого Росія не очікувала, припускаючи, що її «адвокати», зокрема Німеччина, стримують санкційну лавину. Однак континент обирає нових лідерів. Берлін, який значно втратив репутаційно через потурання Москві, через небажання довгий час допомагати Україні, потроху політично поступається Лондону, який, не маючи зайвих бюрократичних гальм, діє гнучкіше і рішучіше. Самі британці створюють локальні союзи – з Польщею та поступово з країнами Балтії і Скандинавії.
Зростає політично Франція, яка намагається стати головним медіатором у російсько-українській війні. Однак при цьому економічні позиції Німеччини як найсильнішої потуги континенту нікуди не зникають і найближчим часом не зникнуть. Попри той факт, що економіка Європи в цілому, звісно, втрачатиме. І тут питання в тому, де межа комфорту для жителів мирної частини континенту.
Зараз уже можна точно сказати, що в будь-якому разі Європа і окремо Євросоюз зміняться. Що будуть вибудувані нові безпекові правила. Наскільки вони будуть сприятливими та вигідними для нас, покаже час. А поки європейські політики, розуміючи, що континент підійшов до межі нової глобальної війни, намагаються протидіяти Росії. І поки що єдиним фронтом.
Дуже змінюється й ситуація в Азії, яка історично є другим глобальним фронтом. Пацифістська Японія озброюється та, готуючись до можливого військового протистояння з Китаєм та Росією, формує оборонні союзи зі США, Британією та Австралією. Сама ж Австралія має намір стати ядерною державою.
Сполучені Штати активно взаємодіють з малими розвиненими країнами Азійського континенту, щоб поки що акумулювати санкційний удар по Росії, одначе в перспективі для того, щоб мати можливість протидіяти Китаю.
Після падіння Афганістану надто змінилася ситуація в Центральній Азії: чимало держав повноцінно переорієнтувалися на Росію, а економічно – на Китай. Ми бачимо, як Москва змінює режими в регіоні, як вона поступово повертає ці землі у свою орбіту.
Індія завше виступає проти посилення в регіоні Китаю, однак не хоче зближення його з Росією. Щодо останньої Делі зараз провадить доволі дивну економічну політику: здійснює розрахунки в рублях і рупіях, скуповує російську нафту та алмази, намагається оминути санкції, що їх наклали США та їхні союзники. Вона допомагає втриматися російські економіці, яка, по суті, має стати точкою збуту індійської продукції.
Так само робить і Китай, який, щоправда, відіграє більш серйозну роль у протистоянні Росії та Заходу. Пекін прагне підірвати позиції США, а отже, йому вигідно, щоб політика, яку провадить Москва, змінила світоустрій.
Останні заяви китайських чиновників засвідчили: Пекін нині обережніший у своїх прагненнях. Він не хоче опинитися в одній лаві з тими, хто програв. Зараз китайська влада слідкує за ситуацією в Україні і прагне, щоб західні санкції оминули КНР, яка, до слова, вже не так активно говорить про проблему Тайваню, наголошуючи, що не потрібно пов’язувати тайванське і українське питання.
Так, Пекін усе ще прагне знищити єдність Заходу, однак розуміє, що дії Москви призвели до його єднання, а не до розпаду. Водночас Китай робитиме все належне для того, щоб підтримати російське керівництво, бо розуміє, що на кону – можлива зміна світового порядку, де саме КНР може відігравати провідну роль.
Та у будь-якому разі Китай отримає найбільшу вигоду від антиросійських санкцій. Бо саме китайці скуплять стратегічні активи РФ, саме вони замінять американські та європейські товари, саме вони надаватимуть послуги та постачатимуть делікатну продукцію. До того ж отримають чимало дешевої робочої сили та зможуть перенести частину свого шкідливого виробництва. Ми перебуваємо з вами на початку шляху великої трансформації глобальних ланцюжків постачань.
Паралельно складається цікава ситуація на Близькому Сході. США, прагнучи обмежити російський прибуток від нафти, намагаються знайти для себе та Європи альтернативні джерела. Одне з них – Іран. Наразі нова ядерна угода з іранцями блокується саме російською стороною, яка вимагає, щоб санкції не поширювалися на її підприємства та фінансові можливості в Ірані. Однак вірогідність того, що російський інтерес вдасться обійти, все ж існує.
Іран становить загрозу для багатьох держав регіону, які не бажають підсилення персів, котрі, до речі, поки що є союзниками росіян. Тому останнім часом ми спостерігаємо за створенням нових альянсів, об’єднань, за новими домовленостями.
Ми бачимо, як Ізраїль підписує мирні угоди з деякими арабськими країнами, які не хотіли вести діалог десятиліттями, як ізраїльський президент уперше за п’ятнадцять років доволі прохолодних відносин їде до Туреччини домовитися про посилену співпрацю. І всім зрозуміло, що мирні ініціативи ізраїльського прем’єра Бенета щодо України зумовлені в першу чергу можливим посиленням Ірану.
Це посилення дуже непокоїть країни Перської затоки, які нині намагаються отримати якомога більше озброєння від США і поступово накопичити значні валютні резерви на тлі колосального зростання цін на нафту.
Щодо Туреччини, то ця країна веде свою гру: вона намагається виступити медіатором в російсько-українській війні, надати Україні чималу військову підтримку, втім зберегти корисні відносини з Росією – бо турецькій економіці, яка зіткнулася з непростою ситуацією, потрібен російський ринок, їй необхідні ядерне паливо та інженери з РФ, російський газ і зброя. Поки що.
Водночас не слід забувати, що Анкара та Москва конкурують у багатьох державах і регіонах – від Центральної Азії та Кавказу до Африки та Середземного моря. Туреччина хоче ослаблення Росії задля свого ж геополітичного розширення.
Тим часом змінюється і політика Туреччини, змінюються її підходи до безпеки. Ми вже бачимо, як Анкара домовляється про мирову з Грецією, з країною, проти якої, як багато хто абсолютно доречно зазначав, вона могла розпочати війну. Це питання зняте на фоні турбулентності в Чорному та Середземному морях.
Насамкінець усе ж варто написати коротко про Сполучені Штати. Наразі це країна-лідер Західного світу. Саме від позиції США залежать доленосні рішення щодо України, Росії та глобальної безпеки. Місцями ці рішення доволі жорсткі, а деколи дещо м'якотілі. У Білому домі не хочуть початку Третьої світової, хоча насправді добре розуміють, що Росія в Україні не зупиниться, що цією регіональною війною все не завершиться. Що світ нині на порозі умовного 1939 року. І що все ще можна зупинити.
І тут Америка має відіграти ключову роль – вона має бути сильною та гуртувати навколо себе світ. Поки що їй це вдається. Однак виникає питання: як довго вона зможе це робити, чи зможе вона втримати велику антиросійську коаліцію від розбрату та розпаду? На це питання я поки що не маю відповіді, її дасть лише час.
Наразі очевидно одне: світ змінюється – і від цих змін залежатиме наше з вами майбутнє. Яким воно буде? Сподіваюся гідним і мирним. Утім розхитаність ще довгий час залишатиметься. Бо загрози, що виникли, змусять чимало держав шукати виходу в мілітаризації та посиленні безпеки, а це шлях до зброї масового знищення та війни. Це шлях до нових конфліктів.
Що швидше вдасться подолати нинішню кризу світопорядку, то більша вірогідність, що нові правила будуть сформовані до того, як усі остаточно збожеволіють.