Острови розбрату та гра військовими м’язами
Курили ніколи не були спокійними. Ще сотні років тому корінне населення островів – айни – запекло воювали тут і з росіянами, і з японцями. У результаті імперської ворожнечі й домовленостей між Москвою та Токіо території стали частиною Японії, але потім були захоплені радянською армією в кінці Другої світової.
Надалі Токіо відмовилося підписувати мирний договір із СРСР і донині оскаржує володіння Москвою чотирма південними Курильськими островами, найближче розташованими до Японії, це: Ітуруп, Кунашир, Шикотан і гряда островів Хабомаї. Росіяни вважають острови частиною Сахалінської області, японці – частиною префектури Хоккайдо.
Японські Північні території (чотири проблемні острови) виділено червоним. Москва пропонувала Токіо компромісний варіант вирішення питання – віддати Японії два острови (Шикотан і Хабомаї) за умови підписання мирного договору. Але японці цілком раціонально відмовились, адже їх цікавить повернення чотирьох, а не двох територій.
Тим часом і США, і ЄС підтримують вимоги Японії повернути території, а Москва реалізує своє право на володіння ними за допомогою нарощування збройного потенціалу на Курилах і постійними військовими навчаннями:
- у 2016 році Москва розмістила на островах ракетні комплекси «Бастіон» і «Бал», безпілотники, а у 2020 році – системи ППО С-300ВМ;
- у 2018 році РФ дислокувала винищувачі Су-35 на острові Ітуруп;
- у 2021 році росіяни здійснили ракетні стрільби з
островів по умовних цілях у Тихому океані. Улітку того самого року близько 10 000 військових, зокрема ВМС і ВПС, проводили навчання в акваторії Японського моря. На Курилах з’явилися танки Т-72Б3;
- у січні-лютому 2022 року стартували нові ракетні стрільби на острові Кунашир на схід від Хоккайдо біля протоки Лаперуза, що спровокувало значне японське роздратування. Генеральний секретар кабінету міністрів Хірокадзу Мацуно повідомив: «Подальша російська мілітаризація островів неприйнятна».
А втім, Японія не залишається осторонь і також організовує військові тренування разом зі США, показуючи Москві свою міць у відстоюванні національних інтересів. У грудні 2021 року Токіо та Вашингтон провели на Хоккайдо навчання під назвою «Рішучий дракон» (Resolute Dragon): 2 600 американських морських піхотинців і 1 400 японських солдатів модулювали оборонні дії та завдавання точкових ударів по супернику за допомогою систем залпового вогню HIMARS. Вояки були підсилені конвертопланами V-22 Osprey та гелікоптерами Sikorsky CH-53E, AH-1Z Vipers, UH-1Y Venom. Російське МЗС протестувало проти тренувань.
12 лютого 2022 року американська субмарина спостерігала за російськими навчаннями на Курилах. Її помітили росіяни і застосували спецзасоби. Через цей інцидент військового аташе США в Москві викликали до міністерства оборони Росії.
Хоча Путін і різні японські лідери зустрічались безліч разів, якогось прогресу в передачі островів Японії немає. Сьогодні існує чотири причини, чому Росія нізащо не поступиться Курилами.
Перша – стратегічна. Володіючи островами, Москві легше проводити свої судна в Тихий океан з Охотського моря, особливо в зимовий період. Протока Єкатерини між Ітурупом і Кунаширом не замерзає, даючи Тихоокеанському флоту ВМС РФ прямий вихід до океану з південного узбережжя російського Далекого Сходу в разі збройного конфлікту.
Друга – безпекова. Москва непокоїться: отримавши Курили, Токіо розмістить там свої збройні сили, а також ракети середнього та далекого радіусу. Тоді російська безпекова політика на Далекому Сході зійде на манівці. Росія не піде й на те, щоб американські морські піхотинці, розміщені в Японії, отримали доступ до островів. Втративши контроль над Курильськими територіями, РФ фактично відкриє ворота для іноземних військових суден в Охотське море – яке в Москві вважають внутрішнім.
Третя – економічна. На Курилах і навколо них серйозно розвинута російська риболовна індустрія: щороку тут виловлюють три мільйони тонн риби й морепродуктів. Акваторія Курильських островів вважається одним з кращих на планеті місць для рибного промислу. Москва відкрила на островах особливу економічну зону. Окрім того, у шельфі й на самих островах є цінні поклади нафти й газу, золота та срібла, титаномагнетитових руд. На Ітурупі чи не найбільші на Землі запаси ренію – рідкоземельного металу, який використовують в авіакосмічному будуванні.
Четверта – політична. На думку Москви, повернення Японії островів буде проявом слабкості, падінням міжнародного престижу. Це також послабить позиції Росії й щодо Криму. Понад те, у російську Конституцію введена заборона щодо «відчуження» території російської держави іншим країнам.
Себто через непоступливість сторін небезпека російсько-японської сутички через проблеми Курилів зростає, а невирішеність питання островів серйозно підриває двосторонні відносини. Граючи військовими м’язами, Москва та Токіо посилають одне одному сигнал – епоха політичної нейтральності між ними минула.
Два фронти – європейський і азійський
США формують проти Росії та Китаю два фланги: один – у Європі, другий – в Азії. Якщо на європейському просторі Вашингтон робить ставку на НАТО та його союзників, то в Східній Азії його рушійною силою стали Японія, регіональні альянси QUAD (США, Японія, Індія, Австралія) та AUKUS (Америка, Великобританія, Австралія).
Публічним прикладом цього стала зустріч міністрів закордонних справ блоку QUAD в Австралії 11 лютого 2022 року. Головною темою була «ескалації кризи між Заходом і Росією через Україну». Країни вирішили, що будуть спільно протистояти нарощуванню Москвою військових сил і в Європі, і в Азії.
Тобто публічно підтримавши японські вимоги щодо Курилів, Америка підштовхує Токіо до більш активного протистояння російсько-китайському альянсу. Спільні заяви японського прем’єра та американського президента про неприпустимість подальшої агресії РФ проти України, американо-японські військові тренування, напориста риторика японських топпосадовців про повернення Курильських островів – усе це свідчить: Токіо твердо зайняло позицію поряд із Вашингтоном. Тим часом активні військові навчання Москви з ракетними пусками є зворотним зв’язком від РФ: «виклик прийнято, відтепер Японія – однозначний ворог, будемо протистояти».
Тим паче, росіяни були підготовлені до погіршення відносин заздалегідь – це підкреслюють постійні московські провокації проти Японії поблизу або безпосередньо в її повітряному й морському просторі:
- восени 2021 року Токіо направило винищувачі на перехоплення Ан-26, котрі два рази порушили повітряний простір Японії. Загалом минулого року Токіо 200 разів підіймало свої ВПС на перехоплення російських бойових літаків;
- знову ж таки восени 2021 року п’ять російських і п’ять китайських кораблів ВМС обпливли Японію, підходячи до її морського простору впритул. Уперше військові судна обох держав разом пройшли через Сангарську протоку між японськими островами Хонсю та Хоккайдо. Токіо підіймало винищувачі в повітря у відповідь на спільні російсько-китайські навчання гелікоптерів;
- улітку 2021 року Токіо направило літаки F-15 на перехоплення ракетоносців Ту-95МС і винищувачів Су-35С на північних кордонах. Повітряний простір не було порушено;
- навесні 2021 року японці виявили чотири російські кораблі (ракетний крейсер, есмінець і два фрегати) у Цусімський протоці.
Отже, констатуємо – стратегічні інтереси України і Японії щодо стримування Росії наразі збігаються; обидві країни, пов’язані одним великим союзником, Америкою, номінально підтримують одна одну. Токіо вже засвідчило це парламентською резолюцією на нашу користь проти російської агресії.
Крим, Донбас і Курили
На україно-японському треку Київ за такої кон’юнктури має стратегічну та економічну перспективи. По-перше, Україна може прив’язати питання повернення Донбасу та Криму до проблеми віддачі Росією Японії спірних Курильських островів. У цьому Київ і Токіо мають підтримувати одне одного та співпрацювати. Потрібно пробувати досягнути спільного публічного консенсусу. Ми вже отримали позитивний сигнал з Токіо: у разі подальшої агресії Москви проти нас Японія запровадить проти РФ більш жорсткі санкції. На жаль, і ми вимушені це констатувати, Японія (ще за часів Абе) активно просувала в Києві ідею прив’язування Криму та Курилів. Тоді ми проґавили можливість. Зараз знову з’являється вікно можливостей.
По-друге, нам треба порушити питання економічного співробітництва – сьогодні товарообіг між країнами ледь перевищує мільярд доларів. Рівень підтримки Японією України має бути вищим. Ми виступаємо як дешева фабрика з виготовлення цигарок для Японії і як постачальник сировини, в першу чергу залізної руди. Точно є можливості для розвитку експорту вітчизняної аграрної продукції, інших напівфабрикатів. Необхідно надати новий поштовх двосторонній науково-технічній кооперації, наприклад, у сфері ІТ.
Урешті-решт, слід підписати угоду про зону вільної торгівлі між Києвом і Токіо. Важливо активізувати питання залучення японських інвестицій в Україну; у 2021 вони склали ледь більше за $200 млн. Із 1992 року Японія фінансує різноманітні інфраструктурі проєкти в Україні, сумарно витративши $3.2 млрд, але це не були бізнес-проєкти.
Водночас є дві важливі проблеми, котрі в Києві мусять врахувати, розбудовуючи стратегічне партнерство з Токіо. З одного боку, нам не вигідно втягуватись у японо-китайський конфлікт; Пекін залишається важливим економічним партнером України. КНР офіційно не підтримує агресію Москви проти України. Позиція Китаю є обережною, нам не варто ще більше погіршувати відносини з Пекіном.
А з іншого, головним супротивником Японії є саме Китай, не Росія. Москва стала явним противником Токіо, але другорядним. Зараз Японія не буде силовим шляхом відвойовувати Курили. Чинні санкції Токіо проти РФ мають більш декоративний, а не дійсно нищівний характер. Зараз Японія закликала своїх громадян і бізнес покинути Україну.
Між Москвою та Токіо існує непоганий рівень економічного співробітництва – товарообіг у 2021 році склав $20.8 млрд. Інвестиції японського бізнесу в РФ є мільярдними, а 45% японців вважають, що «Токіо має приймати незалежні рішення щодо антиросійських санкцій через Україну, зважаючи на стан поточних відносин з Москвою». 43% вважать – «Японія має бути разом із Вашингтоном у питанні санкцій». Також Росія витрачає мільйони доларів на лобіювання своїх інтересів у Японії.
Але незважаючи на прагматичні зносини з РФ, Японія вже остаточно стоїть поряд із Вашингтоном проти Росії. Це означає одне: карт-бланш на більш стратегічну, глибоку та взаємовигідну кооперацію з Токіо на геополітичному та економічному треку в нас точно є. Тепер необхідно ним правильно скористатися – максимально використати потенційні можливості на свою користь.