«Це священник Православної церкви України», — представляє капелан Олександр свого цивільного колегу зі Словʼянська військовим у лікарні. Дехто з них має повʼязки на руках і ногах, але загалом у відділенні немає важких — таких одразу відправляють на лікування в міста подалі від лінії зіткнення.
Священник читає коротку службу, молиться разом з вірянами і щедро кропить свяченою водою паски.
«Смерть дарує нам мотивацію, дарує підкріплення нашої віри, наших переконань того, що ми гідні жити на нашій землі, яку нам дав Бог, за нашим власним розумом, — продовжує капелан. — Тому нехай Божа милість, Божа благодать, Божа охорона і допомога буде з кожним із нас. Зі святом! Христос Воскрес! Можна пригоститися освяченими кусочками!»
Військові забирають свої паски й уже усміхнені розходяться.
Священнослужителі тим часом заїжджають до іншого підрозділу. Там терапевтка Анна швидко розгортає пакети з пасками. Бо «в упаковці — це не освячене».
«Чекали саме православного священника, — ділиться Анна. Вона віруюча і радіє, коли в її рідному місті за неї молиться її священник. — Я дуже рада, що приїхав православний батюшка».
Анна виводить під руки ще одного військового на великодню службу.
«Хлопчик, якого я під руку виводила, він тільки вчора повернувся з позиції в Часовому Яру, багато страху бачив, тому в такому стані зараз», — пояснює пізніше.
Анна працювала педіатром, але відчувала поклик допомагати саме військовим. Служить із 2017 року. Лікує військових з хронічними хворобами, а зараз ще й підтримує як психолог. Разом з побратимами вона облаштувала «кімнату для перепочинку» тих, хто отримав контузії чи пережив морально важку ситуацію.
Зовсім недавно військові зробили собі капличку: обтягнули золотистими термоковдрами стіни і поставили вишиту ікону й кілька менших образів. Імпровізовану капличку освятив священник.
В інших місцях військові збираються просто в тіні дерев. Знову невеликими групами. Іноді до служби доєднуються цивільні мешканці, що живуть неподалік.
«Свято Пасхи — це свято перемоги життя над смертю, світла над темрявою, — звертається до вірян капелан. Він проводить аналогії між життям Христа і службою українців на фронті. — А що ми хочемо? Ми хочемо перемогти нашого ворога. Ворога, який прийшов на нашу землю і наші міста».
Військовослужбовець Олексій з дитинства звик святкувати Пасху з рідними. В умовах війни святкування стало підтримкою.
«Просто вже два роки йде війна. Дуже хлопці виснажилися. Треба підтримувати тих, хто виходить (з бойових позицій), — каже Олексій. Питаю, чи молиться він і побратими. — Коли треба до когось звернутися, особливо якщо ти сам, а поруч нема нікого, то звертаємося до Бога по-своєму або хто знає які молитви».
