Описувати сюжет байопіку про Майкла Джексона немає особливої причини — він не надто відрізняється від статті у вікіпедії. Щоправда, стрічка охоплює не все життя музиканта, а лише період до кінця 1980-х, коли Джексон перебуває на піку слави і стає королем попмузики.
Режисером стрічки виступив Антуан Фукуа — і це продюсерське рішення було дуже неочікуваним. Фукуа відомий насамперед бойовиками та кримінальними трилерами. У його фільмографії є проривний трилер початку 2000-х «Тренувальний день», сильні жанрові роботи «Бруклінські копи» і «Винний», а також культовий бойовик епохи VHS-касет«Сльози сонця» з Брюсом Віллісом. Тож запрошення Фукуа в режисерське крісло проєкту про Майкла Джексона виглядало дуже дивним.
Цього разу Фукуа навіть не намагається зняти проривне кіно. Його «Майкл» — це еталонний набір кліше і шаблонів музичного байопіку з великим бюджетом (за деякими даними, близько 200 мільйонів доларів). Головний конфлікт фільму режисер вибудовує навколо історії про те, як юний Майкл намагається сепаруватися від деспотичного батька і покинути сімейний гурт Jackson 5 — у ній співали п'ятеро братів Джексонів, а Майкл був наймолодшим і найяскравішим солістом. Саме навколо цього конфлікту Фукуа вибудовує майже святий образ Майкла Джексона: він любить тварин, рятує дітей (про це окремо) та мріє, щоб музика дарувала світові мир.
Зіграти Майкла Джексона, звісно, завдання одразу з кількома зірочками. Адже акторові треба вміти співати хоча б схоже. А ще танцювати. І при цьому бути хоч трохи схожим на Джексона. І крім всього, ще й бути талановитим актором. На роль короля попмузики затвердили його племінника Джаафара Джексона: він схожий на дядька, схоже рухається і співає, однак його акторський діапазон занадто бідний. Здається, наче Фукуа постійно тримає фільм на тій межі, де Джаафару комфортно зніматися. Варто відзначити ще один нюанс: Джаафар Джексон грає свого дядька, зокрема, коли той записує перший сольний альбом. Майклу тоді було 13 років; Джаафару в липні виповниться 30. Очевидно, що 30-річний чоловік не схожий на 13-річного підлітка. Через це не зрозуміти контексту: чому Майкл Джексон не може піти з дому, хоча відчуває несвободу. Вік актора не дозволяє побачити, що значну частину фільму його герой неповнолітній і просто не має можливості залишити батьків.
Долі братів Майкла і їхнім відносинам у фільмі приділили так мало уваги, що взагалі не обов’язково згадувати, хто кого зіграв. Роль головного антагоніста стрічки — батька Джексона Джо — виконав ветеран Голлівуду Колман Домінго. Щоправда, персонаж йому дістався настільки шаблонний, що грати там особливо нічого — Домінго впорався б навіть спросоння.
Майкл Джексон був людиною-епохою, однак цієї епохальності фільм не дає відчути. У 1970–1990-х музикант устиг попрацювати з цілою низкою видатних людей з різних сфер, від Мартіна Скорсезе (він зняв відеокліп на суперхіт Джексона Bad) до Стівена Кінга (з ним Джексон розробляв сценарій мюзиклу «Привиди»). Та з фільму ми про це не дізнаємося.
Розповідаючи про те, як у 1984-му музикант загорівся під час знімань реклами Pepsi, Фукуа забуває згадати, що потім аж до кінця життя Джексон потерпав від келоїдних рубців та опіоїдної залежності. Режисер показує, як своєрідно директор CBS домовляється про ротацію кліпів Джексона на MTV, але замовчує, що це стало прецедентом, який змінив на краще присутність на телебаченні афроамериканських виконавців. З історії про кліп Thriller (знаменита хореографічна сцена із зомбі) Фукуа викидає її продовження: через тему ожилих мерців співака переслідувала його релігійна громада (родина Джексонів належала до Свідків Єгови, чиї традиції забороняють будь-яке зображення окультизму, магії і нечистої сили).
І найважливіше. Усю творчість і благодійність Майкла Джексона затьмарила низка звинувачень у педофілії (перше було ще 1993 року). Жодного обвинувального вироку Джексон не отримав, що дає змогу його прихильникам вірити, буцім усе це неправда. Утім це не може виправдати рішення режисера взагалі не згадувати про цю сторону біографії музиканта. Натомість Фукуа постійно знімає сцени миролюбних контактів Джексона з дітьми в лікарнях чи магазинах іграшок. Сцена, де Джексон переглядає улюблену книжку про Пітера Пена й каже про Neverland як «острів загублених хлопців», виглядає в цьому контексті чорною постіронією — особливо для тих, хто пам’ятає про документальний фільм 2019 року Leaving Neverland, присвячений одному зі звинувачень.
«Майкл» Фукуа — повністю глянцевий фільм. Хибно було б сказати, що він намагається вибілити постать Джексона — ні, він створює цілком альтернативну версію його образу, засновану на вибіркових фактах з вікіпедії. Це дуже красиве, але невимовно нудне й майже безконфліктне кіно: за яскравими музичними сценами воно не лишає місця для історії однозначно видатної, хоч і занадто неоднозначної особистості.