Ми говоримо про освітні втрати через ковід і через війну, але є також і освітні втрати через політику попереднього керівництва МОН, яке не займалося реформою. Що було втрачено через бездіяльність МОН часів Шкарлета?
Найголовніше те, що освіта перестала бути державним пріоритетом. З 2016 по 2019 рік освіта була у всіх новинах, на всіх засіданнях уряду, в політичній повісті дня, ухвалювалися закони, рухалися реформи, були дискусії. Це був безумовний рух вперед із залученням величезної кількості стейкхолдерів.
За часів Шкарлета всі процеси просто зупинилося. Ми квантовим стрибком повернулися в Радянський Союз. Відповідно, був втрачений темп реформи. Найбільше, звісно, постраждали діти, які перейшли в п'ятий клас на непідготовлену, по суті, реформу. Цікаво, що нещодавно на врученні премії “Global teacher Prize Ukraine” премʼєр-міністр Шмигаль сказав: “Ми відновили реформу НУШ”. Тобто фактично визнав - реформа була зупинена.
У 2022 році діти пішли в п’ятий клас без підручників. Війна не може бути виправданням цьому. Так, мільярд гривень, який потрібен був на друк підручників, забрали на військові потреби, це зрозуміло. Але навіть для держави це не є фантастична сума і домовитися з донорами про цю суму цілком було можна.
Це мав би зробити МОН: передивитися, які підручники обов'язково друкувати, які ні. Була суттєва проблема, що ніхто з донорів не хотів друкувати історію України з політичних міркувань. МОН мав би домовитися про друк інших підручників.
В результаті через управлінську неспроможність МОН домовитися ця історія закінчилася тим, що Європейський Союз сказав: “Ок, ми готові видати основні підручники, але фізично надрукувати їх тільки в Європі”, що набагато дорожче. При цьому вони були готові оплатити тільки друк, без винагороди авторів підручників і видавництв.
На те, щоб заплатити видавцям і авторам підручників, треба було знайти всього лише мільйон євро. В результаті МОН попросило цей мільйон у іншого міжнародного донора, але він не заплатив видавцям і авторам, а надрукував інший підручник на ці гроші.
В Європі надрукували частину підручників — лише тих видавців, які погодилися безкоштовно віддати свої немайнові права, і вони нічого за це не отримали. І в більшості своїй це були не ті підручники, які хотіли вчителі.
Це прямо якийсь кейс, який має увійти в історію, як все зробити максимально невдало.
Абсолютно.
Схоже навіть той лист про готовність ЄС надрукувати підручники за відмови від немайнових прав надіслали не всім видавництвам. Тобто деякі автори і видавництва були готові віддати свій підручник і надрукувати його безкоштовно, але вони не отримали такої пропозиції.
Інші видавництва без гонорару відмовились віддавати свої підручники, вони їх продавали тут за гроші.
Насправді варіантів рішень було безліч. Наприклад, можна було домовитися з донорами про підручники з іноземних мов — звернутися до ЮНІСЕФ, чи до Британської ради з проханням купити для українських школярів підручники з англійської мови. І таким чином вивільнилися б гроші на друк українських підручників з інших предметів.
Є ще одна дуже важлива невирішена проблема - відсутність рекомендацій МОН щодо того, що робити з дітьми ВПО, у яких проблеми з документами. Є вчителі й директори шкіл, які йдуть на зустріч, беруть на навчання дітей без документів, а потім документи підвозять або вони їх підтягують з інформаційних систем. А є випадки, коли директори шкіл підходять до питання формально: нема документів - нема школи.
Так, нещодавно я дізналася про 9 дітей з Херсонщини, які виїхали через затоплення, і які вересень-жовтень ніде не вчилися.
Де живуть ці діти?
У шелтері в Києві. Це діти з вразливих родин.
Я втрутилася у ситуацію, просила про допомогу в КМДА, там відгукнулися. Але все це було не швидко. І це не має так працювати.
Ви зараз співпрацюєте із МОН?
В мене було кілька зустрічей з міністром, я була запрошена для формування і модерації панелі щодо НУШ на Серпневій конференції. Власне, намагалася зібрати всі ці гострі теми, підняти нагальні питання й по можливості отримати відповіді від МОН. Мені здається, що вийшла досить чесна розмова. Але знову ж таки, ми отримали певну кількість важливих обіцянок, але ми продовжуємо чекати конкретних кроків.
Наприклад?
Найбільше всі чекали інформації про субвенції НУШ на 2024 рік. Бюджет вже проголосований в 1-му читанні, на НУШ передбачено півтора мільярда гривень, це хороша новина. Подивимося, як зміниться бюджет освіти після депутатських правок.
Питання, які досі залишаються без відповіді - це зміна певних нормативних документів, зокрема Наказу МОН про поділ класу на групи. Дуже важливо переглянути програми і підручники 5-го та 6-го класу - ті, які затверджувалися за Шкарлета. Багато з них не відповідають Стандарту НУШ і ведуть до імітації реформи.
Які кроки МОН має зробити невідкладно для “реанімації” НУШ?
Перегляд освітніх програм в більш широкому сенсі. Всі розуміють, що складне масштабне завдання, але хочеться побачити початок цієї роботи. Тим більше, що частину роботи з початком війни вже зробили освітні громадські організації. Зберіть їх один раз, попросіть показати, що у них є, і скористайтеся цими наробками — вони готові, щонайменше як швидке рішення. “Смарт освіта” та інші декларували, що готові ділитися своїми напрацюваннями.
Ми всі — я маю на увазі освітнє середовище — дуже обережні в своїй критиці щодо чинного керівництва МОН. Ми все ще зберігаємо стриманий оптимізм і кредит довіри. Сподіваємося, що після розчистки території, яка триває далі, почнуться реальні кроки. Але цей медовий місяць колись закінчиться.
Що ви маєте на увазі під розчисткою території?
Наприклад, з директорату загальної середньої освіти звільнені, вибачте, два чорта, один з яких вже був звільнений раніше, але Шкарлет його реанімував (прізвищ “чортів” не вказуємо на прохання Іванни, але освітяни безперечно знають, про кого ідеться — LB.ua).
Є й інше хороше в МОН. Це і кейс з реорганізацією НАУ. Це і поступове відібрання повноважень у ІМЗО (Інституту модернізації змісту освіти — LB.ua), це не можна не вітати. Це досить живучий монстр, бо щось зробити з ІМЗО намагалися ще за Квіта, потім за Гриневич і за Новосад (попередні міністри освіти — LB.ua). Ну а при Шкарлеті ІМЗО почував себе прекрасно. Зараз ми маємо вже четверту спробу. В них забрали значну частину закупівель, проведення олімпіад. Це, звісно, хороші знаки, але ми всі чекаємо, що ось це відрізання голів Горгони все ж закінчиться чимось реально справжнім.
Вже призначений новий директор директорату загальної та середньої освіти - Ігор Хворостяний, і я маю серйозні надії щодо реформи змісту освіти. Тому що Ігор розуміє, що означає словосполучення «зміст освіти».
А що означає словосполучення «зміст освіти?»
Зміст освіти — це те, що саме діти вчать в школі. Це сенси, які закладені в освітні програми і підручники.
За великим рахунком, наші підручники є ненайкращими через те, що вони відповідають програмам, які потребують перегляду. Війна — це сумний, але привід нарешті прибрати з програм все зайве, в тому числі з тих класів, яких поки не торкнулася НУШ.
Що потрібно прибирати?
Все, що не розвиває наших дітей, не допомагає їм стати успішними громадянами 21-го століття.
Наприклад, українська мова у школах перевантажена механічним вивченням граматики і філологічної термінології, наче ми готуємо кандидатів філологічних наук. І при цьому практично немає навчання роботі з текстом, читання нехудожніх текстів, наукової літератури, публіцистики. У нас не вчать висловлювати свою думку, аргументувати, відстоювати свою позицію і коректно розуміти позицію інших. Це все в розвинених освітніх системах вивчається в предметі «рідна мова».
Те саме стосується літератури. Програма з літератури, по-перше, глибоко не відповідає віковим особливостям дітей. Це не література для дітей, це література для дорослих, яку чомусь мають читати діти.
По-друге. Якщо ви відкриєте програму і просто порахуєте кількість сторінок того, що має бути прочитано, ви зрозумієте: жодна жива дитина не може прочитати абсолютно все, що передбачає програма. Якщо вона займається ще чимось, крім літератури. Так не має бути.
Аналогічно програма з фізики у 10-11 класі включає такий обсяг матеріалу, як геометрія й алгебра разом узяті. Тільки на алгебру і геометрію відведено чотири години, а на фізику дві. Це означає, що жодна дитина в Україні, крім 5% дуже обдарованих дітей, не може опанувати програму з фізики просто фізично, якщо не займається додатково з репетиторами. Тому що не можна за дві години опанувати те, що розраховано щонайменше на 4 години на тиждень.
Те саме стосується хімії. Зараз це дуже важливий напрямок, затребуваний в світі. Але хімія у українській школі — це якась історія хімії початку ХХ століття.
Таких прикладів дуже багато. І з кожним роком застарілість програм стає все очевиднішою.
Міністерство спроможне це зробити?
Міністерство має організувати цю роботу. В середній освіті у МОН є лише дві функції: зміст освіти й розподіл освітньої субвенції, все. Утримання шкіл іде з місцевих бюджетів.
У попередні роки, за Лілії Гриневич, за Ганни Новосад, у МОН був величезний досвід співпраці з громадянським суспільством. Це була консолідація зусиль, яка призвела до запровадження потужної широкомасштабної реформи, яка, на жаль, була відправлена в летаргічний сон або в нокаут за Шкарлета.
Щонайменше в початковій школі реформа була здійснена за рахунок синергії й співпраці держави (в особі міністерства) з громадським сектором. Потім громадський сектор і міністерство Шкарлета йшли різними шляхами, але громадянське суспільство за цей час дуже зміцніло. Є громадські організації в освіті, які створили свої освітні програми, за якими навчають дітей онлайн, які створили потужні електронні платформи, які облаштовують укриття чи створюють можливість вчитися там, де школа зруйнована.
Приклад, де міг бути використаний досвід ГО — полегшена програма для дітей, які навчаються за кордоном. Можливо, вона зʼявилася трохи запізно і є невдалі моменти, але дуже добре, що програма ухвалена і має спростити життя дітям, що поєднують навчання у двох школах. Але досвід громадських організацій, які зараз, під час війни, навчають тисячі дітей, що обмежені в доступі до освіти, не став частиною цього рішення. Хоча міністерство знало про ці програми, які відформатовані, в яких виділене саме ядро знань, забрано все другорядне, адаптовані до онлайну. Весь цей досвід ніяк не був використаний міністерством.
Ви часто повторюєте, що потрібно 5-10 років, аби побачити результат роботи у середній освіті. 5 років від старту НУШ ми маємо. Який ми бачимо результат зараз?
Результат НУШ і реформи загалом неможливо відділити від наслідків ковіду і війни. Щоб говорити про результат, потрібні спеціальні дослідження і моніторинги. На жаль, при міністрі Шкарлеті вони свідомо не проводилися. Зараз, я сподіваюся, моніторинги буде відновлено, і у нас буде більше об'єктивної інформації.
На жаль, онлайн-освіта найменше підходить для початкової школи. Це визнано у всьому світі, вона абсолютно не є ефективною. Треба шукати можливість вивести дітей офлайн.
Одне з важливих досягнень реформи: вперше законодавчо було закріплено право вчителя самостійно обирати підходи й методики. Раніше, навіть якщо вчитель розумів, що старі радянські методики не працюють, він не міг використовувати інші. Тепер може, бо має закріплену педагогічну свободу.
Друге досягнення: почало змінюватися освітнє середовище. Знову ж таки, ми вимушені робити поправки на війну, на ті руйнування, яких зазнала освітня інфраструктура. Але минулого тижня я була в Житомирі, в класах дітей, чия школа зруйнована російською ракетою, і які вимушено зараз навчаються в інших навчальних закладах. Створюючи середовище для них, місцева влада обладнувала класи за стандартами НУШ. Я була в Маріупольському ліцеї під Києвом, я дивлюся з захватом на освітні простори, які створює в деокупованих селах Фонд SaveED - ідея середовища, що розвиває, як невіддільна частина освітнього процесу, живе навіть в таких складних умовах.
І третє, що мені здається дуже важливим: додана вартість мʼяких навичок і увага до практичного застосування отриманих знань. Раніше це не було предметом розгляду для школи взагалі. Я розумію, що в різних школах, це реалізовано з різним успіхом, але, тим не менш, це закладено в реформу.
Одне дослідження встигли зробити до початку ковіду, у третій пілотних класах НУШ. Ми побачили, що діти, які навчалися за програмою НУШ, більше любили ходити до школи, були більш вільні, допитливі, ставили більше запитань і краще взаємодіяли в групах. Мені здається, що це дуже важлива додана вартість, яка була заведена у початкову школу.
Ще дуже важливо, що до початку війни і до приходу Шкарлета встигли зробити систему підвищення кваліфікації вчителів початкової школи. Вона мала спільний для всіх обов'язковий онлайн-курс, і лише після цього очні заняття в обласних інститутах післядипломної освіти. Під час опитувань вчителі казали, що саме на цьому онлайн-курсі вони дізналися, що таке новий стандарт, і зрозуміли, чим він відрізняється від старого. Відповідно, цей онлайн-курс також задавав напрямки навчання, що відбувалося в інститутах післядипломної освіти.
В подальшому мав бути розроблений такий обов'язковий курс і для середньої школи. Але цього не зробили. І тут я бачу величезний ризик, що те підвищення кваліфікації, яке зараз обіцяють, піде дуже різними шляхами. Через те, що немає єдиної точки збірки. При цьому я хочу зазначити, що громадська спілка «Освіторія» за власною ініціативою розробила такий курс для вчителів середньої школи, для вчителів-предметників, він є на «Всеукраїнській школі онлайн». Але, на жаль, він не є обов'язковим. А Міністерство зараз могло б зробити цей курс обов'язковим, і зобов'язати всіх провайдерів підвищення кваліфікації вчителів рухатися в цьому напрямку, щоб правильно комунікувати, і доносити вчителям цінності реформи і методики, які вони можуть використовувати в своїй роботі.
Наскільки той НУШ, який зараз є в молодшій школі, це той НУШ, який задумувався?
НУШ була у летаргічному сні, зараз її намагаються реанімувати, перевести у відділення інтенсивної терапії, і потім вивести в реабілітацію. Війна поставила чимало інших викликів, як в принципі забезпечити українських дітей доступом до освіти. Тому підходити до НУШ часів війни з лінійкою мирного часу не зовсім коректно.
У Києві більшість шкіл набрали в перші класи по 30 дітей. Відповідно окремі модульні парти стоять суцільним рядом, як лави у сільській школі 19-го століття.
Це дуже цікаво насправді, тому що говорять, що дітей стало менше.
Я розумію, що нам хочеться велику перемогу, а маленька перемога нам не перемога. Я хочу нагадати, що в 2018 у класі могло бути і 36 дітей. Це було незаконно, але це було фактом. Тому якщо зараз дивним чином вдалося добитися дотримання цієї неочевидної раніше норми закону, сорі, це перемога. Хоча, можливо, вона виглядає не так вражаюче, якби дітей у класі було по 24.
Тепер щодо парт. Дійсно, часто площа класів в типових школах не дає змоги розмістити одномісні парти як слід. Коли зараз дивлюся на парти, я згадую приклад, який нам наводили на курсі “Написання політик на основі даних” - як британський уряд 8 місяців погоджував форму гачків для швартування човнів. Так, затвердження розмірів і форми парт могло тривати роками, і рішення могло б бути ідеальнішим.
Але треба говорити чесно: в тій ситуації іншого вибору не було. Якби реформа не була розпочата у 2018 році, вона не була б розпочата взагалі.
Європейські партнери, зокрема фіни, просили Україну не поспішати з провадженням реформи, а готувати її ще кілька років і, наприклад, розпочати реформу одночасно в першому, п'ятому і десятому класі, на всіх трьох рівнях одночасно. Тоді термін впровадження реформи міг би бути коротший. Але звісно, політично ми усвідомлювали, що це неможливо. Тому що ніхто не знає, що буде в Україні через три роки. І якщо ти не почнеш зараз, ти не почнеш ніколи, і діти житимуть в пострадянській освіті, яка застрягатиме в минулому все більше і більше з кожним днем.
Повертаючись до теми втрат за часів Шкарлета. Як змінилося ставлення вчителів до реформи? Мені здається, що вчителі почали ставитися до НУШ як до чогось не дуже обов’язкового. В жодній зі шкіл, куди ходять діти моїх друзів, не роблять ранкове коло, наприклад.
Я б це сформулювала інакше. Будь-які реформи неможливі, коли ті, хто має їх реалізовувати, виснажені й живуть в постійному стресі. Тобто коли людина, по суті, намагається вижити, а ти їй ще кажеш «реформуйся», це не може викликати захоплення.
Але ранкове коло — як раз про те, щоб вижити. Можна обговорити, хто як спав, чи чули тривогу, чи ходили в укриття. Ранкове коло насправді класна терапевтична штука, і дуже шкода, що вона зникла з українських шкіл.
Не з усіх шкіл воно зникло. У мене є родичі, дитина яких вчилися в одній із крутих столичних шкіл. Після початку вторгнення вони переїхали в Червоноград, на Львівщину, пішли там в школу. Пишуть: «Іванка, ми нарешті зрозуміли, що таке НУШ, що таке інтеграція! Такі гарні підручники, так цікаво, донька сидить вечорами читає!». У тій Червоноградській школі була програма НУШ-2 з інтегрованим курсом «Я досліджую світ».
І там було ранкове коло, якого тут, у школі Києва, не було, здається, ніколи. Хіба на відкритому уроці з районо. А в Червонограді було ранкове коло, були уроки на свіжому повітрі, походи в парк, робили практичні досліди й багато іншого, що мотивувало дітей вчитися.
Чому так не в усіх школах?
Я думаю, що це проблема браку методичної підтримки. Для ранкового кола теж треба мати ідеї. Насправді, на Заході цих ідей сотні, і вони постійно оновлюються. А у нас є Інститут модернізації освіти, Інститут розвитку освіти, у нас є група підтримки реформ у МОН, у нас є Академія педнаук, і в ній n-на кількість інститутів, які отримують зарплату. Весь цей час вони би мали писати умовні сценарії для ранкового кола, і варіанти розвитку м'яких навичок у дітей. Де ці всі методичні матеріали?
Звісно, якщо вчителю кажуть: сам розроби, і освітню програму авторську теж, і затверди, і отримай схвалення Державної служби якості освіти, він відповість: «Слухайте, ідіть ви кудись, я оце візьму свій конспект «Урок № 16», і ним скористаюся».
Маю ще одне важливе питання: у 2019 році ми з вами говорили про те, що немає українських виробників навчального приладдя, дидактичних матеріалів, меблів. Ринок розвинувся за ці роки?
Скажу чесно, я не володію актуальною ситуацією після початку вторгнення. Але до війни він а) розвинувся, б) це мало як позитивні, так і негативні наслідки.
Почалися тендерні ігри?
Почалися картельні змови - чотири основні виробники домовились між собою, як не допускати до торгів нікого іншого.
Це виробники парт?
Не тільки, але здебільшого виробники меблів.
Але також розвинули свій бізнес і місцеві невеликі виробники. І якщо місцева влада була розумна, а виробники були достатньо старанні, то у них теж в принципі було все добре.
Щодо лабораторій, то зараз, враховуючи війну, найправильнішим шляхом було б робити міжшкільні лабораторії на базі закладів позашкільної освіти. Поясню, чому.
Наприклад, ще до війни хороший набір реактивів коштував умовні 92 000 грн, це набір всіх реактивів на всі види лабораторних робіт. Умовний дев'ятий клас має зробити в рік одну лабораторну роботу по одній темі, а школа має купити усього на 92 000 грн. Так само десятий, так само одинадцятий. Тобто, звісно, якби цією лабораторією могли користуватися більше дітей, то раціональність використання коштів була б набагато вища.
Це управлінські рішення, треба всім домовитися, де ж ми цю лабораторію поставимо, а як туди будуть ходити діти з різних шкіл, який графік? І це оті самі софт скіли, які намагається розвивати НУШ, які в нас, на жаль, не розвинені у великої кількості дорослих, що в тому числі перешкоджає досягненню раціональних конструктивних управлінських рішень.
Ви раніше говорили, що дуже важливо, аби у батьків був запит на прогресивні зміни. Як вам здається, чи є у батьків цей запит?
Батьки теж різні. Є власне з прогресивним запитом, а є з установкою: «все має бути так, як було у мене». Такі батьки тривожаться, коли бачать, що у дитини не так, як було у них. Тут батькам треба працювати з собою, і непогано, щоб вчитель міг їм пояснити, що: «Вибачте, ви вчилися 20 або 30 років тому. Життя трошки змінилося. Зараз у нас є багато нової інформації і наукових знань, як краще навчати дітей. І ні, якщо ваша дитина не перевтомлена і не перевантажена, це не означає, що вона не вчиться і нічого не робить».
Так само українським мамам за кордоном, які зіштовхнулися із західною системою освіти, здається, що діти граються, нічого не роблять. Батьки не здатні осягнути, що дітей системно і цілеспрямовано вчать м'яким навичкам.
Звісно, якщо ти пхаєш в дитину табличку множення в другому класі, то в третьому вона видається зіркою в умовній чеській школі. Але, наприклад, при цьому вона не вміє заспокоїти іншу дитину, коли та розплакалась, не знає, що робити, коли виник конфлікт, і не здатна велику задачу розділити на маленькі. А цьому дітей вчать на прикладі проєктів, які нашим українським мамам часто здаються іграшками.
Я не кажу, що війна показала, що наша система освіти по всіх показниках гірша за західну. Ні, це не так. Вона показала, що і є багато чого хорошого — і академічна вимогливість в розумних межах в тому числі. Але водночас є чимало речей, які показують цю відмінність суспільства, яке вже тривалий час вчить дітей спілкуватися, взаємодіяти в групі, дотримуватися розумних правил, домовлятися про них, вчить їх самостійності. І те, що чимало батьків не розуміє цієї цінності, це тривожна історія.
Більше даних щодо стану освіти дасть PISA, яка проводилась минулого року в Україні, що саме по собі героїчний героїзм. Я не знаю, який орден треба дати Українському центру оцінювання якості освіти і тим школам, які проводили тестування. У тому числі це були школи в містах, які дуже часто потрапляють в новини через сильні обстріли.
Результати PISA будуть для нас непростими. Про них поки рано говорити, але провідною галуззю, яка перевірялася, було читання. Минулого разу, у 2018 році, це була математика. Нам здавалося природним, що є проблеми з математикою, ми ніби давно всі про це чули. А от з читанням ніби менше проблем.
Яка може бути проблема з читанням? Я розумію, що результатів ще немає, але як припущення?
Припущення таке, що ковід і відсутність повноцінного очного навчання погіршили здатність українських дітей читати, розуміти тексти і вміти з ними працювати.
Нашим дітям немає на чому вчитися. У нас (у шкільній програмі - LB.ua) немає наукових текстів для дітей, практично немає нехудожніх текстів. Моя донька навчалася в школі за кордоном минулий рік, і вона привезла свою папку з мови навчання. Треба сказати, що підручників там немає взагалі, є лише роздруківки із завданнями, які дає вчитель. Потім у тебе є папочка, весь доробок дитини за рік.
Що сказати… По-перше, вони читали повноцінні дитячі романи. Вони їх читали подовгу, обговорювали, працювали з текстом, після цього писали есе, дебатували. І паралельно опрацьовували наукові чи інші нехудожні тексти на теми, дотичні до тієї художньої книжки, яку вони читали. І в тому числі виконували завдання, які показували, як їм допомогли наукові знання в контексті розуміння художнього твору.
Можете порівняти це із тим, що в Україні восьмикласники на урок української мови мають вивчити народну пісню і розповісти, як вони розуміють красу народної творчості. Що з цього буде корисніше для подальшого життя і для розвитку кваліфікованого професіонала чи свідомого громадянина?
Я дивилася програму за дев’ятий клас, у мене був шок, скільки там творів з дивною припискою «оглядово». От з якою метою дитина має оглядово прочитати «Слово о полку Ігоревім» в 14 років? Що цей огляд їй дасть? Сенс уроку літератури не в тому, щоб дитина знала назву певного історичного твору сумнівної оригінальності. Сенс в тому, щоб дитина думала, рефлексувала, уявляла, розвивала внутрішню потребу читати. Це неможливо, якщо читати твори “оглядово”, ще й ті, що не мають нічого спільного з твоїм життям.
А до речі, у восьмому класі в зарубіжній літературі у них по програмі були Біблія, Коран, Веди, все оглядово. Я, звісно, як людина з гуманітарною освітою, вважаю, що кожна освічена людина має мати уявлення про ці цивілізаційно важливі тексти. Але чому автори програм вирішили, що це треба зробити в 13 років?
Кількість текстів має бути така, щоб діти справді читали, працювали з ними і навчалися висловлювати свою думку, аргументувати позицію, взагалі писати. А оглядове вивчення історичних текстів не веде до цієї навички. Відповідно, кількість творів для читання має бути суттєво скорочена.
Підсумовуючи нашу розмову, що ж все таки необхідно зробити терміново, у першу чергу?
Перше — провести «генеральне прибирання» - ініціювати робочі групи з перегляду програм. Це буде довго, важко, болісно, і з великими дискусіями на фейсбуці, але принаймні кількість матеріалу в програмах має бути приведена до кількості годин, які виділені на їх вивчення.
Друге — мають бути надруковані підручники — це насамперед робота з донорами і визначення пріоритетів. Ми маємо друкувати те, що маємо надрукувати тільки ми, і маємо коректно і правильно представити донорам, чому ми потребуємо їхньої підтримки і де вони можуть бути нам корисними. Я досі не розумію, чому з донорами не поговорили про те, щоб вони закривали насамперед потребу в підручниках з іноземних мов.
Третє — це план дій, що ми будемо робити з дітьми на окупованих територіях. Цю роботу треба починати робити кожен день вже зараз. Чи можемо ми по можливості забирати хоча б старших дітей і створювати їм умови для навчання на підконтрольній території?
Четверте — робота, програма, механізм, як підтримувати зв'язок з Україною дітей, які за кордоном. Яких, нагадаю, лише за офіційними даними 500 000 тільки у Євросоюзі. Дати їм можливість і мотивацію залишатися з Україною — це наша задача.