Ліберальна партія керує Канадою ще з 2015 року. З 4 листопада 2015 року уряд країни очолював Джастін Трюдо, донедавна лідер Ліберальної партії. Хоча на парламентських виборах у 2019 та 2021 роках лібералам не вдавалося здобути абсолютну більшість, вони все ж отримували найбільше мандатів. Проте останні кілька років були непростими для однопартійців Трюдо. З 2023 року намітився чіткий тренд на зниження підтримки лібералів. У канадському суспільстві накопичувалася втома від їхнього правління й політики Трюдо.
Економічна політика уряду Трюдо полягала у збільшенні податкових надходжень для оплати зрослих державних витрат: податки підвищили для найзаможніших верств населення. Екологічна включала запровадження тарифів за викиди парникових газів. Також уряд Трюдо задекларував ціль прийняти більшу кількість іммігрантів і біженців.
Станом на кінець 2024 року дефіцит федерального бюджету Канади зріс до майже 62 млрд доларів США, перевищивши раніше встановлений поріг на 20 млрд. Федеральний борг майже подвоївся з 2014–2015 по 2024–2025 роки й наблизився до 2,1 трильйона доларів США.
У 2011–2019 роках економіка Канади зростала щорічно на 2,2 %, перевищуючи темпи зростання інших країн G7. Однак протягом 2020–2022 років показник знизився до 1,1 %. (Для порівняння: у США — 1,7 %.) У наступні роки ситуація погіршилася ще більше. Канада, за висновком Інституту Фрейзера, пережила найсерйозніше зниження рівня життя за чотири десятиліття. Країна продемонструвала найнижчий темп зростання серед п’ятдесяти найбільш розвинених економік світу. Особливо помітною була стагнація заробітної плати з поправкою на інфляцію, яка не зростала з 2016 року.
При цьому канадський ринок нерухомості став одним з найнедоступніших порівняно з іншими країнами-членами Організації економічного співробітництва та розвитку. Ціни на житло зросли на 355 % з 2000 по 2021 рік порівняно зі збільшенням середнього номінального доходу лише на 113 %. У 2024 році 84 % опитаних організацією Habitat for Humanity канадців погодилися з думкою, що купівля будинку «відчується як розкіш», тоді як 88 % орендарів заявили, що, на їхню думку, володіння житлом «стало недосяжним».
Криза на ринку нерухомості значною мірою зумовлена недалекоглядною екстремальною міграційною політикою уряду Трюдо. У 2017-му уряд оголосив, що Канада прийме близько мільйона іммігрантів протягом наступних трьох років. Після різкого падіння під час пандемії COVID-19 Канада прийняла рекордні 657 883 іммігрантів у 2021–2022 роках. З 2021 року населення країни зросло на 3.5 млн осіб, що вивело її в лідери серед інших держав світу. До того ж у країну пускали практично всіх, не особливо цікавлячись освітою та походженням.
У підсумку ліволіберальна соціальна політика Трюдо та його провали в царині економіки й міграції добряче дістали канадців. І запит на консервативний розворот у суспільстві був великим. Ситуація для лібералів ускладнилася внутрішньопартійною боротьбою. Але несподівано у плин політичних процесів Канади втрутилися зовнішні сили.
Образливі випади Дональда Трампа в бік Канади розпочалися у грудні минулого року. Переможець президентських виборів на зустрічі з тодішнім канадським прем'єр-міністром Джастіном Трюдо пожартував, що Канаді варто стати 51-м штатом США і так урятувати себе від можливих 25 % тарифів на всі товари. Згодом Трамп прокоментував зустріч з Трюдо у своїй резиденції Мар-а-Лаго і заявив, що мав приємність днями повечеряти з «губернатором Величного Штату Канада Джастіном Трюдо». У січні новообраний американський президент продовжив розвивати власну нав’язливу ідею приєднати Канаду до Сполучених Штатів Америки. У своїй соцмережі TruthSocial він припустив, що багато канадців насправді хотіли б увійти до складу США і були б щасливі.
Після інавгурації риторика Трампа не змінилася. Спочатку здавалося, що американський лідер обмежиться шантажем і не запроваджуватиме мита на імпорт з Канади. Проте 4 березня Трамп таки обклав 25 % митом значну частину канадського імпорту. Згодом переглянув це рішення і трохи пом’якшив. Водночас у господаря Білого дому з’явилася нова ідея — підвищити тарифи на сталь й алюміній до 50 %, від якої він згодом теж відмовився.
Якби справи обмежувалися тарифами й торговими війнами, можливо, це кардинально не вплинуло б на політичні розклади в Канаді. Але погрози ввести мита супроводжувалися нешанобливими висловами про канадську владу від представників адміністрації Трампа й особисто американського президента: мільярдер Ілон Маск публічно нахамив Трюдо і назвав його дівчинкою; сам Трамп звинуватив Канаду в тому, що вона повністю покладається на військовий захист США, а тому її перетворення на 51-й штат є єдиним правильним рішенням.
Неповага найближчого союзника неабияк вплинула на електоральні настрої в Канаді. І викликала зворотну захисну реакцію. Канадські політики відчули себе зневаженими. А в суспільстві зросли патріотичні й антиамериканські настрої. Хоча консерватори на чолі з П’єром Пуальєвром різко відкинули заяви про 51-й штат, найбільше політичних бонусів від дій американської адміністрації здобули їхні політичні опоненти — ліберали.
Через два місяці рейтинги Ліберальної партії Канади злетіли. З 16–20 % її підтримка зросла до 30–35 %. А окремі опитування прогнозують навіть перше місце з рейтингом у 40 %. Популярність Консервативної партії Канади, навпаки, впала на 5–10 % від пікових значень на межі 2025 року. Нова демократична партія посіла третю сходинку в політичних уподобаннях канадців з рейтингом 11–15 %.
Консервативна партія Канади ідеологічно близька до Республіканської партії США. Тоді як Ліберальна партія займає нішу, схожу із сектором Демпартії. Якби адміністрація Трампа керувалася в політиці передусім ідеологією і ставила за глобальну мету консервативний ренесанс західної цивілізації, вона була б зацікавлена в перемозі канадських консерваторів і співпраці з ними. Але біда в тому, що, критикуючи лівий порядок денний, команда Трампа відверто заграє з популізмом і, здається, готова відмовитися від американського лідерства в Західному світі.
Трамп своїми діями зробив ведмежу послугу канадським консерваторам і допоміг лібералам відновити втрачені політичні позиції. З новим лідером Марком Карні, у якого немає негативного політичного багажу, Ліберальна партія Канади може поборотися за перемогу на парламентських виборах. Їй навіть не обов’язково вигравати. Достатньо набрати значну кількість мандатів і спробувати вступити в коаліцію з Новою демократичною партією, яка займає ліву нішу канадської політики й ідеологічно близька до лібералів.
У цій ситуації новому канадському прем’єр-міністру Марку Карні важливо просто не припускатися помилок і демонструвати готовність жорстко захищати канадські інтереси від зазіхань Вашингтону. На тріумфальному для себе з’їзді Ліберальної партії Карні заявив: «Американці хочуть наші ресурси, воду, землю, країну. Але Канада не Америка і за жодних обставин нею не стане». Також він дав зрозуміти, що розглядає політику адміністрації Трампа як напад на канадських робітників і підприємців. Подібна риторика в поєднанні з репутацією фахового фінансиста може допомогти Карні пролонгувати тривале перебування лібералів при владі.