Скільки тут відповідальних?
Дослідження «Індекс здоров’я» показує, що українців, які відповідально ставляться до свого здоров’я, більшає. Але цього все ще недостатньо. Таких усе ще меншість.
Наприклад, за даними Національної служби здоров’я, аж 27 % українців не були в сімейного лікаря впродовж трьох років.
У що це виливається? Простий приклад 63-річного чоловіка: після видалення мозолі з великого пальця ноги не надто кваліфікованим хірургом він не пішов шукати якісної допомоги, а вирішив, що традиційна медицина його підвела і вдався до самолікування. Зрештою, порожнина на місці мозолі більшала, усе дужче гноїлася, стало важко й боляче ходити. Чоловік навіть купив у якоїсь жінки самопальну мазь з невідомим складом, втирав її у цю дірку. А коли потрапив до кваліфікованої хірургині й тижнями отримував допомогу, сказав, що шкодує, що не послухав когось зі знайомих і не спробував у відкриту рану влити саморобну настоянку з маку. Його лікування триває досі.
Дослідження підтверджує: що старшою стає людина, то гірше вона дбає про свій стан. Також воно каже, що чоловікам більш притаманне самолікування народними засобами в разі хвороби — 20,9 % проти 16,5 % серед жінок.
Самолікування досі в топі
«Індекс здоров’я» показує, що самолікування досі залишається найпоширенішою практикою українців у разі хвороби, про що зазначили 39,7 % опитаних.
Кожен п’ятий, відколи захворів, лікував себе народними засобами, без препаратів. Чоловіки, старші люди й сільські жителі роблять це частіше.
Чим загрожує самолікування і брак відповідальності за своє здоров’я? Що хворобу виявлять на пізнішій стадії і це може означати гірші прогнози до одужання й вищу вартість лікування. Що хвороба, про яку ви знаєте і не лікуєте адекватно, може посилюватись і провокувати супутні проблеми. Зрештою, що якісь проігноровані передвісники захворювання спричинять його.
Гляньте лише на кілька цифр. Усе ще кожен четвертий українець не знає свого тиску. Лише 65,7 % пацієнтів, які вживають ліки, щоб знизити тиск, роблять це регулярно, щодня. При цьому гіпертонічну хворобу має фактично кожен четвертий українець.
Кожен двадцятий сказав, що має цукровий діабет, а 3,7 % пережили інсульт і мають його наслідки. При цьому українцям досі бракує знань про симптоми інсульту, аби вчасно надати допомогу — лише 7,8 % змогли назвати три основні симптоми інсульту, хоча більшість назвали хоча б один.
Загалом 41,3 % українців сказали, що мають хронічне або довготривале захворювання. Кожен десятий сказав, що лягав у стаціонар за останній рік.
Якщо я хочу взяти відповідальність за себе, що маю робити?
Відповідальність за власне здоров’я, своїх рідних, зокрема дітей, означає, наприклад, вчасну вакцинацію: від дифтерії і правця до щорічної від грипу. Це навіть ризики деменції знизить у майбутньому.
Слід звертатися профілактично до сімейного лікаря. Тим паче їх зараз перевіряють, чи працюють вони з дітьми й людьми з груп ризику. Не працюють — їм недоплачують кошти.
НСЗУ нагадує, що кожен українець має право на регулярні профілактичні обстеження відповідно до віку й факторів ризику.
-
Гіпертонічна хвороба — з 40 років кожні два роки, щорічно за наявності ризиків.
-
Цукровий діабет — з 45 років щороку, особливо при надлишковій вазі чи спадковості.
-
Рак молочної залози — з 50 до 69 років мамографія кожні два роки, із 40 років за наявності ризиків.
-
Колоректальний рак — з 50 до 75 років кожні два роки, щорічно за наявності ризиків.
-
Рак передміхурової залози — з 50 років кожні два роки, з 40–45 років щорічно за спадковості.
-
Туберкульоз — щороку для тих, хто має підвищені ризики (контакт з хворими, ВІЛ-інфекція).
Є також затверджений МОЗ календар профілактичних щеплень. На додачу до нього власним коштом можна вакцинуватися додатково і краще захистити себе й рідних.
Відповідальність за своє здоров’я означає дбати також про базові речі, як-от харчування і рух, він потрібен, зокрема, мозку. Наприклад, є дослідження, що на 40 % онковипадків і майже половину смертей від них можна було вплинути способом життя.
Відповідальність — це вивчити свої права в новій системі
Медреформу в Україні впроваджують з 2017 року. Уже сім років тривають зміни, які кардинально зсувають усю систему. Але надзвичайно багато українців досі не знають своїх прав у ній, тому ними легко маніпулювати й отримувати оплату і від держави, і з кишень людей. Наприклад, ви знали про програму «Доступні ліки», яка може дати вам ліки проти декотрих захворювань безоплатно або з невеликою доплатою?
Нова система справді складна, якщо хочеться розібратись у ній за п'ять хвилин. І досі не існує зручної навігації для пацієнта, коли все потрібне саме вам саме зараз можна побачити в кілька кліків.
Дискусія про те, що грошей на все, що обіцяє держава, недостатньо, триває всі роки реформи. Але це досі схоже на гру в печену картоплю: держава киває на медзаклади, що платить їм за наше лікування мільярди, медзаклади все гучніше кажуть про лукавство держави, оскільки коштів не вистачає на все обіцяне — пацієнти намагаються маневрувати між обіцянками держави і словами медиків, постійно граючи в рулетку, вийде відстояти свої права чи доведеться платити за щось із кишені.
До речі, в Україні все ще 60 % пацієнтів платять у стаціонарах, а ми ж знаємо, що стаціонари зазвичай обирають у державних, комунальних клініках.
Ми регулярно спілкуємося з лікарями різних ланок, і сімейними, і вузькопрофільними. У них є величезний запит на чесну розмову, де всі назвуть речі своїми іменами й чітко визначать повний обсяг дійсно гарантованого державою і того, що держкошт покрити не здатен.
Наразі відповіді посадовців зводяться до того, що просто потрібен якісний менеджмент — і на все вистачатиме. Якісні керівники справді здатні на фантастичні перетворення, якщо розуміють, що роблять. І це відчують і лікарі в умовах та зарплаті, і пацієнти в комфорті та безоплатності багатьох послуг. Але вони не всесильні й чарівної палички не мають.
Тому ми тут знову повертаємося до відповідальності нас як пацієнтів. Ми мусимо брати відповідальність за відстоювання своїх прав, коли зіштовхуємося з вимаганням коштів чи брехнею, що ліків немає і треба купити.
Слід питати, чому немає, посилати сигнали вище і вище, що отут просять доплатити, і тут, і тут, аби держава бачила обсяги того, що реально платять пацієнти і де. І відповідно до цього не мала вибору, окрім як змінювати свою політику.
Не сигналізуючи, що є проблема, ми не зможемо вирішити її ні для себе, ні для всіх наступних пацієнтів.
Наприклад, лише 2 % онкопацієнтів офіційно скаржаться на те, що мусили платити за безкоштовне лікування. НСЗУ регулярно каже, що кількість скарг, які вона отримує від пацієнтів, мізерна порівняно з тим, скільки потенційно порушень ще є в системі.
До речі, базові поради про роботу системи ми раніше збирали тут. А чому не треба лякатися страшилок про скорочення лікарень, пояснювали тут.
LB.ua роками скрупульозно старається відстежувати зміни в медицині та розповідати про проблеми, успіхи й виклики.
Нам хотілося б більше розповідати про медичні історії успіху, про інноваційне лікування й кардинальні зміни в медичній освіті, аби не треба було гратися в рулетку з власним здоров’ям, до лікаря якої кваліфікації потрапиш. Але натомість мусимо всі разом вчитися нашої відповідальності як пацієнтів, бо маємо стійке відчуття, що без цього тиску система не зміниться ніколи.
Тому Всесвітній день здоров’я 2025-го ми не празнували. Сподіваємося, зможемо написати інший текст цього дня 2026-го.