1.
«Монті Пайтон», вони ж «Пайтони» або «Пітони» (monty python – буквально «гірський пітон») – британська комедійна трупа, заснована в революційному 1969 році Грехемом Чепменом, Джоном Клізом, Террі Гілліамом, Еріком Айдлом, Террі Джонсом і Майклом Пейліном. Пʼять років, з 1969-го по 1974-й, вони вели на BBCкомедійний серіал «Літаючий цирк Монті Пайтона», що складався з сатиричних скетчів і здобув шалену популярність. Доволі швидко «Пітони» виросли за суто телевізійні рамки і почали виступати з живими концертами, випускати альбоми й книги, знімати фільми. Їхній вплив на комедію порівнюють зі впливом «Бітлз» на рок-музику.
2.
«Святий Грааль» – перший фільм «Монті Пайтона» в нашому прокаті. Звісно, багато хто в Україні бачив ці картини, але, по-перше, це все ж доволі обмежене коло шанувальників і сінефілів, по-друге – дивилися на відеокасетах чи в компʼютерах. На нашому великому екрані, крім окремих фестивальних показів, «Пітонів» ще не було.
Права на прокат фільму купили комік Василь Байдак і компанія «Артхаус Трафік». Це вже друга їхня колаборація: раніше вони випустили бразильську фантастичну драму «Блакитна стежка». Української картину дублювали Байдак, а також режисер Павло Остріков, гурт Курган & Agregat, музиканти Альберт Цукренко (ХЗВ), Андрій Середа, Іван Іщенко (BRYKULETS), Киця Панк, Павло Гоц (NAZVA), журналіст та ведучий Макс Щербина, історик Владлен Мараєв – загалом список акторів і акторок дубляжу сягає понад пів сотні.
3.
«Монті Пайтон і Святий Грааль» – фактично перша чисто кінематографічна робота шістки. Попередній «Монті Пайтон: а зараз щось зовсім інше» (1971) – збірник уже існуючих скетчів. «Пітони» вчилися знімати кіно саме на «Святому Граалі». Грають тут усі шестеро, кожний по кілька ролей, а режисерські функції виконують Террі Гілліам і Террі Джонс.
Сюжет простий: спочатку король Артур (Грехем Чепмен) обʼїздить лицарів, аби вони приєдналися до його двору в Камелоті, потім йому являється Бог і наказує шукати Грааль, що лицарі решту фільму і роблять. Звучить, як захоплива казка. Латники, пригоди, битви, прекрасні діви, голосисті менестрелі! Однак «Монті Пайтон і Святий Грааль» – це люта, непоштива і знущальна сатира. А менестрелів узагалі зʼїдять.
4.
«Монті Пайтон і Святий Грааль» разом з іншими фільмами групи — «Буття Браяна за Монті Пайтоном» (1979) і «Сенс життя за Монті Пайтоном» (1983), — складає знущальну трилогію. Якщо в «Граалі» уїдлива шістка пройшлася по одному з базових історичних міфів Великої Британії, то в «Браяні» вони вдосталь покепкували з релігії, церкви та імперської величі, а в «Сенсі життя» дали залп по медицині, системі шкільної освіти, війську, правилах офіційного етикету, контролю народжуваності, знову по церкві, по поняттях пристойності, по нашому розумінню смерті і по людству загалом.
5.
Кожний фільм «Пайтонів» – оглушливо смішний, абсолютно сюрреальний карнавал абсурду. Наскрізний сюжет ледь тримається купи, але це й неважливо: герої просто рухаються від однієї божевільної сцени до ще божевільнішої.
Причому деякі з цих режисерських рішень обумовлені зовсім не мистецькими причинами. «Монті Пайтон» фільмували «Грааль» з мізерним бюджетом. Тож на обладунки коштів вистачило, а на коней – вже ні. Що зробили «Пітони»? Зобразили коней самі. Кожний лицар не йде і не біжить, а буквально скаче, як той жеребчик, тримаючи в правиці невидимий повід, а за ним слідує слуга з багажем на спині і відбиває цокіт копит двома половинками кокосу (!) Справжній кінь з рицарем на ньому зʼявляється буквально на кілька секунд, щоб пронестися повз сучасного історика, який надумав прокоментувати хід подій фільму, а натомість отримав смертельний удар мечем. А кокоси біля першого ж замку спричиняють довгу дискусію про порівняння аеродинамічних характеристик ластівок звичайних і ластівок африканських.
6.
Лицарів круглого столу звати сер Бедевер Мудрий, сер Ланселот Хоробрий, сер Галахад Непорочний і сер Робін-не-такий-хоробрий-як-сер-Ланселот. Сер Робін подорожує з менестрелями, які оспівують його боягузтво, ймовірні катування та інші неприємні речі дуже радісними голосами. Але зʼїли їх не за це, а тому що були голодні.
7.
Один з улюблених мотивів «Пітонів» – знущання з інституцій, надто з найбільш авторитарної з них – війська. Ще за часів групи на телебаченні був яскравий епізод про мафіозі, які прийшли рекетувати військову базу. В «Бутті Браяна» римські легіонери постають незатьмареними ідіотами, ще й з іменами на кшталт Довгус Шнягус. В «Сенсі життя» солдати під час битви на Соммі замість того, щоб іти в атаку, починають прямо в окопі під вогнем пишно святкувати день народження свого командира – з фатальними наслідками. В іншій сцені в 1879 році під час англо-зулуської війни офіцер виявляє, що йому відкусили ногу. Лікар робить висновок, що це зробив тигр (тигри в Африці не живуть). Загін шукає звіра і ногу, але знаходить двох англійців у костюмі тигра.
Лицарі в «Святому Граалі» – воістину прабатьки усіх цих доблесних вояків. Ланселот мчить рятувати діву, заперту в замку, по дорозі рубає на капусту ціле весілля, а діва взагалі виявляється хлопцем. Десь у хащах чатують ворожі лицарі, які тримають оборону криками «Ні!» (причому це саме англійське ni, цілковито безглузде), але смертельно бояться слова «це». Артур бʼється з Чорним Рицарем, упертим до такого ступеня, що вимагає битися далі, повністю втративши руки й ноги. Доблесні мешканці Камелоту – це збіговисько танцюючих буфонів у латах і шоломах, тож Артур вирішує в рідний замок взагалі не повертатися.
8.
А ще тут є селяни, що їдять грязюку; інші селяни, що виступають з анархо-синдикалістською критикою соціальної ієрархіі і суспільства споживання; 160 незайманок з такими іменами, як Зут і Дінго; Господь Бог у вигляді анімованого гравця в крикет Вільяма Ґрейса; кровожерливий білий кролик, що легко розриває горлянки і відкушує голови; суд над жінкою, яку оголосили відьмою, тому що вона на неї схожа; страшний триголовий велетень, який нікого не здатен убити, бо голови весь час сперечаються між собою; продавець клумбочок і пресвята граната антіохійська.
Найгірші – французи. Вони двічі трапляються Артурові на шляху, страшенно його ображають і дражняться, використовуючи необмежений лексикон лайки. І кидаються живими тваринами – кицьками, собаками, коровами. І троянського кроля, який лицарі побудували, а самі в нього залізти забули, теж кидають бриттам на голову. Жахливі люди, істинно жахливі.
9.
В усіх фільмах «Пайтони» постійно порушують «четверту стіну», тобто звертаються в камеру. В «Граалі» це починається буквально з титрів: спочатку там щось ідеться про Швецію та величного лося, потім нам повідомляють, що авторів титрів звільнили, потім написано, що титрувальники повернулися, і замість лося нам тепер впарюють щось про лам під латиноамериканську музику. Протягом фільму голос за кадром чи самі герої періодично обговорюють той чи той епізод. Одна зі сцен називається «Сцена 24», і на неї лицарі посилаються в розмовах. Коли хтось забагато говорить, в кадрі вигулькує ціла армія, що скандує «Годі балачок!» А Легендарне Чорне Чудовисько з печери не пожерло решту лицарів тільки тому, що в аніматора, який малював звіра, стався серцевий напад. От халепа.
Подібним чином в тому ж «Сенсі життя» в критичні моменти герої вступають у діалог з камерою, аби утнути чи виправдати якесь безумство. Прийом звертання прямо до глядача позичений у режисерів французької «нової хвилі». «Пітони» не дають нам забути, що це кіно.
10.
«Пітони» не дають нам забути, що це кіно. Що все, шо вони роблять – це абсурдні картини абсурдного світу. Саме тому в «Житті Браяна» головний герой ні сіло ні впало з древньої Юдеї переміщається прямо в кабіну корабля прибульців. Тому в «Сенсі буття» зі звичайного побутового холодильника раптом вилізає елегантний джентльмен і починає співати про фізичні характеристики Всесвіту. І саме тому «Святий Грааль» закінчується як у старому анекдоті – прийшов лісник і дав усім пи… тобто приїхала поліція і всіх розігнала. Тут можливо все. Мало яке кіно настільки звільняє.
11.
Террі Гілліам намалював анімацію до цього і до інших «Пітонових» фільмів; це – окрема насолода: психоделічний, хуліганський стиль. Це наче «Жовтий підводний човен», тільки ще більш шизонутий (куди вже далі?!)
12.
«Святий Грааль», та й решта фільмів і скетчів «Монті Пайтона» і сьогодні, через пів століття, виглядають збіса актуально. Бо довкола так само маса диких забобонів та ідіотських традицій. Бо так само маємо питання до держави і церкви. Бо, зрештою, саме існування людини на землі просякнуте абсурдом з першої до останньої миті.
13.
ШІ шепоче, що Святий Ґрааль — це легендарний християнський артефакт, чаша, з якої пив Ісус Христос на Таємній вечері. У середньовічних легендах це символ духовної чистоти та пошуку, а в переносному значенні — найвища, важкодоступна мета. Власне, «Монті Пайтон» таки знайшов свій Грааль: кубок скептицизму, філіжанку здорового глузду, сосуд витверезвлюючого сарказму. Тому й вічно ширятиме над нами цей літаючий цирк.