«Імперія пісків» — компромісна назва, запропонована прокатниками. В оригіналі маємо Desert Warrior, і це не перекладеш буквально «Пустельний воїн» через багатозначність, властиву англійській — з таким самим успіхом можна говорити і про пустельну воїтельку. Це навіть ближче до істини, адже головна героїня фільму — принцеса Хінд (британо-саудитська акторка Аїша Гарт, відома за детективним серіалом «За службовими обов'язками»).
За сюжетом, Хінд піднімає повстання проти правителя імперії Сасанідів Кісри Другого (майстерно зловісний Бен Кінґслі), яка на той час контролювала Аравійський півострів (дія 1500 років тому, ще до ісламу). Імператор, жадаючи зібрати гарем винятково зі шляхтянок, наказав усім місцевим королям віддати дочок йому в наложниці, утім Хінд відкидає цю вимогу й разом з батьком, королем Аль-Нуманом (Гассан Масуд), утікає до пустелі. За ними женеться жорстокий імператорів попихач, польовий командир Джалабзін (Шарлто Коплі, багато грає в трилерах і фантастиці). У пустелі принцеса отримує раптову допомогу від шляхетного розбійника Ханзали (Ентоні Макі, мабуть, найцікавіший актор у всьому ансамблі), який спочатку робить те, що робить за золото, але поступово таки проявляється як людина честі. Знайшовши притулок у Хані (Самі Буаджіла), вождя пустельного клану, Хінд і Ханзала збирають коаліцію племен для вирішального бою проти деспота.
Варто уточнити: реальну Хінд середньовічні арабські тексти згадують лише як дочку страченого царя, і не більше. Усе інше: її роль об'єднавиці племен, участь у битві, воїнський шлях — повністю кінематографічний вимисел.
Руперт Ваятт починав як незалежний британський режисер. Зокрема, заснований ним кіноколектив Picture Farm випустив документальний фільм «Темні дні» (2000), що здобув кілька призів на фестивалі «Санденс»; найвідоміша рання праця Ваятта — трилер про втечу з в'язниці «Втікач» (2008) з Браяном Коксом, Деміеном Льюїсом і Ліамом Каннінгемом, відзначений двома міжнародними кінопреміями. 2010 року Ваятт перейшов у Голлівуд, де зняв «Повстання планети мавп» — перезапуск франшизи «Планета мавп». Антиутопія про руйнування людської цивілізації зібрала в прокаті 481 мільйон доларів. Однак наступні фільми: кримінальна драма «Гравець» (з Марком Волбергом у головній ролі, 2014) і апокаліптична фантастика «Битва за Землю» (2019) — пройшли менш успішно.
Цікаво, що спочатку центральним персонажем «Імперії пісків» (за першим варіантом сценарію Девіда Селфа) мав стати власне Ханзала. Однак Ваятт і його дружина Еріка Біні переписали історію, зосередившись на принцесі. Треба їм віддати належне: вони уникнули очевидної банальності — любовної лінії між Хінд і Ханзалою, створивши натомість типову військово-політичну драму. З бюджетом 150 мільйонів доларів, вона наразі є найдорожчим кінопроєктом, реалізованим у Саудівській Аравії.
Кошторис помітний у кожному кадрі. Розкішні декорації та костюми. 12500 акторів масовки. Верблюди, слони, коні і гієни (останні намальовані, а проте). Грандіозне побоїще серед пісків і пальм останні 40 хвилин. Оператор Гільєрмо Гарсі зробив масу чудових натурних зйомок, ані на мить не даючи забути масштаб подій. Битва аравійських племен проти Сасанідів біля оази Зу-Кар дійсно була, але якщо є можливість перетворити її на розкішну казкову ілюстрацію, то чому б ні?
Проблема в тому, що ілюстрацією все й обмежується. Сюжет аритмічний, інколи хаотичний, характери недостатньо розроблені, діалоги повні штампів і пафосу. Ризикну припустити, навряд чи фільм здобуде прихильність кінокритики чи успішний світовий прокат. Але, здається, «Імперія пісків» має й інші цілі, окрім суто мистецьких.
Варто нагадати, що в королівстві протягом 35 років були заборонені кінотеатри. Наслідний принц Мухаммед ібн Салман Аль Сауд, що фактично став керівником держави у 2017 році, скасував цю заборону, і з тих пір кінематограф країни почав оживати. Однак «Імперія пісків» — це дещо більше. Фактично саудити купили західних фахівців, щоб перетворити зйомки й постпродакшн (весь процес сумарно зайняв п'ять років) на школу для своїх кінематографістів. Понад те, змістовно Desert Warrior містить деякі важливі послання: по-перше, як своєрідний варіант «Народження нації» по-аравійськи, а по-друге, тут є і застережний жест постійному суперниу, якщо не сказати вороу — Ірану, адже Сасаніди — перська династія.
Так, «Імперія пісків» не найкращий фільм сезону, але важливий як особиста заява ібн Салмана, що його реформи не порожній звук.
