ГлавнаяБлогиБлог Романа Головіна

Відсоткові "понти" і Нова грошово-кредитна політика

Першим і показовим діянням Нової грошово-кредитної політики повинно стати  сільське господарство і, в принципі може прилаштовуватися зразу ж і промисловість. Говорячи про АйТі, ми забуваємо елементарне – просте відтворення. Відтворення сільського господарства і промисловості. Тваринництва і і машинобудування, приладобудування і переробки сільгосппродукції  - доволі довгий перелік відтворень.

АйТі буде завжди там, де буде сконцентроване виробництво, для якого і слугує АйТі.

Фото: пресс-служба НБУ

Понтовий кредит

Економіка країни потребує кредитування, але не має кого кредитувати. Це парадокс сьогодення і саме так безглуздо він звучить.

Сьогодні існує потреба не тільки змінювати грошово-кредитну політику, але і формувати суб’єктів виробничої діяльності, які б відповідали можливості унікального кредитування, направленого на інтенсивний розвиток економіки.

А бізнес хоче дешевих кредитів за «понтовою ставкою». Бізнес думає про себе і хоче прибутків і якомога більше.

А 2019 рік – рік виборів і чому б не пообіцяти. От і звучать в програмах кандидатів в президенти-лідерів партій фрази про дешеве кредитування, як виробництва, так і споживання. Кредитування - панацея від всіх бід і для благ.  І житло, і виробництво, і бізнес. При цьому десь губиться економічне обґрунтування з джерелами ресурсів та ризиками,  а головне визначення об’єктної спроможності кредитування – чи не вже всім «понтові кредити»? Губиться так же як і рейтинги.

А країні просто необхідна Нова грошово-кредитна політика, а не «понти». А люди б про це з задоволенням читали.

Безпонтовий кредит

Бізнес вимагає, кандидати в президенти-лідери партій пропонують за низькими ставками забезпечити бізнес кредитами, ще й без застави, але за страховкою.

Просто знизити відсоткову ставку кредитування комерційних кредитів можливо, а, як то кажуть, «а понту то»? Це збільшить кількість об’єктів кредитування, обсяги кредитування? Ні. Чому? Бо немає об’єктів для розширеного кредитування.

Кредитна політика не може існувати без об’єктів економічного розвитку, відносно яких вона може формуватися і забезпечувати фінансову спроможність до розвитку.

Для розвитку економіки просто знизити ставку нічого не дасть. За цим процесом піде багато негативних процесів, очікування яких, і є причиною існування високої  (як на чиюсь думку) облікової ставки, яка зумовлює великі ставки за комерційними кредитами.

Тому необхідне формування нових об’єктів кредитування і формування умов для стабільності економічних процесів. Це значить необхідне впровадження і нової промислової і аграрної політик, направлених на формування таких об’єктів для кредитування.

Після цього тільки можливо говорити про розміри ставки кредитування та її можливу диференціацію.

Низька ставка за кредитами можлива, але не для комерційних кредитів. Можна було б сказати, якщо назвався комерсантом – отримуй комерційні кредити і не ний про їх високі ставки.

Низька ставка можлива тільки для суспільно значимого виробництва, яке утворене на одному з об’єднавчих принципів чи є державним підприємством. Прибуток таких підприємств усуспільнюється.

Всім житла!

Уявімо, у Києві за програми одного з кандидатів, який стане Президентом почнеться кредитування житла. Насамперед, надаючи покупцям квартир іпотечні кредити за низькими відсотками, держава, фактично, кредитує будівельні монополії. Разом з цим низькі відсотки роблять доступність до житла і, фактично, спричинять зростання попиту, і, як наслідок, зростання цін на житло і прибутків  будівельних монополій. Кредитування житла – це не виробниче, а споживче кредитування, і джерело інфляції. Думаю, жодний президент не хотів би опинитися в ситуації такої нестабільності. Відповідно, програма дешевого кредитування житла не буде працювати в такому баченні.

А перед тим як говорити про дешеве кредитування житла, необхідно вирішити питання (надати практичну пропозицію) для чого в Україні жити, де не має роботи з адекватною потребам заробітною платнею.

Об’єктивно не зорієнтована «низька» ставка іпотечного кредитування - не єдине протиріччя, яке існує, як в тезах, так і в діях виконавчої влади, політичних партій та осіб-«вумників», які позиціонують себе експертами з питань грошово-кредитної політики.  До таких протиріч необхідно віднести іноземне кредитування та іноземні інвестиції, кредитування бізнесу (виробництва) за ставкою нижче рівня інфляції чи рівня депозитної ставки, відсутність джерел кредитування при існуванні можливості формування власної грошово-кредитної політики та інше.

На порядку денному вже давно «висить» необхідність розвитку економіку і розібратися в чинниках дії і протидії цьому розвитку відносно невідомо чи наявної чи відсутньої грошово-кредитної політики в країні.

При цьому постійним питанням буде кого та яку діяльність кредитувати.

Життя під 3%

Безумовно, більшість так званих експертів скажуть, що кредитувати під 3%, чи навіть менше, - неможливо. І в цьому є логіка. При існуючому становищі, з рівнем інфляції набагато вище 3%, ставка комерційного кредитування повинна бути вище. Вона складатиметься з відсотку, який сумарно відповідає вартості отриманого ресурсу, операційним витратам банку та прибутку комерційного банку. Як правило, джерелом отримання комерційним банком ресурсу для кредитування є депозити, рефінансування, власні кошти. І ціна цих ресурсів, при її ринковому утворенні, повинна постійно шукати рівновагу -  інфляція зумовлюватиме зростання депозитної ставки, зростання депозитної ставки зумовлюватиме зростання відсоткової ставки рефінансування за «мінусом» корупційної складової. В свою чергу, якщо припустити зниження відсоткової ставки рефінансування і підвищення доступності комерційних банків до рефінансування,  відбудеться відтік депозитів і, як наслідок, збільшення інфляції чи ризиків її збільшення.

Безумовно, інфляція не дає можливості знизити ставку комерційного кредитування, а незнижена ставка тримає інфляцію в стані постійної негативної дії. Тобто, не можливо збільшити виробництво – що зараз і відбувається в країні.

Але з цього порочного кола потрібно виходити – потрібно збільшувати виробництво, відтворюючи і розвиваючи економіку. Зміна грошово-кредитної політики є однією з необхідних умов.

Важливим моментом для розуміння запропонованих пропозицій є ще той малопомітний факт, що розміщення громадянами депозитів в комерційних банках є опосередкованою формою участі в бізнесі комерційних підприємств які кредитуються банком і банк є посередником з певними гарантіями по відношенню до такої участі. Кредитуючись, сплачуючи відсотки за кредитом, комерційне підприємство отримує менше прибутку. Це зменшення прибутку в вагомій своїй частині є ні що іншим як доходи (прибутки) громадян через опосередковану участь у бізнесі цього комерційного підприємства завдяки комерційному банку. Фактично, відбувається непряме усуспільнення прибутку від діяльності комерційних підприємств. Питання розміру цього прибутку – вже інше питання.

При заміні комерційним банком джерела ресурсу з депозитів громадян на рефінансування Нацбанком, усуспільнення частки прибутку комерційних підприємств відбувається вже за рахунок отримання прибутку Нацбанком з подальшим його перерахуванням до бюджету для перерозподілу на соціально-економічні потреби суспільства.

Як висновок з цього, комерційні підприємства не можуть отримувати кредити за низькими ставками (як приклад, нижче рівня інфляції),  так як буде, насправді, порушений принцип усуспільнення прибутків (доходів), який може бути виражений у різних негативних наслідках.  

В свою чергу, кредити з низькою чи нульовою ставкою можуть отримувати підприємства, які працюють за усуспільненою схемою розподілу прибутку – в такому випадку не порушується принцип усуспільнення.

Отже, впровадження Нової грошово-кредитної політики, спрямованість дії її механізмів повинно зосереджуватися на урахуванні необхідності усуспільненні прибутку (доходів). Це забезпечить залучення вільних коштів  від населення до загальної системи грошового обігу у виробничій діяльності через комерційні банки та зменшить ймовірність настання негативних явищ чи  проявів в економіці, в тому числі проявів негативних впливів процесів що формують інфляцію.

Грошово-кредитна система – державна монополія і повинна діяти в інтересах не бізнесу чи іншої комерції, а в інтересах суспільства. Кредитувати за однаковою процентною ставкою і одні і інші підприємства – значить порушити принцип усуспільнення прибутків (доходів) з подальшим негативними наслідками.

Роман Головін Роман Головін , Кандидат наук з державного управління
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter