Мало хто пам’ятає, але процес створення ОСББ було запущено ще у 1995-му. Тобто наступного року ідея відзначатиме чвертьвіковий ювілей. Провалилася вона чи виправдала себе? Однозначної відповіді на це питання бути не може, оскільки в чинних умовах можна говорити лише про те, що кінцева реалізація цієї ідеї так і не відбулася. Ми стали формальними розпорядниками наших багатоквартирних будинків, але не стали розпорядниками нашого комфорту. А це – суттєва різниця.
Розберемо, що таке ОСББ. Без канцеляризмів та складної правничої термінології. ОСББ – це орган управління, який займається побутом будинку. Але для того, щоб організовувати якийсь побут, потрібно мати в руках належні важелі впливу. ОСББ же стикається зі складнощами навіть на етапі закріплення за собою землі. Здавалося б, це так просто – є будинок, котрий стоїть на земельній ділянці, а отже, якщо сам будинок знаходиться у власності мешканців, то й земля під ним також. В інших державах все так і є, але тільки не в Україні.
Річ у тім, що стаття 42-га Земельного кодексу України передбачає, що земельна ділянка, на якій розташовано будинок, передається мешканцям у власність або постійне користування безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом міністрів. Але уряд так і не окреслив подібний порядок. І доки Кабмін не розбереться із цим питанням або не внесе зміни до цитованої статті ЗКУ, не буде й простої та зрозумілої процедури отримання земельної ділянки. Власне, до того часу Державна фіскальна служба не має права вимагати від ОСББ сплати земельного податку та подання відповідної декларації, хоча не завжди цього правила дотримується.
Але ось, припустимо, землю всіма правдами й неправдами за ОСББ закріпили. Перемога? Якби ж то. Далі завдання ОСББ полягає у тому, аби вибрати найкращі умови для забезпечення мешканців якісними комунальними послугами. Власне, задля цього ОСББ й вигадані – перебрати на себе функції посередника і звільнити окремих квартировласників від походеньок різними інстанціями. Але, наприклад, у ситуації з газом тариф залежатиме від того, чи укладатимеш ти договір із Нафтогазом чи з Київгазом. В останнього тисяча кубів коштує дорожче, проте свободи вибору тут нема. Київгаз дуже тисне на ОСББ, вимагаючи перебирати на себе відповідальність за техніку безпеки по газопостачанню у будинку та облаштуванню деяких додаткових систем, наприклад – дистанційної системи зчитування даних (модему), що коштує чималі гроші.
Загалом інститут ОСББ нагадує гру в «дочки-матері», коли діти лише уявляють справжнє доросле життя та бавляться у нього по мірі сил та можливостей. Буцімто варять обід, буцімто прибирають оселю – але лише до тих пір, доки з роботи не повернуться батьки та не розженуть увесь цей ляльковий театр. Чому я так вважаю? Тому що те найперше і найголовніше, заради чого створювали ОСББ – «можливість вибирати постачальників послуг аби відмовитись від оплати неякісних послуг» – взагалі не витримує критики.
По факту ОСББ може вибрати лише компанію по вивозу сміття. Хоча й тут не все так просто. Уявімо собі, що екологічно свідоме ОСББ за власний кошт купило й встановило у дворі контейнери для різного виду сміття та привчило мешканців його сортувати. Чи має це якесь значення? Жодного. Бо зранку приїде сміттєвоз, котрий згребе у своє нутро все гамузом і повезе далі – до багатостраждального полігону у Підгірцях. Чи можна таку послугу вважати якісною – не у межах конкретного двора, а в масштабах всього міста?
Але йдемо далі. Що таке комунальний комфорт для кожного з нас? Це наявність базового комплекту послуг, необхідних цивілізованій людині. Це – гаряча та холодна вода і електрика цілодобово. Плюс у холодну пору року – обов’язкове опалення відповідно до встановлених норм. Плюс централізована подача газу для тих домогосподарств чи багатоквартирних будинків, де від нього не відмовились. Натомість що ми бачимо на прикладі Києва?
Повертаючись додому, ти не можеш бути впевненим у тому, що застанеш на місці усю «четвірку» – газ, воду, світло і опалення. Перебої і з холодною водою, і з електрикою в місті – не рідкість. Про гарячу воду і тепло мовчу взагалі. Згадаймо, як восени розлючені та доведені до межі кияни перекривали траси, вимагаючи повернути в крани «тепленьку». Згадаймо і те, як мер обіцяв до такого-то числа виправити ситуацію, але минали усі можливі терміни, й нічого не змінювалося. А тепер, увага, питання: як подібній ситуації може зарадити створення у вашому будинку ОСББ?
Та ніяк. Абсолютно ніяк. Які ж тоді ОСББ – розпорядники послуг? Яку альтернативу вони (на відміну від ЖЕКів) можуть обрати та запропонувати своїм мешканцям? Як за радянських часів, так і зараз, основні комунальні блага ми отримуємо все від тих таки монополістів – від Київгазу, Київводоканалу, Київенерго (котре, щоправда, періодично міняє вивіски та приналежність, але кращим від цього не стає). За відсутності реальних можливостей і наївно, і жорстоко говорити про те, що ОСББ покращує якість життя. В деталях – можливо, й так, але у глобальних речах все, як і раніше, впирається у Її Величність Систему.
Але візьмемо простіший приклад. Чи, може, скажімо, ОСББ пролобіювати встановлення нового ліфта? Адже у будинках у віці 40+ заходити в ліфт відверто страшно – у стрічці новин ми раз-у-раз читаємо про те, як ліфт «убив» немовля в колясці абощо. Це вже історія не так про комфорт, як про елементарне виживання. Так от, ОСББ не може й цього. Заміна ліфта коштує не менше мільйона гривень, й такі гроші навряд чи зберуть мешканці будинку. Теоретично місто має займатися заміною ліфтів безкоштовно, тобто за гроші платників податків, але теорія у нас, на жаль, зачасто не має нічого спільного з практикою.
Інший приклад – безладне і безпощадне кронування дерев, в якому останнім часом просто таки кохається «Київзеленбуд». Чи може ОСББ зупинити цей зелений геноцид бодай на прилеглій території або на території між сусідніми будинками, щоб відстояти який-не-який клаптик краси та повітря для власних дітей? На жаль, і це йому не під силу. Так, ОСББ може полагодити дитячий майданчик, завезти на нього свіжий пісок, може організувати толоку чи привітати всім будинком самотнього ювіляра, але, даруйте, це зовсім не та реформа, на котру можна було б сподіватися в даному разі.
Профанація змін та реформ, підміна понять і можливостей, пріоритет не окремого індивіда, а клана (і, як правило, клана олігархічного) – ось те, що ми маємо з 1995 року і навіть раніше. Мені не до душі ювілеї, які є формальністю та галочкою для звіту. Якщо перебудовувати, то перебудовувати, а якщо ні – то не варто й робити вигляд, що цілий день гарували на загальне благо. Бо блага якраз і нема. Є порожнє місце, де йому належало б бути.