Як таке забути? Я був тоді на покровському напрямку, разом із підрозділом 117-ї механізованої бригади, і бачив, як ці загартовані, звиклі до всіх випробувань чоловіки марніли перед екранами, дивлячись, як хтось брутально і нахабно намагається зламати і принизити їхнього президента.
Так от, продовжує Зеленський, із початку війни проти Ірану і під дощем дронів, що накриває Близький Схід, – все перемішалося.
Американська адміністрація раптом усвідомлює, що українці стали, волею обставин, світовими чемпіонами у мистецтві створення, запуску та перехоплення цих нових видів зброї.
Вона тепер згадує ті серпневі дні у Вашингтоні, коли українська делегація приїздила демонструвати свій досвід і, між іншим, змоделювали атаку Ірану на Катар. Пентагон тоді відмахнувся, задоволений і впевнений у своїх системах Patriot.
І ось, через вісім місяців, союзники на Близькому Сході, від Саудівської Аравії до Йорданії та Ізраїлю, відкривають для себе нову реальність: ніхто не може безкінечно запускати свої ракети Patriot вартістю понад мільйон доларів проти дронів Shahed, що коштують якихось десять тисяч.
І тоді по допомогу звертаються до України, і Зеленський готовий, він надсилає своїх експертів оцінити ситуацію і потреби.
Якийсь емірат, намагаючись усіх перехитрити, замовляє собі обладнання, не розуміючи, що власне українські логісти насправді знають, як змусити його працювати. Але то вже деталі, команди військових експертів-дроністів Зеленського вже в дорозі.
І цілий регіон, той самий, що ще вчора дивився на Україну як на далекий театр чужої війни, раптом усвідомлює, що він залежить від нової української військової науки.
Коли граєш у «карти», Президент Сполучених Штатів мав би знати, що карти мають властивість завжди переходити із рук у руки.
Так було, коли Афіни і Спарта змінили правила війни в античності й винайшли фаланги гоплітів – громадян-солдатів, що перемогли персів поблизу міста Марафон.
Коли з’явився порох і нові держави переписали старе мистецтво війни, де панували феодали, захищені мурами своїх замків. І коли постала ядерна зброя і світ остаточно розділився на тих, хто нею володіє, і тих, хто ні.
Саме це відбувається сьогодні, у нову епоху війни дронів. Епоху, в якій українці, притиснуті до стіни, випередили всіх.
Протягом цих чотирьох років я бачив цю трансформацію на власні очі.
На початку війни я знімав геніальних хлопців, які в лісових схованках, за допомогою 3D-принтерів, майстрували свої перші «вогняні птахи». Потім винахідників Trident під Харковом, які вийшли на інший рівень і проклали шлях до вирішальних технологічних проривів. Потім, у Запорізькій області, в майстернях, де розбирали ворожі апарати, методично досліджували їхні нутрощі й по частинах витягали їхні секрети.
У бункерах і в снігу я знімав разом із бійцями бригади «Хартія» та з людьми поетеси Оксани Рубаняк нову українську армію дронів, ту, що бере під контроль цілі ділянки фронту і, маючи зрештою досить скромні ресурси, стримує потужну російську навалу.
І результат говорить сам за себе.
Ще чотири роки тому українці благали про допомогу. Вони просили допомогти «закрити небо», як точно колись сказав Зеленський. У найкращому разі ми визнавали, що вони – наш щит, наш передній рубіж оборони, і що варто бодай щось для них зробити.
Сьогодні все змінилося. Тепер уже просять Зеленського. Саме Україна у центрі нової парадигми і світу, який вона формує. Саме на українських землях, під обстрілами, у серці нації, яку намагаються знищити, але яка є винахідливішою за будь-кого, народилася військова революція XXI століття.
Я не знаю, чи увійде Київ до НАТО. Але, зрештою, це вже і не має такого значення. Бо те, що сьогодні відбувається на Близькому Сході, завтра може стати реальністю для Європи.
І хто знає, чи не станеться так, як в одному з тих непередбачуваних поворотів історії, саме українську армію ми одного дня благатимемо захистити нас.