Реформа, яка почалася з листа про смерть
Згодом ми заснували благодійний фонд «Пацієнти України». Він представляв інтереси вже значно ширшого кола – людей з онкологічними, рідкісними, інфекційними та іншими тяжкими захворюваннями. Після Революції Гідності ми отримали шанс перезапустити систему.
У 2014 році група експертів зібралася, щоб розробити план реформування медицини. Саме тоді я отримала лист. У невеликому місті від втрати крові помер молодий чоловік із гемофілією через те, що держава не закупила фактор згортання крові. Цей препарат міг врятувати його життя. Але держзакупівлі затрималися, а в звичайній аптеці такі ліки не купиш.
Державні закупівлі тоді були однією з найбільш корумпованих сфер медицини: до 40% коштів вимивалися через закупівлі МОЗ. Рішення підказав міжнародний досвід – передати закупівлі міжнародним організаціям, які працюють за прозорими правилами.
Так з’явилася ідея закуповувати ліки та вакцини за державний кошт через UNICEF, UNDP і Crown Agents. Спротив був колосальний, бо йшлося про мільярди гривень, які роками розкрадали на найвищому рівні. Нову систему закупівель запускали буквально з нуля.
Згодом з’явилося державне підприємство «Медичні закупівлі України», яке вже сім років працює за стандартами прозорості й ефективності, закладеними міжнародними організаціями. Нова модель закупівель знизила ціни на ліки й дозволила держкоштам реально працювати на пацієнтів.
Паралельно ми боролися за збільшення бюджету. Майже щоосені приходили до Міністерства фінансів і доводили: тяжкохворі люди мають отримувати лікування. Багато програм були недофінансовані майже наполовину, але бюджет поступово зростав. Державне фінансування лікування тяжкохворих найбільше за останні роки (але досі недостатнє).
Система, здавалося, нарешті запрацювала. Але реальність знову змушує бити на сполох.
Коли один постачальник тримає в заручниках країну
Майже весь минулий рік, і навіть зараз, тисячі українських пацієнтів не отримують життєво важливих ліків: базову хіміотерапію (доцетаксел, оксаліплатин), препарати від гепатиту (тенофовір, ентекавір), ліки від легеневої гіпертензії (силденафіл). Причина – зрив тендерів одним постачальником, ТОВ «Дойч-Фарм». За даними відкритих джерел, ця компанія пов’язана з партією «Батьківщина». У 2023 році вона почала активно вигравати державні тендери, пропонуючи найнижчі ціни. Але після отримання контрактів не виконувала поставки.
Загальна сума контрактів перевищила 700 млн грн. Із них понад 370 млн грн – це ліки, які не були поставлені або поставлені з критичними затримками. Деякі препарати затримані більш ніж на рік. За даними «Медичних закупівель України», ця компанія зірвала 44% тендерів, і навіть не сплатила штрафів. У результаті дії одного постачальника призвели до переривання лікування тисяч людей. І поки державні органи думають, пацієнти залишаються без ліків. Їх немає ні в лікарнях, ані в аптеках.
Це означає лише два сценарії: або люди помирають, або шукають лікування за кордоном і емігрують.
Час для нового етапу реформи
За останні десять років система державних закупівель справді зробила великий крок вперед. Але сьогодні вона знову потребує перезавантаження.
По-перше, відповідальність постачальників. Антимонопольний комітет і правоохоронні органи мають не просто реагувати, а діяти швидко і жорстко. Зриви постачання життєво важливих ліків – не господарський спір. Це загроза життю.
Крім того, законодавство має змінитися: ліки – це не стільці й не парти. Критерій «найнижчої ціни» не може бути визначальним, якщо йдеться про ризики зриву поставок життєво важливих ліків. Потрібно впроваджувати нецінові критерії: надійність постачальника, історію виконання контрактів, гарантії поставок.
По-друге, захист пацієнта, а не процесу. Сьогодні держава живе в логіці «закупили – колись довезуть». Але пацієнт не може чекати. Україні потрібен буферний запас ліків, щонайменше 50%, а краще 75–100% від річної потреби. Це дозволить перекривати збої в закупівлях і гарантувати безперервність лікування. Такий запас створюється один раз і надалі працює як страховка системи.
По-третє, зміна моделі забезпечення. Більшість країн не роблять централізовані закупівлі на таку кількість ліків. Сьогодні державне фінансування в Україні таких програм складає 15.2 мільярда гривень, де за 28-ма програмами купується понад 700 найменувань ліків та медичних виробів. Натомість працює реімбурсація, коли пацієнт отримує ліки в аптеці за рецептом.
В Україні вже є ця модель, це програма «Доступні ліки». Її потрібно суттєво розширити й поступово переводити частину програм із централізованих закупівель у більш гнучку систему.
Медицина – це не про тендери. І навіть не про реформи. Це про дуже конкретну річ: чи отримає людина свій препарат вчасно. Двадцять років тому ми приносили під МОЗ гроби, щоб показати ціну корупції. Сьогодні МОЗ є нашим союзником. Але система все ще не гарантує базового, тому її потрібно змінювати знову.