Якби я розказала цю історію поляку чи японцю, мені б не повірили. Бо там пацієнти не шукають донорів. Це – справа держави. А в Україні – батьків онкохворих дітей. Або мам поранених бійців. Або чоловіків, дружини яких борються за себе і немовля під час тяжких пологів. І навіть якщо родичі пацієнтів знаходять донорів, немає гарантій, що після переливання рідна людина не інфікується гепатитом С, В чи ВІЛ. Бо саме цими інфекціями найчастіше заражаються пацієнти в Україні після переливання крові.
А я переконана, що так бути не повинно. Шукати донорів крові має центр крові чи станція переливання. Донорська кров має проходити серйозний контроль. Система крові має бути якісною, ефективною і безпечною, а донори – почуватись героями. Саме на це націлений законопроєкт 3648, який чекає свого ухвалення Верховною Радою України. Розповім про три його ключові моменти:
1) Законопроєкт впроваджує європейські стандарти у сфері донорства крові. Так би мовити — від руки до руки. Від донора до пацієнта. А заклади, що належать до системи крові, отримуватимуть ліцензії. Це забезпечить контроль за якістю роботи цих закладів. Також закон допоможе розвинути безоплатне добровільне донорство крові та її компонентів в Україні і вбереже тисячі пацієнтів від заражень вірусними гепатитами та ВІЛ-інфекцією.
2) Закон зробить донорство крові в Україні прозорішим та доступнішим. Бо дає можливість людині, яка вирішила стати донором, обрати зручне місце, щоб здати кров, — незалежно від місця прописки. Крім того, згідно з новим законом, буде створений національний електронний реєстр донорів-в межах електронної системи охорони здоров’я. Це дозволить не лише оперативно знайти потрібного донора, але й отримати інформацію про протипоказання, які він чи вона має. До того ж, можна буде відстежити шлях донорської крові на всіх етапах.
3) І найголовніше: в українських лікарнях більше не буде дефіциту донорської крові. Сьогодні її втричі менше, ніж рекомендує Всесвітня організація охорони здоров’я. Саме тому й потрібна трирівнева систему крові: національний, регіональний та госпітальний рівні.
В усьому світі потужна соціальна реклама і пропаганда роблять свою справу: здавати кров – почесна і благородна місія. Донори ретельно слідкують за своїм здоров’ям та постійно перевіряються. А органи влади і громадські організації — розробляють спеціальні програми розвитку донорства крові. Саме так має бути і в Україні. Тоді пацієнтам у критичній ситуації не треба буде шукати донорів. І кожен зможе вчасно отримати якісну та безпечну кров.
Мама Олени жива і здорова. Лікарі змогли вибороти їй життя, бо донор вчасно здав кров. Для цього потрібно близько шести хвилин. А ще – шляхетність і бажання допомогти іншій людині, яка опинилась в біді. І оновлення старого трухлявого законодавства, яке не змінювалось в Україні 25 років.