Мільйонам жінок в Україні доводиться щодня розв’язувати ці питання й долати інші пов’язані виклики. Однак їхні зусилля часто залишаються непоміченими. Вони не отримують необхідних ресурсів, а також здебільшого не мають можливості сидіти за столом, де ухвалюються рішення щодо водних ресурсів.
Цього року Всесвітній день води присвячений саме цій проблематиці, адже водна криза — це передусім криза у сфері рівного доступу. У фокусі уваги світової спільноти нарешті опинився взаємозв’язок між доступом до води й гендерними аспектами, бо «там, де струмує вода, має зростати й рівність». Ця тема підсвічує, як доступ до води впливає на доступ до можливостей, на розподіл домашніх обов’язків і — ширше — влади в повсякденному житті.
В Україні, як і в багатьох інших країнах, суспільні очікування покладають відповідальність за управління водою в домогосподарстві на жінок. Йдеться про збір та зберігання води, її економію й використання для побутових потреб, коли вода подається з перебоями. Вважається, що це жіноче завдання. Проте виконання його сильно ускладнюється в умовах, коли системи водопостачання й послуги підірвані роками війни й унаслідок занедбання сектору.
Водна система на межі
Ще до лютого 2022 року водна інфраструктура України була вразливою. 40% систем водопостачання та водовідведення перебували в критичному стані, що стало результатом десятиліть недофінансування галузі та зношеності мереж. Повномасштабна війна лише посилила проблеми в цій і без того хиткій системі.
Одне лише руйнування греблі Каховської ГЕС у червні 2023 року, яке стало однією з найбільших екологічних і гуманітарних катастроф сучасності, позбавило майже мільйон людей у чотирьох областях доступу до питної води, а потреби у її відновленні та модернізації сягають 5 мільярдів доларів США.
У 2024 році близько 1,6 мільйона дітей в Україні не мали доступу до централізованого водопостачання, а 2,3 мільйона — до централізованого водовідведення.
Відважні працівники водоканалів по всій країні роблять усе можливе, навіть під обстрілами, щоб полагодити інфраструктуру, проте ці зусилля є намаганнями виграти трохи часу, щоб не допустити колапсу системи.
Жінки несуть основний тягар, але не мають голосу
Жінки витрачають у середньому 36,2 години на тиждень на виконання неоплачуваної роботи по дому та догляд за членами родини (для порівняння: чоловіки на це витрачають в середньому 14,8 години на тиждень). Це, зокрема, стосується й забезпечення побутових потреб родини у воді.
Нестабільний доступ до води збільшує час, потрібний для вирішення цих питань, значно посилюючи навантаження на жінок. Причому вплив такої ситуації різний. Так, жінки, які мешкають у сільській місцевості, жінки з числа внутрішньо переміщених осіб, жінки старшого віку, які живуть самі, а також жінки, які доглядають за людьми з інвалідністю, стикаються з найбільшими труднощами, коли система водопостачання дає збій.
Жінки та дівчата першими помічають, коли запаси води закінчуються. Вони швидше пристосовуються, коли подачі води немає. Водночас їм доводиться справлятися зі значним фізичним та психологічним навантаженням. Коли доступ до води стабільніший, домашні обов’язки можуть розподілятися між жінками й чоловіками рівномірніше.
Проте коли йдеться про ухвалення рішень для покращення послуг з водозабезпечення й щодо того, куди потрібно спрямувати інвестиції, голос жінок залишається непочутим. Їхня участь в управлінні водними ресурсами й комунальними підприємствами все ще залишається низькою.
Підходи потребують змін
Війна спричинила масштабний демографічний зсув в Україні, який впливає й на ринок праці, зокрема у водному секторі. Водоканали стають більш гендерно різноманітними: в них працює дедалі більше жінок. Водночас управлінський рівень поки що не зачепили ці зміни.
Як показало нещодавно проведене дослідження, жінки складають 21% персоналу водоканалів. На технічні позиції традиційно залучають небагато жінок, що пов’язано з гендерними упередженнями в освітній сфері та при працевлаштуванні.
ЮНІСЕФ спільно з Урядом Франції координують Групу з питань водозабезпечення (WASH) в Україні, поставивши амбітну ціль — збільшення частки жінок у секторі до 50%.
Це означає, що сектор, який відповідає за відбудову водних систем України, повинен краще представляти громади, які він обслуговує. Розбудова стійких систем водопостачання також передбачає зміну суспільних норм, щоб піклування про забезпечення водою стало спільною відповідальністю як у домогосподарствах, так і в громадах.
Розвиток спроможностей водоканалів
У 2025 році навчання за програмою ЮНІСЕФ з теми водозабезпечення (WASH) пройшли 418 жінок, які працюють на підприємствах водного сектору, в тому числі інженерки, операторки й менеджерки. Їхнє представництво становило більшу половину всіх учасників. До тренінгу також долучитися жінки з-поміж вищого керівництва: серед слухачів було 60 жінок та 132 чоловіки — це співвідношення, яке має й надалі змінюватися, щоб жінки були не просто присутніми, а координували процес.
Хоча ці цифри свідчать про певний прогрес, жінкам потрібна підтримка не лише в долученні до сектору, але й у кар’єрному розвитку. Те, що програма тренінгів включала гендерний складник, отримало неоднозначні оцінки: одні учасники вважали це важливим аспектом, тоді як інші сумнівалися у його практичній доцільності з огляду на щоденні виклики, пов’язані з підтримкою роботи систем в умовах війни.
Цей факт лише підкреслює необхідність у зміцненні розуміння прямого зв’язку між гендерною рівністю та ефективністю послуг і стійкістю систем. Врахувати гендерні аспекти в технічних програмах означає не просто додати окремі навчальні модулі, а показати на практиці, як різноманіття в командах та керівництві покращує якість ухвалених рішень, зміцнює підприємства та забезпечує надійність послуг для громад.
Жінки мають формувати майбутнє водних послуг в Україні
Україна перебуває в переломному моменті. Євроінтеграційні прагнення держави вимагають трансформації водного сектору, зокрема переходу від застарілих систем до стійкої та прозорої інфраструктури європейського зразка.
Кожне рішення під час цього переходу — визначення пріоритетів у поставках, формування тарифів у такий спосіб, щоб вразливі домогосподарства були захищені, управління комунальними підприємствами — залежатиме від складу делегацій під час укладання домовленостей.
Суспільство вже змінилося через війну — і ці зміни невідворотні. Персонал дедалі більше поповнюється жінками, вони дедалі частіше є основними годувальницями родини й тими, хто ухвалює рішення в ній. Жінки становлять 92% батьків, які одноосібно виховують дітей, а це приблизно 20% усіх домогосподарств. Близько 59% внутрішньо переміщених осіб — жінки.
Водний сектор відображає ці зміни — радше через необхідність, ніж завдяки плануванню, — щоб подолати недостатню представленість жінок у галузі.
Де струмує вода — має розвиватися й рівність
У Всесвітній день води в 2026 році послання з України є відображенням складних реалій сьогодення й водночас закликом до дій. Це свідчення мільйонів жінок, які піклуються про те, щоб їхні сім’ї мали достатньо води, діти були чистими, а побут налагоджений попри понад чотири роки руйнування інфраструктури, від якої вони гостро залежать.
І це також заклик — до донорів, урядів, керівників комунальних підприємств і посадовців, які складають плани щодо відбудови країни, — забезпечити такі умови, щоб наступний етап розвитку водних послуг в Україні відбувався разом із жінками, а не лише для них.
Відновлення — це унікальна можливість переосмислити роботу підприємств, які зазвичай виключали жінок із технічних секторів та комунальних служб. Інвестування в жіноче лідерство — необхідний елемент цього процесу: через підтримку інженерок, операторок, менеджерок і лідерок громад, щоб вони могли забезпечувати послуги, що відповідають потребам людей.
Громади, де жінки беруть участь в управлінні водними ресурсами, досягають більш інклюзивних, стійких і справедливих результатів. Інженери й оператори, навчені враховувати аспекти гендерної рівності, розробляють системи, які працюють для всіх.
Українські діти, зокрема 1,6 мільйона тих з них, які гостро потребують надійного доступу до води, мають право на систему, побудовану не за принципом «дешевше й швидше», а на таку, що здатна забезпечити воду для кожної дитини.