Дуже непросто зараз починати нове, складно планувати та домовлятися з людьми. Всі втомлені, виснажені, перевантажені війною, невизначеністю, звична рутина життя зламана. Кожне рішення дається дорожче, ніж раніше, і часто здається, що будь-який рух потребує надмірних зусиль.
Зараз дуже легко обрати паузу — нічого не починати, перечекати. Але бездіяльність не заспокоює і не відновлює, вона лише залишає відчуття застою й ніби свідомо відмовляєшся від життя. З часом стає зрозуміло: складність не зникає від того, що ми зупиняємося.
То як не зупинятися?
Планування майбутнього – ледь не єдиний шлях перетворити невизначеність у реальність, де є дія, життя і розвиток. Ресурсне відчуття завтрашнього дня виникає, коли береш участь в створенні ціннісних проєктів, продуктів, партнерств. У таких умовах з'являється більше шансів на запуск нового витку трансформації країни.
Хороший освітній продукт є одним з найкращих пускових гачків для трансформацій. Він не про швидкі рішення. Це довгий процес, що складається з годин зустрічей, пошуків неймовірних людей, які створять програму, про складні розмови, постійні пошуки виходу там, де його не видно.
Намацальний результат
Підтвердження — все недарма і вартувало зусиль — приходять з часом. Кілька місяців тому спільнота випускників магістерської програми «Менеджмент в охороні здоров’я» Києво-Могилянської академії започаткувала Стипендійний фонд імені Артема Свірідова, щоб зберегти пам’ять про одногрупника, який загинув на війні. Артем служив капітаном, командиром 2-ї штурмової роти 1-го батальйону 210-го окремого штурмового полку Збройних сил України. Він був студентом першого набору оновленої програми та прагнув змінювати українську медицину — робити її професійнішою і ближчою до людей.
28 серпня 2025 року Артем загинув під час виконання бойового завдання.
Його одногрупники вирішили, що пам’ять про нього має жити не лише у словах, а в конкретних діях — у підтримці тих, хто, як і він, хоче працювати для змін у системі охорони здоров’я.
Ідею стипендії представили під час вечора пам’яті, який став простором спільного переживання втрати й водночас проявом зрілості спільноти.
Випускники вирішили щороку надавати стипендію студенту чи студентці програми, а зібрані кошти стануть основою ендавменту, яким опікується Києво-Могилянська фундація: основний капітал інвестуватимуть, а для виплат використовуватимуть лише дохід, що забезпечить сталість ініціативи.
Пріоритет у відборі отримуватимуть військовослужбовці, ветерани та медичні сестри й брати.
Першим стипендіатом став Євген Діденко — студент третього набору програми та командир медичного батальйону 1 корпусу НГУ «Азов». Стипендійний фонд імені Артема Свірідова — не лише вшанування пам’яті загиблого воїна, а інвестиція в майбутнє української медицини, яке формують люди, здатні поєднувати професійність із цінностями.
І в цей момент стає ясно: ось відповідь на всі «навіщо».
Спільноти як каталізатор дій
У розвиток освітньої програми йде неймовірна кількість сил, уваги, часу й інших ресурсів. Часто здається, що зусиль, яких прикладаєш надто багато, витікають крізь пальці, а швидкої віддачі майже немає.
Але коли бачиш, що люди мають свій простір для натхненної й підтримуючої взаємодії, де формується не лише знання, а й здатність діяти, співчувати, брати відповідальність, розумієш — це не марно.
У такому середовищі люди починають робити справді важливі речі — не тому, що їх змусили чи «так треба», а тому, що вони відчувають опору одне в одному. І тоді намріяні очікування матеріалізуються і вриваються в реальність, підтверджуючи: освіта — це про спільноту; про середовище, яке тримає; про простір, у якому люди стають більшими за власну втому.
І, можливо, саме тому навіть у складні часи ми все ж продовжуємо робити — бо коли люди разом, вони здатні створювати щось по-справжньому світле, навіть тоді, коли світла навколо так мало.
Ця історія не лише про втрату. Вона про те, як спільнота здатна перетворювати біль на дію, пам’ять — на відповідальність, а мрію однієї людини — на довгострокову інвестицію в майбутнє.
Саме тому так важливо плекати й підтримувати такі спільноти — за ними майбутнє. Не за гучними словами, а за щоденною тихою роботою стоїть сила спільнот. І поки ми живі, поки маємо сили й можливість діяти ми будемо продовжувати створювати і розвивати освіту, дієві спільноти і середовища гідності. Бо пам’ять справді живе тоді, коли вона формує майбутнє.