ГоловнаСвіт

Переговори Блінкена і Лаврова: спроба відтягнути час

Перемовини глав зовнішньополітичних відомств Сполучених Штатів і Росії в Женеві – Ентоні Блінкена та Сергія Лаврова – нічого не дали. І не могли, адже сторони ставлять перед собою різні завдання: Москва намагається остаточно вирішити «українське питання» завдяки відмові колективного Заходу від надання гарантій позаблоковості нашої держави, а Вашингтон хоче змусити РФ вирішувати все дипломатичним шляхом. А фактично він відтягує час, готуючи разом з іншими ключовими партнерами в Європі Київ до різних сценаріїв. Тому Блінкен і зустрівся з Лавровим – укотре послухати російську сторону, яка, як зауважив глава МЗС РФ, чекає не прориву, а письмової відповіді США на російський ультиматум, що має начебто надійти Москві наступного тижня.

Фото: EPA/UPG

Від самого початку існує проблема, на якій під час своєї нещодавньої пресконференції акцентував увагу президент Сполучених Штатів Джо Байден: єдина людина, яка ухвалюватиме рішення щодо можливої агресії – це Путін, який, як зауважив глава Білого дому, сам остаточно ще нічого не вирішив. Ба більше, господар Овального кабінету чітко дав зрозуміти, що ті високопоставлені російські чиновники, з якими спілкуються представники американської адміністрації, самі не знають, що в голові в їхнього боса – мовляв, усе залежить від того, в якому настрої той прокинеться.

«Я не впевнений, що він (Володимир Путін) остаточно вирішив, що збирається робити. Я припускаю, що він піде в наступ. Він має щось зробити», – сказав президент США.

Фото: EPA/UPG

Росії має чимало військових і тактичних переваг над Україною, однак вона поки що не має однієї важливої складової – точки входу. Їй вкрай потрібна дестабілізація ситуації всередині нашої держави та постійна паніка серед населення. І якщо панічну інформацію ще розганяють як російські агенти впливу, так і корисні дурні, то дестабілізувати ситуацію Москві поки що не вдається.

Нагадаю, що прессекретар Путіна Дмитро Пєсков уже дав зрозуміти: якщо Захід запровадить жорсткі санкції проти Росії, в Україні може розгорітися громадянська війна, натякаючи на можливі провокації у столиці й надто на сході України.

Ось уже і президент Зеленський в інтерв’ю американському виданню The Washington Post повідомив, що дестабілізаційні дії Москва може розпочати з Харкова: «Якщо Росія вирішить посилити ескалацію, звичайно, вони збираються це зробити на тих територіях, де історично проживають люди, які мали родинні зв'язки з Росією. Харків, який під контролем уряду України, може бути окупований. Росії потрібен привід: скажуть, що захищають російськомовне населення… У Харкові проживає понад 1 млн жителів. Це не буде просто окупацією; це буде початком великомасштабної війни».

Фото: Axios/HBO

Є ще один важливий сигнал, який надіслала Держдума РФ (а насправді Путін) – Москва може вдатися до прямої анексії окупованої нині частини Донбасу: відповідний проєкт уже зареєстровано в російському парламенті. Наступного тижня – думаю, десь після чергового раунду перемовин Блінкена та Лаврова – Держдума за вказівки з Кремля, який робить вигляд, що він тут ні до чого, буде в стані розглянути відповідну законодавчу ініціативу. А це означає, що на стіл можуть покласти ще й так званий абхазький сценарій щодо України. Про це в Женеві натякнув і сам Лавров.

Водночас слід проаналізувати ті сигнали, які наразі надсилають Сполучені Штати Росії, Україні та союзникам. До речі, сам по собі вояж Блінкена до української столиці, його перемовини з колегами з Великобританії, Німеччини та Франції у Берліні перед зустріччю з Лавровим у Женеві означають, що американці намагаються вибудувати спільні підходи з Україною та союзниками в протидії Росії.

Фото: EPA/UPG

Утім однаково на фоні цих союзницьких дій Києву варто уважно спостерігати за тим, щоб відстояти свої стратегічні національні інтереси і не спокуситися на якісь непотрібні компроміси. Тут необхідно також зазначити, що візит Блінкена до української столиці не був несподіваним чи випадковим – це частина великої роботи команди українських дипломатів: не слід думати, що принцип «нічого про Україну без України» підтримуватиметься без наших проактивних дій.

Нагадаємо, що до цього українську столицю відвідували американські конгресмени, представники обох партій – Демократичної та Республіканської. І це також є заслугою вітчизняної команди, адже відомо, що у Сполучених Штатах невдовзі стартують вибори до Конгресу і тема України буде однією з найважливіших, тому кожна політсила намагатиметься заробити бонуси і створюватиме умови для фінансової та безпекової підтримки нашої держави.

Особливої уваги вартує й поїздка глави ЦРУ Вільяма Бернса до Києва, а потім до Берліна. Як було вказано, до української столиці директор розвідувального управління США приїжджав, щоб обговорити з владою нашої держави, з колегами з вітчизняної розвідки можливі сценарії та ризики російського вторгнення. А от до Берліна він вирушив задля того, щоб переконати канцлера Німеччини Олафа Шольца закрити проєкт «Північний потік – 2» в разі нападу РФ.

Глава ЦРУ Вільям Бернс
Фото: Tom Brenner/nytimes.com
Глава ЦРУ Вільям Бернс

Звідси, до речі, і незрозумілі слова Джо Байдена під час пресконференції, де він сказав, що Росія дорого заплатить за повномасштабне вторгнення, мовляв, «незначне вторгнення» може коштувати менше. Глава Білого дому та його адміністрація, почувши різку відповідь України, одразу виправилися, проте мусимо зрозуміти, чому спочатку були сказані саме такі слова. А сказані вони були якраз через позицію німецького керівництва, яке за будь-яких обставин хоче зберегти новий російський газогін і прагне отримати від США вичерпну відповідь на приблизно таке питання: якщо Росія відмовиться від масштабного вторгнення до України і проведе натомість силову операцію точково (до прикладу, на сході), або зробить усе чужими руками (наприклад, Лукашенка), або ж узагалі анексує окуповані частини Донбасу, чи можна буде запустити газопровід?

До речі, тут показовими є навіть не перемовини Лаврова та Блінкена, а візит глави МЗС Німеччини Анналени Бербок до Москви та її переговори з російським візаві. Це було відразу після її візиту до Києва. Те, що керівниця німецького зовнішньополітичного відомства ФРН публічно натякнула на можливе закриття «Північного потоку – 2» та після пресконференції швидко пройшла повз Лаврова, нервово кивнувши йому, не бажаючи навіть тиснути руку та перебувати поблизу понад хвилину, засвідчує, що німецький уряд є розколотим по російському питанню і що Шольц сам може залишитися в меншості.

Фото: EPA/UPG

Так само помітно, що дії Путіна об’єднали країни НАТО – організації, яка віднедавна страждала, за словами президента Франції, на смерть мозку. Згуртували вони й інші союзницькі держави проти зухвалих дій Росії. Останнім часом Київ відвідали міністри Канади, Британії, Франції. Президент Туреччини акцентував на стовідсотковій підтримці України. Ми відчули й підтримку наших балтійських, польських, скандинавських колег. Усе це говорить про те, що світ не хоче війни і робить усе, щоб на старті змусити супротивника зробити крок назад.

Повернімося все ж до США. Президент Байден і держсекретар Блінкен уже заявили, що жорсткі санкції проти Росії будуть запроваджені за будь-яких сценаріїв – навіть якщо та використає Білорусь і її сили для нападу на Україну, якщо знову надішле «зелених» чи іншого кольору чоловічків. Це дуже важливо на тлі оголошених на кінець січня – початок лютого спільних російсько-білоруських військових навчань поблизу українського кордону.

Ніхто не знає, що робитиме Путін, як він реагуватиме та який сценарій, урешті-решт, застосує проти України. Кожна зі сторін, колективний Захід на чолі зі США та Росія, намагається використати дипломатію для підготовки, для того, щоб відтягнути час.

На супутникових знімках Maxar Technologies видно скупчення російських військ біля кордонів України.
Фото: скрин відео
На супутникових знімках Maxar Technologies видно скупчення російських військ біля кордонів України.

Сторони навряд чи дійдуть згоди – Москва не хоче позаблоковості України, вона хоче, щоб їй віддали Україну і щоб такої держави більше не існувало. Бо якби російське керівництво було налаштоване на досягнення компромісу, воно не надсилало б в ультимативній формі вимог, які неможливо виконати, і почуло б главу Білого дому, який сказав, що можна домовитися про скасування встановлення стратегічного озброєння в Україні (яке і не планували тут встановлювати); який сказав, що найближчим часом наша держава не увійде до НАТО, про що теж добре всім було відомо, зокрема й Кремлю.

Сполучені Штати намагаються продовжувати з Росією переговори у форматі діалогу «про стратегічну стабільність», прагнучи включити РФ у довготривалі перемовини стосовно розміщення стратегічної зброї, проведення військових навчань тощо. А тим часом разом із союзниками надають Україні зброю, готують її до захисту своїх кордонів: Британія через Данію надсилає літаки із сучасними протитанковими системами; країни Балтії передають за згодою Вашингтона американське озброєння; Іспанія надсилає військові кораблі для захисту акваторії Чорного моря і таке інше.

Міжнародне співтовариство переживає, що Росія може остаточно зруйнувати той світовий порядок, який вдалося вибудувати після завершення Другої світової війни. Про це, до речі, у Берліні прямо заявив Блінкен.

«Уряди та громадяни повсюди повинні перейматися подіями в Україні. Це може здаватися далекою регіональною суперечкою або ще одним прикладом російського цькування. Але на кону – принципи, які впродовж десятиліть зробили світ безпечнішим і стабільнішим», – зазначив держсекретар США.

Фото: EPA/UPG

Нещодавно в одному американському подкасті він наголосив: якщо світ дозволить Росії розпочати повномасштабне вторгнення в Україну, він відкриє скриньку Пандори, дозволить деяким автократичним режимам висунути територіальні претензії та напасти на інші держави.

Скриньку Пандори відімкнули у 2014 році, коли Захід проковтнув анексію Криму й окупацію окремих частин Донбасу. Тож не потрібно боятися її відмикання, варто її замкнути – принаймні зробити все належне для цього. Бо гонитва за ядерними технологіями, територіальні претензії автократій, криза міжнародного права та процес відновлення Радянського Союзу у версії 2.0 – це все наслідок нападу Росії на Україну 2014 року. Захід має виправити свою легковажну помилку. А Україна має не піддаватися на провокації. 

Олександр ДемченкоОлександр Демченко, редактор відділу "Світ"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram