Прихильники угоди, звичайно ж, будуть розводити руками в подиві. Чому таке незадоволення, якщо сам сенс домовленостей між Сполученими Штатами і Німеччиною полягає в гарантії економічної безпеки України? Якщо у спільній заяві двох країн вказується, що "США і Німеччина єдині у своєму прагненні притягнути Росію до відповіді за її зловмисні дії за допомогою санкцій і інших інструментів". Якщо обидві країни пообіцяли спільно реагувати на поширення російської агресії і на спроби використовувати джерела енергії як зброї проти сусідніх країн. І якщо Росія все ж спробує це зробити, "Німеччина вживе заходів на національному рівні і вимагатиме ефективних заходів на європейському рівні, включаючи санкції, для обмеження російського енергетичного експорту до Європі". Ось які серйозні наміри!
Питання, однак, полягає в тому, що якщо Німеччина була так серйозно зацікавлена в енергетичній безпеці України та інших країн Центральної Європи, то чому вона так добивалася будівництва альтернативних газопроводів і – пізніше – їх стовідсоткового завантаження? Українська газотранспортна система – це і є енергетична безпека України. А підписана Вашингтоном і Берліном декларація - це набір красивих і важливих слів, які насправді означають тільки одне: "Північний потік-2" незабаром добудують і Росія отримає технологічну можливість обійтися в постачанні газу до Європи без української ГТС.
Звичайно, технологічна можливість – це ще не політична можливість. Це теж треба розуміти. Боротьба за те, щоб Росія не могла використовувати "Північний потік" і "Північний потік-2" на повну потужність – ще попереду. І зовсім не виключено, що з політичного погляду Росія просто не зможе обійтися без української газотранспортної системи. Але в кожнім разі це вже буде боротьба європейських інституцій з реальним газопроводом, через який – у разі екстреної ситуації, наприклад – можна доставити необхідну для європейських потреб кількість газу. Необхідну без урахування можливостей української ГТС.
І так, звичайно, Україна зазнає значних матеріальних втрат – якими б не були матеріальні компенсації з боку Заходу. Можуть сказати – і я не раз сам про це говорив – що нічого екстраординарного в цьому немає, що країни нерідко програють боротьбу за свій транзитний статус, от і Україна програла Німеччині, що тільки підштовхне нашу країну до реформ. Але це тільки якщо не враховувати, яка в нашій країні економіка і – що найголовніше – яке в нашій країні суспільство.
Тому що значні втрати українського бюджету в разі втрати країною транзитного статусу і навіть значного зменшення кількості газу, який переправляється по українській ГТС – це перш за все удар по соціальній сфері. Росії не потрібно буде використовувати газ як зброю і тупо шантажувати Україну, вимагаючи в обмін на припинення транзиту змін у зовнішньополітичному курсі і капітуляції щодо Донбасу і Криму – хоча я і не виключаю, бо знаю Путіна, що і це буде відбуватися і ніяких європейських санкцій ніхто в Москві особливо не злякається.
Росії потрібно буде просто виглядати маяком дешевих цін і швидкого поліпшення ситуації в Україні в разі примирення з "братньою країною". Усе решту українці зроблять самі, як у 2019 році – проголосують за "потрібні" політичні сили в інфантильному очікуванні дива. А наші західні партнери тільки знизуватимуть плечима – ну, якщо українці самі так захотіли, що ми можемо зробити? Ми ж їм усе гарантували, а вони знову обрали Москву. А ми поважаємо суверенний вибір народу.
І саме це – а зовсім не домовленості щодо "Північного потоку-2" – і є головною помилкою Заходу. Західні політики не захотіли зважати на стан українського суспільства, не захотіли чекати на його дорослішання, вирішили, що хороші відносини між Вашингтоном і Берліном і прибуток від нових проєктів є більш важливими пріоритетами, ніж сприяння змінам в Україні. Вони, по суті, знову створили Володимирові Путіну чудові можливості для маніпуляції незміцнілою українською свідомістю. Вони впустили маніяка до дитячого садочка.
І Путін цими можливостями скористається сповна – що б там не думали Джозеф Байден і Ангела Меркель.