Звичний український поспіх
Візит Зеленського до ФРН розпочався перемовинами з вірогідним наступником діючого канцлера Ангели Меркель – главою правлячого Християнсько-демократичного союзу Арміном Лашетом. Зустріч відбувалася у позитивному ключі: сторони обговорили чимало питань. Та й для самого Лашета вона є знаковою – і не лише тому, що Зеленський став першим іноземним лідером, який його поздоровив з обранням на пост керівника політсили, а й тому, що українське питання – це той спадок, який вірогідний майбутній канцлер отримає від Меркель.
Зеленський, прекрасно розуміючи, що за кілька місяців йому, очевидно, доведеться мати справу вже з новим главою уряду, Лашетом, вів з ним переговори про весь спектр важливих питань – від виконання «Мінська» і загроз «Північного потоку-2» до збільшення економічної співпраці та євроінтеграції України.
«Для України важливо, щоб наступний федеральний уряд продовжив політику підтримки України в питанні відновлення суверенітету й територіальної цілісності, сприяв єдності ЄС щодо європейської інтеграції та членства України в НАТО», – зазначив Зеленський, зауваживши, що понад 60% українців підтримують вступ України до ЄС.
Не будемо говорити про ставлення німецького уряду до питання євроатлантичної інтеграції України, бо воно відоме – там вважають, що Україна задля досягнення цієї має очікувати зручної нагоди (зміни політичного курсу Росії). До речі, сам Лашет неодноразово говорив, що він проти вступу нашої держави до НАТО. Натомість зауважимо, що ці слова Зеленського, доволі правильні слова, пролунали на тлі тої підтримки, яку Київ демонстративно надавав одному з найближчих конкурентів правлячого німецького блоку – Союзу 90/Зелені.
Згадаймо, як у Києві приймали главу цієї політичної партії Роберта Габека, як він тут казав про необхідність надати Україні зброю, а потім забирав свої ж слова назад. Навряд такий гучний прийом у Києві дуже сподобався владному блоку Німеччині на чолі із чинним канцлером.
Тепер політсила Меркель-Лашета (згідно з останніми соціологічними опитуваннями) збільшує й так вагомий відрив від Союзу 90/Зелені, а президенту України доводиться розмовляти передусім із Лашетом, а не з Габеком.
До слова, цей німецький вояж Зеленського продемонстрував, що Україна часто-густо усе робить поспіхом. Яскравий приклад – фейк, який поширила російська пропаганда і тут же підхопили українські ЗМІ, про скасовані переговори Володимира Зеленського з міністром оборони Німеччини Аннеґрет Крамп-Карренбауер.
В ексклюзивному коментарі LB.ua заступник керівника Офісу президента України Андрій Сибіга повідомив: «Ця зустріч президента не передбачалася». Втім варто зауважити, що такий фейк не виник би, якби дипломатичне керівництво нашої держави на кожному кроці не говорило про необхідність за будь-яких умов отримати німецьке озброєння. І це при тому, що посол ФРН в Україні Анка Фельдгузен уже пояснювала причини такої відмови з боку Берліна: «Для Німеччини історично Східна Європа - особлива частина світу, ми всі були виховані з ідеєю, що німецьких солдатів, німецької зброї тут ніколи не буде».
Річ у тім, що Київ просто не бачить, що політика пам’яті в Німеччині тріщить по швах, починаючи десь з 2013 року, що багато молодих німців не вважають, що повинні висловлювати каяття за злочини своїх давніх родичів. Ба більше, чимало хто взагалі живе з таким відгомоном: «Діди воювали» (це, до речі, їх наближає до росіян). Саме тому ультраправі у ФРН мають такі високі політичні рейтинги. І якщо Берлін надасть Україні озброєння, то радикали за допомогою Росії зможуть перетнути й так уже наполовину стерті «червоні лінії». І якщо Київ справді хоче отримати військову допомогу від Німеччини, він має трохи змінити тон і зрозуміти, з якими насправді викликами нині бореться німецька політична система. Не слід робити все поспіхом.
Газ заради зустрічі з Путіним
Під час перемовин із Меркель українська сторона показала, що вже прекрасно розуміє ціну будь-яким усним гарантіям зі сторони Європи щодо Росії. І питання добудови шкідливого та небезпечного для України «Північного потоку-2», так само питання транзиту російського газу через українську територію не повинні вирішуватися за неписьмовою згодою сторін. Київ таким чином не може і не буде діяти. Про це, до речі, сказав президент Зеленський під час переговорів з німецьким канцлером. Він наголосив на важливості отримання публічних письмових гарантій зі сторони ЄС. І те, що американська сторона виступає тут на боці України, дає нам надію та сподівання на вирішення цього питання в позитивному для нашої держави ключі.
Утім це питання може бути вирішено до кінця поточної чи навіть другої каденції Зеленського. Німеччина за часів Лашета, певно, продовжить політику Меркель і спробує домогтися від Росії продовження контракту щодо газового транзиту з Україною на контрактний максимум – до кінця 2034 року. Про це, до речі, говорить й український президент: «…Українського газу недостатньо, тому 10-15 років ми повинні бути впевнені в тому, що в нас буде нормальне газопостачання. Ці гарантії нам потрібні».
Водночас це не означає, що Росія (як вона це робила в Туркменістані чи в Південній Осетії) не влаштує диверсію і, умовно, не підірве сполучну газову інфраструктуру, позбавивши Україну газу. Тоді гарантії, тим паче усні, нічого не означатимуть, бо це будуть форс-мажорні обставини.
Це розуміє й Меркель. Під час перемовин із главою України вона наголосила: «Україна залишатиметься транзитером російського газу до Європи навіть після запуску «Північного потоку-2». Ми цього досягнемо. Ми це обіцяли. Я дотримуюся своїх обіцянок. І це стосується кожного канцлера Німеччини».
Насправді, коли «Північний потік-2» добудують, Україна програє. Однак письмові гарантії від Європи вона повинна отримати, щоб виграти час для переформатування своєї економіки. Однак українському керівництву нині, вірогідно, не до таких довгострокових прогнозів – там думають про інші речі, наприклад, про те, як прив’язати питання газу до зустрічі Зеленського з Путіним.
Усі вже, певно, забули, що у 2019 році відбулася перша і єдина зустріч лідерів «нормандської четвірки» за участю українського та російського президентів. Глава України їхав до Парижа задля встановлення миру і врегулювання ситуації на Донбасі, а Путін (до речі, разом із Меркель) приїздили до французької столиці лише з однією метою – вирішити газові питання, такі як підписання з Києвом транзитної угоди за умови скасування рішень Стокгольмського арбітражу та зведення «Північного потоку-2». До речі, саме німці на етапі підготовки запропонували українській команді включити до порядку денного «четвірки» газові питання.
Тепер Володимир Зеленський каже про начебто залежність окупованих територій Донбасу від транзиту російського газу Україною, мовляв, якщо «Північний потік-2» буде добудовано, то й ОРДЛО залишиться без блакитного палива.
«Я сказав пані канцлер про ризики, про те, що Україна буде відключена від газу, транзиту газу та в цілому від газу, може таке статися. Вся територія України, і тимчасово окупована. Тож газ може не отримати та тимчасово окупована територія Донбасу, а це вже питання про гарантії безпеки на тих територіях, які на себе брали всі учасники нормандського формату», – заявив на пресконференції Зеленський.
Більшість українських експертів кинулася говорити про фейк від президента, який буцімто не знає, що Україна припинила постачати газ в ОРДЛО з 2015 року. Однак Зеленський не просто так сказав про окупований Донбас. Думаю, його команда нарешті зрозуміла, що Путін зустрічатиметься з Зеленським, якщо йтиметься про великі гроші, зокрема газ. Чом би й ні? – думають на Банковій, згадуючи про паризький саміт. Проблема тільки в тому, що німці – не ідіоти: вони прекрасно знають, де і як проходить російський газ. Знаєте - чому? Бо вони вкладають у його добуток і транспортування великі гроші.
Формула Штайнмаєра
Меркель іде й залишає своєму наступнику проблемний спадок у вигляді окупації українських територій – Криму та Донбасу. Попри бажання канцлера владнати справу мирним шляхом і повернути Україні хоча б Донбас, нічого не вийшло. Можливо, тому що німці не дуже й прагнули відбирати в Росії Донбас на українських умовах.
Володимир Зеленський провів дуже символічні переговори з президентом ФРН Франком-Вальтером Штайнмаєром – людиною, яка була творцем однойменної формули врегулювання ситуації на Донбасі. Представник давнього російського соратника в Німеччині, партії соціал-демократів, Штайнмаєр вигадав дуже простий, однак цинічний мирний план: спочатку провести вибори в ОРДЛО за участю спостерігачів ОБСЄ, одразу надати територіям тимчасовий особливий статус (фактичну автономію), а потім, після оприлюднення результатів голосування, закріпити той самий особливий статус назавжди.
Україна трактує цю формулу позитивно для себе – вона навіть її закріпила в кінцевих положеннях Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Мовляв, без врегулювання безпекової ситуації, виведення російських військ і повернення українських силових структур, медіа, партій в ОРДЛО спостерігачі на окуповані землі приїздити не можуть.
Росія, та й Німеччина, прагнуть просто провести вибори з мінімальними для себе втратами. РФ – для того, щоб інкорпорувати в тіло України територію, яка змінить політичний ландшафт нашої держави з проєвропейського на проросійський. Німеччина – щоб просто швидко вирішити проблему і забути про Україну, хай би що там з нею відбувалося надалі. І російський сценарій Берліну підходить, бо тоді не потрібно сваритися з Москвою та думати про бажання українців бути в НАТО.
Тому й на зустрічі із Зеленським Меркель скаже: «… Нам потрібна імплементація так званої "формули Штайнмаєра" в українське законодавство. Ми хочемо досягти, щоб у цих регіонах (тимчасово окупованих, – LB.ua) були проведені вибори».
Ключова тут проблема не в позиції Меркель, а в тому, що ця позиція є спадковою, що її озвучить Зеленському й наступний канцлер Німеччини. Тому з таким Донбасом і з такими союзниками Україні доведеться співіснувати довго.
