Прогнози — справа невдячна, але без них ніяк. Динаміка бойових дій дозволяє дійти висновків, що у червні агресор спробує посилити активність на Гуляйпільському й Оріхівському напрямках. Командування російської армії спробує скоординувати наступ на Оріхів угруповань «Восток» і «Днепр». На Костянтинівському напрямку ворог продовжить виснажувати СОУ, на Новоолександрівському намагатиметься відновити позиції.
Якщо ці дії будуть принаймні відносно успішними, то в липні ворог почне активну фазу літньої кампанії з акцентом на ліквідацію Оріхівського району оборони, прорив до Краматорська зі Слов'янського напрямку. Можливі спроби оперативного прориву на Запорізькому напрямку. Критичними для Сил оборони будуть наступні чотири-шість тижнів — для підготовки оборони та можливих превентивних контратак.
Війна знову входить у сезон великих рішень. Травень традиційно відкриває вікно для активних бойових дій: сухі дороги, легша логістика (тут не беремо до уваги фактор fpv), більше можливостей для маневру й застосування техніки.
Противник так і не зміг сформувати вигідні умови розгортання стратегічної наступальної операції. Але жодна ціль так званої СВО не досягнута, тому, швидше за все, агресор діятиме з тих рубежів, до яких проповз.
На багатьох ділянках спостерігають активне промацування української оборони, локальні штурмові дії, перекидання резервів, спроби виснажити українські сили. Але ознак повномасштабного стратегічного наступу по всій лінії фронту поки що недостатньо.
На Північно-Слобожанському напрямку (Сумщина) тривають спроби УВ «Север» створити «буферну зону». Ворог продовжує тиснути в прикордонні. Задум виглядає зрозуміло — створити так звану зону безпеки вздовж кордону, щоб відсунути українські сили і змусити командування тримати тут резерви. Противник діє кількома тактичними групами, намагається заходити у прикордонні населені пункти, часто-густо давно покинуті людьми, дрібними штурмовими підрозділами, закріпитися там і об’єднувати ці вклинення в єдину смугу контролю.
Попри окремі просування, масштабного прориву немає. Росіяни просунулися лише на кілька кілометрів на окремих напрямках і поки не можуть узяти під впевнений контроль ключові райони. Ця обставина псує донесення у вищі штаби. Оперативна картина показує, що цей напрямок наразі більше схожий не на головний удар, а на відволікання українських резервів, інформаційно-психологічний тиск, створення загрози Сумам як обласному центру та розтягування української оборони.
На Південно-Слобожанському напрямку (Харківщина) захлинувся ворожий наступ на Вовчанськ. Сили оборони змогли стабілізувати фронт і локально контратакують. Підрозділи противника не можуть вирішити навіть свого проміжного завдання — повністю взяти під контроль район навколо Вовчанська, а відсутність такого контролю унеможливлює подальший ривок у бік Білого Колодязя чи Старого Салтова. Дрібні групи піхоти противника, які просочилися вперед, часто ізольовані й виживають лише завдяки дронам-постачальникам.
На Харківщині ворог втратив темп наступу. Це вже не ділянка прориву, а зона виснаження.
На Куп’янському напрямку УВ «Запад» намагається стиснути український плацдарм на Осколі, але за останні тижні пригальмував: росіяни знову залізли в трубу газогону біля Голубівки, адже іншого «метро» до Куп’янська не знайшли.
Схожа ситуація на Слов’янському напрямку. Російські війська намагаються створити умови для штурму Лимана, але загрузли в боях за села й лісові масиви навколо міста. На відміну від усіх попередніх, Слов’янський напрямок — ключ до охоплення Слов’янсько-Краматорської агломерації з півночі, на що ворог вчасно не спромігся — і ця обставина гальмуватиме наступ на напрямку головного удару агресора цього літа. Тим більше, що українські контратаки місцями відкидають противника. Тут він хоче підготувати плацдарм для удару на Лиман і далі на Слов’янськ і Краматорськ. Але поки що до цього далеко.
Костянтинівський напрямок — дзеркальне відображення Слов’янського. Тут ворог також не зміг вчасно сформувати сприятливі умови для наступу влітку. Наш 7 корпус ДШВ утримався в районі Покровська і Мирнограда, його сусіди зберегли позиції в Часовому Яру. Звісно, не всі і не всюди, Покровська і частини Часіка Сили оборони не контролюють, але ворога не пропустили вглиб, чого виявилося достатньо, аби вибити росіян з графіка підготовки до наступу.
Російські війська намагаються просочуватися малими групами до східних околиць Костянтинівки, використовуючи посадки, промзони. Це типова тактика останнього року: не масований танковий удар, а безперервна інфільтрація живої сили. Проте масштабних міських боїв поки немає. Сили оборони контратакують на півдні та південному сході міста.
У районі Добропілля ситуація ще цікавіша. Російське командування, схоже, отримало політичний наказ прорватися до району Добропілля «за будь-яку ціну». Результат наразі трагічний для ворога: вузький коридор наступу перетворився на м’ясорубку з просуванням на сотні метрів за тиждень.
Агресор вимушений нарощувати тиск у західній частині Донецької області, але ціна цих зусиль надзвичайно висока.
Події в Запорізькій області, безумовно, стануть чи не головним театром цього літа.
На Гуляйпільському напрямку противник поступово просувається дрібними групами піхоти на мотоциклах, багі та бронетехніці. Оперативна картина хаотична: позиції сторін перемішані, деякі групи заходять глибоко в тил одна одній. Гуляйпільщина не класичний фронт із суцільною лінією окопів, тут точиться війна малих груп і дронів. Ставка — виснаження противника.
На Оріхівському напрямку росіяни прагнуть прорватися ближче до Оріхова. Якщо це вдасться, то відкриється перспектива гіпотетичного наступу на Запоріжжя.
Але поки що бої за Малу Токмачку та підступи до Оріхова не дають результату.
Бої за Оріхів (точніше Оріхівський район оборони) вкрай важливі для Кремля. Успіх дозволить загрожувати Запоріжжю, змусить Сили оборони перекидати резерви з Донбасу й інших напрямків, вивільнити додаткові сили для удару на Слов’янськ — Краматорськ, адже повна окупація Донецької області має вищий пріоритет, ніж Запорізької (більший обсяг задач).
Ми бачимо всі ознаки підготовки до масштабної наступальної операції: противник перекидає резерви, активізувався одразу на кількох ділянках фронту, промацує слабкі місця, постійно атакує малими групами, накопичує артилерію, дрони, боєприпаси, прагне скувати українські резерви. З іншого боку, ми не бачимо головних ознак, що наступ розгортають, — нема спроб одночасного прориву на одному чи декількох напрямках, великих оперативних резервів поблизу лінії фронту та спроб ввести їх в операцію, різкого стрибка темпів наступу. Обстановка схожа на розгін перед основною фазою.
У найближчі місяць-два противник спробує на Оріхівському напрямку прорватися ближче до Оріхова і створити загрозу Запоріжжю. У Донецькій області силами угруповань «Юг» і «Центр» формуватиме дугу від Слов’янська до Костянтинівки, адже добитися рішучого успіху на флангах не вдається більше ніж пів року. Поступово стискатиме українську оборону на Донбасі. Це буде політично мотивований наступ з великими втратами агресора.
Що робити Силам оборони?
Швидше за все, крім будівництва оборонного рубежу від Київського моря до Сум, Сили оборони зосереджуватимуть зусилля на зупинці просування противника на захід від Гуляйполя, утримуватимуть Оріхівський район оборони і перешкоджатимуть оперативному прориву до Костянтинівки та Добропілля.
Отже, противник ще не перейшов у повномасштабний наступ, але завершує розгортання у відповідних районах. Найближчі чотири-вісім тижнів покажуть, чи вистачить йому ресурсів перетворити нинішній тиск на реальний прорив. Окремий пункт програми, чи оголосить Путін мобілізацію 9 травня.
Якщо ворогу не вдасться — літо стане для Кремля кампанією виснаження. Можливо, остаточного.
Якщо вдасться — головні бої 2026 року лише починаються.
