Дрону є протидія — це дрон-перехоплювач і РЕБ
Як за чотири роки повномасштабного вторгнення змінився фронт? Масове застосування новітніх технологій принесло полегшення чи нові складнощі? Ми ж розуміємо, що кілзона працює в обидва боки.
Технологічно фронт змінюється десь раз на три місяці, тож доводиться підлаштовуватися під нову тактику ворога. Найшвидше еволюціонують дрони й наземні роботизовані системи. Зараз нас цікавлять наші дії, зокрема ті, які стосуються мідлстрайків і діпстрайків. Бачимо, що це працює. Це дозволяє знищувати економічні можливості ворога й діяти ефективно на лінії бойового зіткнення. Треба посилювати спроможності мідлстрайку і знищувати скупчення ворога перед тим, як він заходить у район виконання завдань. Такі напрацювання в нас є. Ну і, звісно, наземні роботизовані комплекси — це напрямок, який треба напрацьовувати, щоб захищати наших військовослужбовців, забезпечувати логістику й евакуйовувати людей з позицій. Це фактично й основне прохання родин військових. Усе тому, що евакуація нашими групами, коли ми відправляємо людей, фактично неможлива…
Раніше ви говорили про важливість знищення ворога на оперативній глибині. Нещодавно «Азов» опублікував повідомлення, що контролює ворожу логістику на під’їздах до Донецька (40+ км). Це була реакція на ваші слова?
Це одне із завдань наших корпусів. Перше — це, звичайно, знищення груп піхоти, техніки ворога. А друге — це контроль логістики. Що глибше можемо вражати її, то краще вдається контролювати ситуацію.
Бригада НГУ «Спартан» у п’ятірці кращих за застосуванням наземних роботизованих систем серед більш як 167 підрозділів Сил оборони України. Чому їм вдається якісно застосовувати НРК, а інші мають проблеми з цим?
Я пов’язую це перш за все із ситуацією у смузі відповідальності, задачею і зацікавленістю окремих людей, які відповідають за цей напрямок. Якщо людина зацікавлена роботою, то й результат буде відповідним, тоді ми його будемо бачити. Візьмемо, до прикладу, наш окремий загін спеціального призначення ударних БпЛА Lazar’s Group. Це один з топових підрозділів, бійці якого знищили ворожої техніки на понад 16 мільярдів доларів.
Військові однієї бригади НГУ казали мені, що спочатку ставилися до НРК з іронією. На вашу думку, чому?
Тут насправді річ не в НРК. Це стосується загалом нових технологій. Так само було з дронами на оптоволокні. Коли почали застосовувати їх, не всі це розуміли, не всім це подобалося, бо звикли літати на звичайних FPV. Чому? Бо легше… Однак перелаштувалися, і тепер умовна бригада «Спартан» літає на оптоволокні, використовуючи ці дрони для своїх потреб. Нове завжди сприймають обережно, але якщо це працює, то його масштабують.
Дрон — головний засіб у війні? Чи є протидія йому?
Дрону є протидія — це дрон-перехоплювач і РЕБ. Відколи почали вибудовувати систему дронів-перехоплювачів, пройшли шлях від збиття лише ворожих крил-розвідників («Суперкам», «Орлан» тощо) до всіх видів дронів. Загалом на лінії бойового зіткнення треба чистити повітря від дронів…
Наприклад, одномоментно в смузі відповідальності 1 корпусу НГУ «Азов» ми фіксували майже 2000 ворожих дронів. У таких умовах військовослужбовець узагалі не здатен виконувати завдання. Дронами-перехоплювачами фактично полегшуємо життя нашим військовим. За два роки ми знищили понад 20 тисяч ворожих засобів різного типу. Щоб ви розуміли, торік ми знищили п'ять тисяч засобів, а за перший квартал 2026-го — сім тисяч… Ще один напрямок — перехоплення «шахедів». Маємо в НГУ майже 100 екіпажів. Матимемо 200 — будуть набагато кращі результати.
Захоплення Слов’янська/Краматорська — це не питання навіть двох-трьох років
Як щодо ворога і його відповіді на наші дії?
Противник діє дзеркально, намагається знищувати наші дрони. Це постійна боротьба. На фронті ворог активно використовує «Молнії». Такі дрони несуть 20 кілограмів вибухівки, і це велика проблема для нас. За день, наприклад, у своїй смузі відповідальності з 300 таких дронів велику частину ми «душимо» засобами радіоелектронної боротьби, близько третини перехоплюємо, але ж десятки долітають… Завдання полягає в тому, аби повністю очистити небо.
Очевидно, для реалізації таких планів потрібен суттєвий ресурс. Які ваші потреби закриває держава?
Бюджет Нацгвардії не розрахований повністю покрити витрати на всі види озброєння, зокрема: дрони, НРК тощо. Значна частка йде і на грошове забезпечення особового складу. Усе інше розподіляємо. Є номенклатура, яку ми отримуємо за державними програмами, від Міністерства оборони та ЗСУ. Як складник МВС маємо фінансування на низку потреб, у тому числі й логістичних. Нам також допомагають партнери: підтримують Німеччина, Норвегія, США, а також волонтери.
Як ви оціните якість постачання від держави? Військові періодично скаржаться, що умовні дрони треба допилювати.
Такі випадки були на початках. Зараз, наприклад, є DOT-Chain платформи (ІТ-система від Державного оператора тилу для управління тиловими потребами ЗСУ. — Ред.), де тобираєш, що тобі треба конкретно. Звісно, інколи доводиться допилювати щось, докуповувати плати, але загалом система працює добре. До речі, схожа проблема була з НРК. Спочатку вони приходили сирі, втрачали зв’язок, але з часом усе нормалізувалося. Нацгвардія загалом тісно співпрацює з виробниками, щоб зброя мала ті характеристики, які потрібні, щоб ефективно виконувати завдання на фронті. Ми випробовуємо, даємо зворотний зв'язок. Усі в цьому зацікавлені.
Який стан справ у ворога: особовий склад, кількість озброєння, характер дій на фронті?
Вони хочуть захопити якомога більше нашої землі, щоб їхня влада показала народу, що армія просувається. Важко їм це робити. Просуваються дуже повільно і з колосальними втратами. Тисяча людей на день — це мінімум для них. Стосовно технологічного аспекту… Можу сказати, що за різноманіттям і якістю дронів ми їх випереджаємо, а кількісно на певних напрямках вони. Проблем з «Молніями» й оптоволокном вони не мають. Основне наше завдання полягає в тому, щоб знищувати ворожих пілотів. Вони себе поки відносно безпечно почувають, на відміну від нас. Загалом ситуацію можна охарактеризувати так: на тактичному рівні ворог мало що може вдіяти, за діпстрайки відповідають СБС, ССО, СБУ, ГУР, тому нам треба займатися мідлстрайками. Це розуміє і командувач Збройних сил України, і командувач СБС… Інша річ, що наш пріоритет — це захист піхотинця, який і визначає, чия земля. Якщо наш піхотинець своїми ногами ходить по землі, значить вона наша. Те саме стосується і ворога.
Як довго росіяни зможуть підтримувати таку інтенсивність наступу?
Що стосується саме людського ресурсу — ще рік-два зможуть навіть за таких втрат. У них великий мобілізаційний ресурс плюс диктатура, яка забезпечить за потреби людей для наступу. Водночас не можна недооцінювати рівень їхніх втрат. Вони не можуть створити серйозні резерви, щоб, умовно, на півночі піти армією, дійти до Києва і закрити питання. Навіть думок про це немає, бо сили не безкінечні й інтенсивність війни шалена. Зараз ворог хоче захопити Покровськ, добити Костянтинівку… Про Слов’янськ/Краматорськ узагалі мовчу, бо це не питання навіть двох-трьох років. Візьмемо також до уваги, що ефективність нашого війська зростає.
Що нам робити в такій ситуації?
Ми створимо таку оборону і щільність кілзони, що для росіян війна втратить будь-який сенс. Жодного результату, окрім втрат, не буде. Ми показали, що за свою землю будемо воювати, і росіяни це розуміють. Тепер у них дилема, як вийти з цієї війни. Якщо вони вийдуть, то матимуть дуже багато внутрішніх проблем. Я взагалі переконаний, що вони помилилися, бо вважали, що ми здамося. Хотіли зробити нас рабами. Так не буде! Саме тому вони настільки злі на нас. Тому вони й бісяться, тому й б’ють по цивільних містах. Чому вони руйнують Харків? Він не зламався, хоча вони залетіли на околиці міста на початку повномасштабного вторгнення. Хлопці тоді зупиняли танкові колони — і зупинили-таки. Ми всі хотіли захистити наше місто, нашу державу! Я на той час був командиром окремого загону спеціального призначення, і ми теж зробили свій внесок в оборону міста.
Сил на захоплення Сум у росіян немає
І вже чотири роки стримуємо ворога. Які напрямки, де стоять підрозділи НГУ, найскладніші?
Ми стоїмо на Харківському напрямку, від Харкова до Вовчанська, і на Покровському. Один підрозділ — на Куп’янському. «Хартія» й «Азов» тримають рубежі. На обох напрямках є нюанси. На Покровському напрямку ворог тисне, а на Харківському ми подекуди проводимо ударно-пошукові дії. У будь-якому разі рухатимемося вперед. Нехай не зараз, але за сприятливих умов у правильний час ми це зробимо.
Що відбувається на півночі? Наскільки релевантними є розмови про потенційний наступ з Білорусі?
У це я взагалі не вірю. Білоруси не будуть воювати з нами. Щодо росіян — можу сказати, що ми все швидко відслідкуємо. Такого, як було у 2022 році, коли вони змогли скувати наші сили на Чорнобильській АЕС, не буде. Зараз на тих напрямках серйозні підрозділи з потужним безпілотним складником. Ми все бачимо. Навіть за допомогою ДРГ ворог уже фактично нічого вдіяти не може. Пам’ятаєте, щось схоже було на Чернігівщині. Так само Сумщина. Ситуацію ж стабілізували, хоча, очевидно, прифронтові населені пункти страждають. Ясно одне: сил на захоплення Сумщини росіяни наразі не мають. Вони всі сили віддали на Покровськ, на Донеччину і думали, що протиснуть нас. Не протиснули! Так само на Запорізькому напрямку. Пробували атакувати, але підрозділи ДШВ змогли їх нейтралізувати.
Чи є ваші війська в Куп’янську? Яка там зараз ситуація?
Є. Тримаємося. Дронів стало більше. Наші гвардійці розташовані в місті, на правому березі. Разом з іншими підрозділами Сил оборони України виконуємо бойові завдання. Усе контролюємо. На правому березі ворога не так і багато.
Чи правда, що росіяни в Куп’янську переховуються за допомогою місцевих ждунів?
Було таке, однак більшість ворогів вдалося знищити. У цьому, зокрема, брали участь бійці «Хартії», наші інтернаціональні підрозділи з Колумбії. Нормально воюють. Коли люди розуміють, що їх не кидають в один кінець, то вони працюють ефективно.
Зараз росіяни підтягнули до Куп’янська дронарів, зокрема «Рубікон» (російський спецпідрозділ безпілотних систем. — Ред.), тож стало важче, але боротьба триває.
Наскільки небезпечним є «Рубікон»? Чому?
Небезпечний технологічний ворог. У нього багато вкладають, мають розуміння, хто і що повинен робити. Варто відзначити, що вони особливо небезпечні на дистанції до 70 кілометрів — на тих-таки мідлстрайках. Як тільки ми почнемо бити їхніх пілотів, то все для них закінчиться. Зараз маємо з цим проблеми через російські КАБи (керовані авіаційні бомби, – ред.). Суттєво ускладнюють нам роботу.
КАБи – це одна з найбільших проблем на фронті. Як протидіяти цьому?
Нам треба ППО дальньої дії, яке б знищувало ворожі літаки. КАБи – це відносно керована авіабомба, в якій немає нічого особливого. Це просто велика бомба. Щоб позбутися цієї проблеми, нам треба знищувати засоби їхньої доставки. Літаки з серйозними радарами й серйозними ракетами змогли б нейтралізувати ворожі літаки й, як наслідок, КАБи. Нашими ж літаками третього покоління це зробити складно.
Як вдалося реалізувати операцію в Куп’янську? Чому вдалося?
Гарно все розпланували. Спочатку вдалося перекрити підходи ворожих військ на півночі, а потім планово спустилися вниз і зачистили позиції ворога. Це насправді класична воєнна історія: зупинили інфільтрацію ворога малими групами, а далі – справа техніки. Ворог же доповідав нагору, що все нормально… А от коли ми вже в центрі міста стали в оборону, поставили свої прапори, то вони зрозуміли масштаб проблеми.Радянська армія… За медаль вони готові розповідати казки й сподіватися, що “проканає”. Для нас це добре. Хай так і воюють.
Перехід на корпуси звужує потенційну кількість непрофесійних людей, які можуть втрутитися в управління
Як оціните перехід на корпусну систему?
І я, і командири корпусів, і командири бригад оцінюють його вкрай позитивно. Чому? Я знаю свого командира корпусу, якого ми призначили разом із міністром внутрішніх справ, командири корпусів знають свої бригади, їхні слабкі й сильні сторони. У нас це якось природно поєднується. Немає ні метушні, ні нереальних завдань. Командири корпусу доповідають головнокомандувачу, головком визначає завдання – у такому режимі працюють. Перехід на корпуси звужує потенційну кількість непрофесійних людей, які можуть втрутитися в управління.
Як часто комунікуєте з Денисом ”Редісом” Прокопенком й Ігорем “Корнетом” Оболєнським – командирами корпусів НГУ?
Залежно від ситуації. Інколи раз на день, інколи – декілька разів. Скажу чесно: наші війська стали професійнішими, мужнішими й змогли адаптуватися до ведення бойових дій. Якщо порівняти НГУ й інші підрозділи зразка 2014 року й зараз – небо й земля. У нас є два корпуси – потужна сила, здатна робити різницю на фронті.
Які сильні сторони обох командувачів виділили б?
Обоє технологічні, мають професійний досвід і знають, у яких напрямках треба розвиватися.
Мобілізація – це основний метод поповнення наших військ
Щодо проблем у війську. Останнім часом періодично випливають корупційні кейси – майор нажив мільйони на продовольстві, інший офіцер застосовував військових на ремонтах будинків. Днями стало відомо, що у Львові офіцери НГУ дозволяли підлеглим працювати на СТО. Чому таке можливо, де стається збій? Брак контролю?
Ми знаємо про ці проблеми й боремося з ними. Для цього, зокрема, ми створили управління внутрішньої безпеки – це перший такий підрозділ саме в НГУ. Історично він є в Нацполі, в ГУР, в СБУ, а в нас не було. Він якраз займається економічною безпекою Нацгвардії й цими кейсами, які ви навели.Давайте одразу окреслимо, що всі серйозні командири, які можуть воювати, зараз на війні. Хто вже не може воювати, той служить у тилу й наводить лад там. Інколи, на жаль, бувають отакі проблеми. Одна з причин полягає в тому, що армія збільшилася. Ми фактично вчетверо виросли. Те ж саме й зі Збройними силами України. У нас мільйонне військо… 80 відсотків – це мобілізовані, а військо, нагадаю, – це зріз суспільства. Усіх же не проконтролюєш: чим вони займалися в цивільному житті і до чого схильні зараз? Тому й виникають такі ситуації, коли хтось десь мав своє СТО й вирішив “підзаробити”, у когось ще інші думки. Ми засуджуємо це, очевидно. Треба викорінювати ці проблеми як у війську, так і в суспільстві. Тоді таких випадків не буде. Зараз викорінюємо такі практики. Є Служба безпеки України, є ДБР, є Нацполіція, підрозділи нашої внутрішньої безпеки, тож не варто думати, що комусь вдасться провертати такі схеми. За подібні речі буде відповідальність.
Окрема історія з централізованими й децентралізованими закупівлями, де теж вистачає нюансів… Ми відійшли від старої системи, створили три нових управління за принципом АОЗ (Агенція оборонних закупівель, – ред.) і покращуємо процес.
Чи є в НГУ проблеми з мобілізацією?
Мобілізація - це досить комплексне питання і воно не лише про набір людей.
А дефіцит особового складу?
Не скажу що є значний дефіцит. Минулий рік був важким, а цьогоріч краще, хоча, звісно, певний некомплект буде завжди, поки є активні бойові дії.
Який відсоток потрапляє до вас через мобілізацію, а який через рекрутинг?
70 відсотків надходять за мобілізацією. Це основний метод поповнення наших військ, і це мають усі розуміти. 20–30 відсотків надходять за рекрутингом.Тим небезпечніше виглядають ситуації, коли нападають на військових територіальних центрів комплектування, на будівлі ТЦК. Чому військові не захищаються?Є правове поле у якому мають діяти наші військовослужбовці, діяти ті, на кого покладено обов'язки оповіщення і виконання мобілізаційних завдань. Є правоохоронна система, яка дає правову оцінку таким випадкам.
Чому до когось за рекрутингом краще йдуть, а до когось – гірше?
Багато залежить від командирів, від мікроклімату у колективах і медійності бригад. Наші корпуси активно над цим працюють. Важливо розуміти, що вони ефективні не лише медійно, а й як бойові підрозділи. Нацгвардійці воюють результативно й розумно. Розуміємо, що людське життя – це найвища цінність нашої держави.
Чому потенційний доброволець повинен обрати один із ваших корпусів?
Тому що командувач Національної гвардії так сказав (сміється, – ред.). Усі люди, які приходять до нас, можуть бути впевненими, що про них піклуватимуться. Ми цінуємо кожного й кожну, намагаємося застосовувати ваші сильні сторони на благо. Загалом Нацгвардія – це одна велика родина. Загалом армія повинна бути професійною, вона повинна складатися з людей, які прийшли добровільно. Зараз натомість інша ситуація, коли треба ставати на захист усім, щоб вижити, коли виходу немає. Ми втратили занадто багато, щоб просто так віддавати нашу землю.Окрім того, можете бути впевнені, що потрапите в колектив досвідчених воїнів. Наші бригади працювали й працюють на важких напрямках, де здобувають бойовий досвід, вдосконалюються й стають серйозною силою. Чого тільки варта історія нашого “Азова”. Пам’ятаєте, коли він ще був полком, коли бійці билися за Маріуполь, коли їх розбили майже вщент, але знищити не змогли? Вони стали сильнішими, масштабувалися й продовжують мужньо боронити нашу землю.
Дані з приводу СЗЧ закриті зараз. Що у вас із цим явищем?
У Нацгвардії активно працюємо і фактично кожного другого повертаємо назад. Є алгоритми і правові механізми.
Чому йдуть у СЗЧ?
Різні причини. Перш за все, це страх ведення бойових дій. Частіше в СЗЧ йдуть із тилових бригад, коли ми заводимо окремі частини на лінію зіткнення. Люди бояться того, чого не бачили, й думають, що це “квиток в один кінець”. Є люди, які боялися, але потрапляють у навчальні центри, знаходять собі друзів і нормально служать. Є й такі, що не можуть воювати, бо дуже бояться. Їх потрібно навчати переступати через свій страх, долати його – і тоді все буде нормально. Цей страх пропадає після певного часу перебування на фронті, першої побаченої міни або збитого FPV. Впливає також геополітика. Людина часто читає новини різні і собі думає, що кілька місяців і будуть перемовини, припинення війни. Чого я буду йти служити, якщо там місяць залишився? Отака історія. Навіть БЗВП не встигну пройти (сміється, – ред.). До речі, з навчальних центрів дуже мало тікає – близько трьох відсотків.
Як вирішити ці дві проблеми: СЗЧ й мобілізацію?
Потрібно, щоб люди самі йшли в армію. Потрібно вибудувати комунікацію, знайти правильні слова індивідуально для кожного. Перш за все, варто не забувати, що без мобілізації ні перемоги, ні навіть стабілізації фронту не буде. Україна – це єдине ціле, де кожен має знайти своє призначення в боротьбі з ворогом. Якщо у тебе є проблеми з грошима, якщо у тебе немає стабільної роботи, то ти маєш першим йти у військо, бо це в твоїх інтересах. У нас є багато тилових частин, багато роботи загалом. Машини ремонтувати треба, годувати інших треба, лікувати… Це все робота, яку треба виконувати. В армії ми знайдемо тобі місце, де ти будеш приносити максимум користі.
До чого готуватися у 2026 році?
Нам – до ведення бойових дій. Війна триває. Є багато зусиль на рівні держави задля припинення бойових дій, але це все паралельний процес. Наше завдання: втримати ворога, не допускати проривів і завдавати йому якомога більше втрат на всіх рівнях. За рік бойових дій з такими втратами він загальмує і сам пробуватиме домовитися з нами. Десь так воно приблизно й буде.Тримаймося. Сили оборони України стоять упевнено. Ба більше, ми лише нарощуємо свою силу. Повірте, за 7-8 років ми ще надаватимемо серйозний практичний досвід країнам Європи. На нашій основі будуватимуть європейські сили захисту.