Ймовірно, волевиявлення громадян на виборах доведеться захищати
Понад рік у Сербії тривають студентські протести, що стали реакцією на трагічну загибель людей після обвалу даху залізничного вокзалу міста Новий Сад, який перед тим ремонтували. Чи має протестний рух суспільну підтримку? Які загалом його наслідки і чи реальними є дочасні вибори, яких зараз вимагають учасники протестів?
Масові протести розпочалися наприкінці 2024 року проти корупції у владі після загибелі 16 людей на залізничному вокзалі у сербському місті Новий Сад. Оскільки ремонт будівлі, можна припустити, супроводжувався розкраданням коштів, його наслідки стали дуже трагічними, що спонукало молодь вийти на вулицю.
Перша фаза протестів була досить мирною. У березні 2025 року масова протестна хвиля пішла на спад і почалася певна відповідь президента країни Александра Вучича – переслідування активістів та репресії. Це був час, що наближав ситуацію в Сербії до українського Майдану – на акціях протесту в правоохоронців полетіло каміння і бруківка. Складалося враження, що країна опинилася на порозі громадянської війни. На щастя, ніхто не постраждав смертельно, хоча було багато поранених і вуличного насильства. У травні минулого року серед вимог протестувальників зʼявилися дочасні вибори. Тобто, протести перейшли у нову фазу.
Зараз студенти продовжують вимагати зміни влади, за ними – громадянське суспільство та політичні партії. Звісно, комунікація йде нелегко. Вучич, як і попередні рази, маніпулює датою позачергових парламентських виборів, розраховуючи на фактор несподіванки. Можна припустити, що місцеві вибори в півтора десятках муніципалітетах, які відбулися наприкінці минулого і на початку цього року, були тестовим варіантом перед виборами в масштабах країни.
У цьому контексті чи сталися зміни, чи все-таки перемогу отримала провладна партія?
У десяти муніципалітетах перемогла партія Вучича – Сербська прогресивна партія. І це перемога здебільшого в межах 50-51%, а тому може бути знак, що на загальнонаціональному рівні вони програють. Чому? Тому що увесь адміністративний ресурс держава кинула у ці десяток муніципалітетів. Між тим, існували порушення, ці вибори не були демократичними та чесними, є проблеми виборчого списку, відчувався настрій страху, фізичних погроз, розрахунків біля виборчих дільниць та тиску на виборців з боку так званих «сербських тітушок».
Мало місце все те, що зауважують спостерігачі і міжнародна спільнота, оцінюючи демократичність волевиявлення громадян. Але Вучич затягує час щодо оголошення дочасних парламентських виборів.
Загалом впродовж останніх півтора року йде гра на виснаження. З одного боку протистояння – президент Александр Вучич, який вкладає увесь свій авторитет у боротьбу зі студентами, а з іншого – студенти, за якими йде громадянське суспільство і політичні партії. Я не очікую, що майбутні вибори будуть чесними, оскільки в Сербії зараз режим виборчого авторитаризму. Це таке поняття в політології, коли в країні ніби й проводяться умовно демократичні вибори, але владу й диктатора не можна перемогти на виборах. За таких умов громадянському суспільству необхідно бути готовими захищати свій вибір на вуличних протестах. І чи будуть вони мирними чи супроводжуватимуться насильством – наразі складно сказати. Досвід вказує на те, що у разі програшу виборів Вучич добровільно не покине владу мирним шляхом, як це зробив угорський прем'єр Віктор Орбан.
Наближення до Росії віддаляє від Заходу
Як можна зараз охарактеризувати сучасні сербо-українські відносини?
Я би сказав, що вони є двоїстими. З однієї сторони, якщо стежити за національними медіа, телеканалами, тиражними таблоїдами, то складається враження, що Сербія повністю на боці Росії. Йдеться насамперед про медіа, які контролюються режимом. До речі, основою ідеології президентської Сербської прогресивної партії є русофільство. Тому коли Александр Вучич звертається до свого електорату під час виборчих кампаній, він завжди згадує Путіна, Росію та зв'язки з нею, а також апелює до антизахідних, антиамериканських, часто антидемократичних гасел.
Йдеться про правління твердою рукою, «успішний зразок» державницької діяльності російського президента Путіна, державу, що має бути централізованою, недемократичною й антизахідною.
Водночас Вучич добре розуміє, що будь-які симпатії і наближення до Росії віддаляють його від Заходу. Президент Сербії не хоче виглядати пропутінським і проросійським, але його оточення виглядає саме таким.
Однак, з іншої сторони, якщо подивитися на голосування Сербії в Генеральній асамблеї ООН та в інших міжнародних органах і мирних ініціативах, то Сербія здебільшого на боці України. Можливо, останні голосування не показові, оскільки представники Сербії виходили з зали, навіть США дивно проводяться у Генеральній асамблеї відтоді, як президент США Дональд Трамп розпочав переговорний процес із Росією. Але до того Сербія брала участь у всіх ініціативах, можливо, окрім Кримської платформи, і була на боці України.
І найважливіше і те, що найбільше болить Кремлю, – це боєприпаси, які Сербія зараз постачає в Україну через треті країни на суму кілька сотень мільйонів євро. Я навіть зустрічав інформацію, що сума вже перевищує мільярд євро.
Вучич це робить не з власної волі, а тільки зі страху втратити підтримку Заходу. Певною мірою він знов грає свою подвійну гру, не вводить санкції проти Російській Федерації, з іншої сторони – підтримує Україну, щоб бути лояльним перед Заходом.
Крім цього, є можливість співпраці в енергетичній сфері щодо ремонту енергетичної інфраструктури, що зараз дуже важливо для України. Я сподіваюся, що це станеться й Сербія долучиться до відновлення України. А загалом геополітичний вибір Сербії тривалий час існує ніби між двома берегами – між Росією і Заходом.
Що ж має статися, щоб Сербія зробила остаточний зовнішньополітичний вибір?
Це тривалий процес. Але багатовекторна політика Сербії на чолі з Александром Вучичем виглядає дуже хаотичною, це схоже на зовнішню політику без будь-якої стратегії. Якби в 2022 році ви включили телебачення і послухали сербських політиків, то мали б враження, що Сербія приєднується до війни з Росією проти України. Це було несподівано навіть для сербів!
Однак після того, як стало зрозуміло, що Росія не переможе, а Захід консолідувався, Вучич продовжує своє балансування, і час від часу ніби схиляється в бік Заходу та України. Попри те, що Сербія не вводить санкції проти Російської Федерації, зараз тут дуже мало залишається співпраці з Росією. Між тим, залежність від нафти і газу існує, хоча влада ніби шукає альтернативу, можливо, це буде газ із Азербайджана. До речі, США ще після російської анексії Криму, а потім і переговорів в Мінську попереджали, що Сербія має позбутися енергетичної залежності від Росії. І це дійсно, якщо читати звіти, була одна із стратегічних умов. Найбільший нафтопереробний завод Сербії перебуває під санкціями США. У нафтовій компанії NIS, якій належить це підприємство, уряд Сербії має 29,9% акцій, водночас «Газпром» володіє 11,3% акцій, а ще 44,9% належать його підрозділу SIBN.MM, що теж перебуває під санкціями.
Нещодавно Александр Вучич домовився про дешевий російський газ у розпалал енергетичної кризи. Якою є справжня плата за дешеві енергоносії?
Так, три місяці Сербія матиме газ за ціною, вдвічі нижчою за ринкову ціну. Президент Сербії заявив, що розмовляв із президентом Росії й отримав тримісячне продовження газового контракту на дуже вигідних умовах, це 320-330 доларів за 1 тис. кубометрів. Росія хоче тримати Сербію на короткому повідку. З моєї точки зору, зараз Сербія більше потрібна Росії, ніж Росія Сербії. А власне Путін потрібен Вучичу лише для одного: щоб перемогти на виборах, оскільки основа його електорату – люди, прихильні до Росії. Тому Путін у наративах президента Сербії та його партії буде фігурувати й надалі.
Санкції проти Росії – це червона лінія для усіх сторін. Вучич не може їх ввести, ризикуючи втрати власний електорат. Для ЄС санкції залишають постійним важелем тиску на Белград, а Москва в обмін на невведення санкцій готова робити уступки для режиму Вучича, як згаданий дешевий газ.
Вторгнення Росії в Україну підняло реваншистські настрої в Сербії
Чи відчувається вплив війни в Україні в повсякденному житті сербського суспільства?
Я би сказав, що насамперед відчувається певна зміна настроїв. Якщо в 2022 році піднялися реваншистські настрої серед сербського населення, що зазнало поразки під час Балканських воєн 90-х років, то потім вони трохи спали.
І з початком війни в Україні багато сербів бачили в Росії «порятунок»: «ми зможемо повернутися в Косово», «знову обʼєднається весь «сербський світ». Вторгнення Росії в Україну роздмухало експансіоністські настрої в сербському суспільстві і це вплинуло на політичний дискурс в країні. З’явилося більше антизахідних та настроїв проти ЄС. До речі, ці наративи присутні і в студентському русі.
Виступаючи проти чинної влади, вони не бачать своє майбутнє в Європейському Союзі. Адже студенти розглядають європейські країни як одну із сторін, що брала участь в ударах НАТО по Сербії. Також, ЄС тривалий час підтримував Александра Вучича і його так званий режим стабілократії (словосполучення від «стабільність» та «автократія»). Проєвропейські настрої в Сербії, за опитуваннями, впали, і зараз десь на рівні 30-40% підтримки.
Водночас серби не виступають проти України, вони співчувають українцям і вважають, що Україна – жертва США і НАТО, які маніпулюють країною. Все зводиться до російського пропагандистського наративу, що в Україні воюють НАТО і Росія. В різних опитуваннях можна побачити, що 50-70% населення Сербії так вважають. І ще теза, що Захід «воює» проти православ'я. Це ніби замкнене коло, з якого Сербія не може вийти, оскільки ці тези в різних варіаціях повторюються вже не одне десятиліття.
Скільки українських біженців перебувають зараз у Сербії? Яким є ставлення до них?
Дані про українських біженців у Сербії дуже різняться, у залежності від того хто і коли їх подає. У Сербії зараз проживають близько 2-3 тисячі біженців з України. Але з початку конфлікту через Сербію пройшло понад 100 тис. українців. Щоправда, переважна більшість з них тимчасово зупинялися на шляху до країн Європейського Союзу. Все ж таки, у центрі для біженців перебувають десятки українців. Найчастіше люди зупинялися в знайомих, друзів чи родичів.
Загалом я б не сказав, що українці хочуть залишатися в Сербії. Для них тут неприємне середовище. Якщо заглянути в газетні кіоски, подивитися шпальти таблоїдів, то кожного дня принаймні на одному з видань буде обличчя Путіна, і це неприємно. А ще – білборди, на яких також часто можна побачити російського президента. Наприклад, його можуть вітати з днем народження. На вулицях продають календарики з російським лідером і відповідною символікою, сувенірну продукцію, російські прапори.
Чи відомо, як багато сербів воюють на боці Росії? І чи є ті, хто підтримує Україну, приєднавшись до війська?
Участь громадян Сербії у війнах за кордоном є кримінальним злочином, це чинна норма законодавства. Вона з'явилася на вимогу західних партнерів, щоб серби не брали участі у війні в Сирії, але й України також це стосувалося. Було кілька десятків судових процесів щодо участі громадян Сербії в іноземних конфліктах. Однак у підсумку це були умовні, поблажливі вироки, які не мотивували відмовлятися від участі в чужих війнах.
Про участь сербів у війні проти України можемо дізнатися і через повідомлення медіа, які час від часу висвітлюють церемонії поховання сербських добровольців. На похороні сербського добровольця в місті Терстенік на могилу поклали вінок з підписом Міністерства оборони Росії. Добровольці на боці Росії є, оскільки є загиблі на війні в Україні. Щоправда, це вже не подається так «героїчно», як у 2022 році.
А яким є ставлення сербів до Росії? Країна не приєдналася до антиросійських санкцій, не припинила авіасполучення з РФ, навпаки – з початком повномасштабного вторгнення в Україну зросла кількість російських компаній, зареєстрованих у Сербії? Чи є це способом обходу санкцій? Як це оцінюється суспільством?
Я б не сказав, що русофілія у сербів – це справжня щира любов до братнього російського народу. Це приховані антизахідні настрої. Серби не збираються відправляти своїх дітей на навчання в Москву чи в Росію, яка перебуває під санкціями та в ізоляції. Не збираються собі купувати російські машини або відпочивати в Криму чи Сочі, чи їхати десь углиб Росії, так само не будуть зберігати свої гроші в рублях та російських банках. Тобто, немає жодної раціональної підстави для такої «братньої» любові. Громадяни Сербії їдуть на шопінг в ЄС, відпочивають в Греції, Італії чи Іспанії, до цих же країн відправляють своїх дітей на навчання.
Це міфічний та ірраціональний погляд на Росію, спроба опинитися в Югославії, де всім було добре: хай всі сваряться навколо, а сербам, як колись, буде добре. Але це такий міф, який зробив фальшивий комфорт, що фактично привів цю країну на межу ізоляції. Хоча політично Сербія все ще декларує себе як майбутнього члена ЄС. Процес інтеграції триває, повільно і не дуже успішно, але йде.
RT та Sputnik продукують наративи, які поширюють медіа на Балканах
Наскільки суттєвим є вплив російської пропаганди в Сербії, адже памʼятаємо, що 24 лютого 2022 року одне з сербських видань вийшло із публікацію на першій сторінці… про напад України на Росію?
Оскільки Сербія не ввела санкції проти Російській Федерації, то їхні медіа можуть відносно вільно тут працювати. Телеканали Russia Today і Sputnik мають представництво в Белграді та транслюються сербською. До речі, вони часто створюють наративи, які потім підхоплюють та поширюють місцеві медіа, і не лише в Сербії, а загалом на Балканах – Боснії та Герцеговині, Республіки Сербської як частини цієї країни, Чорногорії і, звісно, Косово. Північна частина Косово – Митровиця, де проживають серби, інфікована сербським та російським впливом. Люди живуть там у такому обмані, що їх колись визволять.
З іншого боку, медіа – це бізнес. Якщо ви поставите Путіна на першу шпальту, то є високий шанс, що цей тираж швидше і більше буде розкуповуватися. Отож, сербські провладні ЗМІ самі придумують та поширюють російську пропаганду. Пропаганда в Сербії про «братню» Росію існує і має свій вплив, але не такий сильний наразі. Проте, думаю, із наближенням дострокових або чергових виборів кількість російських наративів збільшуватиметься. Також очікую, що вплив російської пропаганди на сербську політику буде тільки зростати.
Чи можна припускати, що Росія щось фінансує, тому що у Белграді, приміром, наприкінці минулого року відкрилося представництво Російського історичного товариства? Ці наукові інституції є досить мілітаризованими, зважаючи на те, що Російське географічне товариство очолює колишній міністр оборони Сергій Шойгу, а історичне товариство — директор служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін.
Абсолютно. Я думаю, що існує навіть офіційна фінансова сторона роботи з академічною спільнотою, з культурною сферою через різні проєкти і гранти. Водночас мають місце і небезпечні тіньові ініціативи, що поширюють проросійські ідеї. Є обґрунтовані підозри, що це все іде з нелегальних грошей та каналів.
Про Косово була інформація, що там завозили готівку і розплачувалися з кримінальними авторитетами за дії з дестабілізації. У Сербії, до речі, ми також можемо бачити антиукраїнські ініціативи, що виглядають вандалізмом, проте вони вчиняються під впливом Росії, і це можуть робити деякі екстремальні сербські праві організації. На четверту річницю вторгнення Росії в Україну в Новому Саді пам'ятник Шевченку облили чорною фарбою, також були виписані образливі слова на адресу посла України в Республіці Сербія Олександра Литвиненка. Однак це все виглядало не як хуліганство, а політично таргетована акція, метою якої є послаблення зв'язків Сербії та України.
Багато років Росія зміцнює інституційні зв'язки, організовує культурні обміни, різні виставки, фестивалі кіно тощо. І водночас має місце діяльність із розхитування суспільно-політичної ситуації в інших країнах. Я маю на увазі підготовку активістів, щоб зірвати вибори в Молдові, що було викрито правоохоронними органами цієї держави і не допущено втілення запланованого. У нашій країні це виглядало як щось таке, що Республіка Сербія не знає і взагалі не в курсі, але, припускаю, що відповідні органи це дозволяли.
Тобто, Росія і російські служби активно працюють у Сербії. Це підтверджують і депортації російських громадян, які виходили на протести проти війни і Путіна. Їх усіх депортували з Сербії.
Нещодавно президент Александр Вучич заявив, що Сербія готується до нападу Хорватії, Албанії та Косова. Це спроби мілітаризувати суспільство? Чи є якісь підґрунтя для таких заяв?
Влада Вучича постійно говорить про загрозу, наприклад, напад Косово на Сербію. Цього разу Вучич мав ймовірну причину, оскільки Хорватія, Албанія та Косово посилили військову співпрацю, хоча це не є приводом для якоїсь турботи. Такі заяви є нічим іншим як прагненням об'єднати своїх прихильників навколо ідеї про потенційну небезпеку та потребу оборони.
А найбільшими ворогами Сербії завжди були Хорватія та албанці в Косово. Риторика цієї заяви була спрямована на згадані муніципальні вибори, адже вони не фокусувалися на вирішенні місцевих питань як водопостачання чи вивезення сміття, а порушувалися глобальні теми – від озброєння до оборонних союзів.
Воєнні злочини сербської армії – табу для суспільства
Косово у 2008 році оголосило про свою незалежність і зараз цю державу визнали понад 100 інших держав-членів ООН. Наскільки важливим є це питання для пересічного громадянина Сербії?
Питання Косова і його незалежності прямо прив'язане до сербської ідентичності. Я вважаю, що до цього схиляється велика кількість людей. Не можу оперувати даними якогось опитування, але це можна побачити і на вуличних протестах молоді. Там є написи з гаслами, що Сербія не віддасть Косово. У студентів, молоді – дуже сильні патріотичні настрої, і вони автоматично прив'язують питання сербської ідентичності до Косова. Тобто, якщо зараз запитати навіть у звичайних громадян, чи хтось готовий визнати незалежність Косово, то напевне скажуть «ні».
У Сербії нічого не знають, що сталося в Косово під час війни. Це повне табу для сербського суспільства, і ніхто не готовий визнавати воєнні злочини, скоєні в Косово, у Хорватії чи Боснії та Герцеговині. Всі тут бачать себе жертвами.
Сербія ніколи не зіткнулася зі своїм минулим і не визнала своєї поразки, своєї агресії та воєнних злочинів у Хорватії, Боснії та Косово, злочинів своїх громадян щодо громадян сусідніх республік. У Сербії всі вважають себе жертвами НАТО та інших держав. Ніхто не говорить, як від сербської армії постраждали сусідні країни, натомість фігурують наративи про переслідування сербів, що з Хорватії, приміром, вигнали 200 тисяч сербів, чи серби постраждали в Боснії або Косово. Це картина небажання зіткнутися з минулим. І це так само джерело антизахідних та анти ЄС настроїв у суспільстві, зокрема серед молоді, яка про недавне минуле нічого не знає.
У Сербії ніколи не дискутували публічно, скільки албанців покинули свої домівки, як їм спалювали паспорти і знищували будинки, проводили етнічні чистки. Я би сказав, що навіть скоювали геноцид у Косово, хоча це не визначено в правових категоріях, тільки події в Сребрениці на території Боснії і Герцеговини визнано геноцидом проти боснійських мусульман. «Наших людей вигнали, нас виганяють», – це найчастіше почуєте про сербсько-косовські відносини, але ніхто не говорить про те, що етнічних сербів у Косово з Белграда підштовхують до того, щоб вони не інтегрувалися в місцеве суспільство, і щоб автоматично ставили себе на бік ворогів Косово. Це дуже незручна позиція – позиція постійної жертви.
В будь-яких спробах Косова позиціонувати себе як незалежну державу серби вбачають атаку на своє буття, на свою ідентичність та безпеку. Це може призвести до того, що серби і далі будуть покидати Косово, в чому пряму відповідальність матиме офіційний Белград.