Протикорабельні ракети можуть працювати на землі як паліатив, але основне їхнє завдання – відправляти 125 кг голови в подарунок фрегатам і середнім десантним кораблям.
Поляки придбали їх ще у 2008 році (доставили у 2012-му, операційної готовності досягли в червні 2013-го) – у варіанті на шасі в береговому виконанні.
Нині Польща має два дивізіони по 6 пускових у кожному.
Саме закуповують їх Литва та Румунія, нещодавно випробовував Корпус морської піхоти США – благо, вони мали нагоду подивитися на товар зблизька.
Варшава розгортала NSM під час кількох навчань, наприклад, у Чорноморському регіоні в Румунії (Sea Shield 21) чи на Балтиці – ракета показала себе чудово.
400-кілограмова 4-метрова сигара зі швидкістю 0,9 М зроблена за технологією “стелс” – малопомітна для радарів.
Система наведення INS/GPS, також є можливість завантажити в ракету карту місцевості з перепадами висот по всьому прокладеному маршруту (TERCOM).
На кінцевому етапі вмикається інфрачервона головка самонаведення – прошивка ракети має базу цілей, що дозволяє відрізнити сигнатури торгових суден від фрегата або десантного корабля.
При цьому рекламні проспекти норвежців стверджують, що можна навіть вибирати, наприклад, вразити рубку, машинне відділення чи вертоліт на кормі, щоб спричинити пожежу.
Це так звана ракета п’ятого покоління – здатна завдавати групового удару по одній цілі з різних курсів одночасно.
Варшава має 48 NSM у залпі – кожна має режим максимального зниження над водою, де рівень хвиль контролюють лазерні альтиметри. Такий собі непомітний до останнього кинджал у рукаві.
Малопомітна стелс-ракета відсіює, припустімо, тральщики й атакує головний есмінець. Вмикається Precise Time-On-Target, два вироби одночасно набирають висоту, роблять маневр з перевантаженням, щоб уникнути зенітного вогню, і заходять на атаку.
Приходи в башту, де вибухає боєкомплект, і в рубку, де гине чергова вахта – корабель випадає з місії і починає боротися за виживання.
Навіть до Фінляндії в Альянсі Балтійському флоту РФ було б дуже погано, якби він познайомився з норвезькими системами.
Коли ж зараз вони будуть ще й у країн Балтії, а фіни допоможуть мінами і тральщиками, флоту РФ у разі будь-якого конфлікту доведеться сидіти на базах у Пітері та Кенігсберзі. У Кенігсберзі явно недовго.
Чому саме поляків Україна обрала для співпраці? І в нас начебто є “Нептун”.
Тут складне та комплексне питання. Наприклад, як з ракетною програмою. Спочатку вона має бути через рік – і вже будемо вражати цілі противника, а потім треба пів мільярда і ще рік.
А тоді Гусєв іде з Укроборонпрому, так і не ввімкнувши нам "Польоту валькірій" з вертольота "Ірокез".
Яка в нас ситуація з компетенціями, хімічними заводами та верстатним парком після чотирнадцяти місяців ударів півтонними ракетами, виїзду частини фахівців і внаслідок інших реалій війни – ми, звичайно, цю тему розвивати не будемо.
Але, ймовірно, через комплекс причин дивізіон Україні не завадить. От і тривають переговори. Тим більше, що поляки нещодавно замовили на майже 800 млн доларів пускових і ракет NSM. Так склалося.
Є й бонуси імпорту озброєнь, не лише витрати 200 млн доларів за дивізіон під ключ, як було у Варшави.
На заводі в Зельонці вже працює сервісний центр – вони можуть обслуговувати, ремонтувати і навіть випробовувати ракети. Переспоряджати їх, проводити MLU (Mid-Life Update, модернізацію середнього віку) – це важливо для життєвого циклу, ніхто не випускає ракети, як гарячі пиріжки, їх потрібно буде зберігати й обслуговувати.
Сумісність у регіоні – запчастини, ракети і недоторканний запас декількох дружніх країн. Коли це все є в Польщі, Литви, Румунії, України, то можна оперувати в трикутнику силами і засобами, швидко замінити радар, що вийшов з ладу, насипати союзникам засобів доставки зі зберігання.
Полонізація та локалізація – вони самі виробляють машини “Jelcz” 8×8 для шасі, радари. РЛС, до речі, хороші, трикоординатні TRS-15C – із системою обходу перешкод, малопомітні.
Але машини керування можуть приймати вказівку цілі від будь-якого датчика – з дрона, координати із супутника, головне – вивести ракету в район, де її ГСН зможе захопити ціль.
У поляків є система “Гладіус” і “Байрактари” для захисту узбережжя – кілька різних дронів, що рутинно патрулюють 150-кілометрову смугу, маючи змогу 10 годин перебувати в повітрі.
Якщо потрібно, вони викликають баражувальні боєприпаси, щоб вразити катер або малу групу, якщо потрібно – “Байрактар” ударить планувальною бомбою, ну і як крайній варіант – вилетить норвезький подарунок.
Нові ракети отримали, крім збільшеного радіусу до 250 км, оновлення бібліотеки для наземних цілей. І якщо за рахунок GPS можна вдарити по складах з паливом, штабах, то тепер уже реально відшукати, наприклад, радар чи "Іскандер" на позиції. Цілі, яким вистачить 120 кг голови, існують. Розумієте, так? Довга рука не тільки для кораблів.
Чекаємо на результати переговорів і офіційні заяви.
