— У вас є вакцинація? — запитує в мене приємна дівчина на вході в коворкінг.
— Так, — відповідаю я і автоматично починаю клацати екран телефона в пошуках додатку.
— Ні-ні, показувати не потрібно, — заперечно махає руками дівчина. — Можете проходити.
Це був перший випадок, коли в мене запитали про ковід-сертифікат за весь час, який Київ перебуває в жовтій зоні. Запитали, але перевіряти не стали.
Уперше мене попросили показати вакцинацію перед початком екскурсії, на яку треба було попередньо зареєструватися і яка відбувалася на вулиці. Тобто під час закритої події з доволі низьким рівнем епідеміологічної небезпеки. Натомість про наявність ковід-сертифіката в мене навіть не запитали в кількох кав’ярнях, кінотеатрі, мистецькому центрі, парочці барів.
Але чи можна звинувачувати в цьому «соціально безвідповідальний бізнес»?
Безконечні обмеження і майже повна відсутність державних програм підтримки на час карантину аж ніяк не стимулює до виконання правил, установлених державою. Особливо, коли спогади про урізані зарплати, карантинні звільнення і закатані в асфальт гроші з ковідного фонду ще геть свіжі. Тому враховуючи таку передісторію, урядове рішення покласти всю відповідальність за виконання нових правил карантину на працівників і працівниць кафе, супермаркетів, кінотеатрів тощо було досить дивним. Таким чином, «жовта зона» запрацювала лише там, де організатори подій і власники бізнесів і раніше дотримувалися правил виключно з почуття власної відповідальності за життя і здоров’я відвідувачів.
Чи могли б перевірки та штрафи стати запобіжником порушень? На перший погляд, здається, що так — один раз сплативши значну суму за порушення правил, більше не захочеться порушувати правила вдруге. Однак хто мав би такі штрафи виписувати? Скільки мільйонів гривень треба буде заплатити за такі послуги Міністерству внутрішніх справ? Чи доведеться для цього створювати новий ковідний фонд? На скільки років розтягнеться судова тяганина для тих, хто вирішить ці штрафи оскаржити?
Ні, я не намагаюся виправдати порушення обмежень. Але уявіть ситуацію, коли ви — власник маленького бізнесу в країні, де повний курс щеплення від ковіду пройшло лише 15% людей і раптом уряд пропонує пускати у вашу кав’ярню лише тих, хто має ковід-сертифікат. Якщо будете дотримуватися цих обмежень, то, можливо, вам вручать подяку, коли ваш бізнес збанкрутує.
Набагато ефективніше інформувати і заохочувати людей вакцинуватися, ніж звинувачувати в тому, що вони не грають за правилами. Водночас після введення жовтої зони в Україні МОЗ жодним чином не комунікує, навіщо потрібен карантин зараз. Ні, серйозно, історія про психологічний ефект уже не спрацює.
У 2020 році безліч країн вводили карантин великою мірою тому, що системи охорони здоров’я не справлялися з напливом пацієнтів. Потрібні були стримувальні заходи, аби встигнути провести кисень у лікарні, закупити засоби індивідуального захисту, напрацювати нові протоколи лікування, які зможуть використовувати у своїй практиці лікарі тощо.
Що зараз? Під час зустрічі з журналістами на початку жовтня міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко повідомив, що наразі в Україні є 80 тисяч ліжок, під’єднаних до кисню, з яких 40 тисяч — у ковідних відділеннях. Решта розташовані в інших відділеннях, але їх можна переобладнати за потреби. Утім тепер є інша проблема.
Якщо дивитися на графіки РНБО, можна помітити, що щоденний приріст вакцинованих українців почав збільшуватися лише останні пару днів. Важко сказати, чи це пов’язано саме з комунікаціями МОЗ, чи з тривожно великою кількістю випадків зараження і страхом захворіти. Загалом, станом на 20 жовтня Україна все ще лишається країною з найнижчим рівнем вакцинації в Європі.
Опитування фонду «Демократичні ініціативи» показало, що в усіх вікових групах українці не бажають вакцинуватися, бо вважають вакцини недостатньо перевіреними та безпечними. Ця проблема не є виключно українською. Через недостатню поінформованість і засилля брехливої інформації про вакцинацію люди дійсно можуть бути переконані, що щеплення — це ризиковано. Думки про ризик щеплень підтримують також деякі медики, до яких пацієнти першочергово звертаються за консультацією перед щепленнями. На медиків, які відмовляють пацієнтів щепитися від ковіду, МОЗ пропонує скаржитися на гарячу лінію. Однак як це має працювати, якщо пацієнти довіряють своїм лікарям?
Тому логічно припустити, що на час карантину всі потужності МОЗ мали б спрямовуватися на пояснення й інформування про переваги вакцинації. Тобто не просто спускати накази по вертикалі на місцеві департаменти охорони здоров’я, а, наприклад, залучати доказових медиків до проведення Q&A-сесій на підприємствах або у школах.
Так, люди бояться ризиків. Ніхто не хоче постраждати від тромбозу чи зупинки серця. Саме тому слід пояснювати, зрештою, чому вакцини перевірені достатньо і що ризик отримати тромбоз, захворівши на ковід, набагато вищий, ніж ризик отримати тромбоз після вакцинації. Серед 10 мільйонів людей, які отримали першу дозу вакцини AstraZeneca, кількість виявлених випадків тромбозу була на 66 осіб більше від норми. Водночас серед 10 мільйонів хворих на ковід кількість виявлених випадків тромбозу була на 12614 випадків більше від норми. На жаль, щоб знайти цю інформацію, навіть англійською мовою, потрібно прорватися через залізну завісу новин про чергову «смерть від вакцини».
