«Реєстр виборців працює в нормальному робочому режимі — окрім Херсонщини»
Як ЦВК відновлює доступ до Держреєстру виборців, який закрили з початком повномасштабного вторгнення? Реєстр уже працює в повноцінному режимі?
Державний реєстр виборців почав працювати в нормальному робочому режимі. Запуск був у три етапи. Останній і повний відбувся в грудні минулого року.
Сьогодні Державний реєстр виборців на підконтрольній території України працює в повному обсязі – за винятком Херсонської області. Це пов'язано з постійним ураженням центрів прийняття рішень на рівні цього регіону. Страждає будівля — ми починаємо свою роботу знову. Вона досить важка, але ми думаємо, що і в Херсонській області найближчим часом усе запрацює в повному обсязі — ми разом з місцевою владою знайдемо необхідні рішення.
Скільки наразі виборців у Держреєстрі?
У Державному реєстрі виборців трохи більше 34 мільйонів. Але є 1 мільйон 470 тисяч виборців, які не мають виборчої адреси. Тобто вони вибули зі своєї виборчої адреси, офіційно не зареєстрували своє місце проживання або в якийсь інший спосіб не заявили, що хочуть мати іншу виборчу адресу. І немає інформації про те, що ці виборці стали недієздатними або померли.
34 мільйони мінус ця цифра — це кількість виборців. Це близько 32 мільйони 660 тисяч.
А до великої війни?
До великої війни було приблизно так само.
Чи є статистика виборців на прифронтових територіях, ВПО, українців, що виїхали за кордон?
Окремої статистики по прифронтових територіях немає, бо фронт рухається. Бо яка глибина прифронтової території — 5–10 кілометрів чи 50? Це досить умовна цифра в різних нормативно-правових актах і в сприйнятті різних відомств.
Щодо тимчасово переміщених осіб — їх 4 мільйони 600 тисяч. Це всі зареєстровані внутрішньо переміщені особи, які мають статус, наданий органами соціального захисту. З них виборців — 3 мільйони 855 тисяч. Це нам вдалося порахувати, коли ми працювали в рамках робочої групи і підгрупи по ВПО. Ми робили звірку на прохання народних депутатів разом з Міністерством цифрової трансформації і Міністерством соціальної політики.
Щодо українців за кордоном існують різні цифри. Я назву ту, якою оперує ЦВК. Ми завжди вважаємо, що від будь-якої цифри кількість виборців статистично вираховується як 82–84%. Відповідно, на сьогодні за межами України — на територіях Європейського Союзу, поза ЄС, крім країни-агресора, — знаходиться приблизно 4–4,5 мільйона виборців.
Ще ми вважаємо, що 1 мільйон 200 тисяч громадян України знаходяться в межах території Російської Федерації, яка визнана Організацією Об'єднаних Націй. Самі вони давали цифру 1 мільйон 930 тисяч громадян України, ми вважаємо, що з них — 1,2 мільйона виборців. Це громадяни України з українськими паспортами на міжнародно визнаній території країни-агресора. Ще майже 269 тисяч громадян України, за інформацією прикордонної служби Республіки Білорусь, перетнули кордон і знаходяться на її території. Це всі, враховуючи дітей.
Але робоча група у Верховній Раді, яка готує проєкт закону про перші повоєнні вибори, рекомендувала, аби громадяни України з нашими паспортами на території Росії і Білорусі не брали участі у виборах?
У нас уже були такі прецеденти. Це політика держави, починаючи з початку збройної агресії: на території країни-агресора і її спільника, Республіки Білорусь, вибори не організовуються і не проводяться. Тим більше, на території країни-агресора повністю відсутні наші дипломатичні представництва.
Раніше практика йшла таким шляхом, що виборчі адреси цих громадян на території Росії прикріплювалися до дипломатичних або консульських установ — до найближчих держав. Це була Фінляндія, на минулих виборах — Казахстан. Зараз рішення прийматимуться залежно від позиції Міністерства закордонних справ, міждержавних стосунків і ситуації, яка складатиметься на момент організації і проведення виборів.
«Додаткова виборча дільниця» — нова форма, яку ЦВК пропонує закріпити в законі
Ви сказали, що майже 1,5 млн українців не мають виборчої адреси. На засіданнях робочої групи від ЦВК лунали заклики до громадян активно реєструватися у реєстрі. Поясніть механіку.
По-перше, відновила роботу система Державного реєстру виборців. І не тільки ЦВК та наші підрозділи адмініструють реєстр. Є органи адміністрування на рівні регіонів, на рівні районів, колишніх міст обласного значення і районів у великих містах.
Сьогодні громадянин України — навіть ми з вами, — пред'явивши необхідні документи, може прийти у відділ ведення Державного реєстру виборців і змінити свою виборчу адресу. Це важливо, тому що під це йдуть розрахунки державних органів щодо мережі виборчих дільниць — утворення нових або їх поділу. Стосується це і закордону: зрозуміло, зараз у нас там є тільки консульський облік, але ніщо не заважає внести свою виборчу адресу і без нього.
У зв'язку з ситуацією, яка склалася, на засіданнях робочої групи були певні дискусії. Навіть значна частина експертного середовища виявилася не готовою до того, що у нас є звичайні виборчі дільниці, спеціальні виборчі дільниці, був порядок утворення виборчих дільниць у винятковому порядку і може з'явитися ще один вид. ЦВК запропонувала новий термін — додаткова виборча дільниця.
Це було розраховано в першу чергу на закордон. Як у всіх цивілізованих країнах, у нас при дипломатичних і консульських установах існують виборчі дільниці на постійній основі. Але діаспора, яка знаходиться в тій чи іншій країні, навіть велика, не концентрується постійно в одному і тому ж місті.
Тому за рахунок активної реєстрації виборців за кордоном — те, що ми пропонуємо для законодавства, — напередодні кожної виборчої кампанії з'ясовується, де знаходиться діаспора. Це не значить, що потрібно чітко вказувати своє перебування до будинку, бо хтось хвилюється, що буде мобілізований чи щось подібне. Ні. Ти умовно кажеш: «Я хочу проголосувати в Бельгії у такому-то місті. Я хочу проголосувати в Німеччині у такій-то землі, в такій-то громаді». І по мірі того, як громадяни накопичують разом з нами цю спільну інформацію, ми — якщо законодавець піде нам назустріч — будемо створювати мережу додаткових виборчих дільниць, які допоможуть на конкретній виборчій кампанії.
Якщо наші громадяни повернуться назад або відпаде необхідність — дільниця буде утворена в іншому місті чи в районі великого міста: Гамбург, Берлін, Лондон, Париж, де є районний поділ. Це буде комфортніше, допоможе швидше проголосувати, зекономить дуже багато коштів нашим співвітчизникам, які не всі мають фінансові можливості, щоб одного дня поїхати і проголосувати в якесь велике місто.
А внутрішній кейс додаткових виборчих дільниць — це якраз про внутрішньо переміщених осіб, про зруйновані громади, про прифронтову смугу чи смугу лінії розмежування, коли вона буде після припинення активної фази бойових дій. Там, де ми бачимо, що в громаді немає сенсу утворювати нову виборчу дільницю, але на певному етапі приміщення зруйновано або немає нормального під'їзду і не можна там організувати голосування, — ми відносимо громадян до постійної виборчої дільниці, можливо, перевищуючи кількість 2,5 тисячі. І ця дільниця, як ячейка, поділяється на дві, три, п'ять.
Для зручності громадян, для швидкості процесу, в одному і тому ж місці працюватиме дві або три виборчі дільниці. Можливо, це буде не стаціонарна виборча дільниця, а розміщена в малій архітектурній формі — у наметі тощо.
Є приклади цивілізованих країн, де немає муніципальних будівель, — вони вже давно практикують розміщення в малих архітектурних формах. Я це спостерігав у Норвегії: у центральній частині міста немає приміщення — вони ставлять спеціальний намет, підводять туди всі необхідні комунікації, дільнична виборча комісія спокійно працює. Потім намет розбирається і до наступних виборів спокійно собі чекає, щоб знову забезпечити виборче право для мешканців центру міста Осло.
393 дільниці зруйновано безповоротно, ще 1000 — підлягають відновленню
Скільки виборчих дільниць налічується сьогодні? Скільки з них довелося ліквідувати на деокупованих чи зруйнованих територіях?
Виборчих дільниць зараз понад 33 тисячі. До великої війни так і було. На території, підконтрольній уряду України, та за кордоном — 27,3 тисячі, майже 6 тисяч знаходяться на окупованих територіях.
Зруйновано і не підлягають відновленню 393 виборчі дільниці. 1000 виборчих дільниць зруйновано чи пошкоджено, але вони підлягають відновленню. 123 виборчі дільниці прийшли в непридатний стан не з причин збройної агресії — це старі сільські клуби, закриті школи, перепрофілювання приміщень у тих чи інших громадах. Це, як правило, сільські населені пункти, де треба буде шукати нове приміщення. Ще 643 виборчі дільниці були відновлені після початку збройної агресії.
Ця цифра постійно змінюється, але якщо законодавець прямо дозволить нам використання тимчасових споруд, великих питань не буде. У нас є досвід організації пунктів незламності. Кожен такий пункт за розмірами — це готова виборча дільниця. Так само спеціальні військові намети рівня від батальйону і вище — це також готова виборча дільниця. Є досвід під'єднання інфраструктури, розміщення генераторів, освітлення. Тобто ми накопичили той досвід, якого до війни не було. Можливо, це поганий досвід, але він є.
Можна сказати, що виборча інфраструктура перебуває в задовільному стані, а вся система Державного реєстру виборців працює.
ВПО: 4,6 мільйона зареєстрованих, 3,8 — мають право голосу
Перший віцеспікер ВРУ та голова робочої групи Олександр Корнієнко зробив тривожний прогноз: якщо 6–7 млн ВПО не зможуть або не захочуть проголосувати, це поставить питання до демократичності виборів і відповідності міжнародним стандартам. ЦВК поділяє ці побоювання?
Я назвав вам кількість осіб, які мають статус ВПО. Зрозуміло, є випадки, коли людина має статус ВПО, але по факту його вже давно втратила. Наприклад, кияни, які виїжджали, повернулися, але досі мають статус ВПО. Реєстр ВПО досить умовний.
Тим більше, було спрощено порядок реєстрації статусу — незалежно від наявності чи відсутності помешкання для проживання. Людина могла приїжджати в будь-яку громаду, де їй було зручно, — і це правильно. Людина отримувала там такий статус. Тому їхнє знаходження і концентрація по території України досить умовна.
Враховуючи те, що держава спростила прив'язку до реального житла, до місця фактичного проживання, дуже багато людей не змінюють свою реєстрацію, не реєструють тимчасове місце проживання. Це їхнє право. У нас взагалі виборче право — не виборчий обов'язок. Хоча існують країни, де є виборчий обов'язок: я завжди люблю наводити приклади Австралії і Перу. В Австралії за неучасть у виборах — суттєвий адміністративний штраф. І треба ще довести, якщо ти не пішов на вибори, що причина була поважна. У Перу людина взагалі повинна голосувати в тій громаді, де народилася. І за неявку — теж суттєвий штраф. В Україні ми до цього не дійшли. В Україні це — право.
Фактично громадянин має розуміти, що він має право проголосувати, — але для цього він повинен заявити державі, де він хоче проголосувати. Поки не заявив, що хоче проголосувати в іншому місці, ніж там, де є офіційне місце його реєстрації, — держава про це не знає. І, зрозуміло, не може допомогти йому реалізувати своє право.
Коли Олександр Корнієнко називав такі цифри, він говорив про статистику внутрішньої міграції по країні. Іде рух населення — не тільки з прифронтових чи з окупованих територій. Скільки родин-киян перемістилися в Ужгород, у Яремче, в інші регіони Західної України і не повернулися? Чоловік, чи син, чи сім'я працює, а хтось з малими дітьми перебуває там. Це якраз про те, що каже перший віцеспікер. Він не називає цифри формальних виборців — він називає цифри внутрішньої міграції, які теж є певним розрахунком.
Як тоді ці громадяни, наприклад, які переїхали до Ужгорода, можуть змінити виборчу адресу?
Зараз відновився електронний кабінет виборця. Почали працювати органи ведення реєстру — для тих, у кого немає КЕПів, електронних підписів, можна подати заяву і змінити свою виборчу адресу. Тобто кожна людина може перевірити себе в списках виборців і переконатися, де вона знаходиться. Відповідно, може його змінити: як в електронному вигляді, так і прийшовши у відділ ведення Державного реєстру виборців там, де вона знаходиться, написавши заяву — і будь ласка. Було б бажання.
Тут найголовніше — саме бажання громадян. Виборча система була в певній кризі з початком збройної агресії, але завдяки ЦВК, за допомогою Кабінету Міністрів і місцевих органів влади на всій підконтрольній території України ці сервіси відновлено. Повторюся, що поки що є проблеми в Херсонській області, але в інших регіонах України можна скористатися своїм правом — система працює в повному обсязі.
Закордонне голосування: 104 дільниці — недостатньо
Не менша проблема — голосування мільйонів виборців за кордоном, які за чинним законодавством можуть проголосувати лише в консульських установах. Пам'ятаємо, що за на той час міністра єдності Олексія Чернишова була ідея, аби українці голосували в хабах, торгівельних центрах. Чи ведеться по лінії МЗС і ЦВК така робота?
Зараз це активно відпрацьовується. По-перше, впроваджується система «е-Консул», сервіси якої мають дозволити громадянину просто заявляти про своє перебування без постановки на консульський облік. У наших законодавчих пропозиціях, які в принципі підтримуються всіма, була пропозиція щодо запровадження саме такої форми активної реєстрації.
Бо наш консульський облік — це радянщина, причому дуже сильно застаріла. Тому треба переходити від системи класичного консульського обліку — до системи заявної реєстрації. Без стягнення будь-яких коштів за постановку на консульський облік. Для цього і впроваджується ця система «е-Консул».
Також ЦВК разом з МЗС вже зробили розрахунки. Наявні 104 виборчі дільниці за кордоном — це безумовно недостатня кількість. Ми повинні розуміти, за яких умов можемо утворювати додаткові виборчі дільниці.
Ідеї Чернишова існували й раніше — ми вивчаємо зарубіжний досвід і розуміємо, яким чином це робиться. У більшості країн ЄС нам готові піти назустріч органи місцевого самоврядування. Крім того, можуть бути різні ініціативи — починаючи від створення дільниць у недільних школах і закінчуючи релігійними громадами за кордоном.
Попередньо ми розмовляли з керівниками окремих релігійних конфесій — за наявності можливості вони теж готові долучитися до процесу надання виборчих дільниць. Такі приклади є у наших польських колег: там церква активно сприяє державі в організації виборчих дільниць за кордоном. Церква — це ж не тільки про храми. Це і освітні заклади, і якісь громадські ініціативи, пов'язані з релігійними організаціями. Тим більше, мова не йде про довге використання: провели вибори — згорнулися. І це теж буде основою для єднання діаспори, хоча б духовного.
Так само зараз у країнах ЄС утворюються хаби по взаємодії з українцями, з якими повинно співпрацювати і Міністерство освіти і науки, і Міністерство соціальної політики. Можливості є.
Але є ще одне питання та виклик для нас. Може виявитися, коли нам дадуть приміщення — а хто сяде в це приміщення? Ми рахували, що можливості МЗС, це триразове збільшення виборчих дільниць, тобто до 300. Якщо з додатковим зусиллями, то п'ятиразове, до 500 дільниць. Але законодавці та самі політики говорять про необхідність десятиразового збільшення закордонних виборчих дільниць. І мова не про маленькі чи середні виборчі дільниці, а великі — для 2,5 тисячі і більше виборців. Реально в списках там буде від 2,5 до 5 тисяч, а може й більше. На таку дільницю потрібна максимальна кількість членів дільничної виборчої комісії — 18 осіб. А ще потрібен резерв.
Уявіть собі, в якому стані будуть наші політичні партії навіть через півроку після закінчення війни. Міністерству закордонних справ потрібно буде сформувати корпус учасників виборчих процесів, навчити і проінструктувати десь 20 тисяч осіб. Це основний виклик. З приміщеннями і логістикою ми розберемося.
А ще це будуть комісії, які — на відміну від комісій на території України — не матимуть української поліцейської охорони. Це повинні бути люди, які відповідатимуть одночасно і за безпеку, і за логістику, і за проведення процесу. Жоден правоохоронний орган України не забезпечить повноцінного контролю за тисячею виборчих дільниць, які будуть розкидані від Австралії до Північної Америки і Євросоюзу. Ми думаємо про цей виклик разом і зі Службою безпеки, і зі Службою зовнішньої розвідки. Але все залежатиме від того, які правила будуть прописані остаточно у законодавстві.
Ви сказали, що більшість країн ЄС йдуть назустріч Україні в питанні організації виборчих дільниць поза консульськими установами. А які країни проти?
Класичний приклад — Чехія. Це для нас найбільша проблема на сьогодні, тому що в Чехії взагалі не прийнято організовувати щось поза консульством чи посольством. А багато інших країн навпаки кажуть: «Ну добре, будемо вважати, що це — не вибори, а етнофестиваль, який проводиться під егідою посольства України». А у Чехії все досить жорстко. І це один з тих самих викликів для МЗС.
Якщо доведеться збільшувати мережу консульств — не почесного, а безпосередньо консульського агентства в кожній країні — це міжнародні конвенції, це час. Потрібно за півроку, за три-чотири місяці ходити з відповідними нотами в МЗС про організацію тимчасового приміщення, де відбудеться голосування. А якщо це консульство — це відповідні кошти, оскільки безкоштовно це вже не надається. Постають питання: оренда, комунальні послуги, режим охорони з боку місцевих правоохоронних органів. Питань досить багато. У більшості країн, я думаю, ці питання все ж будуть вирішені.
«Дискусія закінчиться тим, що ми дамо змогу проголосувати»
Чи справді у робочій групі ведуться дискусії, аби обмежити пасивне виборче право для українців, що виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення? Чи має ЦВК позицію щодо обмежень права бути обраним для таких громадян?
Так, це питання дискутується. Я думаю, воно емоційне. Дуже багато навіть поважних мною експертів, досвідчених людей, які брали участь у написанні не одного законодавчого акта, казали: «Є Ізраїль. За межами Ізраїлю голосують тільки дипломати, ті, хто виїхав за державним призначенням, — а решта повинна голосувати на території Ізраїлю».
З іншого боку, у нас є обмеження пасивного виборчого права п'ятирічним терміном перебування без поважних причин. І тепер питання до українського політикуму і взагалі до українського суспільства: чи будемо ми вважати вимушене переселення за кордон внаслідок збройної агресії поважною причиною?
Я вважаю, що не треба нічого обмежувати. У ЦВК є інструменти, прямо прописані у Виборчому кодексі, є судова практика — потрібно буде довести поважність причин. Решти бути не може.
На мою думку, врешті-решт ця дискусія закінчиться тим, що ми дамо змогу проголосувати та обиратися нашим громадянам. Суспільний резонанс, я думаю, переважить окремі обмеження.
ЦВК проти онлайн- і поштового голосування
Від ідеї дистанційного онлайн-голосування або поштою у робочій групі точно відмовилися?
Так. Це не пройде, тому що немає відповіді на питання довіри до цих інструментів, контролю за ними. Це неможливо без кіберзахисту, без інших заходів.
Повне електронне чи інтернет-голосування можливе тільки в невеликих країнах. У країнах з нашою виборчою інфраструктурою, нашого розміру, тим більше — де за кордоном треба буде голосувати у такій великій кількості, — це неможливо. Уявіть ступінь суспільного напруження і очікування результатів. Будь-які сумніви в тому, що все пораховано правильно, — враховуючи кількість і зброї, і настроїв населення, і всього іншого, матимуть негативні наслідки.
ЦВК виходить із консервативної думки, що на перших повоєнних виборах циклу — президентських, народних депутатів, місцевих після війни — нічого подібного застосовувати не варто.
Те саме стосується і поштового голосування. Ми вивчали його в рамках декількох наших робочих підгруп. Проводили розрахунки впритул до зважування конвертів. Але постало питання: який буде поштовий оператор? Як забезпечити своєчасність надходження листів? А якщо з півмільйона поштових голосів загубиться 30 чи 40 тисяч? Ще 200 тисяч своєчасно не дійдуть, а дійдуть через три тижні.
Подивіться, наскільки зараз розмитий український політичний спектр. Ми навряд чи повторимо результати виборів 2019 року — принаймні мені так здається. Уявимо, що якась партія не добирає чотирьох чи п'яти сотих відсотка, щоб попасти в парламент. Що буде? Принаймні міні-майдан забезпечений.
На мою думку — і думку переважної більшості моїх колег з ЦВК, і багатьох експертів, які теж багато років перебувають у процесі, — краще виборчі процедури не змінювати.
Голосування військових: чи доцільно продовжити на два дні
Член робочої групи, нардеп «Голосу» Роман Лозинський заявив, що «майже завершена робота з питань участі у виборах військовослужбовців». Що саме узгоджено — активне право, пасивне, агітація? Лунали також пропозиції, аби військовим дати право голосувати протягом двох днів.
Наведу власний досвід. Перші вибори, в яких я брав участь як кандидат і обирався до районної ради міста Києва, — це 1994 рік, коли вперше і востаннє в сучасній історії України така методика застосовувалася. Оскільки я не належав до якоїсь правлячої верхівки району, не був працівником комунальних підприємств, я обирався просто як молодий студент — і тоді пройшов цю процедуру дострокового голосування.
Я не думаю, що в окремих випадках вона сприятиме сприйняттю результатів виборів. Така процедура існує в Республіці Білорусь, у Російській Федерації. Будемо повертатися в 1994 рік? Потім давайте ще виборчі комісії формувати з представників трудових колективів — і підемо далі. Нарікань буде дуже багато.
Коли говорять: «Давайте дамо два дні на голосування для військових», то я питаю: «А чим військовий відрізняється від нас з вами?» А якщо нічим — то, можливо, і в лікарні теж давайте дозволимо голосувати два дні. А може, і в місцях позбавлення волі теж за два дні? Давайте за кордоном за два дні.
Якщо організовувати голосування за два дні, то нам треба буде доставити виборчі бюлетені за три дні. За три дні задіяти приміщення, розмістити охорону. Бо навіть на військових виборчих дільницях охорону виборчих бюлетенів здійснюють працівники Національної поліції. Тобто додатково на три доби з вулиць підуть поліцейські? Для чого?
Це все додаткове навантаження на виборчу структуру, мало чим виправдане.
Я ще можу зрозуміти, коли може бути продовження часу голосування. Можливо, у законодавстві треба чітко розписати: якщо люди прийшли на виборчу дільницю, треба проголосувати — до останнього виборця. Подовжити сам цей момент — тут, можливо, я згоден. Тому що система запущена, інфраструктура працює, спостерігачі на місці.
Як не допустити проросійських кандидатів
Нардеп Роман Лозинський наполягає на законодавчому закріпленні норми «м'якої люстрації» для колишніх проросійських кандидатів — аби членство кандидата у забороненій партії відображалося в бюлетені. Чому ЦВК не підтримує таку пропозицію?
Щодо м'якої люстрації — це знову ж таки одне з тих питань, де ЦВК каже: «Ми нейтральний орган, а саме питання — політично чутливе». У нашій постанові ЦВК, у статті 12, ми вже зазначали про певні обмеження для осіб, які пов'язані з країною-агресором. Ми виклали найпростіші напрямки і запропонували законодавцю, громадськості визначити: чи потрібно це, а якщо потрібно — давайте визначимося, яким чином ми це будемо впроваджувати.
Будучи однодумцями з паном Романом Лозинським у тому, що це необхідно проводити, ми продовжуємо дискусію. Я кажу: «Такою пропозицією про позначку ви обтяжуєте виборчий бюлетень». Плюс — ми не знаємо, якою врешті буде виборча система.
І ще один момент, якщо у бюлетені буде позначка, що якийсь кандидат співпрацював чи був у забороненій партії, то як на мене — це додаткова реклама для певного електорату. Щоб він точно не помилився, за кого йому треба голосувати. Це для тих «ждунів», як ми кажемо, щоб вони чітко знали за кого голосувати. Навіщо це робити?
Тоді як у законний спосіб не допустити таких кандидатів до виборів? І чи це взагалі можливо?
Розглядалися різні системи люстрації. Не зовсім коректно, коли пропонують: «Давайте не будемо допускати до виборів депутатів від заборонених партій». Але ж не всі народні депутати чи депутати органів місцевого самоврядування, місцевих рад від заборонених партій були членами цих партій на момент обрання і тим більше на момент заборони.
Я пропонував: «Давайте за допомогою Державного реєстру виборців створимо реєстр членів політичних партій». Але мені одразу відповідають: «Якщо ти таке зробиш, це буде спосіб тиску на опозицію — одразу можна буде за допомогою ДРВ з'ясувати, хто у нас член партії».
Інший варіант люстрації. Якщо на момент заборони партії кандидат перебував саме у керівних органах цієї партії, — він підлягає люстрації. Все. Списки готові, все зрозуміло. І не треба буде влаштовувати полювання на відьом та питати: «Ти був депутатом? Ти був членом партії — чи не був?» Якщо був членом керівного органу, приймав протизаконні рішення і це щодо тебе конкретно доведено в суді — за це й відповідальність.
Так само, як у нас було із законом про люстрацію — там усе чітко написано: якщо ти був на такій посаді і тоді-то, то підлягаєш їй. Хоча було дуже багато спротиву, не всім це подобалося. Але суспільство це сприйняло. Це повинна бути чітко індивідуальна люстрація в судовому порядку, а не люстрація умовних одиниць. Все чітко і зрозуміло: хто, коли, де і що робив.
«Дай Боже, шість місяців» після скасування воєнного стану
Якщо умовно завтра підпишуть угоду про припинення вогню — скільки реально часу потрібно ЦВК від моменту скасування воєнного стану до дня голосування? Та які вибори мають бути першими?
Тут є дві відповіді. Одна — практична, підкріплена міжнародними стандартами. Інша — юридична.
У нашій постанові ЦВК зафіксовано та погоджено усіма представниками партій та груп на Діалогах Жана Моне: потрібно щонайменше шість місяців.
Але почалася дискусія — шість місяців після скасування воєнного стану і на шостий місяць ми вже голосуємо? Чи через шість місяців — і потім починається виборчий процес? Питання дискусійне. Ми ж кажемо: дай Боже, якщо навіть буде шість місяців, — це вже щось для організації виборів.
Бо виборча кампанія у нас стандартна: парламентська — 60 днів, 90 днів — президентська.
А далі переходимо до української Конституції. Там усе зрозуміло — скільки є часу на оголошення початку виборчого процесу з виборів народних депутатів України після закінчення воєнного стану. У ЦВК є 30 календарних діб, щоб оголосити виборчий процес, і ще 60 днів — остання неділя цього терміну — щоб ці вибори провести. Реально там 27–28 днів плюс 60 днів на виборчу кампанію. Саме так нам говорить українська Конституція і Виборчий кодекс. А Конституцію ще ніхто не скасовував.
З виборами Президента України і органів місцевого самоврядування, можливо, для ЦВК простіше, бо парламент повинен прийняти спеціальний акт та розпочати виборчий процес.
Водночас буквоїди-конституціоналісти питають: «А повоєнні вибори будуть якими? Черговими? Позачерговими? Проміжними?» Сходимося на думці, що це будуть чергові вибори з особливостями. А якщо чергові з особливостями — то чому не провести вибори Президента в черговому березні після закінчення війни, а вибори народних депутатів — у жовтні? Скільки юристів і конституціоналістів — стільки думок. Та така думка точно не сприймається.
Є правове і політичне налаштування, що ми повинні провести три кампанії почергово: президентська кампанія, парламентська, місцева.
Ще раз підкреслюю: все, про що ми говоримо, — це після закінчення активної фази бойових дій. Тільки тоді, коли закінчиться війна. Поки на нас падають бомби — про вибори мова не йде.