«Виборчий процес має розпочатися не пізніше як за шість місяців після закінчення воєнного стану»
Центральна виборча комісія передала до Верховної Ради пакет рекомендацій щодо проведення загальнодержавних виборів після скасування воєнного стану в Україні. Йдеться саме про повоєнні вибори, правильно? Там це прямо написано, але я все ж уточню на початку — для фіксації в розмові.
Центральна виборча комісія виходила з чинного законодавства, за яким виборів в Україні під час війни не організовують і не проводять. Відповідно, усі роки повномасштабної агресії ми напрацьовували законодавчі пропозиції для повоєнних виборів. Перший пакет був ухвалений постановою ЦВК ще 27 вересня 2022 року.
Опісля ми поглиблювали цю роботу: працювали три робочі групи з ключових напрямків. Зараз робота фактично фіналізована. Важливо наголосити: весь час ми готувалися саме до повоєнних виборів.
Проведення парламентських виборів під час війни забороняє Конституція, тоді як президентських — закон. Чи обговорювали механізми, як це можна було б змінити?
У четвер (8 січня. — С.К.) було засідання робочої групи, куди запросили вчених, науковців, які обґрунтовували свої думки з цього приводу.
Робоча група складається з 62 осіб. З одного боку, логіка такого формату зрозуміла — щоб були залучені і парламентарі, і ЦВК, конституціоналісти, громадськість, яка займається виборами. Але за такої кількості людей важко вийти на предметний результат.
Для ЦВК дуже добре, що ця робота почалась у стінах парламенту. Бо ЦВК проводила підготовчу роботу, але ми не суб'єкт законодавчої ініціативи.
Зі свого боку, я особисто не раз порушував питання, що для Центральної виборчої комісії було б добре і правильно, щоб закон, який визначатиме особливості проведення повоєнних виборів, був прийнятий якнайшвидше, якомога завчасніше, щоб було більше часу на підготовку, тому що є багато складних питань, які потребують тривалої підготовки.
Навіть у мирний час виборче законодавство ніколи не проходило швидко і легко через Верховну Раду.
Я в політичній журналістиці з 2002 року і не пам'ятаю жодних виборів, щоб перед ними не було змін у законодавстві.
Я теж. Особливо часто виборча система змінювалася під час парламентських і місцевих виборів. Але тоді в основі змін були політичні питання.
Сьогодні потрібно змінювати саме процедурні речі, які мають дати відповідь на всі виклики. Це трохи інші речі, складніші, тому тут проводити аналогію не можна.
Наприклад, те, яке рішення ухвалить Верховна Рада щодо голосування за кордоном, впливатиме на цілий комплекс інших дій. У тому числі це може стосуватися взаємодії з іноземними державами; стосуватися інших змін законодавства.
Ви зазначили важливу річ, що ЦВК не суб'єкт законодавчої ініціативи. Ними виступають Верховна Рада, Президент і Кабмін. І виглядає, що зараз на ЦВК поклали не властиву їй функцію — підготовки драфту законодавства.
Це була суто наша ініціатива. Я вже казав, що ми почали цю роботу максимально інклюзивно — із залученням громадськості, міжнародних партнерів ще у 22 році.
Тоді вірили у швидку перемогу, сподівалися, що у 23 році загальнодержавні вибори зможуть відбутися за планом, тому спішили. І перший пакет запропонували ще тоді. Далі вже поглиблювали роботу.
Я багато разів казав і повторю: повоєнні вибори будуть надзвичайно складними, з одного боку, і надзвичайно відповідальними, з іншого. І Центральна виборча комісія, природно, намагалася використовувати весь цей час для підготовки. Ми виділили ключові ризики, ключові виклики і над ними працювали. І один з перших викликів — це наявність правової визначеності, наявність закону.
Я виходив з того, що Центральна виборча комісія є спеціалізованим органом, який займається саме виборами. Тому логічно, щоб ми напрацювали конкретні механізми, і депутатам було б далі легше ухвалювати рішення. Наголошую: жодних політичних питань (на кшталт виборчої системи парламентських виборів) ми не зачіпали.
Про парламентські ще рано говорити.
Я не сказав би, що рано. Від того, яка виборча система буде на парламентських виборах, залежить процедура. Якщо вона зміниться незадовго до виборів, як це раніше часто бувало в Україні, це погано. Для ЦВК було б добре розуміти, чи буде змінюватися виборча система. Тому що це впливає на підготовку. Але це абсолютно не наша функція. Ми намагалися відійти від політичних питань, наскільки це можливо, адже ця межа дуже нечітка.
У будь-якому разі ми розуміємо, що, оскільки ми не суб’єкт законодавчої ініціативи, остаточне рішення ухвалюватиме Верховна Рада. Наша задача — показати шляхи вирішення можливої проблематики, запустити дискусію, дати варіант рішення, а далі парламентарі допрацюють, я сподіваюся, знайдуть найкращі моделі.
Проведення президентських виборів — вимога американських партнерів, і, зрозуміло, Володимиру Зеленському треба показати рух у цьому напрямку. Та низка експертів вважає, що нинішня ваша робота багато в чому вхолосту, адже ніхто не знає, коли буде мир і в якій формі, а до того часу умови і позиції для проведення виборів можуть істотно змінитися. Що ви скажете на це?
Може бути все, що завгодно. Ми не можемо точно передбачити розвиток подій, особливо в тій ситуації, в якій ми живемо. Усе змінюється дуже швидко. Згадайте, як ще до повномасштабної війни свої корективи вніс ковід. Не можна все передбачити. Але ми маємо бути максимально готовими до різних варіантів.
Центральна виборча комісія — правозастосовний орган, який повинен виконувати виборчий закон.
Якщо звучать тези, що мирний процес може завершитися виборами, які будуть швидше, ніж планували і ніж потрібно для належної, бажаної підготовки з нашої точки зору, таке політичне рішення ухвалює не Центральна виборча комісія, вона не суб'єкт його прийняття. Але Центральна виборча комісія має бути спроможна його реалізовувати.
І тут ми повертаємося до процедурних моментів. Ми сформулювали багато різних норм для подолання ключових викликів, фактично напрацювали законопроєкт, який, як на мене, виглядає доволі системно.
Не знаю, чи колись раніше ЦВК підходила настільки комплексно до законодавчих проблем. І тут же більшість викликів нетипові. Їх не було в мирний час.
Очевидно, що серед ключових викликів — терміни проведення виборів. Раніше ви зазначали, що вважаєте оптимальними для підготовки до перших повоєнних виборів не менш ніж шість місяців. У першу чергу щоб перезапустити реєстр. Нині в розмові ви згадали, що вибори можуть максимально пришвидшити, залишивши чи не 60 днів на підготовку. У який найкоротший термін ЦВК могла б вкластися з підготовкою виборів? І який є оптимальним?
Уточню, що за ці роки жодних конкретних термінів я не називав. Відповідаючи на це питання, я завжди використовував і використовую конструкцію, що для ЦВК чим більше часу на підготовку, тим краще. Але потрібно шукати баланс, щоб нас як державу не звинуватили в затягуванні часу. Це має бути політичне рішення, на яке повинна дати відповідь Верховна Рада.
Стосовно конкретних строків, я міг казати, що в постанові Центральної виборчої комісії № 102 від 27 вересня 2022 року йшлося про шість місяців. До того ж у меморандумі депутатських фракцій і груп Верховної Ради, який вони підписали у форматі Діалогів Жана Моне, також зазначені шість місяців. Єдине залишилося питання: шість місяців до початку виборчого процесу чи до дня голосування? Учасники цих діалогів давали різні відповіді.
У постанові, яку прийняли в середу (7 січня. — С.К.), ми заклали строк шість місяців до початку виборчого процесу. Протягом місяця після закінчення воєнного стану Верховна Рада має призначити виборчий процес президентських виборів.
Тобто виборчий процес має розпочатися не пізніше як за шість місяців після закінчення воєнного стану. І триватиме він для президентських виборів, відповідно до чинного Виборчого кодексу, 90 днів. Це позиція і бачення ЦВК.
Ми розуміємо складнощі, тому краще, щоб було більше часу. Коли ми обговорювали цей законопроєкт, у ньому були два варіанти: шість місяців до дня голосування і шість місяців до дня початку виборчого процесу. Зрештою, обрали другий — занадто багато викликів.
Хоча, знову ж таки, це політичне питання, відповідь на яке має дати Верховна Рада.
Якщо ж вам на підготовку дадуть лише 60 днів, встигнете?
Складно про це говорити, доки ми не розуміємо, про що йдеться. Усе залежить від процедури.
Припустімо, завтра закінчується воєнний стан…
Але який буде закон? Що там буде закладено? Які будуть процедури? Що ми робимо за кордоном? Розв’язання конкретних питань потребує конкретних строків. Поки ми цього не знаємо, я не можу вам дати конкретну відповідь, скільки треба часу.
Я дуже сподіваюся, що парламент ухвалить реалістичний закон, який Центральна виборча комісія зможе виконати, дотримуючись стандартів, кращих практик, отримуючи на виході оцінку цих виборів як демократичних і таких, що відповідають міжнародним стандартам.
«Перебування особи в Реєстрі внутрішньо переміщених осіб не веде до зміни її виборчої адреси»
Поговорімо про конкретні виклики. На минулих виборах до списку виборців було внесено 33 млн українців. Сьогодні офіційно (за даними Реєстру внутрішньо переміщених осіб) ВПО — 4,6 млн. З них відомо місцеперебування лише мільйона осіб, оскільки вони отримують виплати на регулярних засадах і фізично присутні. Де ще 3,6 млн — незрозуміло. Вони можуть бути зареєстровані як ВПО в Полтаві, жити в Ужгороді, поїхати до Польщі, повернутися на тимчасово окуповану територію тощо.
Державний реєстр виборців (навіть з урахуванням того, що він поновлений і всі дані періодичного поновлення, які були з початку повномасштабної війни, туди внесено), не є точним у відображенні інформації про фактичне місцезнаходження всіх наших виборців, оскільки наші громадяни не люблять реєструвати своє місце проживання.
Реєстр ВПО, про який ви сказали, в цьому аспекті не сильно допомагає, тому що він ніяким чином не співвіднесений з Державним реєстром виборців. Перебування в Реєстрі внутрішньо переміщених осіб — це не те саме, що реєстрація місця проживання. Виборча адреса визначається за реєстрацією місця проживання. Тобто перебування особи в Реєстрі внутрішньо переміщених осіб не веде до зміни її виборчої адреси.
Якщо ми навіть на законодавчому рівні передбачимо, що громадянам з реєстру ВПО змінюють виборчу адресу, це вийде, що держава без відома громадянина поміняє виборчу адресу, а виборець про це знати не буде. Тому що навіть як поінформувати про це — уже питання.
Може, через Дію?
Для цього треба, щоб вони були в Дії. І щоб реєстри були прив'язані один до одного. Як це робити? Вручну чи автоматизовано? Щоб зробити це автоматизовано, треба мати відповідне програмне забезпечення, щоб ця база мала всю необхідну інформацію і можливість синхронізуватися, що зовсім не факт.
В останні дні ми повернулися до цієї проблеми і заклали в законопроєкт норму, яка давала б Центральній виборчій комісії можливість отримати, по-перше, Реєстр внутрішньо переміщених осіб, по-друге, у разі можливості ідентифікації їхньої виборчої адреси і якщо ці люди перемістилися з тимчасово окупованих територій, де вибори не організовують і не проводять, щоб Центральна виборча комісія сама могла їм поміняти чи то місце голосування, чи виборчу адресу.
У нас є ще інша проблема: майже 7 млн виборців, за даними Державного реєстру виборців, перебувають на тимчасово окупованих територіях. А реально їх там далеко не 7 млн. Багато громадян звідти виїхали чи в Україну, чи за кордон, але не зареєструвалися. А, за даними реєстру, виглядає так, що вони там. І це проблема. Треба знайти механізми, які дозволять цих громадян перенести туди, де вони фактично є.
Є, звісно, значно простіший спосіб — активність громадян. Виборець (йдеться про тих, хто не має актуального зареєстрованого місця проживання) мусить прийти і сказати: «Хочу проголосувати тут» — і держава повинна надати йому всі можливості для цього.
У нас є механізм зміни виборчої адреси. Він був відновлений і працює з 1 січня. Змінити виборчу адресу можна як шляхом звернення до відділу ведення Державного реєстру, так і онлайн — через особистий кабінет виборців на сайті ЦВК Державного реєстру виборців.
Чи ведеться якась інформаційна кампанія про це? Ну от звідки людям знати?
Останній, третій етап відкриття Державного реєстру виборців відбувся 1 січня. Цей сервіс тільки запускається. Це один момент.
Другий момент — чи це на часі? Війна триває, обстріли, блекаути, міграційні процеси, а тут уявіть інформаційну кампанію про зміну виборчої адреси.
Звісно, нам це потрібно, тому що це один з елементів доведення реєстру до більш актуального стану. З іншого боку, тут є певні ризики, мовляв, акцент суспільства зміщується з війни на вибори.Треба шукати рішення, як це правильно робити. Можливо, ми будемо готувати інформаційну кампанію, але пізніше запускати її. Або знайдемо ті форми, які прийнятні для поточних умов.
Отже, повертаючись до основного питання, один механізм — зміна виборчої адреси. Другий — тимчасова зміна місця голосування без зміни виборчої адреси, разово під конкретні вибори. Цей механізм також запущений. Ми хочемо, щоб він запрацював в електронній формі, чого не було у 2019 році. Тоді, як ви пам’ятаєте, були величезні живі черги, особливо в останні дні.
Тобто якщо ми говоримо про Україну, хочемо зробити ті механізми, які вже є, більш доступними і простими. Наприклад, у нашому законопроєкті є пропозиція, щоб можливість зміни виборчої адреси закінчувалась не на шостий день виборчого процесу, а за 30 днів до дня голосування — значно продовжити строки. Для ТЗМГ (тимчасова зміна місця голосування. — Ред.) запровадити електронну форму і, навпаки, дещо скоротити строки (щоб мати час створити додаткові виборчі дільниці за результатами ТЗМГ).
«Електронне і поштове голосування — найвразливіші форми для дискредитації»
8 млн українців перебувають за кордоном. В інтерв’ю «Інтерфакс-Україна» ви казали, що на консульському обліку перебувають лише 382 тисячі. Більшість громадян не реєструються і реєструватися не будуть. Відповідно до законодавства, українські вибори за кордоном проходять в один день на території дипломатичних установ. При цьому пропускна можливість усіх закордонних дільниць разом узятих — 250 тисяч виборців.
Рекорд у нас був у Мілані на виборах президента України 2014 року, коли на одній виборчій дільниці проголосували 6728 виборців. У Римі тоді проголосували більш ніж 5000 осіб. Але це, звісно, не та цифра, на яку треба орієнтуватися, — це надзвичайно складно для всіх: і виборців, і членів комісії.
Є різні сценарії організації закордонного голосування. Який вважаєте оптимальним? От якби рішення ухвалювали ви.
Нам пощастило, ми не ухвалюємо цього рішення (посміхається).
Центральна виборча комісія оцінює проблему закордонного голосування мільйонів наших громадян як найскладніший організаційний виклик.
Якщо говорити про демократичні стандарти проведення виборів, це теж виклик. У нас працювала робоча група, ми досліджували варіанти, вивчали досвід інших країн, підходи у світі. Адже в України унікальна за масштабами діаспора. Коли в країни декілька мільйонів громадян за кордоном, це великий виклик.
Робоча група акцентувалася спершу на трьох варіантах: інтернет-голосування, поштове голосування та голосування за допомогою додаткових виборчих дільниць за межами дипломатичних установ. Інтернет-голосування за результатами опрацювань і збору інформації робочою групою одразу відкинули. З поштовим ми трохи глибше працювали, але його теж не підтримали члени Центральної виборчої комісії. Обидві ці форми ми оцінюємо як такі, що є надто ризикованими, небезпечними для України, особливо в умовах повоєнних виборів і тих загроз та ризиків, які стоять перед нами.
Електронне і поштове голосування — найвразливіші форми для дискредитації.
Це питання не тільки ускладненої організації і кібербезпеки, а й анонімності голосування, яке однозначно втрачається при поштовому чи електронному голосуванні.
Саме так. Я не знаю, як можна забезпечити принцип таємності при інтернет- чи поштовому голосуванні в момент волевиявлення виборців. Це ж не виборча дільниця, де ми маємо так зване контрольоване середовище, офіційних спостерігачів, окрему кабінку, ніхто нікому нічого не демонструє, не може бути ніякого впливу, примусу.
Якщо вже американська електронна система виборів стикнулася з російськими хакерами, очевидно, що на нас вони спрямують усі можливі засоби — і пропагандистські, і технічні.
Ризиків багато, тому Центральна виборча комісія якраз і відмовилася від цих варіантів. У своїй постанові ми це загально описали і тому пропонуємо розв’язувати проблему закордонного голосування саме через створення додаткових виборчих дільниць за межами дипломатичних установ України.
Для цього потрібно перше — законодавча підстава. Друге — велика організаційна робота, тому що це стосується не тільки законодавства України, а й законодавства країн перебування, узгодження процесів: отримання дозволу, пошук приміщення, логістика, обладнання, члени комісій — багато супутніх питань.
Цю роботу ми почали ще в кінці 23 року за підтримки міжнародного партнера — International IDEA — з Молдови, Румунії. Вивчали їхній досвід і одночасно проводили консультації з компетентними органами країни перебування щодо їхньої підтримки нас у цьому питанні, якщо таке рішення буде прийнято.
У різних країнах ми бачимо різну готовність допомагати нам, різний рівень сприяння, але він практично завжди є: від «ми не заперечуємо, робіть що хочете» до «тільки скажіть, що треба, ми самі все зробимо», аж до надання приміщень, а у Великій Британії навіть запитували, чи є потреба допомогти кадрами для роботи комісій.
До того ж у межах цих візитів з підготовки голосування за кордоном ми завжди зустрічалися з асоціаціями українців за кордоном: більшість дуже активна й готова включатися в ці процеси та допомагати в організації. Рівень активності різний, але здебільшого це теж великий ресурс, який може сильно посприяти розгортанню додаткових виборчих дільниць й інформуванню наших виборців за кордоном.
Можливо, у вас є цифра на прикладі Німеччини, Чехії чи Польщі, скільки додаткових комісій потрібно? Називаю ці країни рендомно — де зараз найбільше українців.
Починати треба з того, що консульський облік не відображає реальної ситуації зовсім. Він і раніше був неточним, але зараз ми розуміємо, що він кількісно просто абсолютно не відповідає реальності.
Тобто перше питання — знайти наших виборців для того, щоб розуміти, скільки дільниць потрібно в конкретній країні. Зрозуміло, що основна організаційна функція з голосування за кордоном лежить на дипломатичних установах України. Завжди так було, і зараз так є. Відповідно, наші посольства/консульства — це той суб'єкт, який визначатиме потребу в кількості дільниць, і робитимуть вони це за нашою концепцією, яку ми вже прописали в законопроєкті, якщо, звісно, вона буде підтримана парламентом. Кілька інструментів для цього є.
Ми пропонуємо запровадити такий механізм, як активна реєстрація, спрощено кажучи. Третя форма повідомити про свій намір голосувати в певному місці — додатково до зміни виборчої адреси та тимчасової зміни місця голосування. Коли громадянин, який перебуває за кордоном, ще до початку виборчого процесу (тому ми й говоримо про шість чи хоча б три місяці до початку виборчого процесу) через сервіс, який у цей час запуститься, зможе подати заяву про бажання голосувати за кордоном. Громадянин, який не є на консульському обліку, ніде не зареєстрований, просто проживає за кордоном і має паспорт громадянина України. Він подає, як ми спрощено називаємо, заяву про активну реєстрацію, в якій зазначає, що хоче голосувати в такій-то країні, в такому-то місті.
За результатами цього процесу активної реєстрації, ми маємо отримати розуміння про наших активних громадян, які відповідальні, які хочуть проголосувати в конкретному місті, конкретної держави. Це дає інформацію, де саме потрібно утворювати додаткові виборчі дільниці.
Це один шлях, коли посольство збирає інформацію про активних виборців. Є паралельний процес, коли наші посольства самі знають, у яких місцях є скупчення наших громадян. Їм, в принципі, може бути і не потрібна активна реєстрація, вони можуть на основі власної інформації або інформації, отриманої від органів влади країни перебування, про тимчасовий захист (іноземні держави не діляться персональними даними, але в більшості готові давати статистичні дані про те, скільки наших громадян, в яких регіонах оформили тимчасовий захист).
Ці дані теж можуть бути неточні, бо наші громадяни мігрують далі, але це якась основа. Маючи власну інформацію, інформацію від органів влади країни перебування, інформацію про активну реєстрацію, посольства, а за ними МЗС, можуть виходити з пропозицією про створення додаткової дільниці.
Скільки дільниць зараз, приміром, у Польщі?
П'ять.
І мільйон наших громадян. Звісно, мінус діти. Скільки реально людей теоретично можуть голосувати?
82 %
Це 800 тисяч.
Але ж ми не знаємо, яка буде активність. Скільки громадян повернуться. Скільки у нас буде часу. Всі підрахунки дуже орієнтовні. Нам треба, щоб в законі були механізми, які дозволяють гнучко реагувати на зміну ситуації.
Як проводити агітацію за кордоном (яка має фінансуватися виключно з виборчих фондів) і оплачувати політичну рекламу, щоб не порушувати наше законодавство?
Складні питання. І складність його ще й у тому, що, окрім законодавства України, в кожному конкретному випадку буде діяти законодавство країни перебування, треба дивитися на його особливості. Це один момент.
Другий момент, і у своїй постанові щодо законопроєкту ми трішки підняли цю проблему, тому що, наприклад, станом на зараз рахунок виборчого фонду відкривається в національній валюті. По суті, оплата в іноземній валюті неможлива. Навіть в такому ніби технічному моменті потрібно подумати про пошук рішень. Як навіть у тому ж фейсбуці оплачувати рекламу?
У сфері агітації Центральна виборча комісія здійснює досить опосередковані функції. Це сфера діяльності суб'єктів виборчого процесу. Регулювання — щодо обмеження чи дотримання законодавства — здійснює Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.
Я розумію, що це проблема, її підіймають депутати, «Опора», як забезпечити рівність. Я не уявляю, як можна забезпечити рівність прав в Україні і за кордоном в аспекті агітації хоча б через те, що в кожній країні діє своє законодавство, яке може сильно відрізнятися між собою і містити різні обмеження.
Про голосування в Росії і Білорусі: «Не бачу, як Україна може забезпечити виборчі права громадян на території держави-агресора»
Яка основна проблематика з голосуванням військових, яких зараз понад мільйон?
Військові — це пріоритет, тому що люди, які захищають суверенітет країни, не можуть бути позбавлені права обирати і бути обраним.
Якщо ми говоримо про повоєнні вибори, кількість військових буде, мабуть, все ж таки, меншою, ніж мільйон. Хтось з мобілізованих повернеться. Але ми не знаємо, яка кількість військовослужбовців залишиться виконувати завдання ближче до лінії розмежування. Тобто кількість зменшиться, але вона все одно буде великою і проблемною.
Ми, знову ж таки, напрацювали ряд пропозицій — в законопроєкті є окрема стаття щодо голосування військових: зберігається загальний порядок, коли голосувати можуть за місцями дислокацій на загальних виборчих дільницях. Зберігається механізм, що військовослужбовці можуть голосувати на спеціальних виборчих дільницях, які утворюються за поданням Міністерства оборони, як це вже було в 2019 року. Передбачається можливість спрощеного включення військовослужбовців до списків виборців на звичайних виборчих дільницях поблизу місця їхнього виконання завдань за поданням командирів.
Передбачається можливість мобільного голосування, за аналогією з голосуванням вдома, коли члени комісії можуть приходити зі скринькою.
З військовими є ще одна проблема — спостереження за голосуванням. Просто заборонити його з метою забезпечення безпеки — погано, щоб не було звинувачень у зловживанні. Тому ми закладаємо необхідність розробки протоколів допуску спостерігачів.
Дещо маніпулятивне питання, позаяк. Як бути українцям, які поїхали до Росії чи Білорусі? Не кажучи вже про права військовополонених. Скільки у нас в Росії було дільниць раніше?
Чотири чи п'ять. У 19-му році вони були закриті. За поданням МЗС ЦВК проголосувала рішення про закриття виборчих дільниць. І в 19-му вони вже не працювали.
Я не бачу, як Україна може забезпечити виборчі права громадян в демократичний спосіб на території держави-агресора.
Щоб не було ніяких спекуляцій, ми пропонуємо цю норму окремо виписати, щоб вона була зафіксована на законодавчому рівні.
До речі, виборчі дільниці не просто були закриті. Виборці, які були внесені до консульського обліку і потрапляють у виборчі списки, перерозподілені до інших країн, дотичних до Росії. Якусь частину віднесли до Фінляндії, якусь — до Казахстану і так далі. Держава має забезпечити своїм громадянам право проголосувати і вона забезпечила таким чином — через зміну виборчої адреси за кордоном. Зберігається також механізм самостійно змінити місце голосування на виборчу дільницю в Україні або будь-якій іншій іноземній державі, яка не визнана державою-агресором.
Для участі у президентських та парламентських виборах є норма про п'ять років безперервного проживання на території України. Вочевидь, вона стане каменем спотикання у парламенті. Яка ваша думка з цього приводу?
Центральна виборча комісія визначилася з цим питанням у постанові №102 від 22 року, коли ми написали, що перебування особи під час дії воєнного стану за межами України не є порушенням вимоги про проживання. Зараз ми нічого не міняли кардинально, тільки дописали, що таке перебування має бути на законних підставах».
Але це політичне питання, визначатися має Верховна Рада, це не до Центральної виборчої комісії.
Просто цікаво, чи є шанс в умовного Арестовича зареєструватися кандидатом.
Треба мати закон, який буде визначати умови. І дивитися вже конкретні документи, коли вони будуть подані.
«Якщо явка виборців на референдумі буде дуже низькою, наприклад - 10-20 %, може постати питання його легітимності»
Давид Арахамія озвучив ідею проведення президентських виборів і референдуму щодо мирної угоди в один день, що наразі законом заборонено.
Я вважаю, що це питання, яке потребує політичного рішення.
Раніше, коли звучало питання про поєднання виборів, я завжди відповідав, що поєднання процесів для Центральної виборчої комісії і всієї вертикалі виборчих комісій, в першу чергу дільничних, це завжди додаткові складнощі, додаткове навантаження. Хоча випадки поєднання загальнодержавних виборів в Україні мали місце.
Не хочеться коментувати саме з точки зору політичних аргументів за/проти. ЦВК має виконувати закони, прийняті Верховною Радою України.
У законі прописано, що референдум визнається таким, що відбувся, якщо 50 % (+ 1 голос) населення віддали свої голоси. 226 депутатів можуть цей поріг знизити чи взагалі змінити формулювання.
Так, можуть. Але якщо в результаті явка виборців на референдумі буде дуже низькою, наприклад - 10-20 %, тоді може постати питання його легітимності. І це величезна проблема.
Згадується одразу історія з Єфимом Звягільським, який став народним депутатом завдяки 1100-1200 голосам виборців, бо його дільницю сильно «обрізала» окупація.
Ця історія теж критикувалася з точки зору дотримання принципу рівності, зокрема й міжнародними спостерігачами. Але треба визнати, що ситуація виникла в результаті окупації частини території України, а не свідомих дій влади. А виборчий закон передбачав, що виборчі округи існують на постійній основі. І можливість визнання неможливим голосування на окремих територіях на той час законом не передбачалося.
Тобто норму про 50 % + знімати не треба?
Але як тоді забезпечити явку більш ніж половини населення у тих умовах, які в нас є?
Отож.
Але ми ще ж не знаємо, яке конкретно питання буде винесено на цей референдум. Тому це все поки гіпотетичні розмови.
Давайте уточнимо, що питання формулює ініціативна група, а відповідь має бути «так» чи «ні». Ініціативна група може складатися як з Президента, так і з колективу сусіднього ОСББ.
За версією Давида Арахамії, ми публікуємо мирну угоду в тому вигляді, в якому вона буде, і питаємо у наших співгромадян, чи ви підтримуєте, чи не підтримуєте. Все.
Ми ж не знаємо, яка буде мирна угода. Якщо українці розуміють, що від цього залежить мир, і все всіх влаштовує, це може бути мобілізаційним фактором, люди прийдуть, і буде не 50 %, а більше.
Не можна говорити однозначно, тому що дуже багато невідомого. Знову ж таки, які умови: чи буде забезпечена безпека, чи не буде загрози обстрілів, чи (не) будуть люди боятися мобілізації, як (буде вирішено питання із голосуванням за кордоном. Багато суміжних питань.
При цьому результати референдуму є рекомендаційними. Ми пам’ятаємо референдум 2000 року, де всі чотири питання (щодо розпуску ВР, якщо протягом місяця депутати не змогли сформувати стійку більшість; про обмеження депутатської недоторканності; скорочення кількості нардепів з 450 до 300; перехід на двопалатний парламент. — С.К.) отримали від 82,9 % до 91,1 % підтримки. Але так і не були імплементовані у законодавство.
Тобто витратили купу часу, грошей і енергії на проведення референдуму, і, зрештою, забули про нього. Що робити, щоб так не сталося й цього разу, якщо, наприклад, український народ мирну угоду не підтримає?
Ви ж розумієте, що це питання не до Центральної виборчої комісії?
Звісно. Хочу просто почути вашу думку.
Я не згоден, що результати референдуму рекомендаційні, тому що референдум — це форма прямого народовладдя, коли народ безпосередньо ухвалює рішення. А далі компетентні органи мають ці рішення оформити, втілити в життя. Чому вони не втілили їх у 2000 році, це вже до них питання.
У скільки обійдеться бюджету проведення президентських виборів і референдуму одночасно і в цілому?
Не скажу. Ми, знову ж таки, впираємося в законодавчу рамку. Поки не знаємо конкретних умов, рахувати не можемо. На це впливає сильно питання території на якій будуть проводитися вибори, масштаби зруйнованої/пошкодженої виборчої інфраструктури, спосіб голосування закордоном та ряд інших питань, відповідей на які поки немає.
Партнери загалом висловлюють готовність допомагати прямими субвенціями, грубо кажучи, саме для проведення виборів? Є якась інформація?
Це не предмет комунікації Центральної виборчої комісії з партнерами. Але партнери нас, як ЦВК, дуже підтримують.
«Наша пропозиція: через 30 днів після встановлення результатів президентських виборів починається парламентський процес»
Коли ми все це проговорили, повертаємося до термінів виборчого процесу. Ви перелічили такий обсяг проблематики, що у 60 днів, які можуть встановити, впоратися з нею просто нереально.
Я дуже сподіваюсь, що парламент ухвалить закон, який буде реалістичним до виконання. Адже відчувається, що всі розуміють важливість того, аби результати цих виборів були визнані і українським суспільством, і світом. А з легітимністю пов’язано багато всього.
За який час від президентських виборів можуть відбутися парламентські?
Наш законопроєкт містить пропозиції щодо цього і визначає черговість проведення виборів: спочатку пропонується проводи президентські. Суто з егоїстичних міркувань. Центральній виборчій комісії, та й державі загалом, набагато простіше організовувати виборчий процес президентських виборів. В умовах численних викликів повоєнних виборів це важливо. Крім того, законодавство щодо президетських виборів набагато стабільніше. Ми припускаємо, що якихось спірних питань, які потребуватимуть законодавчого врегулювання, до президентських виборів набагато менше.
Щодо виборів народних депутатів, ми заклали модель, коли через 30 днів після встановлення результатів президентських виборів починається парламентський процес.
Але це тільки пропозиції. Послідовність виборів — компетенція парламенту.
І триватиме він?
60 днів. Ми не пропонували змін до чинних на даний час строків виборчого процесу парламенстьких чи президентських виборів. Навпаки, пропонуємо норму, за якою вибори які не відбулися в звязку з введенням воєнного стану відбуваються за процедурами, встановленими Виборчим кодексом для відповідних чергових виборів.
Восени у членів ЦВК закінчуються повноваження. Як зовсім нові люди будуть проводити перші парламентські повоєнні вибори в країні?
Загалом, це питання до парламенту.
Але й, може до закінчення строків наших повноважень вже все відбудеться.
Ви думаєте, це реально встигнути до жовтня?
Станом на зараз я не бачу передумов для виборів: війна триває, обстріли продовжуються. Ні фактичних, ні законодавчих умов немає. Але я не знаю, як буде рухатись мирний процес, можливо, вони з'являться.
