За даними Eurostat, станом на лютий 2026 року в країнах Євросоюзу перебувають 4,4 млн українців (1,2 млн – у Німеччині, трохи менше мільйона – у Польщі, далі йде Чехія - 380 тисяч). Ще десь 700 тисяч – в інших країнах. І потрохи кількість емігрантів з України збільшується.
«Основна маса виїхала в першому півріччі 2022-го року. А повернулося дуже мало – менше мільйона», – говорить Елла Лібанова. – Кожен місяць гарячої фази війни означає, що до нас повернуться менше людей, оскільки вони там адаптуються».
За вже підтвердженими Eurostat даними, 70 % українок у Польщі офіційно працюють. І ця «жахлива для нас цифра» означає, що назад до України вони не збираються, впевнена науковиця: реально повернеться не більше ніж третина з пʼяти мільйонів воєнних мігрантів, стверджує Елла Лібанова.
«Але тут є ще одна дуже неприємна річ. Нам загрожує друга хвиля еміграції після скасування воєнного стану. Поїхали в основному молоді жінки з дітьми. І якщо родина не розпалася, якщо жінка там влаштувалася, то дуже висока ймовірність того, що не жінки сюди повернуться, а чоловіки поїдуть до них туди.
І знов-таки погана для нас цифра: понад 70 % жінок віком 25+ мають вищу освіту. Це тому, що виїжджали в основному містяни – харків'янки, киянки. Тут рівень освіти вищий. Ми втрачаємо не просто людей. Ми втрачаємо висококваліфікованих, освічених людей. І ви прекрасно розумієте, якщо жінка має вищу освіту, скоріше за все, в неї чоловік також має вищу освіту. Якщо їй, скажімо, 30 років, то йому, скоріше за все, 30 + 5, не більше. Тому це все дуже неприємно. Але є, що є», – зауважила Елла Лібанова.
І підсилюється ця тенденція, за її словами, наміром інших країн залишити наших людей у себе – Європа старішає, і там так само немає кому працювати.
Не побачила директорка Інституту демографії та соціальних досліджень великого міграційного стрибка після впровадження дозволу чоловікам 18-22 років виїжджати з України (невелике збільшення у четвертому кварталі минулого року, за даними Eurostat ), але й логіка такого кроку їй не до кінця зрозуміла.
«Сенс цього рішення я можу пояснити тільки одним – хотіли домогтися справедливості. Типу в 22-му році виїжджали 17-річні, тепер їм 20, давайте випустимо і цих. Іншої логіки взагалі не можу побачити», – каже Елла Лібанова.
З міграційною політикою вона радить бути дуже обережними, щоб не допустити помилок Європи і украінських – з розселенням ВПО.
«Я завжди кажу, що еміграція – то проблема бізнесу. Це у вас робочих рук не вистачає. Державі, за великим рахунком [байдуже], ну нема людей, ну й нема. А от іміграція – це проблема держави, тому що держава має відповідати за соціальний, суспільний спокій.
Трудова міграція, зазначає також Лібанова, не є простою відповіддю на складне питання ринку праці.
«Не треба думати, що президент, прем'єр, Папа Римський, зможе сказати, як це треба робити, – підкреслює демографиня. – Я знаю, що сьогодні дуже багато фахівців в міжнародних структурах працюють над тим, яку економіку треба будувати в Україні після війни. Чому це робиться зараз? Тому що ми всі розуміємо, якщо ми не будемо робити це зараз, після війни залишимося біля розбитого корита».
На рівні держави та окремих громад, на її думку, мають бути чіткі розрахунки щодо браку робочої сили, бо сьогодні вже є конфлікт між громадами, звідки виїжджали і куди в'їжджали люди, каже Елла Лібанова. Спеціальних економічних механізмів потребують прикордонні регіони, які залишатимуться ризиковими й після завершення війни.
Треба міняти підхід до того, що житло має бути виключно у власності і паралельно розвивати комунальне і орендне житло із належним захистом прав орендарів і орендодавців, додає вона. Змінювати ставлення до освіти і робітничих спеціальностей.
«В нас не хочуть іти в коледжі. Ми проводили обстеження два роки поспіль після 14-го, але перед 22-м роком. Ставили молоді одне питання: якщо у вас буде гарантована зайнятість з зарплатою вищою, ніж після університету, ви підете в коледж? 90 % сказали: "Ні". Тому що ми в голови вкладаємо помилкову тезу.
За кордоном, до речі, те саме. Там не дуже хочуть йти вчитися на інженера чи будівельника. Всі хочуть креативних, творчих професій», – зазначила Елла Лібанова.
Тож, людей робітничих спеціальностей для українського ринку праці доведеться завозити з-за кордону, прогнозує вона. Але державна міграційна політика повинна містити квотування і чіткі умови, на яких це відбуватиметься.
«Я абсолютно чітко розумію: доведеться залучати будівельників. Звідки? А звідки вийде. Можна сподіватися на те, що «верхівку» зможемо залучити з Європи. Але низові структури доведеться скоріше за все, з Бангладеша. Я дуже не хочу, щоб це був Іран, Ірак або Сирія. Дуже не хочу», – акцентувала директорка Інституту демографії та соціальних досліджень.
Також важливо, за словами Елли Лібанової, не селити залучених з інших країн робітників компактно – такий підхід щодо внутрішніх переселенців показав його хибність. Люди таким чином залишаються у своїй «бульбашці» і не хочуть адаптуватися до нового життя.
