Сьогодні Україна веде перемовини про членство в ЄС у безпрецедентних умовах. Як Європейський Союз бачить роль Національного банку України в загальній архітектурі євроінтеграційного процесу?
Катаріна Матернова: Надзвичайно вражає те, що Україна проводить реформи, борючись одночасно за своє існування як нації. …Дозвольте сказати, що Україні дуже пощастило мати надзвичайно компетентних людей, які керують фіскальною і монетарною політикою, а також регулюють банківський сектор.
Вже п’ятий рік повномасштабного вторгнення, а на банківський сектор не було жодного системного впливу, не було паніки чи днів, коли банки змушені були закриватися. І навіть у дуже складних обставинах НБУ практично повернувся до плаваючого курсу (Режим керованої гнучкості обмінного курсу. — Ред.). Завдяки ролі Національного банку країні вдалося уникнути великих шоків для економіки.
І у процесі подальшого вступу до Європейського Союзу Національний банк й надалі відіграватиме критично важливу роль, тому що належний баланс і координація між фіскальною та монетарною політикою, а також сильне регуляторне середовище є ключовими для виконання економічних критеріїв у кластері «Основи процесу вступу до ЄС». Це також важливо для більш спеціалізованих фінансових розділів, їх гармонізації з європейськими правилами та нормами.
Тому чудово, що 1 квітня Україна ухвалила Національну програму адаптації внутрішнього законодавства до права Європейського Союзу — тобто комплекс правил і норм, які є обов’язковими для ЄС. І очевидно, що Національний банк тут має свою і регуляторну, і макроекономічну роль в економіці.
Чи змінилося ваше сприйняття українських інституцій від початку повномасштабного вторгнення?
Катаріна Матернова: Я працюю з Україною останні 10 років — спочатку з Брюсселя, а тепер у Києві. Тому моє сприйняття еволюціонувало, але не змінилося. Я спостерігала, співпрацювала і підтримувала українські реформи ще з часів Революції Гідності, фактично з Євромайдану. Тому я розуміла силу та стійкість українських інституцій, хоча процес їх зміцнення ще триває.
Я з великим захопленням спостерігала за перезавантаженням Національного банку, яке відбулося майже 10 років тому. Тож я була серед тих, кого не здивувало, що Україна та її інституції вистояли.
Але, думаю, для тих, хто не дуже добре знав Україну, це стало несподіванкою. Існував дуже популярний російський наратив про те, що Україна настільки корумпована, що це майже failed state — неспроможна держава. Та від початку повномасштабної війни всі побачили, що Україна — далеко не неспроможна держава. Наратив про корупцію все ще залишається — це процес, який потрібно подолати. Але сила інституцій і суспільства справді загалом є вражаючою.
Пане Андрію, як НБУ визначає власну роль у євроінтеграційному треку України? Чи це лише технічна адаптація регулювання — чи вже стратегічна трансформація всієї фінансової системи?
Андрій Пишний: Національному банку — 35 років, він був створений навіть трохи раніше, ніж Україна здобула незалежність. Українській гривні цього року — 30. Якщо відповідати на ваше питання, як Національний банк визначає свою роль, буду нескромним — як провідну, ключову, базову.
Звісно, кожна сфера важлива. Немає жодного напряму європейської інтеграції, який би не був значущим. Хоча б тому, що ми повинні виконати усі, підкреслюю, усі вимоги для того, щоб набути членство в ЄС. І до того моменту, як це станеться, ми не можемо зупинятися. Це дуже непростий виклик. Немає якогось напряму, за яким ми могли б дозволити собі гальмувати і водночас рухатися в бік Європейського Союзу.
НБУ відповідає за низку напрямів. Останній звіт про прогрес України у межах Пакета розширення ЄС, який було опубліковано наприкінці минулого року, засвідчив системний й відчутний прогрес за сферами компетенції НБУ. Зараз ми оновили дані для цьогорічного звіту і чекаємо відповідної оцінки. І я сподіваюсь, що вона також буде високою.
Для того, щоб ви зрозуміли, чим є європейська інтеграція для Національного банку, наскільки вона для нас важлива і пріоритетна, наведу кілька цифр.
На початок повномасштабного вторгнення рівень еквівалентності банківського регулювання до норм ЄС, за які відповідає Національний банк, становив трохи більше 50%. Розпочалась повномасштабна війна, і Національний банк реалізує дуже непросту програму антикризового управління, намагаючись водночас використати кожну можливість, щоб створювати стимули для відновлення української економіки. Поряд з цим, ми не припиняли імплементацію європейських норм. За останніми оцінками рівень еквівалентності становить уже 78%.
До кінця 2027 року – і це наша головна мета – ми маємо досягнути максимальної відповідності регулювання у фінансовому секторі вимогам Європейського Союзу, адаптувавши їх до нашої реальності. Ми маємо стійкий намір її реалізувати.
Фінансова сфера, зокрема банківська, виконують дуже важливу посередницьку функцію. Європейська інтеграція, зокрема реформи у її межах, повинні дати Україні можливості для відновлення — в Україну має прийти приватний капітал, а не лише кошти, які нам дають міжнародні партнери у вигляді допомоги.
Саме приватний капітал буде основним джерелом повоєнної відбудови. Для цього і ринки капіталу, і страховий та банківський сектори повинні бути реформованими, стійкими, прозорими, а корпоративне управління — ефективним і не викликати жодних запитань.
Що Україна вже сьогодні робить швидше або якісніше, ніж проходили інші країни-кандидати? Які реформи, на вашу думку, є найкритичнішими?
Андрій Пишний: Насправді увесь наш план, усі наші зобов'язання перед партнерами підпорядковані європейській інтеграції як меті. Європейська інтеграція — як концепція — є навіть основою програми з Міжнародним валютним фондом.
Коли ми обговорювали з Міжнародним валютним фондом програму розширеного фінансування, це було спільне і абсолютно очевидне рішення — підпорядкувати її саме євроінтеграційному порядку денному. Тож кожне зобов'язання, яке ми реалізуємо, так чи інакше вже несе в собі євроінтеграційну складову.
Якщо казати про конкретні реформи, то це, у тому числі, питання подальшого реформування регуляції, яка визначає структуру капіталу і буфери. Наприклад, буфер системної значимості, буфер концентрації. Це речі, які так чи інакше наблизять Україну до європейської інтеграції. Ми маємо намір забезпечити їх реалізацію з 2027 року.
Це директиви, пов'язані із роботою моторного (транспортного) страхового бюро, з регуляцією дистрибуції, з операційною стійкістю, фінансовіими конгломератами. Це все директиви, які команда Національного банку зараз перекладає фактично на мову української методології, забезпечуючи стовідсоткову відповідність європейським стандартам.
До певної міри, знаєте, це непроста вправа — є відчуття, що ми намагаємося досягнути цілі, яка постійно рухається вперед. Тому що Європейський Союз наразі знаходиться в дискусії, пов'язаній з дерегуляцією та адаптацією власних норм. І ось цей момент для нас, напевно, є чи не найбільшим викликом. Тому що ці фундаментальні дискусії ведуть до відповідних нормативних рішень. А ми ці рішення (після їх ухвалення) повинні якнайшвидше адаптувати, щоб не гальмувати євроінтеграційний процес.
Фінансова інтеграція — це значно більше, ніж валютне питання. Це інтеграція правил, ринків, нагляду, довіри та капіталу. Пані посолко, які кроки ЄС вважає пріоритетними для інтеграції України до фінансової системи ЄС?
Катаріна Матернова: Національний банк виконує три основні функції: впроваджує монетарну політику, також це регуляторна та наглядова функції.
Коли йдеться про інтеграцію до ЄС, найбільше змін зазнають саме останні дві функції — регуляторна та наглядова. Хочу підкреслити, що регулювання на рівні ЄС у цій сфері є відносно недавнім явищем, адже значна частина регуляції фінансових ринків з’явилася як наслідок кризи 2008 року та подій після неї.
Питання монетарної політики — це радше сфера Європейського центрального банку, а не безпосередньо Європейської комісії. І стосується майбутнього приєднання до зони євро. Тому цю частину я залишу осторонь.
Щодо регуляторної сфери, я думаю, важливою є не лише імплементація директив. Набагато важливіше те, про що говорив голова Національного банку: створити умови для надходження великих фінансових потоків на відбудову країни, робити це прозоро та бути здатними прийняти ці кошти без інфляційного тиску тощо. Річ не стільки в технічній частині. Це можна зробити. Найбільші виклики, як сказав пан голова, полягають у тому, що правила змінюються в режимі реального часу. Тож потрібно постійно встигати адаптуватися.
Але ще важливішим є якісне регулювання та нагляд за банківським сектором, страховим і фінансовими ринками загалом. Щоб було достатньо приватного капіталу — як залученого ззовні, так і створеного в Україні — для відбудови.
Це підводить мене до теми, яку, можливо, була дещо неправильно зрозуміла або недостатньо прокомунікована. Йдеться про приєднання до SEPA (Єдина зона платежів у євро. — Ред.).
Після надання безвізового режиму громадянам України, після роботи над «промисловим безвізом», яка триває, після приєднання до «роумингового безвізу» з 1 січня, приєднання до SEPA стало б найбільш відчутною перевагою для громадян і малого бізнесу, тому що це радикально знизило б вартість транзакцій.
Так, це передбачає правила прозорості, боротьбу з відмиванням коштів тощо. І я розумію, що цьому чинять опір певні гравці. Але я не можу передати, наскільки це фантастично, коли я здійснюю платіж до Італії чи Бельгії і навіть не думаю про вартість транзакції. Це як зробити внутрішній платіж.
У ситуації, коли 6–7 мільйонів українців вимушено живуть за кордоном, а вартість переказу коштів може становити близько 50–70 євро, — це величезні додаткові витрати.
Тому, якби була одна річ, яку я б наполегливо рекомендувала просувати швидко, — це було б приєднання до SEPA.
Андрій Пишний: Я хочу це прокоментувати, тому що Національний банк послідовно, кілька років поспіль підтримує приєднання України до Єдиної зони платежів у євро. Підтримує з кількох точок зору.
По-перше, це суттєве зниження транзакційних витрат. У Вашингтоні під час Весняних зборів (зібрання міністрів фінансів, голів центральних банків країн Південної і Східної Європи. — Ред.) керівниця центрального банку Чорногорії розповіла, що результатами приєднання її країни до SEPA є те, що перекази до 200 доларів, які раніше коштували 74 долари, зараз коштують нуль. Вартість переказів до 200 тисяч євро була 199 євро, зараз — нуль.
Коли ми з Міністерством фінансів адвокатували цей законопроєкт (і ми продовжуємо це робити), то перш за все говорили народним депутатам, що Україна загалом і українські підприємці можуть зекономити на транзакційних витратах від 70 до 100 млн євро на рік. Якщо взяти до уваги, що основними бенефіціарами приєднання є саме малий і середній бізнес і врахувати кількість цих підприємств, то це приблизно по 4000 євро на українське підприємство, яке могло б використати ці гроші для розбудови своїх виробничих потужностей, покращення продуктового ряду абощо. Тобто це очевидний економічний ефект.
Друга важлива річ — сприйняття контрагентів в Європейському Союзі. Якщо у європейського контрагента буде вибір укласти угоду з тим, хто приєднаний до SEPA, чи з тим, хто до неї не приєднаний, я вас запевняю, в більшості випадків перевага буде надана тому, хто працює в Єдиній зоні платежів у євро. Тому це ще й можливість нарощування експортного потенціалу та поглиблення економічної інтеграції з Європейським Союзом.
Ми були і залишаємося гарячими прихильниками того, щоб виконати взяте на себе зобов'язання перед Європейським Союзом, тим більше, що воно є частиною і програми з Міжнародним валютним фондом, і програми зі Світовим банком. Ми дуже наполягаємо на цьому як на очевидному рішенні.
Інколи я не можу збагнути аргументи, які висловлюються як супротив цьому рішенню. У них немає змістовного навантаження. Вони або поверхневі, або суттєво заполітизовані.
Вигоди очевидні. Цього чекає українська економіка. Це дозволить виконати взяті на себе зобов'язання. Тож цей законопроєкт повинен бути ухвалений.
Досвід різних країн показує, що шлях до повної економічної та фінансової інтеграції з ЄС не завжди був швидким. Пані посолко, які ключові помилки інших країн на шляху до ЄС рекомендуєте Україні не повторювати?
Катаріна Матернова: Я думаю, що країни, які приєдналися до ЄС, страждають від тієї ж закостенілості, яка існує і в країнах-засновницях ЄС. Це недостатня глибина фінансових ринків, брак підприємницької культури, нестача культури інновацій, а отже — недостатня здатність фінансової системи швидко реагувати на потреби економіки.
Можливо, це звучить суперечливо, але це саме те, про що говорив колишній президент Європейського центрального банку та експрем’єр-міністр Італії Маріо Драґі у своєму звіті два роки тому. Він казав, що ми просто не маємо необхідних механізмів — і все починається з культури підприємництва.
Далі йдеться про систему банкрутства, яка не повинна карати й знищувати підприємства, а має дозволяти їм реструктуризуватися. Також важливе фінансування ранніх стадій інновацій, швидке впровадження бізнесів, продуктів і послуг.
Новіші країни-члени ЄС (якщо їх можна назвати «новими» — минуло вже понад 20 років) принесли чимало динаміки в інші сфери: наприклад, регулювання ринку праці в них значно гнучкіше, ніж у деяких старих країнах-членах; було багато інновацій у різних галузях. Однак в розвитку фінансових ринків прориву так і не сталося.
Тож я б дуже заохочувала Україну працювати над стимулами й якісним регулюванням для поглиблення локального доступу до фінансування. Адже Європа загалом залишається надмірно «забанкізованою» порівняно з багатьма азійськими ринками і, безумовно, порівняно зі США.
Саме тому багато інноваційних компаній, які народжуються в Європі, зрештою переїжджають переважно до США, де отримати доступ до фінансування набагато легше, ніж у Європі.
А Україна має те, завдяки чому Європа у складі з Україною буде не лише безпечнішою і сильнішою, а й інноваційнішою. Тому що ви — країна, яка скоротила цикл інновацій із років не просто до місяців чи тижнів, а до днів. Ваш інноваційний потенціал — безпрецедентний. І я думаю, що це також стане рушієм розвитку фінансових ринків.
Зараз, звісно, значна частина фінансових потоків, особливо прямих іноземних інвестицій, не надходить через війну та ризики, які вона створює. Але після війни я очікую такого ж рівня інновацій у фінансових ринках, який ви демонструєте сьогодні в оборонній сфері.
Андрій Пишний: Ми в Національному банку вже давно кажемо про те, що Україна для Європейського Союзу — це не запитання. Це відповідь на ті запитання, які є наразі у Європейського Союзу. Маріо Драгі, якого ви згадали, казав, що Європейському Союзу потрібні не лише ефективні регуляції, а і дерегуляції для посилення конкурентоспроможності. Ми в Національному банку розглядаємо регуляторне середовище не як догму, а як смарт-архітектуру.
Європейський Союз зараз проходить шлях реформування і, можливо, напрацьований в Україні досвід, який пройшов випробовування в дуже непростих умовах, може бути корисним для Європейського Союзу. Зокрема для того, щоб сформувати оптимальну модель регуляції, яка не матиме стримуючого ефекту.
Вам не потрібно гадати, які саме правила, методи, підходи або сукупність інструментів дають бажаний ефект. Вам достатньо нас запитати. Ми можемо підтвердити це нашим досвідом.
І Альфред Каммер, директор Європейського департаменту Міжнародного валютного фонду, під час зустрічі з очільниками центробанків та міністрами фінансів країн Центральної, Східної та Південно-Східної Європи відкрито казав, що український досвід — унікальний: він доводить, що ефективна монетарна політика можлива навіть в надзвичайно складних умовах невизначеності. І що наш досвід сьогодні може сприйматися іншими центральними банками як основа для напрацювання власних підходів.
Україна сьогодні є донором європейської безпеки. На додачу до цього НБУ є донором досвіду. Вісім місяців тому на цій сцені (у Києво-Могилянській академії. — Ред.) виступав голова центрального банку Франції Франсуа Вільруа де Гало. За цей і минулий рік до нас приїздили голови центральних банків Бельгії, Франції, Нідерландів, Іспанії. Це все — Велика сімка. З ними і з пані Лагард (президентка Європейського центрального банку. — Ред.) ми говоримо на рівних, і наш досвід сприймається не просто як експериментальні вправи, а як підтверджені результати, що підлягають дослідженню і вивченню.
Тож, знаєте, повторюся, Україна для Європейського Союзу — це не запитання. Це відповідь, яку ми хочемо, щоб вони почули і побачили. Те, що ми ділимося нашим досвідом — це в тому числі наш спосіб сказати «дякую» європейським партнерам за ту підтримку, яку ми отримуємо.
Катаріна Матернова: Абсолютно погоджуюсь з тим, що ви сказали. І це одна з найбільших ментальних проблем для України на її шляху до Європейського Союзу. Адже Європейський Союз звик сприймати процес розширення та вступу нових країн як односторонній рух.
Мовляв, ви просите про вступ, а ми дозволяємо, правильно? Ви повинні зробити ось це, це і це — і тоді отримаєте вигоди. Це завжди розглядалося як рух в одному напрямку.
Але тут ми маємо країну, яка пройшла через надзвичайно важкі випробування і продемонструвала результати — наприклад, у монетарній політиці в умовах екстремальної невизначеності. Є дуже багато уроків, яким ми можемо і повинні навчитися в України. І це вже двосторонній процес.
І це — ментальна зміна, яку я особисто готова прийняти, але вона точно не буде легкою для країн, які заснували ЄС 50 років тому, або для тих країн, які вважають, що саме вони «несуть прогрес», а ви просто маєте до цього прогресу приєднатися.
На мою думку, це один із найбільших викликів, з якими зіткнеться Україна.
Чи бачить ЄС Україну в майбутньому частиною єврозони – наскільки це довгострокова перспектива після вступу до ЄС?
Катаріна Матернова: Насправді питання полягає в іншому: чи бачить Європейський Союз Україну членом ЄС? Ось у чому питання. На це я б відповіла: «Так». Але, як я вже згадувала, одним із ментальних бар’єрів буде сприйняття цього процесу як «односторонній рух». Іншим ментальним бар’єром буде сила вашого аграрного сектору. Ще одним — питання, чи достатньо Україна зробила, щоб довести свою стійкість до корупції тощо.
Але якщо Україна стане членом Європейського Союзу, питання вступу до єврозони фактично не стоїть. Адже приєднання до спільної валюти є зобов’язанням.
Коли створювалася спільна валюта, деякі країни отримали постійне право не приєднуватися до євро. На той момент це були Швеція, Данія та Велика Британія — вони мали постійний opt-out, тобто офіційне виключення. Тому вони не зобов’язані запроваджувати євро — це їхній вибір.
Але після розширення ЄС у 2004 році всі нові країни-члени вже отримали зобов’язання перейти на євро. Це стосується, зокрема, Чехії, Угорщини та Польщі. Вони ще цього не зробили, але мають такий обов’язок у майбутньому. Тож кожна нова держава, яка вступатиме до Європейського Союзу в разі подальшого розширення, буде зобов’язана зрештою перейти на євро.
Однак це не відбувається автоматично, тому що для запровадження євро необхідно відповідати певним критеріям — монетарним і фіскальним. Але, зважаючи на ваш досвід підтримання економічної стабільності — а ми бачимо це вже впродовж більш ніж чотирьох років війни — навіть із урахуванням значної донорської підтримки Україна демонструє дуже сильний результат.
Андрію Григоровичу, якщо приєднання до єврозони буде нашим зобов'язанням, що ми маємо вже зараз зробити для того, щоб підготувати населення ментально до цього? Ми говорили про перекази, про участь в загальній європейській системі — це дуже важливо для тих, хто знаходить поза межами України. А як людям всередині країни пояснити, що євро — це приваблива історія, коли ми будемо членами Євросоюзу?
Андрій Пишний: Я розділю ваше питання на два. Наскільки ми готові до Європейського Союзу ментально? Мені здається, ми не просто готові. Ми цього прагнемо, відстоюємо принциповість нашої позиції.
Коли я чую євроскептицизм, який лунає з деяких країн, що приєднались до Європейського Союзу, мені стає дещо прикро і тривожно, тому що ми платимо настільки дорогу ціну за наше прагнення долучитися до європейської родини, а за великим рахунком — повернутися додому. Ту ж Києво-Могилянську академію (де проходила ця публічна дискусія. — Ред.) заснували у 1615 році саме за моделлю європейської освіти. Це важливий аспект.
Тому ментально, мені здається, ми вже там (у ЄС. — Ред.). Але нам треба відповідати з точки зору адаптації нашого законодавчого та регуляторного середовища до вимог Європейського Союзу. І тут немає вибору. Підкреслюю: ми повинні відповідати всім вимогам на момент вступу.
Зараз план амбітний: до кінця 2027 року завершити адаптацію українського законодавства до європейського. Лише Національний банк повинен стати розробником 24 законопроєктів, ще 36 законопроєктів ми повинні розробити спільно з іншими стейкхолдерами. Додатково до цього маємо ухвалити близько 50 нормативно-правових актів.
Так виглядає наша дорожня карта на наступні півтора року. І це в умовах доволі складної політичної ситуації в Україні — функціональність головного законодавчого органу наразі ускладнена.
Водночас Національний банк шукатиме правильні слова, аргументи, адвокацію, комунікацію, щоб наші законодавчі ініціативи сприймались. Чому я про це кажу? Бо маємо максимальний рівень мотивації реалізувати цей амбітний план.
Якщо казати про перехід на євро, то дійсно в нас буде зобов'язання, яке ми візьмемо на себе зі вступом до ЄС, — долучитись до зони євро в майбутньому. Проте, ухвалюючи таке рішення, ми перш за все братимемо до уваги інтереси України, а також працюватимемо на те, щоб наші умови відповідали вимогам Європейського Союзу.
Польща, Чехія, Угорщина дотепер не приєднались до єврозони з економічних міркувань, хоча до ЄС доєдналися більше 20 років тому.
Натомість є Чорногорія, яка приєдналася до єврозони в односторонньому порядку, не будучи членом ЄС. І Європейська комісія та Європейський центральний банк неодноразово висловлювали свої зауваження щодо цього.
Процес приєднання до ЄС повинен бути двостороннім. Має бути підготовка умов всередині країни і схвалення Європейською комісією, Європейським центральним банком виконання Україною тих зобов'язань, які дозволяють долучитися.
А головне — ми будемо дуже уважно дивитися на економічні умови. Вони і визначатимуть логіку наших дій з точки зору вигідності і максимального ефекту для України від приєднання до зони євро.
Це відбудеться з часом, після вступу, як реалізація зобов'язання. Але ми працюватимемо над тим, щоб як умови, такі і час, коли це відбудеться, були максимально ефективними для України.
Україна проходить шлях інтеграції в умовах війни — і це безпрецедентна ситуація для Європейського Союзу. Пані посолко, чи готовий ЄС адаптувати підходи до інтеграції України з урахуванням її унікального контексту?
Катаріна Матернова: Дивіться, ухвалення норм, законів, більшості регуляцій і директив, які є обов’язковими для Європейського Союзу, — це необхідна умова. Тут немає жодних винятків.
Але під час кожної хвилі розширення ЄС відбувається дискусія про терміни. Саме про це і є перемовини. Перемовини не стосуються змісту правил. Вони стосуються того, скільки часу потрібно країні, щоб повністю їм відповідати.
Наведу приклад: коли наші країни вступали до Європейського Союзу (маються на увазі Кіпр, Чехія, Естонія, Литва, Латвія, Мальта, Польща, Словенія, Угорщина та Словаччина [з якої Катаріна Матернова родом], які приєдналися до ЄС у 2004 році. — Ред.) — це був посткомуністичний період. Тоді існувала величезна кількість екологічних регуляцій, щодо яких ми отримали перехідні періоди, аби здійснити необхідні інвестиції та виконати всі вимоги щодо очищення й екологічної модернізації.
Наприклад, у випадку Литви потрібно було вивести з експлуатації Ігналінську атомну електростанцію. Подібне стосувалося і Словаччини на той час. Але було й багато інших екологічних вимог.
З іншого боку, були свободи Європейського Союзу, до яких ми не отримали доступу одразу. Найтиповіший приклад — ринок праці. За винятком трьох країн, більшість держав ЄС закрили свої ринки праці від, як тоді казали, «орд зі сходу». І знадобилося сім років, щоб повністю відкрити ринки праці, наприклад, в Італії, Німеччині чи Австрії.
Тому я очікую, що і в майбутніх хвилях розширення ЄС також будуть перехідні періоди — для повного виконання вимог. І, можливо, будуть сфери, де повний доступ до єдиного ринку не надаватиметься одразу. Це цілком очікувано, і саме так політично вирішуються такі питання.
Я хочу підкреслити: кожна хвиля розширення ЄС завжди є суперечливою. 40 років тому, коли до ЄС вступали Іспанія та Португалія, італійські та французькі винороби били на сполох і казали, що всі вони збанкрутують. Минуло 40 років — і тепер іспанські, португальські, італійські та французькі вина прекрасно продаються поруч одне з одним на полицях магазинів, у тому числі тут, в Україні.
Коли наші країни вступали до ЄС у 2004 році, головними страшилками були польські сантехніки та чеські далекобійники. Мовляв, вони витіснять німецький і французький бізнес. Але минуло 20 років — і всі адаптувалися.
Тому я очікую, що у випадку України головними темами будуть, очевидно, ваші чорноземи та аграрний потенціал. Можливо, ще щось — наприклад, питання перевізників із Польщею. І всі ці речі потрібно буде передбачати, визнавати й правильно врегульовувати.
Тому що ви — велика країна, сильна, інноваційна, стійка. І це може лякати інших. Із цим просто потрібно буде грамотно працювати.
Андрію Григоровичу, от ми пройдемо складний шлях законодавчої адаптації фінансової системи. Наскільки громадяни України морально готові перейти на євро, зважаючи на те, як довго ми виборювали гривню і якою ціннісною є для нас національна валюта. А за декілька років після вступу до ЄС ми маємо від неї відмовитися.
Андрій Пишний: Я використаю ваше запитання, щоб поговорити про гривню, а не про нашу прихильність до євро.
Гривня сьогодні користується довірою в Україні. Той факт, що українці інвестували в державний борг (в гривневі облігації внутрішньої державної позики) всемеро більше, ніж було на момент початку повномасштабної війни, мені здається, дуже яскравим свідченням.
Коли я кажу про це колегам з інших центральних банків, бачу щирий, позитивний, але подив: як? Країна п'ятий рік в умовах повномасштабної війни, екстраординарно високої невизначеності, яку лише зараз вивчають решта країн…
Коли про це почали говорити під час Весняних зборів у Вашингтоні, що, мовляв, зараз така екстраординарно висока невизначеність, що навіть МВФ не опублікував базовий сценарій, а дав лише референтне бачення, я сказав: «Вітаємо вас у клубі». Бо навіть наша програма з Міжнародним валютним фондом називається – «Програма розширеного фінансування в умовах екстраординарно високої невизначеності». І перша моніторингова місія відбулася ще наприкінці 2022 року.
Запитайте в нас, як це не лише працювати, але й відновлювати нормальність за таких умов. А це відновлення багато в чому забезпечено стійкістю національної валюти і привабливістю гривневих активів, що є метою і завданням, над яким працює Національний банк, і яке сьогодні можна вважати виконаним. Ми дотримуємося цього стратегічного зобов'язання.
Це дозволяє убезпечити наші міжнародні резерви. Дозволяє зберігати контроль за інфляцією. Дозволяє Міністерству фінансів сформувати попит на облігації внутрішньої державної позики, які йдуть на фінансування бюджетного дефіциту, передусім обороних витрат.
Ми з 2023 року відмовилися від емісійного фінансування бюджетного дефіциту. У 2022 було "надруковано" 400 мільярдів гривень. Наразі ж дефіцит бюджету покривається міжнародною допомогою та внутрішнім боргом. Дохідна частина забезпечується тим, що генерує українська економіка, у тому числі податками і зборами, дивідендами, кредитами, які генерує банківський сектор.
До речі, торік банківський сектор згенерував 11 % всіх платежів до державного бюджету (з урахуванням дивідендів державних банків). Маючи при цьому внесок до ВВП всього 3 %. Є певна асиметрія, але ми розуміємо, що ці гроші зараз потрібні бюджету.
Гривня — це наша перевага в цій війні. Довіра до гривні — це основа фінансової стабільності і стійкості України. Ми й надалі фокусуватимемося на тому, щоб це ключове завдання виконувалося.
Важливо памʼятати, як виглядає тріада мандата Національного банку. Перший, головний мандат — цінова стабільність. Наступний — фінансова стабільність. І за умови забезпечення першого і другого — підтримка економічного розвитку країни.
Національний банк балансує між цими трьома цілями. Ми це називаємо «пройти по лезу». Тому що розуміємо, що занадто жорстка монетарна політика може негативно вплинути на те відновлення, яке наразі відбувається. Воно невелике, але дуже необхідне і правильне. І попри виклики, пов'язані із важкою зимою, енергодефіцитами, війною на Близькому Сході, воно і продовжиться.
Його треба підтримати, але при цьому бути дуже пильними і рішучими в питанні боротьби з прискоренням зростання цін і, відповідно, з ризиками розбалансуванням інфляційних очікувань, тому що це вибиває фундамент з будь-якої концепції економічного відновлення і майбутнього розвитку. Я вже не кажу про європейську інтеграцію і перспективи. Через це гривня як національна валюта, яка зберігає довіру і є привабливою, та фінансова стабільність — це все компоненти однієї системи.
Так, свого часу, коли ми станемо членами Європейського Союзу, коли будуть створені відповідні умови, коли відбудеться адаптація, ми зобов'язані будемо на певному етапі увійти до зони євро. Але підкреслюю, це не питання кількох років, це двосторонній шлях.
Після вступу в ЄС відбуватимуться комунікації, заміри громадської думки, оцінювання бізнес-середовища. Але момент будемо обирати, виходячи в першу чергу з українського інтересу.
Частково ви вже відповіли, але прошу розширити відповідь: чого ми своїм прикладом можемо навчити європейських партнерів?
Буду нескромним: ми вже навчаємо європейських колег з інших центральних банків. Якщо раніше Національний банк був переважно тим, хто споживає технічну допомогу — ми робили і зараз робимо такі запити, нам цікаво постійно вчитися за багатьма напрямами — то лише за цей рік, протягом цих пʼяти місяців ми отримали, якщо мені не зраджує пам'ять, 36 запитів від партнерів на технічну допомогу. Це на 50 % більше, ніж було протягом усього минулого року.
Це свідчення і визнання того, що наш досвід не просто цікавий. В умовах екстраординарної невизначеності далекоглядні центральні банки насправді дивляться на нього як на можливість закрити свої коротко-, середньо- і навіть довгострокові ризики.
Коли до нас вперше приїхав голова Ріксбанку, центрального банку Швеції, Ерік Тедеєн вивчати наш досвід, я був дуже здивований. Бо в Швеції не було війни більше 200 років.
Це був перший голова центрального банку європейської країни, який завітав до України під час повномасштабної війни. Він розказав про це колегам на раді Європейського центрального банку. Після цього пішли запити до нас. Зараз ми можемо відкривати невеличку туристичну агенцію (посміхається. — Ред.).
Під час війни бюджетні і соціальні виплати здійснюються коштом європейських партнерів. Після її завершення, якщо ми не зможемо одразу «застрибнути» в Євросоюз, іноземне фінансування майже гарантовано скоротиться, а припинити фінансувати армію в таких обсягах ми не зможемо, де ми візьмемо гроші утримувати науку, освіту, соціалку абощо?
Андрій Пишний: По-перше, Україна потребуватиме у будь-якому випадку ресурсу на відновлення.
За оцінками Світового банку, шкода, якої завдала війна, і ресурс, який потрібен буде на відновлення, вже сягає майже 590 млрд доларів (точніше 588 млрд). Прямі збитки вже наближаються до 200 млрд доларів.
Зараз ми отримуємо міжнародну фінансову допомогу, і вона в значній мірі раніше фінансувала насамперед саме бюджетні витрати. Тому що оборонні видатки, які складають майже 60% бюджету, фінансувала українська економіка. Водночас ми системно працюємо над тим, щоб створити інфраструктуру, яка дозволить приватному капіталу, після того, як завершиться війна брати участь у відновленні цілих галузей української економіки, кластерів, територій, відбудовувати енергетичну систему, логістику, транспортну систему, житловий фонд.
Країна перебуватиме на етапі повної реновації і відбудови. Це величезні кошти. Нам потрібно створити фінансову інфраструктуру, яка би змогла належним чином, по-перше, зацікавити приватний капітал, по-друге — виступити ефективним посередником, по-третє — мати високий рівень довіри.
Національний банк разом з Міністерством економіки, з Урядом, Європейським банком реконструкції та розвитку працюють над законодавчим пакетом, який передбачає створення такої інфраструктури ринків капіталу. Ми будемо його активно просувати, адвокатувати. Він підтримується нашими міжнародними партнерами — Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку.
Ця інфраструктура ринків капіталу передбачає, що вона буде побудована за участі ключових гравців, які створювали ринки капіталу в Європі, в Сполучених Штатах Америки. Власне, тих партнерів, з якими нам і надалі розбудовувати нашу країну після того, як настане мир.
То що буде джерелом добробуту? Працююча економіка.
Війна і безпекові ризики сьогодні є головним фактором, який нас стримує і обмежує. Кошти, які нам дають наразі міжнародні партнери, це не милостиня. За великим рахунком Україна сьогодні ексклюзивно надає безпекові послуги Європейському Союзу. Ми сьогодні по суті — їхній східний кордон.
Навіть один із сенаторів Сполучених Штатів нещодавно, під час комітетських слухань, обговорюючи проблематику України і надходження відповідного фінансування в Україну, сказав своєму візаві, що сьогодні в Україні проходить, по суті, лінія фронту за демократію в світі.
Це важливі речі, але ми повинні фокусуватися на реалізації не лише політичних гасел. Ми не про це. Ми про розбудову інфраструктури ринків капіталу, про адаптацію регуляторного середовища до вимог Європейського Союзу, що дозволить українській банківській системі зростати.
Українська банківська система прибуткова, ліквідна, гарно капіталізована, користується довірою. Це добре, але вона маленька. Ми — 1/10 від розміру банківської системи Польщі. Нам потрібні інвестори, які готові будуть інвестувати в капітал, а капітал – створить можливості для кредитної експансії.
Кредитна експансія — саме те, що потрібно українському бізнесу, щоб нарощувати виробничі потужності, створити робочі місця і повернути 6 млн українців, які дотепер вимушено перебувають за межами України.
Тут моя відповідь абсолютно відверта: українська працююча економіка, яка буде спрямована на відбудову, буде забезпечувати добробут українського народу. Іншої відповіді немає і не може бути.
За результатами соціологічних досліджень, довіра до НБУ зростає за останні роки. Проте до комерційних банків, куди люди мають нести свої заощадження, вона дещо стагнує. Чи займається хтось з НБУ цим напрямом чи стабільність та євроінтеграція зараз більш пріоритетні?
Андрій Пишний: Довіра — це основа банківського бізнесу і основа ефективності Національного банку як регулятора. Ми працюємо з тим, що є зараз, заради того, що повинно бути в майбутньому.
Наші рішення направлені на те, щоб ваші інфляційні очікування, очікування бізнесу, банків, фінансових аналітиків були побудовані на певній візії наступного етапу. Тому що, приміром, ви як фізична особа враховуєте їх, вирішуючи, чи вкладати гроші на банківський депозит. У вас має бути розуміння, що депозит допоможе захистити ваші кошти від інфляції, зберегти ваші заощадження.
Поряд з цим Національний банк працює над тим, щоб привести інфляцію до цілі в 5% на горизонті політики – це 2028 рік. У 2027 році ми прогнозуємо, що інфляція наблизиться до цілі, знизившись до 6,5%. Але протягом 2026 року вона дещо зросте під тиском низки факторів (наслідків війни на Близькому Сході, складної зими тощо), водночас ми будемо тримати її під контролем.
Банки це враховують і пропонують вам відповідну відсоткову ставку, яка покриває цей інфляційний ризик, тому що вони зацікавлені в залученні вашого ресурсу. Чому? Бо у них зростає кредитний апетит. За рахунок ваших ресурсів вони надають кредити, заробляючи на цьому. Стійка і гарно капіталізована банківська система — саме те, що буде створювати рівень довіри.
Сьогодні, можу сказати, що пересторог щодо стійкості банківської системи немає. Ми вже вдруге протягом повномасштабної війни проводимо оцінку стійкості банків. Торік ми її проводили за методиками, які застосовувалися до повномасштабного вторгнення.
Якщо подивитеся результати оцінки стійкості, з високою вірогідністю зможете впевнитися в тому, що маєте справу з надійним банком. Тому що зараз оцінка стійкості здійснюється не лише за базовим сценарієм, а й за негативним. Ця модель довела свою ефективність, тому що банківська система за пʼять років повномасштабної війни не зупинилась ні на хвилину. Це перша війна, коли можна розраховуватися Apple Pay, Google Pay, правда ж?
Тому це також про операційну стійкість, про довіру, про те, що насправді ми можемо бути дуже ефективними не просто в передбачуванні певних подій, а в створенні відповідних умов, які дозволяють з цими ризиками гарно працювати.
І останнє. На початку повномасштабної війни було ухвалено рішення про те, що на період воєнного стану 100% вкладів усіх громадян, розміщених в банках, гарантуються державою. Держава сказала: «Ми гарантуємо збереження усіх вкладів». І протягом чотирьох з половиною років Національний банк, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не стоять на місці. Ми продовжуємо реформування банківської системи для її максимальної адаптації до європейських стандартів.
Це все про те, що має посилити довіру. І це все абсолютно не хаотичні процеси. Вони чітко обумовлені європейськими вимогами і чітко підпадають під дорожні карти, фіксуються з точки зору досягнення бажаних цілей і еквівалентності європейським вимогам.
Фінансова система України варта довіри. В тих випадках, де ми бачимо це необхідним, рішуче реагуємо як у вигляді відповідних вимог, які повинні виконуватися, так і у вигляді рішень, пов'язаних із тим, що наші вимоги не виконуються.
Що, на вашу думку, буде головним індикатором того, що українська фінансова система адаптувалася до європейської?
Андрій Пишний: Це так званий показник еквівалентності.
Останні заміри дали нам цифру, яку я вже казав, це 78 % еквівалентності банківського регулювання вимогам Європейського Союзу.
До кінця 2027 року маємо відповідати на 100 %. Не лише банківський сектор, але й страховий, небанківські фінансові компанії, надавачі платіжних послуг, технологічні оператори. Увесь спектр учасників фінансового ринку має бути відповідним чином адаптований до вимог Європейського Союзу.